скачать книгу бесплатно
У морському просторi можна зустрiти i рибу-ластiвку, i рибу-кабана, i рибу-пiвня, i морську свиню (один з видiв дельфiнiв).
Люди «поселили» в морях навiть таких надприродних iстот, як чорти та ангели. I чорти, i ангели – це риби. Їхня зовнiшнiсть говорить сама за себе.
Бичкiв тут навiть кiлька рiзних видiв. У рiчках водиться маленька iстота – водяний вiслюк. А ось i надзвичайне iм’я: собака-павич. Ця рибка – одна з морських собак, але ii забарвлення настiльки прекрасне, що ii назвали павичем. Ачи е в морi дикi звiрi? Скiльки завгодно: акула-лисиця, морськi леви, тигрова акула, морський вовк, морський слон.
Овочi та фрукти? Будь ласка: морська капуста, морський огiрок, морський апельсин, морськi оливи. Предметiв також чимало: локсозома-ложка, чашечка, морський гребiнець, риба-пила, риба-молот, риба-сокира, поштовий рiжок, голчаста байдарка, напилок. Є i представники рiзних професiй, наприклад, повитуха, лоцман, чистильник, клоун, хiрург.
А скiльки чудових епiтетiв можна знайти у звичайному перелiку видiв! Якi поетичнi назви дають вченi водним мешканцям! Дивна гiалонема (одна зi скляних губок), вогненна сагартiя (анемон), волохата цiанея (медуза), Венерин пояс (гребеневик), пташка, лебедина беззубка, гiгантська треуголка, хвилясте вушко, тритонiв рiг, папська та епископська митра, прозоре та звичайне блюдце, пелi-канова нога, мармуровий конус, красива круглоротка (все це – черевоногi).
Насправдi, кого ж немае в морi? Може, ви зможете знайти таких, хоча це надзвичайно важко. Але впевнено можна сказати тiльки одне: там немае нiкого зайвого. І найпрекраснiшi тварини, i тi, хто викликае в нас огиду або жах, займають у свiтовому океанi власне мiсце. І дуже потрiбнi iншим мешканцям.
Невiдплатний борг
Людське життя пов’язане з пiдводним свiтом набагато тiснiше, нiж ми звичайно думаемо. Наше тiло на 60—80 % складаеться з води, а втрата 12% вiд цiеi кiлькостi викликае зупинку серця та смерть. Ми постiйно повиннi поповнювати своi внутрiшнi «запаси», тому будуемо водопроводи, канали, буримо свердловини, щоб дiстатися до пiдземних водойм. За минуле сторiччя великi мiста планети (Париж, Рим, Москва, Берлiн, Нью-Йорк) збiльшили потребу у водi бiльше нiж в 100 разiв. За прогнозом екологiв, до 2025 року близько половини населення свiту, 3,5 млрд людей, буде жити в регiонах з водним дефiцитом.
Сiльське господарство та промисловiсть не можуть обiйтися без використання прiсноi води. Для того, щоб видобути одну тонну мiдi, потрiбно 5 000 тонн води, для однiеi тонни сталi – не менше 300 тонн, а для того, щоб переробити тонну бавовни – 200 тонн. Назад, до рiчок та озер, вода повертаеться вже забрудненою, навiть тодi, коли проходить через системи очищення. Пiдводнi мешканцi страждають вiд забруднення води, оскiльки воно порушуе звичнi умови iснування.
Інодi вiдбуваються справжнi катастрофа. Одна з найстрашнiших— розлив нафти яку зазвичай перевозять на величезних танкерах.
Кожен городянин використовуе за добу вiд 300 до 500 лiтрiв води. Ця цифра складаеться не тiльки з тiеi води, яку вiн використовуе для приготування iжi та прання, але й з побiчних водних «витрат». Хлiб, який ми купуемо, замiшуеться на водi. Опалення в бiльшостi будинкiв також водне. Нарештi, користування каналiзацiею пов’язане з неабиякою витратою води.
Нафта набагато легша за воду, вона розтiкаеться по ii поверхнi тоненькою плiвкою. Це призводить до загибелi багатьох морських мешканцiв: рибам не вистачае кисню, морськi птахи – баклани, чайки – настiльки забруднюють свое пiр’я, що не можуть пiднятися в повiтря. Весь свiт обiйшли фотографii бакланiв, перемазаних нафтою i тому приречених на смерть.
