скачать книгу бесплатно
Завдяки класифiкацii можна легко визначити мiсце кожноi тварини у свiтi, дiзнатися про ii будову та найближчих родичiв, простежити за iсторiею виникнення цього виду.
Давайте спробуемо розповiсти щось про гребiнчастого тритона. Припустiмо, в нас е тiльки його повний «паспорт»: ряд Хвостатi земноводнi, клас Земноводнi (амфiбii), тип Хордовi. Що ж ми можемо розповiсти про цю тварину? По-перше, в неi е гребiнь (це ясно з назви). По-друге, вона е амфiбiею, тобто мешкае вiдразу у двох свiтах: у водi та на землi – i поеднуе в собi риси водних та наземних тварин. Якщо ми добре знаемо ознаки хвостатих земноводних, то вiдразу уявимо собi тварину з видовженим тiлом, яке подiлене на голову, тулуб та хвiст.
Коли вченi пiдраховували загальну кiлькiсть видiв живих iстот, вони звернули увагу на цiкавий факт: на сушi мешкае набагато бiльше (майже в сiм разiв) видiв тварин та рослин, нiж у морi. Але коли вони почали пiдраховувати класи, ситуацiя змiнилася: у морi, виявляеться, набагато бiльше представникiв рiзних класiв, нiж на сушi та в прiсних водах заразом.
Шкiра цiеi тварини гладенька, без волосся або пiр’я. Найiмовiрнiше, вона вiдкладае iкру, з якоi виводяться личинки. Зустрiти цю тварину можна або в водi, або десь поблизу. Оскiльки всi амфiбii – хижаки, тритон також повинен живитися тваринною iжею. Нарештi, це холоднокровна iстота, тому взимку вона повинна впадати у сплячку. Це тiльки декiлька вiдомостей про тритона, якi можна отримати за допомогою класифiкацii навiть тодi, коли ви його жодного разу не бачили.
Прогулянка «поверхами» океану
Океан – це великий дiм iз багатьма «поверхами». Його дахом е поверхня води – тоненька плiвка, яка вiдокремлюе нашi свiти. Найвищий поверх вдень майже прозорий. У ньому вируе життя: тут знаходиться дитячий садочок медуз та багатьох риб, у воднiй товщi плавае безлiч невеликих рослинок та тваринок. На поверхнi завжди багато гостей. З повiтря на воду опускаються птахи, з глибини пiдiймаються дельфiни, щоб ковтнути повiтря або погратися один з одним. Мешканцi верхнього поверху живуть дуже неспокiйно. Так, свiтла та кисню в водi багато, але i ворогiв тут чимало, i живеш, як на гойдалцi: вгору – вниз, вгору – вниз…
Мiлини зазвичай знаходяться бiля берегiв континентiв. Інодi вони простягаються на кiлька кiлометрiв, а iнодi займають тiльки вузеньку смугу, за якою починаеться обрив. На мiлинах зустрiчаються воднi комахи, молюски, медузи. Над водою планерують летючi риби.
Трохи далi, на бiльшiй глибинi, виплигують з води дельфiни. Тут росте багато водних рослин, корiння яких занурене у пiдводний грунт. Водоростi також почувають себе добре. Вони вiльно плавають на поверхнi, виробляючи кисень (до речi, водоростi майже на 70 вiдсоткiв забезпечують нас киснем). Вранцi на освiтленi сонцем пiдводнi галявини виходять погрiтися краби. А вночi до верхнього поверху пiдiймаються з глибини хижi риби. По воднiй поверхнi швидко пересуваються водомiри (вони бувають i морськi, i прiсноводнi). У прiсних водах мiлина – мiсце «проживання» пiскарiв (iх ще називають пiчкурами), якi занурюються у пiсок, личинок комах, амфiбiй.
Середнi шари свiтового океану населенi бiльш густо. Саме тут перемiщуються косяки риб, у тому числi й промислових. iхнi назви добре вiдомi всiм: скумбрiя, трiска, ставрида, окунь. Окунi мешкають i в рiчках, i в морях. Прiсноводних ми добре знаемо: вони живуть у чистих рiчках та озерах i вiдомi своiм фантастичним ненажерством. Морськi окунi вiдрiзняються вiд прiсноводних i розмiром, i кольором. iхне забарвлення поеднуе яскраво-червоний та синiй колiр. Синi вiзерунки на червоному тлi трохи нагадують лiтери, тому морський окунь мае другу назву – писар.
Ще один представник окуневих – багатоколючник – сягае 2 метрiв, а його вага дорiвнюе 50 кг. Вiн мае чудове сине забарвлення, мешкае у вiдкритому океанi i вирiзняеться дуже цiкавою звичкою: супроводжувати уламки кораблiв. Бiля уламкiв багатоколючники збираються цiлими зграями, затiвають мiж собою iгри. Інодi одна з риб виплигуе з води та деякий час просто лежить на iмпровiзованому «плотi». Така поведiнка пояснюеться тим, що на рештках суден заводяться невеликi рачки, яких окунi залюбки поiдають.
У воднiй товщi живуть майже всi рекордсмени зi швидкостi – тунцi, меч-риба, вiтрильник. Але постiйноi «прописки» такi риби зазвичай не мають: вони легко пiдiймаються на поверхню i так само легко занурюються в глибини.
