скачать книгу бесплатно
Радiовiршi, це все для душi
Вони iз душi як чайки летять
Вони чарують, радiсть дарують
І хочеться знову новi писать
Хочу писати, щоб розказати
Бо душа проситься в лiсi гулять
В полi широкiм, в небi високiм
Аж до зiрок в мрiях злiтать
Звуки ефiра, це наче лiра
Тут новi друзi вiтають мене
Це дружба мiцна, еднае вона
І не вiдчую, як час промайне.
Вiтер вiе
Вiтер вiе iз-за гаю,
Дерева гойдае.
Лине здалеку без краю,
Куди не вгадае.
То у житi дозрiлому
Хвилею гуляе.
То у небi високому
Хмари розганяе.
Клубочаться чорнi хмари,
Дощi посилають.
А вiн летить до дiброви,
Там смерчi гуляють.
Легко жити йому, вiльно,
Кордонiв не знае.
Пролiтае скрiзь спокiйно,
І горя не мае.
Хотiв з вiтром, хоч три днини,
В небi полiтати.
Звiдти глянуть на Вкраiну,
Себе показати.
Якби була та нагода,
Ще й могутня сила.
Щоб дала менi природа,
Такi дужi крила!
Лiта моi
Пролiтають лiта моi
Наче той лелека,
Хоч усi були хорошi
Дорога далека.
Хотiв я його спитати
Чи ще не втомився?
А йому це краще знати,
Летiв, не барився.
До домiвки ще далеко,
Сил не вистачае.
Важко дихае лелека,
Долетiть вiн мае.
Прилетiв ранком до хати
Там сiв i сумуе,
Його прийшли привiтати
А вiн iх не чуе.
Батькiвщина
Вiтре буйний – буревiю!
Ти в небi гуляеш,
Летиш собi без кордонiв,
Хмари розганяеш.
Благаю тебе ненаситний,
Лети в Украiну.
Вона наша рiдна ненька,
Як мати – едина.
Ми ii не вибирали,
Не будем й мiняти.
Кращу долю збудуемо,
Щоб надiю мати.
Батькiвщина допоможе,
У лиху годину.
Щастя дати вона зможе
І батьку i сину.
Доля
Думки моi, соколики, до небес злiтайте,
Берiть мою недоленьку, в хмарах розкидайте.
Дуже важко з недолею по свiту блукати,
Краще ii невiрную в землю закопати.
А я долю почекаю, навiть i маленьку,
ЇЇ щиро привiтаю, як рiдную неньку.
Закiнчилось мое горе, я вже наблукався.
Не цурайся мене доле, тебе дочекався.
О ветеранах
Быстро кружится в вальсе осеннем,
Молодость наша с тобой.
Хоть и прошла она в годы военные,
Все же не время еще на покой.
Все же душа еще молодая
Ей седины не понять
Вечно в пути, покоя не зная,
Ей бы порхая – летать.
Мы ветераны, нам времени мало,
Планы свои завершить.
Вера в победу нам помогала
Путь молодым проложить.
1.6. Владимир Ванзяк, US0YA
Город Черновцы
Вiчний мотив
Тi днi минули, наче у вi снi,
Краса Полiсся вже в туманi,
Лиш знов ввижаеться менi
Царiвна нiжна i до себе манить.
Вона – як Мавка лiсова,
Звести очей немае сили.
Та в серцi смуток вигравав,
Здавалось, жалiсть голосила.
Ще не добуто золото iз скринь,
Природа краю не зiв'яла,
Птахiв не звала далечiнь,
А Мавка знову зиму пригадала.
Тонуло сонце мiж заплав,
Й дерева темiнь обiймала.
Та холод серце не здолав.
В нiм билось те, що не вмирало.
Бiль
Вiзьму собi пекучий бiль
Вогненим подихом шаленим.
Навпiл дiлили хлiб i сiль.
Чому ж бiда тепер без мене?
Безсоння страдницьких ночей,
I горе, й щастя – все едине.
З'яснiе темрява очей.
Накличу серцем свiтлу днину,
Коли вiзьму пекучий бiль…
I який то день настане
Епiграф до вiрша: е всi пiдстави твердити, що Ленкiвецькi укрiплення в 1259 роцi спалили на вимогу воеводи Бурундая.
Осмомисле Ярославе,
Ти смiявся з тоi лютi,
Злого короля ославив,
I фортецю звiв в Припруттi,
Ще й багато мiст в окрузi,
Пiдпер гори, аж угорськi.
Час зiплив в примарнiм крузi.
То чому ж так гiркне спомин?
То чому ж так гiркне спомин…
У страшному димовищi
Понад Прутом лине стогiн
I здiймаеться все вище?
Найстрашнiше з лiточислень…
Де ж ви, браття-галичани?
Хто зронив це ганьбовище,
I який то день настане?
I який то день настане…
Чи в угоду бурундаям?
Свiт зiп'явсь, хоч дим розтанув
В нездоланнiм рiднiм краi.
З натури
Навiщо цей зимовий дощ?
Нечуване стрiмке ридання,
Сльозавий вирок вулиць, площ.
Сум'яття. Сподiвання…
Шляхи неходженi жаги
Над прiрвою мiського моря…
Деревам не сягнуть снаги,
Коли в снiгах Карпатськi гори.
