скачать книгу бесплатно
Деякi хижаки надають перевагу бiльш спокiйному полюванню. Навiщо гнатися за жертвою, якщо можна замаскуватися i просто почекати, поки вона пiдпливе ближче? Засiдки влаштовують i восьминоги, i камбали, i деякi рiчковi риби. Але справжнi вiртуози – це тi риби, якi самi перетворилися на рибалок. Типовий приклад цього – вудильник. У нього е власна «вудка» – вiдросток, який закрiплюеться на головi. Його кiнчик здатен свiтитися у темрявi. Вудильник мешкае на великих глибинах, де свiтла майже немае. До того ж його невиразне чорно-сiре забарвлення майже зливаеться з дном. Тому рибки вважають, що якась невеличка iстота вирiшила поплавати пiд самим iхнiм носом. Тiльки вони наближаються до вудильника, як з мисливця перетворюються на жертву: морський чорт швидко розкривае рота та з’iдае необачну рибку.
Незвичайну зброю використовуе бризкун яванський. Ця рибка мае невеликий розмiр (до 20 см), верхня частина ii тiла сiрувато-зелена, а нижня – срiблясто-бiла. Бризкуни – справжнi снайпери. Коли вони бачать над водою або на воднiй рослинi муху чи якусь комаху, то обережно пiдпливають до неi на вiдстань 1 чи навiть 1,5 метра i з силою «вистрiлюють» з отвору свого рила декiлька крапель води. Цей заряд збивае комаху у воду, i бризкун ii спокiйно поiдае.
Існуе декiлька видiв риб, якi користуються пiд час пiдводного по-лювання електричною енергiею. Одна з них електричний сом. 3овнi вiн не дуже вiдрiзняеться вiд своiх родичiв —звичайного, американського та вулканiчного сома.
Арабська назва електричного сома – «рааш» – означае «грiм». Якщо доторкнутися рукою до цiеi риби, можна дiстати сильний електричний удар. В Африцi його ловлять на вудку, але зняття з гачка ; пiйманого трофея може бути небезпечним: крупнi екземпляри спроможнi збити людину з нiг електричним розрядом, а декiлька розрядiв викликають судоми.
Але пiд його шкiрою знаходиться особлива тканина, трохи схожа на жир. Саме тут накопичуеться електричний заряд. Коли поблизу вiд електричного сома пропливае риба, вiн миттево «розряджае» своi акумулятори. Сила розряду залежить вiд стану риби, але для пiдводних мешканцiв зустрiч з електричним сомом зазвичай закiнчуеться смертю.
Для того, щоб захиститися вiд ворогiв, пiдводним жителям iнодi доводиться вдаватися до хитрощiв. Однi з них збираються у величезнi зграi. Коли хижак нападае, починаеться загальна метушня, в якiй нелегко обрати жертву. Іншi шукають собi надiйного притулку мiж камiнням або в заростях водних рослин. Замаскуватися iм допомагае захисне забарвлення, яке зливаеться з кольором навколишнього середовища. Восьминоги здатнi доволi швидко змiнювати колiр своеi шкiри, тому iх дуже важко помiтити. Скати часто занурюються у грунт, залишаючи над схованкою тiльки очi – потрiбно ж бачити, що коiться на свiтi. Кальмари використовують «димову завiсу», яка дае iм трохи часу, щоб сховатися або втекти. Вони випускають чорнильну «хмарку», яка заслiплюе хижака.
Ще один спосiб виживання полягае в тому, щоб стати корисним для того, хто бiльший за розмiром. Саме так дiють риби-лоцмани. Вони супроводжують акул, харчуються рештками iхньоi здобичi, а за це допомагають акулам у полюваннi i попереджають iх про небезпеку. Звичайно, вони не заганяють рибу i не кидаються на неi разом зi своею покровителькою. iх можна порiвняти з розвiдниками: побачивши щось цiкаве, лоцмани пiдштовхують акулу в цьому напрямку, а далi вже – ii справа. Лоцмани зберiгають вiрнiсть «своiй» акулi до кiнця ii життя. Були випадки, коли вони ставали поводирями слiпих або скалiчених акул.
Пристосуватися до спiвiснування з хижаками змогла iще одна риба – губан, яку також називають чистильником. Губанiв можна побачити разом з муренами. Вони позбавляють хижакiв вiд паразитiв, тому мурени не чiпають iх i навiть дозволяють зазирнути у свою пащу без найменшого ризику.
Зовсiм iншу стратегiю обирають риби-причепи, чие життя пов’язане з акулами. Вони мiцно прикрiплюються до акулячоi шкiри i катаються на нiй, не докладаючи жодних зусиль. Закрiпитися на акулi iм вдаеться завдяки тому, що вся верхня частина голови та бiльша частина спини цих риб вкрита овальною пластинкою, на поверхнi якоi знаходиться вiд 12до 27 поперечних шкiряних складок. Причепи можуть прикрiплюватись не тiльки до риб, але й до кораблiв. Пiд час плавання вони поiдають дрiбних морських тварин, якi в буквальному смислi слова пливуть iм до рота.
