скачать книгу бесплатно
Що мужчина тепер м’якотiлий.
Що на шию дружинi сiда,
Не знаходячи справжнього дiла…
Мiй час
Ну хто сказав, що не цiкавий
Вдiлила доля час менi?
Народ iсторiю прогавив,
Що вiн не втримавсь на конi?..
Мiй вiдлiк йде вiд свисту бомби
І реву чорних птиць на схiд,
Що проникав крiзь землю мов би,
Страшним хрестом накривши свiт.
Хто пережив, той не забуде
Оту шалену круговерть,
Коли на смерть стояли люди,
Своею смертю вбивши смерть…
І не забути степ цiлинний,
Прокльони Праги i Кабул,
Громи надзвукiв в небi мирнiм
І крiзь озон могутнiй гул.
Дзвiнкi будови комунiзму:
То ГЕС, то мiсто, дальнiй БАМ…
Вiд мрiй нам тут ставало тiсно,
У космос вже хотiлось нам.
Нехай ти був i чорноробом,
Та в тому е й твоя вина,
Що горем в свiт ввiрвавсь Чорнобиль
Й життя безжально вимина.
Здавалось, все ж робив, що треба,
Тож стань на хвильку, зупинись!..
Я мчав з народом прямо в небо
Й не знав, що падаю униз…
А незалежнiсть Украiни?
В життi моему, мов сюрприз!
От, правда, мучуся й донинi:
Невже наш поступ десь завис?..
Ну хто сказав, що не цiкавий
Вдiлила доля час менi?
Можливо, щось я i прогавив,
Та ми ще й досi на конi.
Стьопа зоотехнiк
Наш Степан солiдним став
Вирiс вшир i вгору:
«Тачка», хата, поруч став,
Кабiнет в конторi.
Із села на комбiнат
Возить вiн худобу,
А ковбас везе назад,
Кажуть повну торбу.
Не купляе за своi —
Крутить щось з вагою:
Хтось – йому, а Стьопа – iм,
Стьопа з головою…
Став скупим Степан Хомич,
З кожним разом гiрше,
Хлопцi просять могорич —
Тягне все: «Пiзнiше!..»
Ждали жданого – нема.
Та не кажуть в вiчi:
Той, хто хоче все дарма,
Часто платить двiчi.
Як ранiш, в останнiй раз —
Хлопцi вiрнi слову —
Перекинули ковбас
Стьопi торбу повну…
Жiнка гладить, мов кота:
«Дай сама побачу..» —
Зирк у торбу, ну, а там…
Гiднiсть все бичача…
Учительська доля
Учительська доля…
Із чим я тебе порiвняю?
Хiба з незасiяним полем,
Яке я щодня обробляю,
Яке бережу вiд куколю,
Його бережу вiд куколю,
А зерна добра засiваю.
Надii, тривоги…
Не скоро дiждешся врожаю…
Дитяча душа е вiд Бога,
Та ключика я вiдшукаю,
Хоч шляху немае прямого,
Тут шляху немае прямого,
А зерна добра засiваю.
Розумне i вiчне…
Я iншоi долi не знаю…
Не завжди удачi полiчиш,
А усмiшка, радiсть – минають,
Та iх i помiряти нiчим,
Їх просто помiряти нiчим,
А зерна добра засiваю.
Бабусина хата
Я бiля хатини бабусi Катрусi,
А пам'ять: минуле, майбутне-клубком…
Лиш хата старенька, едина в окрузi,
І чорне горнятко, мов герб, над кiлком…
Ну, хто бубонить щось про хату пихато,
Що вже вiджили i горня, й макогiн,
Надворi скiнчилось столiття двадцяте
І хата завадить набрати розгiн?
Напевне, забув ти звiдки, i хто ти!
Та ми майже всi з таких ось хатин…
Росли ж нашi предки у них для польоту
І мрiяли часто про дальнi свiти.
Із предкiв моiх вище хатньоi стрiхи
Злiтав хтось хiба що в здоровому снi.
Та пращур-чумак прокладав своi вiхи
Чумацьким шляхом, там де зорi яснi.
Чумак i воли, космонавт i ракета
Разюча рiзниця, не проти нiхто!
Цiкаво, що винайде розум планети
Так рокiв iз тридцять потому, чи сто?..
Горня й макогiн, i бабусина хата,
Трипiлля далеке, епоха слов'ян…
Я всiм украiнцям хотiв нагадати:
Без них не вiдбувся б для злету майдан
Полтергейст i кумiв тест
Запiдозрив якось кум,
Зраджуе дружина!
Це ж для мене просто глум.
Люба половино!
Винуватцiв проучить
Вирiшив без шуму,
Вибрав день i вибрав мить —
Добре все продумав.
У вiдрядження зiбравсь
В надвечiрню пору
І пiшов… А потiм раз!..
Повернув до двору.
Жде годину, пiвтори,
Вже судомить ноги,
Гульк! Знайомi номери
Пропливли за рогом.
Кум ще трохи почекав —
Витримав характер:
Ситуацiя така —
Треба тiльки факти.
Що в коханцiв там i як —
Нам воно не треба,
Клац! Замок iм вдарив так,
Мов би грiм iз неба!
Хто ж це дверi вiдчинив?..
Кинулась коханка,
А коханець без штанiв,
Вскочив лиш в шкiрянку.
Миттю шаснув на балкон…
Чорт… Замкнутi дверi…
А!.. На кухнi е вiкно…
К бiсу цi портьери!..
Третiй поверх – це не гра,
Вiн же не горила…
Зачепивсь за щось, застряг —
Не дiстав перила.
На шкiрянцi вiн висить,
Ледь вiд страху дише:
Боже, змилуйся й спаси —
Я ж хiба афiша?..
Що це, люба, тут за крик?
Лоба чом це хрестиш?
