скачать книгу бесплатно
– А ти думаеш, я б не пiшла, якби вiн мене сватав? iй-богу пiшла б! Була б княгинею, походжала б по золотих покоях у Заславлi та носила шовковi намiтки та оксамитовi кунтушi.
– І вже! годi тобi думати про шовковi намiтки. А я за князя Заславського таки не пiду, вiн i бiлий, як панна, й гарний, але все неначе заспаний. А князь Вишневецький проворний, жвавий, говорючий, ще й до того чорнявий. Я люблю чорнявих та смуглявих, а не тих конопляних паничiв.
– Та вiн же родом з козакiв, з тих страшних козакiв, що повстали на Польщу та виганяли польських панiв з Украiни; вiн для мене страшний, iй-богу я його боюся! Щe й тебе, Гризельдо, або зарiже, або втопить там десь в Днiпрi, – сказала баба Ганна, важко зiтхнувши. – Ой, Єзус-Марiя! спаси тебе од напастi!
– Ти вже стара, а ще й досi дурна: Вишневецькi роду княжого, а не козацького, iх землям, селам, мiстам та грошам i лiку нема, – сказала Гризельда.
Вона глянула у вiкно: в одчинену браму в дорогiй каретi в’iжджав король, а коло карети басував кiнь князя Єремii. Єремiя углядiв у вiкно Гризельду, в одну мить на скоку зняв шапку з пiрами, обсипаними брильянтами, i поклонився.
В палацi Замойського схопилась бiганина. Старий Замойський хапком вийшов назустрiч королевi на ганок i привiтав його на порозi.
– А що, мiй дорогий та коханий пане канцлеру! – сказав король, сiвши на канапi в свiтлицi. – Я оце приiхав до тебе з великою справою: приiхав за свата. Князь Єремiя хоче сватати твою дочку Гризельду, а я оце взявся бути за свата: як буде дiло? А може даси нам гарбуза? Чи нi?
– Рiд i слава князiв Вишневецьких – це найдорожчий клейнод польськоi корони. Я, князю, незвичайно радий прийняти тебе за зятя, i лiпшого зятя для Гризельди немае на усю Польщу, Литву й Украiну, – сказав Замойський i подав князевi Єремii руку, ще й тричi поцiлував його.
– От я й радий, що не довелось менi iхати од тебе, коханий дорогий пане канцлеру, з нiчим та ще й з почервонiлими щоками од сорому. А де ж твоя дочка Гризельда?
Замойський покликав Гризельду. Вона увiйшла спокiйна й поважна й привiталась до високих гостей.
– Приiхав я до тебе, Гризельдо, за свата. Сватае тебе князь Єремiя. Чи пiдеш ти за його замiж, чи, може, маеш на думцi кого iншого? Якого iншого князя? Га? – спитав у неi король.
– Не маю на думцi нiкого iншого, окрiм князя Вишневецького. Я пiду за його, – сказала Гризельда смiливо й спокiйно.
Замойський зараз звелiв подати кубки венгерського вина. Поналивали срiбнi пугарi. Король випив поперед усього за молоду княгиню та за молодого жениха. Потiм випили за здоров’я високого свата. Король, блiдий на виду й неначе заспаний та втомлений, розбалакавсь з старим Замойським.
Єремiя сiв поруч з Гризельдою й почав говорити з нею.
– Гризельдо, моя кохана! Я думаю оселитись назавсiди за Днiпром у Лубнах. Там заграничнi майстри вже певно збудували пишний палац, вартий роду Вишневецьких. Чи не побоiшся ти, Гризельдо, iхати в той далекий край, далекий од Варшави, од королiвського двору, ще й до того дикий? Не лякае тебе пустиня, нудьга в пущах? Не боiшся?
– Нi, не боюсь, нiтрiшечки, бо я з тобою вкупi й не зазнаю навiть нудьги, – сказала Гризельда.
– Край той порожнiй, дикий, мало залюднений. По степах завсiди никають та нишпорять татари. Кожного часу треба там сподiватись нападу дикоi татарви. Козаки теперечки нам не страшнi, бо вже побитi нами. Їх теперечки взяли в руки i приборкали так, що вже iм не лiтати у вирiй, i не спроможуться вже вони бунтуватись проти i Польщi. Вони побитi й вбитi трохи не на смерть. Але татари – це народ вольний i дикий. Кожного часу вони ладнi напасти на моi села, на мiй палац.