Мешканцям глибин живеться дуже важко. Сонячного свiтла тут майже немае, навкруги пануе темрява. iжi тут небагато. Частина ii випадае, наче дощ, з верхнiх поверхiв пiдводного будинку, частину приносять рiчки. Кисню тут також небагато, оскiльки воднi рослини ростуть лише там, куди сягае сонячне свiтло. Тому на глибинi постiйно йде боротьба за виживання. На глибинах можна зустрiти тих тварин, якi, як вважалося, мешкають набагато вище. Наприклад, восьминоги попадаються у сiтку навiть на чотирикi-лометровiй глибинi, морськi iжаки зустрiчаються в шести кiлометрах вiд поверхнi, морськi зiрки добре себе почувають ще на кiлометр глибше. Восьмикiлометрову вiдмiтку долають окремi медузи, молюски та краби. На глибинi 10 км умови iснування настiльки суворi, що вижити можуть лише декiлька видiв. Найбiльш поширенi на цьому поверсi голотурii. Цi iстоти мають видовжене тiло овальноi, цилiндричноi або червоподiбноi форми. Вони повiльно повзуть по дну, поiдаючи органiчнi рештки та планктон. Ротовий отвiр у голотурiй, якi мешкають на великих глибинах, знаходиться майже на животi, а передня частина тiла нагадуе голову.
Голотурiй, у свою чергу, поiдають придоннi риби та краби. Фiтопланктону тут немае, але зоопланктон представлений кiлькома видами. Суворi умови iснування привели до виникнення дуже незвичайних видiв, якi довго залишалися легендарними, оскiльки iх могли знайти тiльки випадково. Лише з появою сучасних батискафiв стало можливим простежити за ними у рiднiй стихii. До таких тварин належать вудильники, деякi види кальмарiв, глибиннi акули та iншi iстоти, про яких пiде мова у третьому роздiлi цiеi книжки.
Водний свiт населений дуже неоднорiдно. Подекуди життя буквально вируе, а в деяких куточках можуть вижити далеко не всi тварини чи рослини. Це пов’язано з рiзницею в температурi, в хiмiчному складi води. У прiснiй водi – своi жителi, у солонiй – своi. Морських мешканцiв набагато бiльше оскiльки вони мають довшу iсторiю i бiльше простору для iснування.
Людинi вiдомо близько 1000 видiв тварин та рослин, якi мешкають на глибинах до 3 тисяч метрiв, 146 видiв, якi зустрiчаються на глибинi до 6 кiлометрiв. На 10-кiлометровiй -глибинi мешкае тiльки 5 видiв.
Коли прiсна вода змiшуеться з морською (наприклад, там, де рiчки впадають у море), багатьом тваринам та рослинам стае дуже некомфортно. Одне з найменш солоних морiв – Балтiйське. Тi види риб та молюскiв, якi потрапили сюди, набагато меншi за своiх родичiв з iнших куточкiв свiту.
Життевi вподобання водних тварин та рослин дуже вiдрiзняються вiд наших. Якщо люди надають перевагу теплим куточкам планети, де можна протягом всього року вiдвiдувати пляжi, то водних жителiв найбiльше у холодних морях. В арктичних та антарктичних водах дуже добра циркуляцiя води, багато кисню. Тваринний та рослинний свiт, звичайно, не такий рiзноманiтний, як у тропiках, але густота населення тут найбiльша. Саме у пiвнiчних морях з давнiх часiв iснуе промислове рибальство: тут збираються величезнi косяки риби (оселедця, трiски, тунця та iн.).
У тропiчних морях усе навпаки: кiлькiсть видiв пiдводних мешканцiв набагато бiльша, але представникiв кожного з цих видiв не дуже багато. Проте саме тут можна зустрiти найяскравiших та найкрасивiших тварин. Бiльшiсть фотографiй пiдводних «красунь» привозять саме з тропiкiв.
Пiдводнi мешканцi розселюються у декiлькох вимiрах. По-перше, пiдводними «поверхами». По-друге, в усiх напрямках свiту. Деякi з них зустрiчаються в певних клiматичних умовах, тому розповсюджуються по обидва боки вiд екватора. Територiю, на якiй зустрiчаеться певний вид тварин або рослин, вченi називають ареалом. У морських мешканцiв ареали часто позначенi на мапi суцiльною плямою бiльшого чи меншого розмiру. Прiсноводнi тварини та рослини мають найчастiше розiрваний ареал, оскiльки мiж рiчками та озерами, в яких вони мешкають, iснують нездоланнi перешкоди. Ареали окремих видiв накладаються один на одного, створюючи багатокольорову мозаiку.
Серед водних тварин е й такi, що можуть вижити в тих умовах, де iншi загинуть. Бiлi ведмедi, наприклад, здатнi пiдтримувати температуру тiла на 80 градусiв вищу, нiж температура навколишнього середовища. Тому вони спроможнi пережити довгi арктичнi зими. Крижанi риби, якi також мешкають у полярних морях, теж не бояться морозу. А невелика рибка далiя, яка зустрiчаеться в озерах Чукотки, демонструе i зовсiм унiкальне пристосування до низьких температур. Коли озера взимку промерзають до самого дна, рибка вмерзае в лiд. У такому станi вона проводить бiльшу частину року, бо весна та лiто тут дуже короткi. Коли ж температура повiтря пiдвищуеться, далiя «оживае» i починае вести досить активний спосiб життя: часу обмаль, а потрiбно ще i на комах по-лювати, i нереститися.
Кiлькiсть органiзмiв, якi здатнi виробляти отруту, у теплих морях набагато бiльша, нiж у холодних.