Молюски та краби вирiшують проблему безпеки iншим чином: вони вдягаються у мiцну оболонку, яку може розкусити не кожний хижак.
Звичайно, можна довго розповiдати про способи нападу та оборони пiдводних мешканцiв, але в пiдводному свiтi ще так багато цiкавого, що ми перейдемо до iнших дивовин.
Пiдводнi лiхтарi
Тi з вас, хто був на Чорному морi в липнi – серпнi, могли спостерiгати надзвичайно красиве явище. Вночi море свiтиться. Якщо увiйти у воду, то кожний рух супроводжуеться спалахом холодного полум’я. Це явище бiологи називають бiолюмiнесценцiею (тобто живим свiтiнням). Воно виникае завдяки крихiтним iстотам – динофлагеллянтам. Цим одноклiтинним органiзмам притаманнi ознаки i рослин, i тварин. Вони мають унiкальну властивiсть: переробляти сонячну енергiю, яка потрiбна iм для фотосинтезу, у свiтло. Свiтiння виникае тодi, коли динофлагеллянти видiляють особливу речовину – люциферин. Коли вiн з’еднуеться з атмосферним киснем, починаеться хiмiчна реакцiя, яка супроводжуеться свiтiнням.
Динофлагеллянти – не единi мешканцi водного свiту, якi вмiють свiтитися. Ця властивiсть притаманна кiльком тисячам видiв, якi належать до 240 родiв тваринного свiту. Свiтiння вiдбуваеться за участю бактерiй i може бути червоним, зеленим чи блакитним. Вченi ще не з’ясували остаточно, навiщо тваринам власнi «лiхтарi». Здавалося б, вони найкориснiшi на великих глибинах, куди не доходить свiтло сонця. Може, глибоководнi риби освiтлюють собi шлях у постiйнiй темрявi? Недавно виявилося, що це не зовсiм так. Деякi риби, здатнi випромiнювати свiтло, слiпi. Крiм того, здатнiсть до люмiнесценцii зустрiчаеться й у тих тварин, якi все життя проводять на поверхнi. Свiтяться медузи, евфаузiiди i навiть… акули.
Глибоководнi акули довжиною 4,6 м нiбито не зацiкавленi в тому, щоб iх бачили здалека. Але в них е власне свiтло – в пащi. Дослiдники вважають, що свiтла смуга, яка оточуе пащу акули, приваблюе рачкiв та креветок. У вудильникiвнайчастiше свiтитькiнчик особливого вiдростка спинного плавця.
Кальмари також можуть свiтитися.
Інодi свтння води промае незвичайнi форми. Наприклад, на поверхнi моря з’являються паралельнi смуги або кола, що свiтяться. А в деяких випадках можна побачити пульсуючi спалахи свiтла, якi охоплюють всю поверхню моря до самого горизонту.
Вночi вони виплигують з води, наче живi ракети. Тi кальмари, якi ховаються на глибинi, освiтленi ще краще. «Лiхтарики» в них розташованi по всьому тiлi, тому цi iстоти нагадують новорiчну ялинку, прикрашену вогниками. Здатнiстю забезпечувати себе свiтлом може похвалитися близько 100 видiв кальмарiв.
Каракатицi використовують свое свiтло не тiльки для прикраси, але й для того, щоб врятуватись вiд ворога. Справа в тiм, що цi тварини вмiють керувати своiми «лiхтариками». Якщо каракатиця бажае стати непомiтною, вона випускае маленькi хмарки чорнила, якi затьмарюють ii вогники. А коли ворог раптово переходить в атаку, вона випускае з заглиблень, у яких живуть свiтлоноснi бактерii, сяючу хмарку. Хмарка заслiплюе хижака на кiлька секунд, але каракатицi цього цiлком достатньо: вона встигае десь заховатися.
Шосте почуття
Ми з вами сприймаемо навколишнiй свiт за допомогою органiв чуття. До наших послуг зiр, слух, дотик, нюх та здатнiсть розрiзняти смак. Усього – п’ять почуттiв. Деякi тварини – i наземнi, i воднi – користуються лише частиною цих iнструментiв. Ми знаемо, наприклад, що iснують слiпi тварини, дехто не мае вух i сприймае звуки всiм тiлом. Бувае i навпаки: тварини можуть похвалитися такими складними способами сприйняття свiту, якi люди вiдтворюють тiльки за допомогою приладiв.
Протягом мiльярдiв рокiв воднi тварини удосконалювали своi очi. У найдавнiших органiзмiв очей як таких не було – тiльки особливi клiтини, чутливi до свiтла. Все, що вони могли, – визначити напрямок свiтла. Такi «очi» мають, наприклад, морськi зiрки. А розташованi вони на кiнчиках iхнiх променiв. Втiм, давнiсть появи тих чи iнших тварин зовсiм не обов’язково означае, що органи в них простiшi. Скажiмо, очi кальмара набагато складнiшi, нiж у людей. Вони розрiзняють поляризоване свiтло, що надае iм можливiсть бачити найдрiбнiшi деталi.