– Я не злякаюсь нiчого, коли ти будеш зо мною. А в небезпечнi часи я смiливо стану поруч з тобою до оборони. Я зроду не страхополох: мене, княже Єремiе, i не лякай, не злякаеш нi нудьгою, нi татарами, нi козаками, – сказала Гризельда.
– Коли так, то я не помилився в тобi. Ти будеш менi вiрною й вартною дружиною, – сказав Єремiя й поцiлував Гризельду в руку.
– Коли ж, коханий пане канцлеру, думаеш справляти заручини? Треба менi, як сватовi, це знати, бо й королева цiкава про це знати i спитае в мене, оце таки зараз, – сказав король.
– Хоч завтра! – аж крикнув i схопився з мiсця старий Замойський. – Таки завтра! Чи так, коханий князю Вишневецький? Чи може в тебе iнша думка? Нехай буде наше празникування протягом двiрських празникiв нашого найяснiшого короля i отця.
– Моя думка така ж сама! Завтра! Навiщо нам одкладати справу надалi? – сказав Єремiя.
– Прошу ж на заручини до свого дому найяснiшого короля й ввесь двiр, коли я маю таку ласку в найяснiшого нашого добродiя й отця. Сам я поiду просити найяснiшу королеву i чужоземських посланцiв, – сказав на радощах старий Замойський.
– От i добре! От i добре! Усе йде гаразд i з поспiхом. От i добре! – сказав король на прощаннi.
Тiльки що король виiхав за ворота, тiльки що за його каретою вискочив на конi князь Єремiя, до двору Замойського летiв на конi князь Заславський i трохи не наткнувся на Єремiiного коня.
– Опiзнився, князю Заславський! Повертай коня назад додому! – крикнув гордовито до Заславського Єремiя iз злим осмiхом на устах.
Заславський спинив коня, вихопив шаблю й посварився нею навздогiнцi за Вишневецьким. Вишневецький оглянувся й собi вихопив шаблю з пiхви i посварився на Заславського. Князь Заславський, вглядiвши короля в каретi, догадавсь про все. З-за баркана саду виглянула на улицю баба Ганна з заплаканими очима й з якогось одчаю тiльки махнула рукою.
– Повертай, князю, коня назад, бо вже ж тобi не топтати стежки до панни Гризельди: оце тiльки що князь Єремiя посватав ii, а завтра будуть заручини. Сам король та королева прибудуть на заручини. Пропали лани й сiножатi! пропала й шовкова намiтка, – говорила баба Ганна плачучи.
Другого дня Замойський справляв пишнi заручини своеi дочки. Гризельда приiхала з батьком та з подругами на службу божу в собор святого Яна. Приiхав i князь Єремiя разом з королем та королевою. Замойський запросив до себе на заручини короля й королеву, й чужоземських посланцiв, i усiх значних панiв коронних та литовських, що поз’iздились до Варшави на весiлля короля та коронацiю королеви. Пiсля заручин вдарили з гармат в честь князя Єремii, неначе якого удiлового князя. Двiрська шляхта палила без перестанку з рушниць. Заставили столами свiтлицю й половину садка. Викотили з льохiв бочки горiлки та венгерського. Цiлих шiсть день тяглися празники в домi старого канцлера; шiсть день пили та гуляли усi польськi та литовськi пани на заручинах панни Гризельди. У дворi перед палацом пани розпочали забавку турнiрами та поединками. Двiрськi шляхтичi силачi попросили господаря, щоб вiн дозволив iм битись на поединках перед очима високих магнатiв. Замойський дав дозвiл. Усi високi гостi висипали на ганок, поставали на сходах. Панii та панянки дивились в одчиненi вiкна. Двiрськi шляхтичi бились на шаблях та на списах. Потiм виступили здоровецькi силачi й розпочали битись навкулачки та боротись. Уся челядь Замойського позбiгалась дивитись на тi iграшки. Мурованi стiни кругом двору та штахети були неначе обнизанi людськими головами. Деякi челядинцi повилазили на дерева. Жиди позбiгались i дивились з-за двору, стовпившись у брамi, повилазили на покрiвлi хат, на баркани, дивились у вiкна, виглядаючи з своiх халуп, як мишi з борошна, неначе показували через вiкна своi довгi пейси.
Битва двiрських шляхтичiв пiдбадьорила й панiв. Виступили й молодшi магнати з шаблями i почали бавитись на турнiри. Сам князь Єремiя не втерпiв: вихопив шаблю з пiхви i виступив на середину двора.
– Я викликаю князя Заславського на iграшку в поединок! – крикнув вiн на все подвiр’я.