Дехто з водних тварин навпаки мешкае майже в окропi. Цi «екстремали» пiдводного свiту живуть, наприклад, у гарячих джерелах. Рачок, латинська назва якого термосбена мiрабiлiс, iснуе при температурi 48 градусiв за Цельсiем. Цiкаво, що коли температура води опускаеться до 30 градусiв, вiн гине… вiд холоду! Личинки одного виду комарiв та одного виду черепашок витримують температуру 51 градус, а равлик фiза акута – навiть 58 градусiв. Бiльшiсть мiкроорганiзмiв гине при температурi кипiння води – 100 градусiв. Але деякi з них утворюють навколо себе захисну капсулу, яка надае iм змогу протриматись кiлька хвилин навiть в окропi.
В океанi е i своi пустелi – мiсця, у яких майже нiхто не селиться. Найбiльша з них (площею майже з Сахару) знаходиться у Тихому океанi. Туди можна потрапити, якщо плисти на пiвнiчний захiд вiд Калiфорнii. Якщо профiльтрувати 300 млн лiтрiв води звiдти, то всi iхнi жителi умiстяться у лiтровiй банцi. Ще однiею «водною пустелею» довгий час вважали Саргасове море. Хiмiчнi та органiчнi речовини тут надто швидко опускаються на дно, а рослини виробляють замало кисню. Тому тваринам тут нема чого робити, приблизно так вважали вченi. Але останнi дослiдження показали, що в Саргасовому морi зустрiчаються унiкальнi види, яких бiльше немае нiде. Вони пристосувалися до спiвiснування з водоростями.
Часто океанськi пустелi можна вiдрiзнити за кольором води. Там, де море мае класичний темно-синiй колiр, водних тварин та рослин дуже мало.
Пiдвищена солонiсть води також не сприяе розвитку життя. Взагалi солона та прiсна вода змiшуються мiж собою, тому в океанах рiвень солоностi змiнюеться вiд полюсiв до екватора дуже повiльно.
Бедуiни, якi мешкають у спекотних пустелях, добре знайомi з феями. Цi невелички створiння мешкають у водi деяких джерел, що розташованi в оазисах. Увечерi бiля вогнища добре випити чаю. Хтось наливае в чайник води, пiдвiшуе над вогнем, а потiм всi розливають окрiп у своi пiали або кухлi, де вже чекае чайне листя. Чайник вiдставляють убiк. Але той, хто вранцi зазирне туди, побачить дуже дивну картину: у водi плавають невеличкi ажурнi iстоти. Як вони потрапили у воду? Вона ж була зовсiм чиста? Виявляеться, що яйця цих створiнь вкритi настiльки мiцною оболонкою, що можуть роками вiльно плавати у водi без жодних змiн. А коли температура пiдвищуеться до 80—90 градусiв, починаеться швидкий розвиток. Феi розвиваються, вiдкладають новi яйця, а потiм гинуть. Яечка настiльки маленькi, що iх неможливо побачити простим оком. iх разом з пiском розносить вiтер.
Але у внутрiшнiх морях чи озерах вода може бути настiльки ж солоною, як маринад для огiркiв. У Мертвому морi вона нагадуе насичений розчин солi. Тому життя тут майже немае. Але його води та глина вважаються цiлющими, з них виготовляють косметику.
Деякi з пiдводних пустель лежать у межах якогось ярусу, найчастiше – на глибинах. Наприклад, у Чорному морi iснуе зона смертi, яка охоплюе глибини нижче 200 м. Справа в тiм, що у цьому морi дуже погана циркуляцiя води, тому на глибинах накопичуеться сiрководень.
Мандрiвники та домосiди
Вченi подiляють усiх пiдводних жителiв на три великi групи: планктон, нектон та бентос. Двi першi групи живуть у товщi води, вони вiдрiзняються способом iснування. Планктон у перекладi з грецькоi мови означае «блукаючий». До цiеi групи вiдносять усi живi органiзми, якi не здатнi опиратися течii та вiтрам. Серед них е i дуже маленькi (наприклад, одноклiтиннi водоростi), i великi (одна з найбiльших представниць планктону, медуза цiанея, виростае до кiлькох метрiв). До складу планктону входять рослини (фiтопланктон) та тварини (зоопланктон). Зоопланктон пронизуе всю товщу води, а ось фiтопланктон можна зустрiти тiльки на верхнiх поверхах пiдводного свiту – на глибинi до 100 м. Опуститися нижче йому заважае нестача свiтла. Планктон вiдiграе значну роль у життi мешканцiв морiв, рiчок та озер. Ним живляться риби та морськi тварини. Людина також використовуе деяких представникiв планктону. Наприклад, креветки та криль (це – промислова назва декiлькох видiв морських рачкiв) здавна були об’ектами промислу, вони вважаються делiкатесом. А деякi види синьо-зелених водоростей – живi iндикатори забруднення води. За iнтенсивнiстю iхнього цвiтiння вченi визначають, наскiльки чиста вода в ставках та озерах.
Інодi планктон несе пiдводним мешканцям смерть. Прикладом цього можуть служити «червонi припливи». Це явище виникае тодi, коли зовнiшнi умови сприяють розвитку динофлагелянтiв – представникiв фiтопланктону, розмiр яких не перевищуе кiлькох сотих мiлiметра. Вони розмножуються надзвичайно швидко, i вода набувае червоного кольору. Пiд час цвiтiння цих планктонних органiзмiв вiдбуваеться масова загибель риби. Наприклад, у 1947 роцi бiля берегiв Флориди загинуло бiльш нiж 50 мiльйонiв риб.
Нектон (тобто «плаваючий») – друга велика група пiдводних жителiв. Їi складають водянi тварини, якi здатнi протистояти силi течii та можуть самостiйно пересуватися на значнi вiдстанi. Нектон утворюють риби, китоподiбнi, ластоногi, водянi змii, водянi черепахи, пiнгвiни. Характерна ознака нектонних тварин – обтiчна форма тiла та добре розвиненi органи руху.