Зiр бiльшостi риб не такий гострий, як у жителiв сушi, оскiльки прозорiсть води зазвичай менша, нiж повiтря. У прозорiй водi вони добре бачать предмети, якi знаходяться на вiдстанi 15 м.
У межах 1,5 м вони здатнi визначити форму та колiр предметiв. Особливiсть зору риб полягае в тому, що вони охоплюють одним поглядом значну частину навколишнього середовища. Невеликi «слiпi зони» знаходяться над головою та пiд головою риби. Такий «панорамний» зiр мае своi вади. Хоча риба i бачить багато, але чiтко розрiзняе тiльки тi предмети, що розташованi безпосередньо перед нею. Решта здаеться нечiткими та спотвореними.
У восьминогiв на щупальцях знаходяться рiзнi групи клiтин, якi здатнi розрiзняти свiтло, смак, запах та дотик. Усе це допомагае восьминогам знаходити свою здобич.
Креветки, краби та раки мають дуже своерiднi очi: вони наче ростуть на стебельцях. Завдяки цьому очi можуть повертатися у рiзнi боки. Така будова органiв зору зумовлена тим, що панцир цих тварин не дозволяе iм повертати голову, тому единий спосiб побачити небезпеку збоку – ворушити очима.
Вченi ще не з’ясували, скiльки кольорiв розрiзняють морськi жителi. Вiдомо, що кольорове бачення е в акул, дельфiнiв. Зважаючи на те, що у багатьох водних тварин змiна забарвлення вiдiграе значну роль у життi, вони також повиннi бачити свiт у всiй його красi. Але, на жаль, встановити це остаточно дуже важко.
Нюх у пiдводних мешканцiв набагато гострiший, нiж у людини. Вiн потрiбен i для того, щоб знаходити здобич, i для того, щоб орiентуватися у водному просторi. Вченi довели, що лососi, якi йдуть на нерест у рiчки, знаходять «свою» рiчку, орiентуючись на запах води. Акули можуть вiдчути запах кровi у водi навiть на вiдстанi 600 м.
На початку нашоi розповiдi ми вже казали, що звук пiд водою поширюеться набагато краще, нiж у повiтрi. Тому не дивно, що пiдводнi мешканцi вмiють розрiзняти звуки. Втiм, навiть тi, хто добре чуе, можуть не мати вух. Дехто з них сприймае коливання води усiею поверхнею тiла. А у риб функцii барабанноi перетинки виконуе плавальний мiхур. Вiн передае коливання до внутрiшнього вуха, яке складаеться з чотирьох пар кiсток.
Риби також користуються особливим органом – бiчною лiнiею, яка проходить уздовж iхнього тiла з обох бокiв. Там скупченi особливi чуттевi клiтини, якi реагують на змiни тиску води. Здатнiсть вiдчувати найменшi коливання, спричиненi рухом води, iнодi називають «шостим чуттям». Деякi риби за допомогою бiчноi лiнii можуть виявити рухоме тiло на вiдстанi понад 15 метрiв. У бiльшостi риб бiчна лiнiя пряма. А ось у чехонi вона звивиста i розташована ближче до черева, нiж до спини. Слух у риб з’являеться у шести- або семимiсячному вiцi. Але чують вони неоднаково наприклад голья-ни сприймають звуки вiд 16 до 6000 герц, вугри вiд 36 до 650 Гц, в’язь – до 5524 Гц.
У шарах води з неоднаковою густиною звук поширюеться трохи по-рiзному. Дельфiни та кити протягом тисячорiч користуються «пiдводним телефоном». Справа в тiм, що зазвичай звук розходиться в усi боки та поступово затихае. Але рiзниця температур у шарах води створюе «коридори», в яких звуковi хвилi перемiщаються переважно в горизонтальному напрямку, i тому iх можна почути за тисячi миль вiд iхнього джерела.
Низькi звуки риби сприймають зазвичай так само, як i ми, а високi – набагато гiрше за людей.
Китоподiбнi чують значно краще за людину. Вони здатнi сприймати не тiльки тi ж самi звуки, що i ми, але й тi, якi знаходяться поза зоною нашого сприйняття. Дуже низькi звуки ми називаемо iнфразвуком, а дуже високi – ультразвуком. Кити й дельфiни використовують ультразвуковi «ехолоти», щоб орiентуватися та знаходити косяки риби. Ехолот дельфiнiв працюе так: дельфiн видае ультразвук, i вiн поширюеться у водi доти, доки не натрапить на якусь перешкоду. Тодi вiн вiдбиваеться вiд неi i повертаеться до дель- фiна, який сприймае та засвоюе iнформацiю.
