скачать книгу бесплатно
Необмеженому поширенню тварин у морях перешкоджають цiлком певнi бар’ери. Найбiльш очевидний i важливий серед них – температура. У порiвняннi з суходолом у водоймах будь-якого розмiру коливання температури невеликi. В океанах вона звичайно не перевищуе +14
С. Найтеплiшi води земноi кулi – Червоне море i Перська затока, де температура влiтку доходить до +30
С, найхолоднiшi – в Арктицi й Антарктицi (для них цiлком звичайна температура -2
С).
Вiд тропiкiв до полюсiв риби живуть при будь-якiй температурi, але найбiльше iх водиться в помiрних широтах з температурою води приблизно вiд +6 до 20
С. Бiльшiсть риб можуть витримати коливання температури в 7—8
С, якщо перепад не занадто рiзкий. Ікра й молодь, звичайно, бiльш чутливi до таких коливань, нiж дорослi риби, якi нерiдко заходять у мiсця, занадто теплi або занадто холоднi для риб на раннiх стадiях розвитку.
Отже, iснують широкi температурнi пояси, кожний зi своiми видами риб, якi найкраще ростуть i розмножуються в його межах. І в кожному iз цих поясiв по всiй земнiй кулi живуть майже тi самi види. Те ж саме можна сказати й про органiзми, якими риби живляться. Планктон розповсюджений у всьому Свiтовому океанi в поясах подiбних температур, але якщо планктоннi органiзми потраплять у несприятливi широти, багато з них гинуть.
Мiж iзотермами 20
С, що проходять по обидвi сторони екватора, розташований тропiчний пояс зi своiм особливим рибним населенням. На пiвнiч i пiвдень вiд нього лежать помiрнi пояси, пiвнiчний i пiвденний, а мiж iзотермами 20 i 12
С простягнулася перехiдна зона, де кiлькiсть тропiчних риб поступово зменшуеться i iх замiщують риби помiрних широт. Саме тут, у субтропiчному поясi, бiля захiдних узбереж материкiв, зустрiчаються величезнi косяки промислових риб.
На пiвнiч вiд iзотерми 12
С – досить рiзкий перехiд до риб наших помiрних морiв, що омивають пiвнiчну частину США, Канаду й пiвнiч Європи. Оскiльки цю зону перетинають потужнi океанськi плини, дана iзотерма проходить не в широтному напрямку. Але вона дуже чiтко позначае кордони районiв великого промислового рибальства, де багато европейських краiн з початку XVI столiття виловлювали придонних риб – трiску, палтуса, пiкшу.
У 1984 роцi бiля берегiв Болгарii (Чорне море) виловили велику бiлу акулу, довжиною 10 метрiв.
Але, незважаючи на те, що бiльшiсть риб волiють жити у вiдповiднiй iхньому виду клiматичнiй зонi, у морях i океанах iснують певнi види, якi можуть мiгрувати з однiеi зони в iншу.
Якi ж шляхи цих «великих» мiграцiй, i чому деякi риби вирушають у далекi, а найчастiше, й небезпечнi подорожi?
Свого часу масовi мiграцii деяких видiв риб були загадкою для океанологiв. Згодом, шляхом тривалих спостережень, вдалося встановити, що мiграцii, в основному, носять сезонний характер, тому що багато риб шукають найбiльш пiдходящi мiсця для виведення потомства. Правда, деякi мандрiвники вирушають у путь, керуючись зовсiм iншими мiркуваннями, наприклад такими, як пошук кращих кормових угiдь.
Як правило, найменшi домосiди зустрiчаються серед риб, що живуть у пiвнiчних водах. Вони здiйснюють подорожi до нерестовищ, до кормових угiдь, а iнодi й у мiсця, де пiдростають мальки. Дальнiсть iхнiх пересувань може бути всiлякою – вiд простого перемiщення з мiлководдя в бiльш глибокi мiсця до тривалих мандрiвок морями i океанами на тисячi кiлометрiв.
Одним iз таких мандрiвникiв можна назвати камбалу-йоржа, що починае свою подорож ще в дитинствi. Ця риба вiдкладае свою iкру в пiвнiчнiй частинi Ла-Маншу, звiдти iкра вiдноситься плинами до пiвнiчного сходу, а молодь, що з’явилася, розсiюеться по тихих бухточках поблизу голландських i нiмецьких берегiв. Так само поводиться й океанський бiлокорий палтус.
Але все-таки найвiдважнiшi мандрiвники – це тунцi. Бiльшiсть цих хижакiв, що випливають за косяками дрiбних риб, якi живляться планктоном, здiйснюють тривалi подорожi з пiвдня на пiвнiч i назад.