Коли на великих рiках будують греблi для електростанцiй та шлюзи, щоб полегшити судноплавство, iнодi забувають про те, що цi штучнi перешкоди стають причиною вимирання риб, якi звикли нереститися саме тут. Зазвичай це дуже цiннi риби – лосось, осетер. Якщо вони не можуть дiстатися до звичних мiсць нересту, наступного року iх стане набагато менше. Зараз бiля великих гребель та шлюзiв будують спецiальнi обвiднi канали, якими риба може дiстатися до нерестилищ.
Пiд загрозу загибелi iнодi пiдпадають не окремi види, а цiлi моря. Сумним прикладом е Аральське море, яке на сьогоднi майже не мае надii на порятунок. Не так давно Арал був центром оазису. Його прозора i не надто солона вода була добре насичена киснем i давала притулок численним водним мешканцям. Береги цього моря оточували величезнi заростi рогозу та очерету, з якого виготовляли папiр. У морi процвiтало риболовство. Воно, крiм того, пом’якшувало мiсцевий клiмат, зменшувало спеку.
У загибелi моря виннi люди. Саме вони почали вирощувати на берегах двох рiчок – Амудар’i та Сирдар’i – бавовну.
Цi повноводнi рiчки Артерii планети колись впадали в Аральське море, забезпечуючи його прiсною свiжою водою. Зараз на деяких мапах можна побачити ту саму картину, але насправдi жодна з цих рiчок до Аралу не дотiкае. iх майже цiлком «розбирають» iригацiйнi канали (тобто канали, якi використовують для зрошування полiв). Цi канали були побудованi наспiх, без урахування особливостей грунту та клiматичних умов. У результатi за 10 рокiв зрошення на полив бавовняних плантацiй було використано 83 млрд кубометрiв води, а через стiни та дно каналiв було втрачено майже 100 млрд кубометрiв дорогоцiнноi вологи! Вона просто просочилася в пiсок, без будь-якоi користi. Пiсля того, як Арал був позбавлений рiчкових вод, почалося швидке обмiлiння. У деяких мiсцях вода вiдiйшла вiд берега на 90 кiлометрiв. Коли об’ем води зменшився, виросла ii солонiсть, розпочався масовий замор риби. Оголене дно колишнього моря перетворилося на солону пустелю. Вiтер розносить частинки солi разом з пiском, засолюючи плiднi землi, внаслiдок чого вони перестають родити. Фотографii з супутникiв показали, що шлейфи пiску та солi мають бiльше 400 км у довжину та 40 км у ширину! Найстрашнiше те, що цю катастрофу вже неможливо зупинити. Якщо повернути рiчкам воду, населення великих районiв залишиться у мертвiй пустелi. Але навiть якщо пiти на такий крок, втрата води була занадто великою, щоб море змогло стати таким, як колись.
Озера також страждають вiд наслiдкiв людськоi дiяльностi. Тiльки недавно, пiсля виконання цiлоi програми «реанiмацiйних» робiт води Великих Озер (США) знов стали вiдносно чистими. Кiлька десятирiч тому вважалося, що вони можуть втратити всiх своiх мешканцiв. Найбiльше в свiтi прiсноводне озеро Байкал ледве не стало жертвою пiдприемств, побудованих бiля його берегiв. Вода цього гiгантського озера була найчистiшою в свiтi. Але стоки не-очищених промислових вод призвели до кiлькох випадкiв загибелi риби та водоростей. Журналiсти сповiстили про цю трагедiю весь свiт, i тодi бiльшiсть пiдприемств, якi загрожували перетворити озеро на смiтник, було закрито.
Рiки Європи забрудненi настiльки, що вода деяких небезпечна на тiльки для водних мешканцiв, але й для людей. Рейн, красу якого оспiвували протягом столiть европейськi поети та письменники, деякий час вважався мертвою рiчкою. Обсяг отруйних речовин, якi щорiчно зливали в рiку промисловi пiдприемства, перевищував об’ем його вод. Єдинi iстоти, якi почували себе комфортно в таких жахливих умовах, – це мiкроби. Там, де Рейн впадае в Баденське озеро, iхня кiлькiсть досягала фантастичних розмiрiв: 1,5 мiльйони на один кубiчний сантиметр води. Ідея захищати Рейн спiльними зусиллями виникла 1950-го року в Голландii. Тобто там, де в нижнiй течii рiчки вода була найбруднiшою, й там, де люди найбiльше залежали вiд ii якостi, бо використовували воду Рейну як питну. 1963 року Швейцарiя, Францiя та Нiмеччина, територiями яких тече головна водна артерiя Європи, пiдписали першу мiжнародну угоду щодо захисту чистоти Рейну. Згодом до цих краiн приедналося чимало iнших европейських iнiцiатив, i оголошену колись бiологiчно мертвою рiчку вдалося врятувати. Тепер екологи не мають сумнiвiв, що Рейн видужуе. У ньому сьогоднi налiчуеться понад 40 видiв риби, i ця кiлькiсть постiйно зростае.