Існуе думка, що дельфiни добре ставляться до людей тому, що «бачать iх наскрiзь» за допомогою свого ехолота. А внутрiшня будова людини набагато ближча до дельфiна, нiж внутрiшня будова риб. Чутливiсть ультразвукового «пристрою» дельфiнiв настiльки висока, що вони можуть не тiльки вiднайти предмет, але й визначити його форму.
Пiдводна книга рекордiв
Якби пiдводнi жителi вирiшили надрукувати власну книгу рекордiв, вона б користувалася неабияким попитом у людей. Але вони не вмiють писати, тому доведеться нам розповiсти про iхнi чималi досягнення. Отже, перед вами – рекордсмени пiдводного свiту з деяких видiв.
Хто з водних тварин найглибше пiрнае? Вчених так зацiкавило це питання, що вони провели цiлу низку спостережень та експериментiв i з’ясували, що на першому мiсцi серед мешканцiв моря стоiть кашалот. Вiн може зануритися на 1200 м. Меч-риба у погонi за косяками анчоусiв може поринути на 800 м. Слiдом за нею у списку призерiв стоять тюленi. Бiльшiсть iх пiрнае на глибини до 250 м, а тюлень Ведделла здатен зануритись аж на 450 м. Морськi леви легко долають 150-метрову позначку, а морськi котики пiрнають «тiльки» на 75 м. Бiльшiсть дельфiнiв не опускаеться нижче 20 м, хоча в разi потреби вони можуть показати i рекорди для своеi групи.
Для того, щоб добре пiрнати, потрiбно вмiти затримувати подих на тривалий час. Звичайна нетренована людина може не дихати трохи бiльше хвилини. Воднi тварини, певна рiч, справляються з цим завданням набагато краще. «Десятка найкращих» мае приблизно такий вигляд:
Кит-пляшконiс – 120 хвилин Дельфiн – 15 хвилин
(тобто цiлих двi години!)
Кашалот – 90 хвилин Морська корова – 15 хвилин
Гренландський кит – 60 хвилин Бегемот – 15 хвилин
Тюлень – 15—28 хвилин Ондатра – 12 хвилин
Бобер – 20 хвилин Качконiс – 10 хвилин
Синього кита вважають найдовшим мешканцем пiдводного свiту. Довжина його тiла – 35 м. Але мало хто знае, що такий самий розмiр у довжину мае черв’як лiнеус. Щоправда, вiн набагато легший за кита, вага якого – 160 тонн.
Серед молюскiв справжнiм рекордсменом е тридакна. Вона посiдае перше мiсце вiдразу у двох «номiнацiях»: як довгожитель (молюск доживае до 100 рокiв) та як найбiльший представник свого класу. Вага дорослоi тридакни дорiвнюе 500 кг. Тридакна цiкава не тiльки своiм розмiром. Вона здатна виробляти перлини. Щоправда, ii черепашка – неабияка загроза для того, хто спробуе дiстати ii скарб, але мало хто може встояти перед спокусою здобути перлину, яка важить 7 кг. Саме таку було знайдено в мушлi тридакни, i вона ще й досi вважаеться найбiльшою у свiтi.
Серед жаб найбiльшою е голiаф. Вiн мае «зрiст» близько 40 см i важить до п’яти кiлограмiв. Порiвняно з ним найменша жаба – короткоголов – здаеться iграшкою: ii довжина рiдко перевищуе пiвтора сантиметра.
Найспритнiшим плавцем у морi е меч-риба. Вона розвивае швидкiсть до 130 км/год. Дельфiни та акули набагато вiдстають. Вони розганяються тiльки до 50 км/год.
Найменша рибка називаеться фiлiппiнський бичок. Вона важить тiльки 15 мiлiграмiв, а довжина тiла цiеi крихiтки – лише 8 мм.
Риба-мiсяць може похвалитися найбiльшою кiлькiстю iкринок. За один раз вона вiдкладае iх близько 300 мiльйонiв.
Бактерii – найчисленнiшi мешканцi не тiльки водного свiту, але й всiеi нашоi планети. Якщо зiбрати iх докупи та зважити, виявиться, що iхня загальна вага бiльша за вагу всiх iнших органiзмiв.
Вiрю-не вiрю
Ми вже знаемо, що пiдводний свiт – це королiвство загадок i таемниць. Але iнодi про його мешканцiв розповiдають такi речi, що в них неможливо повiрити. Ось i ми пограемо в гру «вiрю-не вiрю». Ми будемо розповiдати вам iсторii про водних тварин, а ви скажете, чи вiрите ви у цi байки. Отже, слухайте…
Чи вiрите ви в те, що кальмари вмiють лiтати? Нi? Помиляетесь. Рятуючись вiд переслiдування, кальмари вистрибують iз води в повiтря i можуть пролетiти кiлька десяткiв метрiв. Цей захисний механiзм вiдобразився у назвах деяких видiв: крилорукий кальмар, кальмар-птах, крилатий кальмар.