Слово бентос означае «глибина». Отже, до нього належать всi органiзми, якi живуть на днi та в грунтi водойм. До його складу також входять тварини та рослини: фiтобентос та зообентос. Зообентос моря складають молюски, багатощетинковi черви, вищi ракоподiбнi, голкошкiрi та риби (наприклад, камбала).
Серед донних тварин багато таких, що е корисними для людей. Частину з них iдять (краби, омари, устрицi, гребiнцi, мiдii), а частину використовують у рiзних сферах життя. Перламутровi мушлi та перлини були чи не найдавнiшими прикрасами, деякi види черепашок вiдiгравали роль грошей.
У рiчках до зообентосу входять личинки рiзних комах, молюски, п’явки, моховатки. Фiтобентос – це насамперед водоростi, але зустрiчаються в цiй групi i квiтковi рослини, i деякi види папоротевих, i мохи, i навiть… гриби.
Здавалося б, усе просто й зрозумiло: мандрiвники – це тi iстоти, якi входять до нектону, а всi iншi подорожують не дуже охоче, тому ми iх i назвемо домосiдами. Так? Але давайте не поспiшати з висновками.
Для того щоб вирушити в мандри, потрiбнi доволi серйознi причини. І вони справдi iснують. Щоб iжi, мiсця та кисню вистачило всiм, тварини повиннi подбати про те, щоб iхне потомство освоювало новi територii. Ця задача розв’язуеться кiлькома способами.
Один з найпростiших – скористатися своiм умiнням довго та швидко плисти.
Саме так роблять мiгруючi риби, наприклад лосось, який частину свого життя проводить у морi, але на нерест заходить у рiчки. Бiльшiсть дорослих лососiв гине пiсля цього довгого шляху (вченi встановили, щовiн складае iнодi 3800 км,). А молодь, коли трохи пiдросте, попливе за течiею доокеану i буде сама дбати про свою безпеку та харчування.
Серед риб, здатних подорожувати суходолом, однiею з найцiкавiших е мулистий стрибiун. Ця рибка, яку можна зустрiти в тропiках, почуваеться на землi дуже впевнено: вона не тiльки може змiнити мiсце проживання, але й полюе на комах.
Крiм того, це едина в свiтi риба, яка вмiе лазити по деревах. Трохи менше вiдомi мандрiвки вугрiв, хоча вони долають набагато бiльшi вiдстанi – до 6000 км. Цi риби роблять навпаки: першi дев’ять – дванадцять рокiв живуть у рiчках, а потiм пливуть вiдкладати iкру до Саргасового моря. Личинкам вугрiв для того, щоб пройти морем до рiдноi рiчки, доводиться затратити майже три роки. Вугрi широко вiдомi ще й тому, що здатнi переповзати по сушi з однiеi водойми в iншу. Звичайно, велику вiдстань вони подолати не можуть, але коли рiдний дiм раптово пересихае, смiливо вирушають на пошуки нового притулку. Так само поводяться риби-повзуни з Пiвденноi Азii та пiвнiчноамериканськi панцирнi сомики.
На далекi вiдстанi здатнi плавати не тiльки риби, але й iншi тварини. Гребiнчастий крокодил, наприклад, мешкае нинi на Кокосових островах Індiйського океану. Щоб дiстатися цих берегiв, вiн повинен був подолати майже 1000 км. Бiлi ведмедi також добре плавають i без особливих проблем долають вiдстанi до 30км. Таку ж дистанцiю здатнi проплисти бегемоти. А видри, яких ми звикли вважати мешканцями рiчок, швидко пристосовуються до морськоi стихii i опановують острови, якi лежать в 15—20 км вiд узбережжя.
Серед мандрiвникiв зустрiчаються i такi, що самостiйно рухатися не можуть. Морськi жолудi та морськi качечки облiплюють днища суден. Губки та корали використовують морськi течii. Китайський мохнаторукий краб уперше потрапив до Європи разом з корабельним баластом. Сьогоднi вiн розселився по багатьох европейських рiчках, деякi представники цього виду добралися навiть до Праги. Втiм, таким гостям не дуже радiють: цi краби мають звичку рити нори. Тому, коли iх стае забагато, iхне iснування ставить пiд загрозу рiчнi дамби.
Деякi мешканцi пiдводного свiту проводять у мандрах все життя. Тому не дивно, що форма iхнього тiла iдеально пристосована для того, щоб ловити вiтер. Найбiльш вiдомi «вiтрильники» – це португальський кораблик та янтина. Португальський кораблик оснащений великим (до 30 см над водою) пузирем, наповненим газом. На пузирi цiеi iстоти знаходиться гребiнь, який прискорюе плавання кораблика. А в кiльватерi цього незвичайного судна тягнуться 50-метровi ловчi щупальця. Вони мiстять отруту, яка спричиняе загибель людини протягом кiлькох секунд.
Янтина – черевоногий молюск. Із залоз, якi знаходяться в нього на нозi, видiляеться слиз, що утворюе плотик з пiни. Вiн пiднiмаеться над водою тiльки на 2 см, але цього вистачае, щоб янтина могла використовувати силу вiтру.
Найбiльш поширений спосiб розповсюдження рiзних видiв морських тварин – це подорожi у дитинствi. Велика кiлькiсть личинок мае зовсiм iнший вигляд, нiж iхнi батьки, i належить до планктону. Личинки вiдносяться течiею та вiтром на значнi вiдстанi. Інодi бувае навпаки: личинки прикрiпленi до грунту, а дорослi тварини вiльно плавають у водi. Це характерно, наприклад, для медуз.