Нашi рiчки, на жаль, також можна назвати небезпечно хворими. Найголовнiша артерiя нашоi краiни – Днiпро – потерпае вiд сильного забруднення. На Славутичi – колись найчистiшiй рiчцi – розташовано 50 великих промислових центрiв, чотири атомнi електростанцii, десятки тисяч пiдприемств промислового й сiльськогосподарського профiлю, 50 великих зрошувальних систем, якi беруть воду з Днiпра. Що ж ми повертаемо назад? Переважно промисловi й каналiзацiйнi вiдходи. За останнi три роки рiвень мiкробiологiчного забруднення Днiпра в окремих районах перевищив допустимi норми у 2400 разiв! А бiля Днiпропетровського рiчкового порту забруднення сягнуло немислимих меж – у 240 тисяч (!) разiв бiльше максимально допустимого. Не випадково, певне, европейцi називають Днiпро «жовтушною рiчкою», оскiльки нинi на Украiну, за даними «Гобест Інтернешнл Украiна», припадае до 30 вiдсоткiв захворювань на вiрусний гепатит у Європi.
Вода – дорогоцiннiсть сама по собi, але тi, хто в нiй мешкають, iнодi допомагають людинi навiть самим фактом свого iснування. Деякi види риби, наприклад, поiдають личинок малярiйного комара i цим сприяють боротьбi з цiею страшною хворобою. Рiзнi види водоростей використовують у медицинi, оскiльки вони мiстять цiлющi речовини. З водоростей також отримують цiннi органiчнi добрива. В медичних цiлях використовують п’явок (про них ми розповiмо у четвертому роздiлi книжки), акул (препарати з акулячого хряща ефективнi при лiкуваннi онкологiчних захворювань).
Основний промисел, пов’язаний з водою, – це, звичайно ж, риболовство. Понад 18 % населення земноi кулi задовольняе потребу у тваринних бiлках за рахунок водних тварин. Окрiм рiзних видiв риб, до нашого столу потрапляють молюски, краби, раки, медузи. У XIX ст. пiд загрозою зникнення опинилися кити: китобiйнi флотилii знищували iх сотнями. Китiв убивали не тiльки заради м’яса.
Понад 2000 рокiв тому видатний лiкар Авiценна дiйшов висновку, що з 1000 хвороб 999 пов’язанi зi станом води, яку споживае людина.
Справа в тiм, що вони виробляють особливу речовину, яка широко використовуеться у косметичнiй промисловостi. Зараз бiльшiсть видiв китiв знаходиться пiд охороною, полювати на них не можна.
Кити – не единiводнi тварини, якi постраждали вiд зажерливостi людей. Коли в моду увiйшли сумочки та взуття з крокодилячоi шкiри, мiльйони крокодилiв були винищенi. Їхня чисельнiсть поступово вiдновлюеться, тому що вченi встигли попередити про наслiдки цiеi бiйнi.
Коли людина почала будувати канали для зрошення, вона зiткнулася з несподiваною перешкодою: в них дуже швидко розрослися водоростi. У деяких мiсцях вони створили настiльки густi заростi, що течiя води сильно зменшилася. Спробували вибрати водоростi з води – вони наросли знов. Тодi вченi запустили у канал товстолобикiв та амурiв – риб, що харчуються водоростями. Дуже скоро «пiдводнi пробки» були лiквiдованi.
А ось стеллерова корова, смирне створiння, яке великими стадами паслося на пiдводних пасовиськах, вже нiколи не пiдiйметься на поверхню моря, щоб ковтнути повiтря. Їхнiй жир виявився надто смачним, щоб люди дозволили цим iстотам i далi iснувати.
Доля моржiв та тюленiв не менш печальна. Іх винищували i заради шкiри, i заради бивнiв. Кривава бiйня призвела до спустiння багатьох тюленячих пляжiв, а моржiв довелося занести до Червоноi книги – настiльки мало iх залишилося.