Чи вiрите ви в те, що у рiчцi може жити риба, яка важить понад 200 кг? Ця риба зветься арапаiма. Вона зустрiчаеться у рiчках Гвiани. Цiкаво те, що ii ловлять на вудку.
Чи бувае на свiтi риб’яче молоко? Не зовсiм молоко, але бувае. Коли у дискуса з’являються мальки, на боках його тiла проступае бiлувата рiдина, що трохи нагадуе молоко. У нiй мiстяться всi необхiднi для малят речовини. Малеча охоче ковтае цю рiдину.
Чи вiрите ви в те, що жерлянки – смертельно небезпечнi iстоти? Яскраве забарвлення жерлянки – попередження. Якщо ii слиз попаде до ока або до носа, вiн викликае нестерпну печiю.
Чи вiрите ви в те, що жаби вмiють лiтати? Не вiрите? А дарма. Веслонога жаба, яка мешкае на деревах, пiд час небезпеки стрибае з висоти просто вниз. Але не падае, а плавно планеруе на землю. У цьому iй допомагають великi перетинки мiж пальцями.
Чи вiрите ви в те, що ящiрки можуть пiрнати? Для бiльшостi з них вода – серйозна перешкода. Але морська iгуана перейшла до водного способу життя. Пiрнаючи, вона добувае собi iжу.
Чи вiрите ви в те, що деякi риби вночi сплять, та ще й не просто так, а у власному спальному мiшку? Цi риби – губани. Деякi з них сплять просто у схованках, а iншi влаштовують собi зручний кокон зi слизу.
Чи вiрите ви, що морська свинка може переплисти океан? Нi? І правильно. Ця пухнаста тваринка не мае нiчого спiльного анi з морем, анi зi свинями. «Морською» вона стала тiльки тому, що перших свинок до Європи привезли моряки. Насправдi ж вона – заморська.
Чи вiрите ви в те, що е риби, якi мають високi титули? Такi й насправдi е. Наприклад, риба-кардинал або риба-герцог.
Чи вiрите ви в те, що анчоуси колись були найбажанiшою здобиччю рибалок? Ця невеличка рибка зараз цiнуеться не дуже високо. Але за часiв Давнього Риму за бочку свiжих анчоусiв платили стiльки ж срiбла, скiльки вона важила.
Чи вiрите ви в те, що риби та жаби можуть дощем падати з неба? Хоча це й дуже рiдкiсне явище, все ж таке бувае. «Рибний» дощ трапляеться тодi, коли смерч засмоктуе у свою воронку воду разом з усiма ii мешканцями. Коли його сила зменшуеться, все це випадае на землю.
Уявiть собi таку картину: ховаючись вiд дощу, ви попросили притулку в невеликому будиночку, стiни якого обмазанi глиною. Дощ не вщухав кiлька годин, ви вийшли з дому, щоб подивитися, чи скоро вiн закiнчиться, i раптом побачили, як iз стiн виплигують живi риби. Чи може таке бути? Виявляеться, воднi жителi здатнi i на такi фокуси. Риби, якi вилiзають просто зi стiн, – це один з видiв вугрiв, якi мешкають в Африцi. Коли настае сухий сезон, озера пересихають, i риби занурюються глибоко в мул. Мiсцевi жителi добувають глину, щоб побудувати будинки, i в деяких ii шматках на будiвництво потрапляють вугри. Коли на стiни падають дощовi краплi, глина пом’якшуеться, вугри оживають i прямують до озера.
Чи вiрите ви, що течiя в рiчках може змiнюватися, i вони починають текти не до моря, а вiд нього? Таке трапляеться у великих рiчках пiд час сильних припливiв. Морськi хвилi стають настiльки сильними, що перемагають течiю, i деякий час рiчки течуть у протилежному напрямку.
І останне питання: чи вiрите ви в те, що у водному просторi ховаеться безлiч таемниць, якi чекають саме вас? Якщо так, нехай вашi сподiвання стануть реальнiстю.
Запрошуемо на весiлля
Пiд водою немае анi церков, анi загсiв. Але весiльнi традицii тут все ж таки е. З поколiння в поколiння передаються особливостi поведiнки, яка може привернути увагу нареченоi. У цей перiод (його називають шлюбним) у хiд iде все: i делiкатеснi страви, i яскраве вбрання, i демонстрацiя власного будинку. Про деякi традицii ми й поговоримо.
Весiлля для пiдводних мешканцiв – справа дуже серйозна. Це тiльки в людей просто: закохалися, домовилися та побралися. В бiльшостi риб усе не так. Щоб вiдбулося весiлля (у риб воно зветься нерестом), потрiбнi певнi умови. Кожний вид риб нереститься при певнiй температурi води i у певну пору року. Якщо температура довкiлля чомусь не вiдповiдае нормi, нересту може взагалi не бути.