На шляху пiдводних мандрiвникiв зустрiчаеться багато перешкод. До них належать пiдводнi гори, якi не можуть подолати мешканцi глибин, рiзна солонiсть води (деякi з морських жителiв не переносять змiни хiмiчного складу води). Крiм того, для деяких риб стае перешкодою… вiдкритий океан! Здавалося б, океан для риби – рiдний дiм, але тi, у чиему рацiонi важливе мiсце займають прибережнi водоростi, можуть померти з голоду. Справа в тiм, що на великих глибинах цi водоростi не ростуть, i риби вважають за краще залишатися вдома.
Закони спiвiснування
Пiдводнi жителi моря або рiчки вступають у складнi стосунки, якi об’еднують окремi органiзми в едине цiле – бiоценоз. Саме так називають сукупнiсть живих iстот, якi беруть участь в обмiнi речовин та енергii. Такий обмiн проходить за принципом замкненого кола. Спочатку зеленi рослини створюють органiчнi речовини. iх споживають тварини-вегетарiанцi, на яких, у свою чергу, полюють хижаки. Якщо хижаки не дуже великi за розмiром, вони можуть потрапити на обiд iншим хижакам – сильнiшим або розумнiшим. А коли хижаки вмирають, за дiло беруться органiзми, якi живляться падлом. Бактерii завершують цю роботу, а потiм все починаеться спочатку.
Типовий ланцюг живлення в океанi мае п’ять ланок: фiтопланктон – зоопланктон – риби, що живляться зоопланктоном, – хижаки – iншi хижаки, бiльшi за розмiром. Але е й набагато коротшi варiанти. В Європi та Азii зустрiчаються озера, якi населенi тiльки одним видом риб – щукою. Бiльшi щуки поiдають тих, хто не встиг достатньо вирости. А малеча живиться дрiбними личинками комах.
Стосунки, при яких один вид iстот е харчовою базою для iншого, називають ланцюгами живлення. Ланцюгiв живлення навiть на невеликiй територii може бути декiлька.
Одна з найважливiших ознак бiоценозу найчастiше вiдображуеться у виглядi пiрамiди. Кожний наступний ступiнь пiрамiди менший за попереднiй у 10 разiв. Для пiдводних мешканцiв це означае ось що: для того, щоб травоiдна риба набрала один кiлограм ваги, вона повинна з’iсти десять кiлограмiв рослинноi iжi. Хижим рибам, у свою чергу, потрiбно десять кiлограмiв риби, щоб нагуляти кiлограм маси тiла. В залежностi вiд висоти пiрамiди (або довжини ланцюга живлення) можна пiдрахувати, скiльки рослинноi iжi потрiбно, скажiмо, для того, щоб акула «поправилася» на 1 кiлограм. Давайте спробуемо розв’язати цю задачу. Вiзьмемо типовий ланцюг живлення: фiтопланктон (маленькi водоростi) – зоопланктон (невеличкi тварини, що живляться фiтопланктоном) – оселедець – трiска – акула. Отже, акулi потрiбно 10 кг трiски, трiска з’iсть 10 кг оселедцiв, i так далi. В результатi ми отримаемо чималеньку цифру: 10 000 кг фiтопланктону! Тепер, мабуть, ви розумiете, чому хижакiв в морi не може бути занадто багато: на всiх просто не вистачить iжi.
Ланцюги живлення та екологiчнi пiрамiди – не единi стосунки, якi пов’язують мешканцiв пiдводного свiту. Тут можна зустрiти i вiдкриту конкуренцiю, i взаемовигiдну спiвпрацю. Зазвичай тварини одного виду тримаються поруч, i це цiлком зрозумiло: так набагато легше рятуватися вiд ворогiв, пiд час шлюбного перiоду не потрiбно далеко ходити, щоб знайти наречену, нарештi, разом якось веселiше! Саме тому деякi риби збираються у величезнi косяки, а такi невеличкi iстоти, як корали, утворюють гiгантськi (у вiдношеннi до iх власного розмiру) колонii. Інша справа, коли товаришують зовсiм рiзнi види i навiть класи тварин чи рослин.
Симбiоз – поширене явище в морях. Ось на морському днi розкрила своi щупальця актинiя, схожа на чудову квiтку. Але горе тим рибкам, якi торкнуться «пелюсткiв» актинii! Там знаходяться жалючi клiтини, якi миттю випустять отруту, i рибка буде приречена стати iжею для цього хижака. Давайте простежимо за полюванням актинii. Дивiться, ось необережна рибка простуе прямо до пастки. Ще один рух хвоста – i вiд неi залишиться лише згадка.
Взаемовигiдне спiвiснування рiзних органiзмiв бiологи називають симбiозом.
Але от дивина: рибка спокiйнiсiнько торкаеться грiзноi зброi актинii, i нiчого поганого з нею не сталося. Справа в тiм, що актинiя – добрий друг цього пiдводного жителя, який носить кумедну назву «риба-клоун». Жалючi клiтини актинii на клоуна не дiють, тому вiн може запросто ховатися вiд ворогiв мiж ii хижими щупальцями. А актинii, в свою чергу, залишаються рештки iжi, яку споживае ii товариш.
Є тварини, що беруть у напарники рослини. Деякi з глибоководних риб мають на шкiрi спецiальнi заглиблення, у яких накопичуеться слиз. Якщо у цих заглибленнях оселяються водоростi риба стае майже непомiтною на морському днi.
