скачать книгу бесплатно
Вулик тут же, бiля плоту,
Загарчав, загавкав
Й цап! Зубами – от сволота:
Зна, де бiльша вавка.
Кум вiд болю й переляку
Вулик вбiк десь кида —
Хоч би дiйсно був собака.
Тьфу! Це ж просто гнида!
Стис ширiнку мiцно в поли,
Мчить додому хутко —
Сплутав чорт вiн отi бджоли
І собачу будку!..
Сам не бачив я, не знаю. —
Плещуть молодички,
Що в Миколи, десь там скраю,
Шрам е невеличкий.
На весiлля в Ясси
Тясмин десь давно за лiсом
Ззаду вже й Синюха…
Скаче вiйсько, скаче риссю,
Вслiд за сонцем к Бугу.
З козаками, глянь, татари —
Кiньми топчуть простiр…
Це весiльнi мчать бояри
До Лупула в гостi.
Обiцяв за Тимофiя
Видать замiж Домну,
Ну, а сам, як та повiя,
Крутить безсоромно.
Калиновському Мартину
Це якраз на руку:
От Богдановому сину
Добру дам науку!
Не спиняй бояр, Мартине,
Все ж таки – Хмельницький!
Не спиняй – бо хто iх спинить
Дасть тим жаба цицьки!..
Перший день уроком бою
Став хвальку-поляку:
Козаченьки iз ордою
Ляхам втерли маку.
А вночi терза жовнiрiв
Незвичайний клопiт
Шляхтi грiють хлопи шкiру —
У вогнi всi копи.
Розгулявсь жених iз ранку
Із Карач-мурзою —
Не одна ревла шляхтянка,
Ставши враз вдовою.
Хто тiка за рiчку бистру —
Хлоп тут недалечко:
Ось за вашi, ляхи, здирства!..
Ось за Берестечко!..
Залишився й Калиновський
Пiд Батiг-горою…
Двадцять тисяч – вiйсько польське
Вкрилося травою
Все готове вже у Яссах,
Жениха жде Домна:
Хай бояри лиш, будь ласка
Будуть … за кордоном…
Смiхоград
В мiстi славнiм Смiхоградi
Всiм живеться, як в раю.
Чистотi, порядку радi,
Славлять долю всi свою.
Та в життi бува нерiдко:
Не цiнуеш те що е.
Тож не знаеш, як i звiдки
Раптом горе пристае…
На однiй iз людних вулиць
Папiрця хтось iз курцiв
Не докинув раз до урни,
Просто, вiн не долетiв.
А хлопчак обгортку «жвачки»
В урну кинув – перелiт!
Не нагнувсь над смiттям рачки,
Вже й школяр, вже ж десять лiт…
Через тиждень зникла урна —
Вся сховалась пiд смiттям.
Наче й люди всi культурнi:
Чи дорослий, чи дитя.
З кожним днем все бiльша купа —
Мов на дрiжджах все росте.
Смiхоградцi, ви ж не глупi!
Чом тривоги не б’ете?!
Схаменулись дуже пiзно,
Бо над мiстом вже гора,
Це не смiття – сила грiзна,
З нею битись вже пора.
Стало темно враз, як в ямi,
Вiтер гору ту зiрвав
Й мiсто все страшним цунамi —
Шаром смiття поховав.
З того часу мiсто зникло,
Славне мiсто Смiхоград.
А це мiсце люди звикли
Звати просто: «Смiттеград».
На зборах
У однiй краiнi, там де рiчка й гори,
Всi зiйшлися звiрi на великi збори.
Котрий день i нiчку не здолать проблеми:
«Як ми через рiчку мiст новий зведемо?!»
«Ось за нашим планом» – Заець Косий каже:
«Мiст легкий iз планок через рiчку ляже!..»
«Нi, хоча це й просто,» – слон почухав вухо:
«Та для цього мосту треба нам колоди.»
Тут осел щосили: «Щоб iти нам далi
Ми ще не рiшили головнi деталi!..
Що нам за основу взяти краще з толком:
Впоперек будова, чи уздовж потоку?!»
Дехто, може, й знае дивну цю общину —
Мосту там немае, кажуть, i понинi.
Це не наша вина
Це не наша вина, це – бiда,
Що мужчина тепер м’якотiлий.
Що на шию дружинi сiда,
Не знаходячи справжнього дiла.
А жiнки нашi йдуть у свiти,
Доглядати дiтей чужих, немiч.
А бувае в борделi пiти,
Заставляють проклятi «зеленi».
Зробить все Берегиня сiм’i
Для дiтей та й для тебе, мужчино…
Пiднiмись! Нехай подвиг ii
Буде справжнiм для тебе трамплiном.
Ти охляв – безконечна борня…
Ой, нелегко вигнанцю iз раю!
Щоби вижить – трудися щодня,
Ворогiв – нi кiнця iм, нi краю…
Не чiпаймо глибини вiкiв,
Промчимо лиш над Киевом-градом.
Скiльки мужнiх людей-воякiв,
Полягло вiд злодiйськоi зради.
Вся iсторiя – битви, вiйна,
Там походи, облоги, набiги.
Раз у раз йдуть страшнi племена:
Скiфи, половцi i печенiги…
Не злiчить мiжусобних боiв:
Син на батька, а брат йшов на брата.
Склали голови буйнi своi —
Непоправнi в мужчинах утрати…
А татаро-монгольська орда?…
І на захист вставали мужчини.
Їхня кров, мов водою рiка —
Поле бою нiхто з них не кинув.
Не забудем й козацьку добу,
За свободу народнi повстання.
Громадянську й страшну свiтову,
І епоху пiд iменем «Сталiн»…
Й кожен раз у сирiт-малюкiв
Залишався один вихователь.
Хлопчакам замiнити батькiв
Спромоглася не кожная мати…
І не наша вина, це – бiда,