Люди навчилися не тiльки готувати страви з морських та рiчкових мешканцiв, але й використовувати неiстiвнi частини iхнього тiла. Скажiмо, що цiкавого може бути в плавальних мiхурах, лусцi, кiстках та хрящах? Але саме з цих компонентiв готують риб’ячий клей. У давнину ним склеювали луки, крiпили пiр’я на стрiли. Зараз вiн використовуеться набагато ширше: у текстильному виробництвi, кондитерськiй промисловостi, медицинi. З вiдходiв дрiбних риб роблять риб’яче борошно, яке додають у корм для худоби. Це сприяе тому, що в молодих тварин формуються мiцнi кiстки, вони менше хворiють та швидше ростуть. Коли риби було дуже багато, ii використовували i у рослинництвi. Скажiмо, першi американськi колонiсти використовували оселедцiв як чудове добриво.
Ранiше людство користувалося водними ресурсами, не замислюючись про майбутне. Але сьогоднi чисельнiсть окремих видiв риб зменшилася настiльки, що виникла потреба у iх розведеннi. У давнину щось подiбне сталося з тваринами: замiсть того, щоб полювати на диких звiрiв, люди одомашнили кiлька видiв. Тепер вченим вдалося вирiшити проблему розведення пiдводних мешканцiв. Японцi навчилися розведенню устриць та креветок, крiм того, вони збирають з пiдводних плантацiй великi врожаi морськоi капусти. Ще одне досягнення людства – вирощування перлин, якi поступаються справжнiм тiльки цiною.
Екологiчнi проблеми колись вважали чимось вiддаленим. Але зараз стан навколишнього середовища викликае все бiльше занепокоення.
У програмi ЄС «Природа-2000» було визначено: «Усiм видам тварин та рослин европейського континенту мае бути забезпечена територiя для виживання». Тому кожного року складаються новi угоди, видаються новi закони, присвяченi захисту гiдросфери.
Захистом водного свiту займаються спецiальнi органiзацii. Але подбати про чистоту водного простору можемо i ми. Що для цього потрiбно? Не так уже й багато:
– Зменшити використання рiзних миючих засобiв. Уявляете, скiльки шкоди може наробити одна краплина розрекламованого миючого засобу, якоi вистачить на цiлу гору посуду.
– Не вмикати воду тодi, коли в цьому немае справжньоi потреби, стежити за тим, щоб крани не протiкали. Кожна крапля, яка витiкае з крану безцiльно, вкрадена у наших рiчок i iхнiх мешканцiв.
– Старайтеся не спускати в каналiзацiю рештки жирноi iжi, використану чайну заварку та кофейну гущу. Вони не тiльки забивають труби, але й здатнi отруiти воду.
– Знаходячись на березi рiчки та моря, не кидайте у воду нiчого, що ви не збираетесь тут же з неi дiстати. Пляшки, папiр та iнше смiття не потрiбнi пiдводним мешканцям! Вони ж не приносять до вашого дому свiй мотлох.
– Якщо ви йдете на риболовлю, не берiть вiд рiк та озер бiльше, нiж вам потрiбно. Навiть хижаки не полюють тодi, коли вони ситi.
II. Красунi та чудовиська
Розмаiття форм та барв
Гiдросфера Землi населена безлiччю рiзноманiтних iстот. Однi з них могли б одержати першi призи на конкурсах краси, iншi здаються породженням кошмарних снiв. Розмаiття форм та забарвлення пiдводних мешканцiв настiльки велике, що не пiддаеться опису. Але ми все ж таки спробуемо познайомити вас iз найбiльшими дивами пiдводного свiту.
Якщо ювелiрам бракуватиме iдей для створення прикрас, iм можна порадити тiльки одне: звернутися до природи. У водi можна знайти iстоти, якi здатнi затьмарити собою навiть найелегантнiшi коштовностi. Вiзьмемо, наприклад, радiолярiй. Цi створiння мають кремнiевий зовнiшнiй скелет, який може приймати вигляд кулi з гострими голками-променями, лiхтарика, кошика або дзвоника.
Скелет радiолярiй за будовою нагадуе мереживо. Але роздивитися його важко: цi створiння невеликi за розмiром (до 1 мм).
Корали – однi з найкрасивiших мешканцiв пiдводного свiту. Давнi римляни вважали, що вони насправдi е квiтками, якi перетворюються на камiння пiсля того, як iх дiстають з води. Забарвлення коралiв може бути рiзним: жовтим, червоним, жовтогарячим або фiолетовим. Люди здавна використовували деякi види коралiв для виготовлення прикрас. Наприклад, в Украiнi дiвчата дуже любили червонi кораловi намиста.
Одними з найчарiвнiших створiнь моря е голозябровi молюски. Вони забарвленi у рiзноманiтнi кольори, а на iхнiй шкiрi утворюеться безлiч виростiв. У деяких видiв цi вирости нагадують хутро, у iнших – гiлочки коралiв. На жаль, побачити iх на власнi очi можна тiльки у тропiчних морях. У неволi голозябровi живуть дуже мало.