Симбiоз iнодi виникае мiж тваринами,якi пiдтримують одне одного у прямому значеннi цього слова.
З актинiями люблять товаришувати i раки-пустельники, якi ховають свое м’яке вразливе тiло у чужих черепашках. Якщо вони знаходять мушлю з актинiею, то швидко «змiнюють квартиру». Актинiя – це i захист, i маскування, а рак для неi – вiрний кiнь i одночасно шеф-кухар.
Скажiмо, губки часто товаришують iз гiдроiдними полiпами. iхнi вапнянi стовпчики, що утворюють гiлочки, пронизують тiло губки, створюючи мiцний каркас.
Ссавцi, якi мешкають у водi, зазвичай живуть сiм’ями або групами. Групу очолюе вожак. Вiн вирiшуе найголовнiшi для групи питання: де знайти iжу, коли та яким шляхом пересуватися. Вiн обирае безпечнi мiсця для вiдпочинку, дбае про те, щоб усi члени його великоi «родини» мали все необхiдне для iснування. Вожаки е також у мiгруючих риб. Найчастiше на чолi пiдводного стада стае не тiльки найсильнiша, але й найдосвiд-ченiша риба.
Живi легенди та мiфiчнi iстоти
У давнину, коли люди тiльки-но почали освоювати водний простiр, вiн уявлявся iм ворожим та сповненим небезпеки. Кораблi були ще недосконалi, морськi карти навчилися складати набагато пiзнiше. Океан здавався однiею великою таемницею. Давньогрецькi мудрецi навiть казали, що люди подiляються на живих, мертвих та тих, хто плавае морем. Серед багатьох небезпечностей, з якими зустрiчалися моряки, одне з перших мiсць посiдали морськi чудовиська. Найбiльш вiдомi з них – це кракен та Великий Морський Змiй.
Перша письмова згадка про морських чудовиськ зустрiчаеться в Арiстотеля (IV ст. до н. е.). Вiн розповiв про величезного кальмара. Плiнiй записав розповiдь про велетенського полiпа, який з’явився в Кратеi. За свiдченням очевидцiв, полiп розмахував руками та видавав дивнi звуки, схожi на фиркання. Не тiльки люди, але й тварини пiд час цього «вiзиту» не насмiлювалися наближатись до берега.
В XVI – XVII ст. два скандинави – архiепископ Упсали Олаус Магнус та епископ Бергена Ерiк Понтоппiдан – записали зi слiв рибалок розповiдi про зустрiчi з велетенськими морськими тваринами. Норвезькi рибалки розповiли, що iнодi пiд час роботи вони помiчають, що дно моря повiльно пiдiймаеться, а риби стае стiльки, що вона ледве не виплигуе з води просто до шлюпки. Помiтивши такi ознаки, рибалки кидають все i якнайшвидше вiдпливають на безпечну вiдстань. Бо через кiлька хвилин над поверхнею моря пiдiймаеться величезне «поле». Поверхня його нерiвна, в численних ямах б’ються риби, у рiзних мiсцях виникають та опадають пагорби. Раптово в «полi» утворюеться безодня, з якоi виринають двi «руки», товстiшi за корабельнi щогли.
У 1680 роцi в Норвегii одне з таких чудовиськ застряло мiж скелями вузького фiорду. Його тiло зайняло всю затоку, руки «виривали» дерева з корiнням та чiплялися за скелi. Зображення подiбноi тварини можна побачити у Сан-Мало, у церквi Св. Фоми. Тi, хто вижив пiсля зустрiчi з чудовиськом бiля узбережжя Анголи, на знак подяки Боговi подарували цю картину церквi. Тодi кракен ледве не потопив корабель.
Деякi розповiдi стверджують, що кракени стягували людей з палуби кораблiв своiми надзвичайно довгими та мiцними «руками». Іншi сповiщають про загибель цiлих кораблiв. Проаналiзувавши данi про зустрiчi з кракеном, вченi висунули гiпотезу, що пiд цiею назвою «ховаеться» гiгантський кальмар або гiгантський спрут. Його кiнцiвки насправдi можуть сягати значноi довжини – до 15 метрiв. Але остаточно вирiшити це питання, мабуть, неможливо.
Морський Змiй може вважатися рекордсменом за кiлькiстю жахливих iсторiй, якi розповiдають моряки вже кiлька сторiч. Його поява викликала у морякiв смертельний жах i вважалася поганою прикметою. Яким же був Морський Змiй? Очевидцi описують його як дуже довгу iстоту з видовженим товстим тiлом, яке звиваеться у кiльця. Голова Великого Змiя деяким здалася схожою на голову дракона, iншi помiтили довгу «гриву», яка вкривала верхню частину його шиi. Дехто згадав величезних змiй… Вчених неодноразово питали: чи може така iстота iснувати взагалi?
Першим кроком учених був збiр iнформацii. Свiдоцтва тих, хто жив за кiлька столiть до нас, допомогли намалювати портрет чудовиська. А потiм почалося найцiкавiше: робота з сучасними iсторiями, у яких головною дiючою особою виступав морський змiй. Спочатку довелося поiхати в усi мiсця, де люди бачили рештки скелета морських змiiв. Це принесло тiльки розчарування: всi скелети належали пiщанiй акулi. Вона виростае до 18 м, а коли море викидае ii тiло на берег, воно швидко розпадаеться. Вiд риби залишаеться тiльки хребет та декiлька хрящiв. Тому ii скелет випадково приймають за щось дивне.
