скачать книгу бесплатно
На порозi я схилилася й поцiлувала Елiзабет у щiчку, перш нiж та зникла в будинку. Нiколи не забуду виразу в ii очах. Гiлберте, ця дитина так i прагне любовi.
Сьогоднi, коли вона ввечерi прийшла по молоко, я помiтила, що вона заплакана.
– Вони… вони змусили мене змити ваш поцiлунок, панно Ширлi, – хлипало дiвча. – Я бiльше нiзащо не буду вмиватися. Я дала клятву. Тому що я не хотiла змивати ваш поцiлунок. Сьогоднi зранку я втекла до школи невмивана, але увечерi ‘‘Прислуга’’ просто силомiць змила його.
Я зберiгала серйозний вигляд.
– Як же ти зможеш прожити все життя, нi разу не вмивавшись, сонечко? Не переживай за поцiлунок. Я тебе цiлуватиму щовечора, коли ти приходитимеш по молоко, i тодi байдуже, що вiн змиеться наступного ранку.
– Ви – одна-едина на цiлий свiт, хто мене любить. Коли ви зi мною розмовляете, менi пахне фiалками.
Нiкому нiколи ще не робили гарнiшого комплiменту. Але я не могла просто взяти й пропустити повз вуха те, що вона сказала спочатку.
– Елiзабет, бабуся тебе любить.
– Неправда… вона мене ненавидить.
– Ти просто трiшечки-трiшечки не розумiеш. Твоя бабуся й панна Монкман – двi старi жiнки, а старi легко хвилюються через дрiбницi. Звiсно, ти часом iм надокучаеш. І, звiсно, за iхньоi молодостi дiтей виховували набагато суворiше, нiж тепер. Вони дотримуються традицiй.
Та я зрозумiла, що Елiзабет моi слова не переконують. Щиро кажучи, вони ii не люблять, i вона про це знае. Вона обережно озирнулася на будинок, що переконатися, чи зачиненi дверi. А тодi зумисне заявила:
– Бабуся й ‘‘Прислуга’’ – просто двi старi тиранки, i коли настане Завтра, я назавжди вiд них утечу.
Менi здаеться, вона чекала, що я закам’янiю вiд жаху. Насправдi в мене пiдозри, що Елiзабет сказала це лише для того, щоб справити враження. Я лише розсмiялася й поцiлувала ii. Сподiваюся, Марта Монкман бачила нас у ту мить з кухонного вiкна.
Із вiкна вежi лiворуч менi видно весь Саммерсайд. Зараз вiн просто нагромадження привiтних бiлих дашкiв… нарештi привiтних, адже Прингли привiтали мене у своему товариствi. Подекуди в мансардних вiкнах палае свiтло. Подекуди видно подихи примарно-сiрого диму. Низько нависле над усiм цим небо густо всипане зорями. ‘‘Мiсто у сон поринае’’[12 - Із поеми Альфреда Теннiсона «Лицар Галахад» (прим. пер.).]. Яка чудова фраза! Пам’ятаеш… ‘‘Ішов Галахад, а мiста в сон поринали?’’
Я така щаслива, Гiлберте. Менi не доведеться на Рiздво з поразкою й ганьбою iхати в Зеленi Дахи. Яке чудове життя… неймовiрно чудове.
Як i фунтовий кекс панни Сари. Ребекка Дью таки замiсила тiсто й змусила його ‘‘впрiти’’ вiдповiдно до вказiвок… що означало всього-на-всього вкрити кiлькома грубими шарами обгорткового паперу й ще кiлькома рушниками й залишити настоюватися на три днi. Можу його порекомендувати.
(У словi ‘‘рекомендувати’’ ‘‘е’’ чи ‘‘и’’? Хоч у мене диплом гуманiтарiя, та я завжди сумнiваюся. Цiкаво, що, якби Прингли дiзналися про це до того, як я знайшла щоденник Ендi!)»
IX
Одного лютневого вечора Трикс Тейлор згорнулася клубочком у вежi, поки за шибами свистiла маленька хурделиця, а та явно крихiтна грубка муркотiла, наче розжарений чорний кiт. Трикс виливала Енн своi жалi. Енн виявляла, що з усiх сторiн потроху перетворюеться на повiрницю. Усi знали, що вона мае нареченого, тому жодна саммерсайдська дiвчина не боялася, що Енн стане можливою суперницею, а ще щось у нiй вселяло певнiсть: iй можна довiритися.
Трикс прийшла запросити Енн на вечерю, заплановану наступного дня. Трикс була веселим пухким дiвчам, рум’янощоким i з блискучими карими очима, i не схоже, що у двадцять життя тягарем налягало iй на плечi. Та, з’ясувалося, що й у неi не все так гладко.
– Завтра увечерi в гостi приiжджае професор[13 - У американських навчальних закладах професором називають викладача (прим. пер.).] Леннокс Картер. Тому ми так хочемо, щоб i ти прийшла. Вiн тепер очолюе кафедру сучасних мов у Редмондi й стiльки всього знае, тому нам за столом треба спiврозмовника з розумною головою. Ти ж знаеш, нi я, нi батько, хоч вiн i Прингл, не можемо похвалитися особливою кмiтливiстю. А Есме… Енн, ти ж знаеш, яка вона мила, i до того ж направду тямовита, але така сором’язлива, що навiть не може скористатися тiею своею головою поруч iз професором Картером. Вона по вуха в нього закохана. Це жалюгiдно. Я дуже люблю Джоннi… але щоб я отак перед ним розкисала!
– Вони з професором Картером зарученi?
– Ще нi… не офiцiйно. Та Енн, вона так надiеться, що цього разу вiн плануе попросити ii руки. Хiба вiн би приiжджав би сюди до своеi кузини просто серед семестру, якби мав на думцi дещо iнше? Надiюся, вiн так i зробить, iнакше бiдолашна Есме просто помре. Але, мiж нами, вiн мене не зачарував аж так, щоб я хотiла з ним породичатися. За словами Есме, вiн украй вередливий, а вона страшно переживае, що ми йому не сподобаемося. Якщо вiн нас не вподобае, то нiколи не попросить ii руки, вважае вона. Тому ти тiльки уяви, як вона надiеться, що завтра за вечерею все пройде гладесенько. Не розумiю, чого б мало бути навпаки… Мама пречудово готуе, у нас добра прислуга, а Прингла я пiдкупила половиною своiх щомiсячних кишенькових, щоб вiн тiльки поводився як годиться. Звiсно, Картер i йому не до вподоби… каже, що вiн – ще той франт… проте Картер кохае Есме. Хоч би батька не охопили меланхолiя!