Незвичайна форма тiла зустрiчаеться майже в усiх представникiв водних тварин. Інодi важко зрозумiти, що перед нами: тварина чи рослина? На рослини схожi морськi лiлii, деякi види полiпiв. Втiм, це ще – дрiбницi. Деякi риби нiбито «взяли напрокат» частини тiла iнших пiдводних мешканцiв. Форма iхнього тiла настiльки дивна, що iх називають химерами. Химера мае надзвичайно своерiдну, але красиву зовнiшнiсть. Їi тiло завдовжки 1—1,5 м забарвлено у золотисто-жовтий колiр, очi яскравi. Хвiст цих риб дуже довгий, нагадуе змiiний, на спинi розташованi мiцнi шипи. Добре розвиненi груднi плавцi нагадують або крила дракона, або величезнi вуха. Голова конусоподiбна, з единим зябровим отвором, який захищае шкiряна кришечка.
Ще одне диво природи – риба-ремiнь. Їi тiло сплющене настiльки, що нагадуе стрiчку. Морда риби-ременя тупо зрiзана, ротовий отвiр вертикальний. Вся вона вкрита кiстяною лускою, яка забарвлена дуже красиво: на срiблястому тлi нерiвномiрнi темнi смуги. Якщо додати, що плавцi в риби-ременя жовтогарячi, ви, мабуть, погодитесь, що це створiння надзвичайно прекрасне.
Червона крилатка також може претендувати на звання першоi красунi. Плавцi в неi нагадують крила, вкритi пiр’ям. А темно-буре тiло вкрите нiжно-рожевими смугами. Втiм, торкатися ii не варто: колючки, розташованi на кiнчиках плавцiв, легко ламаються.
У США водиться риба джорданела, яка завдяки своему забарвленню отримала назву «американський прапор». Їi тiло вкрите смугами червоних та синьо-зелених лусочок, зовсiм як на прапорi краiни. Пiд спинним плавцем знаходиться темна пляма, яка добре помiтна у самцiв.
Багатощетинковi черви водяться тiльки в морi. Деякi з них мають не лише незвичайну форму тiла, але й незвичайнi iмена. Спробуйте вгадати, яку зовнiшнiсть мають представники родини афродiтових. «Афродiта – богиня кохання, отже, афродiтовi, мабуть, дуже красивi», – скажете ви. І не помилитесь, хоча краса iхня одних може вразити, а iнших налякати. Наприклад, щетиниста гермiона спереду мае два або чотири маленьких ока. Все ii тiло вкрите лусочками, а з бокiв пучками ростуть довгi щетинки. Ну як, подобаеться?
А ось родичка кальмара та каракатицi – сепiола. В неi десять вiдросткiв, якi охоплюють ii голову, наче вiнець. Вони оточують ротовий отвiр, i сепiо-ла використовуе iх замiсть рук. Два вiдростки набагато довшi за iншi. По обидва боки знаходяться плавцi округлоi форми. Тiло напiвпрозоре, красивого рожевого кольору. З бокiв розташованi великi очi, якi яскраво свiтяться у темрявi.
Сепiоли, як i кальмари, вмiють випускати «чорнильнi бомби».
Речовина, яку вони використовують для маскування, зветься сепiею i застосовуеться як фарба.
Ви, мабуть, не повiрите, якщо хтось скаже вам, що восьминiг – надзвичайно красива iстота. Але подивiться, якi кольоровi вiзерунки вкривають його шкiру, коли вiн освiдчуеться в коханнi! Втiм, вiн змiнюе забарвлення i в менш романтичних обставинах. По-перше, вiн робить це для того, щоб забезпечити собi маскування на будь-якому грунтi. По-друге, восьминоги дуже ревниво ставляться до порушення iхньоi територii, i змiна кольорiв – перше попередження для незваних гостей.
Риби також вмiють змiнювати колiр. Це добре вiдомо рибалкам. Риби одного виду, якi виросли в рiзних умовах, набувають такого забарвлення, яке найкраще збiгаеться з кольоровою гамою рiдного дому. Тi, хто вирiс у прозорих озерах з пiщаним дном, вкритi свiтлими кольорами. В озерах, де до води примiшуеться торф, вона стае буруватою, тому i риба «вдягаеться» утемнi кольори.