Пiсля довгих мiркувань вченi погодилисяна тому, що колись уводному просторi плавала тварина, трохи схожа на морського змiя. Це – первiсний кит цейглодонт, який мешкав в еоценову епоху (близько 60 млнрокiв тому). Рештки цiеi тварини були знайденi в США, у штатах Флорида та Алабама.
Датський гiдробiолог Антон Бруун висунув свою гiпотезу iснування морського змiя. Пiд час роботи у Пiвденнiй Африцi вiн якосьупiймав личинку вугра 1,8 м завдовжки.
«Ну то й що, – скажете ви. – Не така вона велика, щоб ii можна було вважати морським змiем». Але за звичайних умов на цiй стадii личинка повинна була мати розмiр всього 10 см. Антон Бруун пiдрахував, як повинна розвиватися далi ця iстота. І отримав результат: з цiеi личинки повинен вирости вугор довжиною понад 20 м. Тому гiдробiолог вирiшив, що велетенськi морськi змii – це всього лише вугри-переростки.
Цейглодонт мав довжину бiльш нiж 18 м, його тiло було вкрите лускою та мало хвiст, як у кита. Якщо така iстота була, то, може, вона вижила в океанi? Знаходили ж «живi копалини» – латимерiю та iнших риб, яких вважали вимерлими? На це питання немае однозначноi вiдповiдi.
На користь того, що таких iстот у пiдводному свiтi не iснуе, говорить те, що поверхня океану дослiджуеться безлiччю супутникiв, океанографiчних кораблiв i просто людей, якi перетинають море в ролi пасажирiв. Крiм того, такому велетню потрiбне вiдповiдне харчування. Якщо вiн не живиться планктоном, то рибалки вже б помiтили змiну кiлькостi риб’ячих стад. Крiм того, на землi майже не лишилося куточкiв недоторканоi природи, i океан – не виняток з цього правила. Втiм, надiя все ж таки залишаеться. Морський змiй ще мiг зберегтися в океанськiй безоднi. Але, судячи з усього, вiн зовсiм не мае бажання спiлкуватися зi своiми далекими родичами.
Серед мiфiчних створiнь, якими здавна населяли море, е багато таких, чие походження нам вiдоме. Саме так стоiть справа з русалочками. iх зазвичай малюють у виглядi прекрасних жiнок з риб’ячим хвостом. У деяких кунсткамерах навiть демонстрували мумii виловлених у морi русалок, але кожного разу виявлялося, що це фальсифiкацiя. Найчастiше до тiла мавпи непомiтним способом пришивали хвiст якоiсь великоi риби.
Але ж про зустрiчi з русалками моряки розповiдали часто. Вони бачили цих створiнь, якi купалися на деякiй вiдстанi вiд корабля, частина з них навiть годувала дiтей. Але коли матроси намагалися наблизитись до них, русалки миттево пiрнали пiд воду, показавши своi хвости. Неймовiрно, щоб стiльки людей незалежно одне вiд одного вигадали майже однаковi байки! Вченi почали шукати русалок. І дуже швидко знайшли! Щоправда, це зовсiм не морськi царiвни, а морськi ссавцi – ламантини та дюгонi. З великоi вiдстанi iх справдi можна прийняти за жiнок. Коли вони годують своiх малюкiв, то прикладають iх до грудей i пiдтримують ластами – майже так, як це робить людська мати зi своiм немовлям. А наблизитись до себе цi тварини не дають. Ось такi реальнi iстоти увiйшли в легенди пiд iм’ям русалок. До речi, в античному свiтi iх звали сиренами.
Багато легенд та реальних iсторiй пов’язано з тими жителями пiдводного царства, якi з давнiх часiв мешкали поруч з людиною. Інодi вони ставали об’ектом поклонiння. Кам’янi статуi риб – вiшани – дуже поширенi на Кавказi, у Монголii та Сибiру. Малюнки, на яких зображенi риби, зустрiчаються серед найдавнiшого скельного живопису. Інодi навiть заборонялося називати iм’я риби вголос, щоб вона не образилася.
Деякi риби були справжнiми живими символами. Лосось був втiленням знання, натхнення та добробуту. Коропи в Японii та Китаi символiзували силу, хоробрiсть, хитрiсть та завзяття у боротьбi. Акула у бiльшостi людей викликае думки про смерть та зло, але в Японii вона сприймаеться як вiсник богiв i помiчник для всiх, хто ii шануе. Японцi називали ii «божественна акула Саме».
Перуанськi iндiанцi вiрили, що предок усiх риб (а також людей) – перша риба, яка була створена у «верхньому» свiтi. Всiх корисних риб вони вважали богами, якi спецiально оселилися поруч з людьми, щоб iм допомагати. А канадськi iндiанцi вважали, що пiсля смертi душi риб переходять у новi тiла. Тому вони нiколи не спалювали рештки тiла риб, а iкру та хребет лосося кидали до моря. Африканськi народи мають легенди про те, що у риб’ячих тiлах перероджуються людськi душi. А у сибiрських народiв е повiр’я, що риби мають своiх небесних покровителiв. Усi рибнi стада, за iх вiруваннями, належать «волохатому батьку», який доглядае iх як власну худобу i допомагае тим рибалкам, якi дотримуються традицii i не добувають бiльше риби, нiж це iм потрiбно.
Нашi предки вважали хазяiном риб Водяника. Вiн мiг допомагати рибалкам, але якщо його розсердити, вiн починае шкодити: насаджуе на гачок жаб замiсть риби, розривае сiтки, краде човни. Розсердитися Водяник може, наприклад, за нiчний лов риби. Водяник приходить до людей у подобi осетра, щуки або сома.