Усi оглянулись кругом i ждали, що от-от вийде князь Заславський. Але його не було на заручинах. Канцлер Замойський запрошував його в гостi, але вiн не приiхав.
– Чом же не виходить на турнiр князь Заславський? От тепер помiряемось, хто з нас дужчий, хто з нас зручнiший! – крикнув Єремiя, озираючись навкруги, i засмiявсь, зареготавсь на все подвiр’я.
Усi засмiялись i оглядались на всi боки. Усiм хотiлось подивитись на такий цiкавий поединок. Але князь Заславський не з’явивсь.
– Коли князь Заславський страхополох та полохливий зроду, то нехай виходить хто iнший, – крикнув Єремiя…
Знайшлись значнi шляхтичi, охочi до битви. Багато iх подужав Єремiя, орудуючи незвичайно зручно то шаблею, то списом. Вже Єремiя втомився й знемiгся i, пiднявши вгору шаблю, гордовито крикнув:
– Ще не родився в Польщi той шляхтич, що переможе й подужае мене на шаблях та на списах.
– Ну та й гордий же цей молодий князь, – гомонiли пани стиха.
Усiм панам дуже не сподобалась така гордовита вихватка Вишневецького. Пани крутили вуси, скоса позираючи на Єремiю. А князь Єремiя все стояв, пiднявши шаблю вгору й ждав.
– Чом же нiхто не виходить войдуватись зо мною? Невже нiхто не насмiлиться виступити проти мене?
Пани образилися i мовчали, тiльки вуси крутили.
Єремiя одiйшов на ганок i став поплiч з Гризельдою. Знов вийшли дрiбнi шляхтичi та силачi й почали боротись та битись навкулачки. Декотрi борцi порозбивали супротивникам кулаками носи, щоки й губи, аж мазка потекла по iх кунтушах. Вже багато було розбитих щiк та роз’юшених носiв. На деяких шляхтичах борцi порвали кунтушi. Одiрванi й пошматованi поли й рукави волочились по землi в пилу та в пiску. А сiрачковi шляхтичi все виступали та виступали i забавляли високих панiй та панянок, для котрих ця бiйка, це грубе гульбище було, очевидячки, дуже й дуже приемне. На бойовищi валялись одiрванi рукава кунтушiв та поли жупанiв, валялись пояси та шапки в поросi. Панки втирали полами роз’юшенi види та носи, позамазували кров’ю кунтушi та жупани; декотрим шляхтичам довелось попадати й покачатись по пiску. Здавалось, нiби простi мужики одяглись в дорогi убори, в срiбло та золото й почали битись навкулачки та боротись по своему сiльському звичаю, качаючи один одного по пiску.
Шiсть день гуляли та пили пани на заручинах панни Гризельди i вже сьомого дня потомились i почали роз’iздитись з Варшави по своiх маетностях та по своiх палацах. Князь Заславський перечув через приятелiв, як глузував з його Вишневецький на iгрищi. Од того часу вони зненавидiли один одного й стали заклятими ворогами. Усi приятелi Заславського так само не полюбили гордого князя Вишневецького. Вони почали обговорювати князя Єремiю перед королем та королевою Цецiлiею Ренатою.
Замойський та Вишневецький постановили справляти весiлля зимою у Львовi. В мiсяцi декабрi першого дня 1638 року Вишневецький грав свое весiлля з такою пишнотою та розкiшшю, з якою не справляли своiх весiллiв i польськi королi. В його була думка заломити й затьмити своiм багатством усiх магнатiв i навiть самих королiв. Вишневецький запросив до себе на весiлля усiх своiх родичiв, усiх значних магнатiв з Польщi й Украiни. Просив вiн на весiлля й короля та королеву, але король не згодився. Вишневецький, палкий на вдачу та гордий, вже образив багатьох панiв, роздратував князя Заславського та його прихильникiв. Єремiю почали обговорювати та гудити перед королем. Король не любив польських магнатiв за iх пиху, сваволю та непокiрливiсть. Вiн бiльше любив чужоземцiв, горнувся до iх, високо пiдняв вгору Казановських, що були родом з iталiйцiв, походячи з роду Казанови, приятелював з ними, надарував iх великими маетностями. Єремiя був найбагатiший за всiх магнатiв, гордий та високодумний. Владислав IV боявся, щоб часом князь Вишневецький не почав верховодити в Польщi гiрше за усiх магнатiв. Вiн послав на весiлля двох своiх заступникiв: Григорiя Кнапського та каноника Матвiя Любинського. Єремiя догадувався, що магнати обговорили його перед королем, i дуже образився королiвською неласкою.