Бiльшiсть риб розмножуеться на початку лiта або навеснi. Але тривалiсть нересту в них неоднакова: хтось встигае за кiлька днiв, хтось влаштовуе медовий мiсяць. Окрiм сезону та температури, е ще одна умова: зручне мiсце. Значення мае не тiльки «поверх» водного свiту, але й якiсть грунту, наявнiсть чи вiдсутнiсть певних рослин, безпека. Щука, лящ, короп, краснопiрка та судак нерестяться в заплавах рiчок, на травнистому мiлководдi. Головню та бiлизнi (це назва риби з родини коропових) потрiбна швидка течiя. Морськi собачки та калкани тримаються у цей перiод у придонних шарах води. Щоб дiстатися нерестилищ, цiлi зграi риб вирушають у весiльну подорож.
Найчастiше риби розмножуються iкрою. Самички випускають ii у воду, а самцi заплiднюють iкринки молочком – сiм’яною рiдиною. Проте з цього правила бувають вийнятки: деякi риби народжують живих личинок, iншi вiдкладають яйця.
Бички, готуючись до весiлля, намагаються сподобатись своiй нареченiй. Їхне тiло стае чорним, переднiй спинний плавець оторочуеться жовтогарячою каймою. На другому спинному плавцi вона жовтувато-оранжева, на хвостi – свiтло-жовта, а на черевному плавцi – бiла. Черевце також змiнюе колiр i стае голубувато-бiлим. Але вбрання – це тiльки частина ритуалу. Самець ще повинен побудувати дiм для майбутнiх дiтей i переконати самичку увiйти до нього. Бички для цього спiвають справжнi серенади. А що ж наречена? Вона нiчого не змiнюе нi в своiй зовнiшностi, нi в поведiнцi. Коли все готове, кiлька самичок збираються бiля гнiзда i оцiнюють: чи подобаеться?
Ваблячi краби мають дуже велику клешню. Пiд час шлюбного перiоду вони закликають нею подругу, нiби повторюючи жест «Іди до мене!».
А ось морськi чорти (один з видiв вудильникiв), мабуть, обрали девiз «Назавжди разом». Вченi довго не могли зрозумiти, чому iм весь час зустрiчаються тiльки самицi цiеi риби. І лише недавно з’ясувалося, що самець морського чорта буквально приростае до подруги. Спочатку вiн присмоктуеться до ii шкiри, а потiм починае поступово втрачати своi органи. Полювати йому не потрiбно: всi необхiднi речовини вiн отримуе вiд своеi дружини. Рухатися самостiйно також немае потреби: вона всюди «носить» його з собою. Єдина функцiя самця морського чорта – вчасно заплiднювати iкру. Такi незвичайнi стосунки виникли тому, що в глибинах дуже важко було б шукати одне одного у споконвiчнiй темрявi. Тому перше ж побачення стае початком сiмейного життя. Інодi самиця морського чорта носить на собi навiть кiлькох «чоловiкiв». Майже зразковий «гарем» – анi сварок, анi ревнощiв.
У нерки, яка належить до лососевих, пiд час весiлля голова стае зеленою, спина, боки та плавцi червонiють. На спинi з’являеться характерний «горб», а рило набувае форми дзьоба. Цiкаво, що весiльноi трапези в лососiв немае: весь час, поки тривае нерест, вони зовсiм нiчого не iдять. Це вiдбуваеться тому, що iкра та молочко займають майже всю черевну порожнину.
Для бiльшостi жаб у перiод розмноження найголовнiше – сильнi руки, тобто лапи. Самцi не випускають наречену нi на секунду, обiймають ii протягом кiлькох дiб. Якщо самець не буде мiцно триматися на спинi самицi, то може втратити шанс стати батьком. Найсмiливiшi конкуренти навiть намагаються «вiдiрвати» його вiд самицi, щоб самим зайняти мiсце в неi на спинi. Самицi зазвичай бiльшi за самцiв, тому носити на собi жениха для них не надто важко.
У тюленiв самцi влаштовують на честь своiх «прекрасних дам» цiлi турнiри. Вони не такi кривавi, як, скажiмо, в бегемотiв, але дуже гучнi. Рев суперникiв лунае над узбережжям, iнодi його можна почути за декiлька кiлометрiв. Самички вдають, що всi цi чоловiчi забави iх не обходять. iхня справа – народити сильне здорове потомство, а всi цi бiйки… i навiщо все це?
Один з видiв тюленiв – морський слон – найбiльший серед усiх ластоногих. На кiнцi морди у слонiв знаходиться невеликий хоботок. Пiд час шлюбу тюлень роздмухуе його i з силою пропускае крiзь нього повiтря. Виходить дуже емоцiйно та голосно, рев далеко розкочуеться над во-Самець та самиця вудильника завжди разом дою.