Християнськi вiрування також тiсно пов’язанi з рибами. В ролi покровителiв рибальства виступають деякi святi. На Русi таким покровителем вважали апостола Петра.
Його день був одночасно святом рибалок.
У Бiлорусi рибалки молилися Олексiю – чоловiку Божому.
В його день обов’язково пряли кiлька ниток для сiток, щоб риба добре ловилася.
В Болгарii рибальство було «в компетенцii» Святого Миколая. На день «рибного» Миколая (6 грудня за старим стилем) готували рибнi страви та роздавали рибу жебракам, щоб тi помолилися за морякiв та рибалок.
Із рибами пов’язано багато забобонiв.
Оскiльки риби вважалися нiмими, ними нiколи не годували дiтей, доки вони не почнуть розмовляти. Побачити рибу увi снi означало скорий кiнець. Плотву не можна було iсти хворим на лихоманку. А на Волзi iснувало повiр’я: той, хто з’iсть чехоню, позбудеться розуму. Тому чехоню безплатно вiддавали мордвинам, в яких не було такого забобону.
Риби широко використовувались у народнiй медицинi. Якщо в хворого був сильний жар, йому давали з’iсти маленьку висушену рибку, яку дiстали зi шлунка щуки, окурювали його риб’ячими кiстками з рiздвяного столу. А в Індii й досi деякi хвороби лiкують живою рибою, начиненою лiкарськими травами. Цi незвичайнi пiгулки хворi заковтують живцем.
Риби часто фiгурують у християнських легендах. Наприклад, камбала – це та сама риба, яка ожила вiд дотику архангела Гавриiла. Коли вiн сповiстив Дiву Марiю, що вона народить Спасителя, та спочатку не повiрила i сказала, що повiрить тiльки пiсля того, як оживе смажена риба, один бiк якоi вона щойно з’iла. Архангел оживив камбалу i кинув до моря. З того часу вона така плоска.
Ще одна християнська легенда пов’язана з в’юном. Коли розпинали Христа, покликали цигана i наказали йому забити цвях у лоб Сина Божого. У цю мить на лоб Христа сiла муха. Циган притиснув ii так, що вона стала схожа на голiвку цвяха, а справжнiй цвях кинув до рiчки. Той у водi ожив i перетворився на в’юна.
На Буковинi царство мертвих уявляли як краiну блаженних рахманiв – наполовину людей, а наполовину риб.
Першi християни iнодi називали Христа рибою, а себе – рибалками. Грецьке слово «риба» вони тлумачили як абревiатуру формули «Ісус Христос – Божий син, спаситель».
Всi цi мiфи та легенди свiдчать про те, що люди завжди ставилися до пiдводних мешканцiв з великим зацiкавленням та повагою. І це не дивно: у давнину на всiх географiчних мапах земля зображувалася у виглядi диска, який пiдтримували саме воднi тварини: кити або черепахи.
Кого немае в морi?
Існуе легенда про те, що пiсля створення свiту Бог покликав до себе Адама для того, щоб той допомiг йому дати iмена всiм живим створiнням. Мабуть, мешканцi пiдводного свiту стояли у хвостi черги, оскiльки iм дiсталися майже тi ж самi iмена, що й земним звiрям. Звичайно, це вигадка. Але якщо ми подивимось на iмена морських мешканцiв, то побачимо стiльки знайомих назв наземних iстот i навiть… предметiв.
Пiдводний свiт нагадуе дзеркало, у якому вiдображуються не самi об’екти, а iхнi iмена. Спробуйте назвати будь-що на землi, i майже обов’язково знайдете щось подiбне у водi. Тут е риба-сонце та риба-мiсяць, морськi зiрки. Якщо ми почнемо перебирати земних тварин, то неодмiнно знайдемо у водi iхнiх тезок. Найчастiше такi двiйники чимось схожi: зовнiшнiстю, характером, звичками. А давайте iх порiвняемо!
Ось два iжаки: морський та наземний. Обидва вкритi довгими колючками, саме тому морськi iжаки i отримали свое iм’я. Морське перо i справдi нагадуе перо – мабуть, жар-птицi, бо воно ще й свiтиться. Морський жолудь – не насiння пiдводного дуба, а тварина. Але формою схожий. І все було б зрозумiло, якби не було жолудя-папуги та жолудя-дзвоника. Морськi коники схожi не на справжнiх коней, а на тих, яких розставляють на шаховiй дошцi.
Тепер трохи складнiше: морський заець. Вiд справжнього зайця в нього тiльки вуха, i тi не справжнi. У дiйсностi це щупальця. iх у морського зайця цiлих двi пари: однi плоскi та широкi, а iншi – тоненькi та загостренi. Голотурii, або морськi огiрки, порiвняно великi тварини, iх середнiй розмiр 10—40 см. Тiло забарвлене переважно у бурий, брудно-бiлий та сiрий кольори. Усього вiдомо 1100 видiв, з них у Чорному морi зареестровано 8 видiв.
Морський дракончик та морська корiвка не дуже схожi на своiх наземних тезок. Морський кiт зовсiм не нагадуе кота зовнi, але в цiеi риби е звичка, яка зближуе його з нашими котами: вiн довгий час сидить у засiдцi, а потiм раптово кидаеться на рибку, як наш кiт – на мишу.
А ось морськi качечки своею назвою завдячують легендi. У давнину вважали, що цi iстоти з часом перетворюються на справжнiх качок. Отже, прямого порiвняння не вийде. Тодi спробуемо iнакше. Будемо згадувати окремi куточки навколишнього свiту, може, тодi знайдемо, кого в морi нема.