Пiд час загибелi риби обмiн речовин в ii тiлi змiнюеться, тому часто навiть найкрасивiшi з них пiсля смертi втрачають своi кольоровi вбрання та тьмянiють. Давнi римляни влаштовували для почесних гостей дуже жорстоке видовище. У кiмнатi ставили посудину з водою, у якiй плавали червонобород-ки – надзвичайно красивi рибки, луска яких виблискувала усiма вiдтiнками червоного. Посудину закривали, i рибки, позбавленi кисню, починали повiльно вмирати. Пiд час агонii iхня луска змiнювала колiр, а потiм ставала тьмяною.
Часто змiна кольорiв (а iнодi – навiть форми тiла) вiдбуваеться пiд час шлюбного перiоду. Яскравим прикладом такого перетворення може стати звичайна гостроморда жаба. Як правило, ii забарвлення дуже невиразне – буре. Але коли над водою лунають пiснi самцiв, якi кличуть своiх подруг, iх не впiзнати: шкiра стае нiжно-блакитною.
Риби мiняють кольори не так швидко, як восьминоги. Але не настiльки повiльно, щоб за цим неможливо було спостерiгати. Якщо однакових риб посадити до акварiумiв iз рiзним забарвленням грунту та стiн, вже через два-три тижнi рiзниця мiж iхнiм забарвленням стане очевидною. Таке пристосування до нових умов е наслiдком способу життя риб: протягом життя вони можуть неодноразово змiнити мiсце проживання.
Оснащення мешканцiв водного космосу
Для того, щоб добре почуватися у воднiй стихii, ii жителi протягом тисячолiть змiнювали форму свого тiла, вчилися протистояти холоду й тиску, добувати кисень та iжу. Їхнi тiла перетворилися на справжнi скафандри, що здатнi забезпечити своiм володарям комфорт навiть у суворих умовах. Давайте ознайомимося з оснащенням пiдводних мешканцiв.
Пам’ятаете загадку, яку загадав хобiту Фродо Горлум?
«Що не дише, а живуще,
Як смерть, холоднюче;
П’е, але не хоче пить,
Вся в бронi, що не дзвенить?»
Фродо винайшов вiрну вiдповiдь. Ви також здогадалися, про кого тут iдеться. Звичайно ж, це риби – найтиповiшi воднi жителi. Подивiться, як будова iхнього тiла пристосована для iснування в водi. Бiльшiсть риб мае обтiчну форму. Якщо обвести контур риб, то однi з них будуть схожi на торпеди, iншi – на стрiли. Тiло багатьох з них сплющене з бокiв, тому, коли риба пливе, вона нiби розтинае воду.
Поверхня тiла у багатьох риб вкрита лускою, яка з’являеться у молодi тодi, коли вона доросте до кiлькох сантиметрiв. Луска може бути бiльшою чи меншою за розмiром, але ii кiлькiсть не змiнюеться. Луска – це твердi шкiрнi пластинки. У прадавнiх морських жителiв, а також в акул луска за будовою подiбна до зубiв. У костистих риб луска кiсткова. Вона здебiльшого мае форму круглястих пластинок, заднiй край яких або рiвний, або зазубрений.
Завдяки своiй формi луска не тiльки захищае тiло риби вiд поранення, але й спрощуе ii пересування у водному середовищi. У деяких риб луску вкривае тонкий шар слизу, який служить своерiдним мастилом, що зменшуе тертя i прискорюе рух.
Коли людина гостюе у пiдводному свiтi вона не може обiйтися без повiтря. Тiеi кiлькостi, яку ми можемозахопити з собою у власних легенях, достатньо максимум на три хвилини. А воднi тварини вже кiлька мiльярдiв рокiв користуються власним пристроем, який постачае iм кисень просто з води. Ви вже здогадалися, що мова пiде про зябра.
Якщо ви купили рибу з крупною лускою, можете спробувати визначити ii вiк. Справа в тiм, що на лусцi можна побачити кiльця, подiбнi до тих, якi видно на пнях. Пiдрахуйте кiльця, i ви дiзнаетесь, скiльки рокiв цiй рибi.
Зябра – це тонкостiннi вирости тiла, у яких проходить газообмiн: до органiзму потрапляе кисень, а зайвий вуглекислий газ виводиться з нього у воду. Зябра бувають внутрiшнi або зовнiшнi. Зовнiшнi зябра зустрiчаються у безхребетних тварин. Вони являють собою перистi, нитчастi або гребiнчастi вирости на рiзних частинах тiла. У риб зябра часто вкритi кiстяними пластинками i розташованi поруч з глоткою. У деяких риб, особливо тих, хто може виходити на сушу, в процесi дихання беруть участь не тiльки зябра, але й плавальний мiхур та лабiринтовий орган.