Не тiльки великi, але й дуже малi створiння мають власнi традицii. Комарiв зазвичай не вiдносять до водних тварин, хоча iхнi личинки мешкають саме у водi i становлять важливу ланку кiлькох ланцюгiв живлення. Не так давно вченим стало вiдомо, що самцi знаходять своiх наречених за тембром iхнього писку. Вiн сповiщаевсю необхiдну iнформацiю: заплiднена воначи нi, доросла чи ще маленька. Спiви самиць iхнi кавалери сприймають вусиками. Чим вони пухнастiшi, тим кращий у комарiв слух.
Вусики комарiв нагадують приймач, який настроений тiльки на одну хвилю. Тому комарi чують лише пiсню кохання, а до всього iншого залишаються глухими. Дехто з пiдводних мешканцiв, особливо найпростiшi, нiколи не грають весiлля. Вони або просто дiляться навпiл, або е двостатевими. Вони з подивом дивляться на шлюбнi iгри. Але у багатьох видiв це стае найважливiшим моментом у життi.
Батьки i дiти
Пiсля весiлля настае час подбати про потомство. Батьки та дiти у водному просторi встановлюють мiж собою iнодi дуже дивнi з точки зору людини стосунки. Наприклад, суринамська жаба настiльки турбуеться про безпеку своiх iкринок, що носить iх з собою, на спинi. Близько 50—60 майбутнiх жабенят зручно влаштовуються у заглибленнях ii шкiри. Там вони живуть протягом чотирьох довгих мiсяцiв, встигають перетворитися на пуголовкiв i навiть майже втратити хвiст. Мама весь цей час провадить звичне жаб’яче життя: плавае у прозорiй водi, полюе на черв’якiв, яких вона виривае з придонного мулу. А потiм нове поколiння суринамських жаб вирушае в нове життя, стрибнувши в воду з широкоi спини, яка була iм i за домiвку, i за колиску.
Ще один приклад дбайливих батькiв – хромiси красенi. Цi рибки мають яскраве перламутрове забарвлення, тому iх дуже люблять розводити в акварiумах. Вони влаштовують гнiздо на кам’янистому або пiщаному днi i пильно стежать за сусiдами: нiкому не дозволено запливати на iхню територiю! Якщо хтось наважиться, самець вiджене його. Але найдивнiше вiдбуваеться тодi, коли спокiй сiм’i порушуе хтось iз крупних хижакiв. Хромiс мае довжину всього 7,5—10 см, тому вiн не може впоратись iз серйозною загрозою. Тодi у справу вступае мати. Вона широко вiдкривае рот, i малюки кидаються туди, наче у пiдводну печеру. Ось тепер саме час тiкати – разом з усiм сiмейством.
Макроподи та бiйцевi рибки будують для малюкiв дiм… з повiтря! Самець заковтуе бульбашки повiтря i обгортае iх слиною. З цих пухирцiв утворюеться пiна, яка стае матерiалом для гнiзда, збоку схожого на глибоку тарiлку. Якщо подивитися зверху, воно нагадуе сяючу гору, вкриту снiгом. Слина в цих риб мае дивну властивiсть: вона утримуе повiтря, доки мальки трохи не пiдростуть. Коли настае час виходу у «великий свiт», гнiздо тане, наче повiтряний замок.
Ктенопоми влаштовують своi гнiзда… з жиру! Вони видiляють його зi свого тiла. Масляна пляма на поверхнi стае «дитячим садочком». У першi днi свого життя мальки просто лежать у маслянiй калюжi догори животиками. Але жир виконуе не тiльки функцii колиски. Коли малюки переходять на харчування iнфузорiями, у маслi починають дуже швидко дiлитися бактерii. Це приваблюе iнфузорiй, i малюки iх iз задоволенням поiдають.
Індiйський лялiус звивае справжнi гнiзда з трави. Вони трохи нагадують пташинi, оскiльки побудованi майже за тiею ж технологiею.
Коли навкруги багато ворогiв, мешканцi пiдводного свiту об’еднують своi зусилля для того, щоб зберегти своiх дiтей вiд небезпеки. Так, наприклад, роблять афалiни – один з видiв дельфiнiв. Маленький дельфiн народжуеться хвостом уперед i спочатку не розумiе, куди вiн потрапив. Для того, щоб вiн розпочав нове життя, йому потрiбно якнайшвидше пiднятися на поверхню (ви ж пам’ятаете, дельфiни – не риби, а тварини, в них немае зябер). Тому мати пiдштовхуе свое немовля вгору, щоб воно ковтнуло повiтря. Якщо мати не справляеться з цiею задачею, iй допомагають iншi дельфiни: народження малого – радiсть для всiеi групи.
Згодом, поки малюк пiдростае i знайомиться з пiдводним свiтом, мати та iншi дорослi вiдганяють вiд нього акул. Коли дельфiнят декiлька, вони пiд час нападу акул збираються докупи, а дорослi утворюють навкруги живе рухоме коло. Не кожна акула наважиться зустрiтися з розгнiваним дельфiном: розiгнавшись, вiн може так вдарити ii своiм рилом, що це надовго вiдучить ii зазiхати на малюкiв. Інодi акули пiсля такого удару гинуть миттево.