Густина риби трохи бiльша за густину води, тому вона повинна тонути у водi. Але в неi е спецiальний орган – плавальний мiхур, заповнений повiтрям. Коли вiн стискаеться, густина риби стае бiльшою за густину води, i риба може опуститися на дно. А коли мiхур розширюеться, вода виштовхуе рибу на той рiвень, де густина ii тiла буде врiвноважена. Отже, плавальний мiхур потрiбен рибам для того, щоб пiдiйматися або опускатися у рiзнi шари води. Коли риба пiрнае, вiн стискуеться, коли виринае на _ мiлину – розширюеться. Цей пристрiй дозволяе рибам не докладати надмiрних зусиль для того, щоб залишатися на мiсцi. Завдяки плавальному мiхуру тiло риби знаходиться у рiвновазi з водним середовищем. Втiм плавальний мiхур е не у всiх риб. Вiн не потрiбен тим глибоководним рибам, якi майже весь час проводять на днi.
Шкiра акул дуже довго була об’ектом дослiдження. Вченi зацiкавилися ii будовою насамперед тому, що акули можуть розвивати велику швидкiсть, майже не звертаючи уваги на опiр води. Здавалося б, чим бiльш гладка поверхня тiла, тим менше вода затримуе ii. Але шкiра акули – дуже жорстка, рибалки здавна використовували ii замiсть наждаку. Пiд час експерименту вченi ретельно вiдтворили з сучасних матерiалiв шкiрний покрив акули. Катер в «акулячiй шкiрi» показав набагато кращi результати, нiж iншi учасники експериментальноi гонки. Виявляеться, виступи та западини, яких безлiч на поверхнi тiла акули, заважають водi весь час проводять на утворювати завихрення, що затримують рух.
Немае його i в акул, тому вони повиннi протягом усього життя рухатися, щоб не потонути: густина тiла акули набагато бiльша, нiж води.
Придоннi мешканцi, якi шукають здобич у мулi, дбають не про те, щоб утриматись на одному рiвнi – далi опускатися просто нiкуди, – а про iншi речi. Перед ними стоiть двi мети: не пiднятися на поверхню i стати якомога непомiтнiшими. Тому форма iхнього тiла дуже вiдрiзняеться вiд «типовоi» для бiльшостi риб. Вони також сплющенi, але в iншому напрямку – спинно-черевному. Яскравим прикладом такоi форми тiла е камбали та скати.
Органи руху риб – це плавцi (назва виникла вiд слова «плавати»). Саме так вважали вченi довгий час, аж поки не зрозумiли свою помилку. Виявилося, що у пересуваннi риби бере участь усе ii тiло. Вона звиваеться у водi, виписуючи хвилясту лiнiю, м’язи хвоста та спини проштовхують ii вперед, а плавцi допомагають iй корегувати напрямок руху. Найбiльший i найважливiший – хвостовий плавець. Груднi, спиннi та черевнi плавцi зазвичай служать для стабiлiзацii тiла риби пiд водою. За iхньою допомогою риба повертае, гальмуе, зберiгае рiвновагу. Плавцi важко порiвняти з кiнцiвками наземних тварин, але у деяких випадках плавцi можуть служити своiм хазяям замiсть рук або нiг. Наприклад, тригла, або морський пiвень, пристосував своi плавцi для того, щоб навчитися ходити. Морський пiвень завдяки своiм незвичайним плавцям мае вигляд iстоти з риб’ячим тiлом та лапками павука.
У воднiй товщi часто зустрiчаються дивнi риби, якi також мають сплощене у спинно-черевному напрямку тiло. Це манти. Якщо поглянути на них зверху, то форма iхнього тiла буде схожа на ромб, а збоку вони майже плоскi. Їхне пересування у водi нагадуе полiт птаха – настiльки воно грацiозне. Незважаючи на дуже великий розмiр, манти цiлком безпечнi для людей.
Втiм, водний простiр населяють не тiльки риби. Тут е багато створiнь, якi користуються своерiдними пристроями.
Розглянемо морських равликiв. Вiд ворогiв та водного тиску iх захищае черепашка, яка часто мае примхливi форми. Завдяки тому, що равлики харчуються переважно рослинною iжею, вони обзавелися своерiдною «теркою» – радулою. Нею цi молюски подрiбнюють iжу. З-пiд черепашки у равликiв виступае нога – орган руху, за допомогою якоi вони пересуваються з мiсця на мiсце. Мускули ноги роблять хвилеподiбнi рухи, i равлик таким чином просуваеться вперед. Двостулковi молюски також мають ногу, хоча й не всi. Тi, що мешкають на скелях або на пiдводних рослинах, винайшли спосiб прикрiплюватися до них, щоб не докладати зайвих зусиль. На кiнцi ноги у таких двостулкових молюскiв знаходяться залози, якi виробляють клейкi нитки, що швидко твердiють у водi. Люди помiтили таку властивiсть i почали збирати цi нитки, щоб виготовляити з них одну з найбiльш дорогих тканин – вiсон.