Добре, коли малюки майже вiдразу можуть супроводжувати своiх батькiв. А якщо нi? Тодi треба подбати i про iжу, i про тепло, i про захист дитинчат. Королiвськi пiнгвiни, якi мешкають на островi Пiвденна Георгiя, пiклуються про пташенят майже упродовж року. Малюки з’являються на свiт безпорадними, вкритими густим пухом. Втiм, iхнi шубки не настiльки теплi, щоб пiнгвiненята могли вирушати у довгi прогулянки. Королiвськi пiнгвiни не влаштовують гнiзд. Тому мати й батько по черзi тримають спочатку яйця, а потiм – пташенят на своiх ногах. А той, хто передав цю вахту, прямуе до моря, щоб наловити риби та кальмарiв. Частину вони поiдають самi, а решту приносять дитинi, використовуючи воло замiсть корзини. Коли взимку дмуть холоднi вiтри i море неспокiйне, пiнгвiненята можуть залишитися без iжi на два-три тижнi. Виживають тiльки найсильнiшi.
Важко приходиться i малюкам тюленя Ведделла, якi народжуються на протилежному боцi земноi кулi. Мати захищае iх вiд суворих вiтрiв власним тiлом i в першi днi iхнього життя годуе теплим та дуже калорiйним молоком. Снiданок плавно змiнюеться обiдом, обiд – вечерею. Інакше не можна: щоб захиститися вiд морозу, маленький тюлень повинен швидко обрости шаром жиру. Тюленята вмiють плавати та пiрнати майже вiдразу пiсля народження, але у крижанiй водi iм дуже некомфортно, краще вибратися з лунки та трохи погрiтися на арктичному пляжi.
Однак тюлениха не може постiйно залишатися бiля малюка: вона мае дбати про власне харчування. Коли вона йде до моря, маленьке тюленя залишаеться на кризi. Його майже не видно, оскiльки його шкiрка бiлого кольору. Тiльки очi та нiс чорнi.
Утiм, бiльшiсть морських жителiв не змогли б згадати, як виглядають iхнi батьки. Тому що жодного разу iх не бачили. Це вiдбуваеться зовсiм не тому, що батьки погано ставляться до своiх дiтей. Просто вони настiльки рiзнi, що iнодi важко навiть здогадатися, яким буде малюк, коли стане дорослим. Не вiрите? Тодi подивiться на малюнки угорi сторiнки. Хто це?
Правильна вiдповiдь: маленький зелений краб, маленька камбала та медуза. Не вгадали? Нiчого, навiть вченi не одразу здогадалися, що до чого. Такi вже загадковi цi мешканцi пiдводного свiту.
Гуляючи вздовж берега моря десь на Пiвночi, можна побачити у смузi прибою загадковi предмети, якi нагадують сумку з чотирма «рогами», вiд яких вiдходять нитки, скрученi, наче локони. Їх називають «русалчиними гаманцями», але русалки тут нi до чого. Насправдi це – яйця котячоi акули, яка мешкае у неглибоких морях Європи та Америки. Вся ii турбота про дiтей полягае в тому, що вона вiдкладае яйця у густих водоростевих «гаях», де iх не помiтять хижаки. Коли з яець з’являються маленькi акули, вони вiдразу ж починають самостiйне життя.
У шкiрястих черепах також не прийнято дбати про своiх дiтей. Вони копають ямку на теплому пiщаному пляжi, вiдкладають туди яйця (за один раз – близько 70), засипають iх пiском та повертаються до моря. Сонце перетворюе ямку на справжнiй iнкубатор. Через сiм тижнiв маленькi черепашки проривають оболонку спецiальним яйцевим зубом, який знаходиться… на носi! Але це – тiльки половина справи. Потрiбно ще якось випростатися з-пiд пiску та дошкандибати до води, де можна знайти i iжу, i вiдносний комфорт.
III. Моря та океани
Вiд полюса до полюса
Як вам уже вiдомо, 2/3 нашоi планети вкрито водою, й на частку прiсноi води припадае всього 3 % вiд загальноi кiлькостi. Решта водноi маси представлена морями й океанами, у кожному з яких свiй тваринний i рослинний свiт, котрий бiльше нiде не зустрiчаеться.
Звичайно ми думаемо, що в морях i океанах немае нiяких перешкод i що будь-яка риба, на зразок оселедця, може вiльно плавати по всьому водному просторi й проникати в iншi клiматичнi зони. Однак оселедець, наприклад, не заходить набагато пiвденнiше Ла-Маншу й мису Код. У мiру просування вiд помiрних широт до тропiкiв кiлькiсть видiв риб зростае, а кiлькiсть особин зменшуеться.