Губки належать до найпростiших за будовою багатоклiтинних органiзмiв. iхне тiло, яке може приймати у рiзних видiв неоднакову форму, нагадуе холодець, який пронизуе безлiч маленьких отворiв. Цi iстоти дуже давнi, але майже не змiнилися за мiльйони рокiв. А навiщо? Все життя губки складаеться iз засмоктування води. Разом з водою через ii тiло проходить iжа – дрiбнi частки органiки. Ними i живляться губки.
Оскiльки тiло губки не мае такого захисту, як, скажiмо, у молюскiв, вона мае властивiсть, що може здатися фантастичною. Якщо губку протерти крiзь дрiбне сито, вона розпадеться на окремi клiтини. Але залиште посудину з клiтинами у спокоi i через деякий час подивiться на неi знову. Ви не повiрите власним очам: губка знов стане цiлою. Їi клiтини якимось чином пам’ятають, що колись складали одне цiле.
Кишковопорожниннi тварини, як свiдчить iхня назва, мають дуже просту будову: кишка, яка нагадуе мiшечок, закiнчуеться ротовим отвором, який часто оточують рухливi щупальця, що захоплюють iжу. До кишковопорожнинних належать дуже несхожi мiж собою iстоти: гiдри, медузи, корали. Деякi з цих створiнь мають небезпечну зброю – жалючi клiтини, якi зарядженi отрутою. В одних видiв вмiст жалючих клiтин може викликати опiк, у iнших викликае миттеву смерть. Цiкаво, що сила цiеi зброi набагато перевищуе рiвень, необхiдний для полювання. Так, людина не входить до списку iстот, якими харчуеться медуза, але отрута деяких видiв медуз для людей смертельна. Наприклад, вiд жалючих клiтин морськоi оси щороку гине не менше людей, нiж вiд зубiв отруйних змiй. Медузи не мають анi хвоста, анi плавцiв. Для пересування вони користуються своiм куполом, який то розкриваеться, заповнюючись водою, то скорочуеться. Воднi струменi проштовхують медузу вперед.
Голоси пiд водою
Ми звикли до виразу «нiмий як риба» i вважаемо, що у пiдводному свiтi пануе тиша. Але це – тiльки мiф. Пiдводнi iстоти зовсiм не проти побалакати мiж собою, а деякi могли б зробити кар’еру спiвакiв. Давайте послухаемо розповiдь очевидця, що зiткнувся з рибами, яких нiяк не можна вважати нiмими: «У квiтнi 1860 року я знаходився на однiй з рiк о. Борнео; коли настав приплив, залунала якась дивна музика, що доносилася, мабуть, з води i була схожа на спiв сирени чи звуки органа. Звуки ставали бiльш гучними та чiткими, коли я опускав голову пiд воду». Інший мандрiвник згадуе про те, як одного разу весь екiпаж корабля був наляканий шумом, схожим на барабанний бiй або шипiння киплячоi води. Весь цей галас здiймали рибки, якi належать до сiмейства барабанщикiв. iхнiй репертуар включае звуки дзвонiв, органа i навiть жаб’яче квакання. Але найпоширенiший звук – барабанний дрiб, за який рибки i отримали свою назву. Вченi ще й досi не з’ясували, яким чином барабанщики «спiвають» i для чого iм це. Бiльшiсть дослiдникiв вважае, що таким чином барабанщики вiдлякують ворогiв.
Деякi риби починають видавати звуки тiльки тодi, коли вони розлюченi. Наприклад, риба-мiсяць, яка водиться в Середземному морi, починае рохкати, наче свиня. Судак, вiдганяючи вiд свого гнiзда iнших риб, попереджуе iх низьким ударним звуком. А ось риба-жаба квакае тiльки у шлюбний перiод, щоб привернути до себе увагу. Буркотливий гурамi цiлком виправдовуе свою назву. Вiн видае звуки, схожi на буркотiння або мурчання. Нашi добрi знайомцi бички видають квакання, що переходить у скрипiння або верещання, яке самицi чують на вiдстанi чотирьох-п’яти метрiв. Бiльше й не потрiбно: бички мешкають зазвичай великими групами, тому на такiй вiдстанi обов’язково знайдеться кiлька потенцiйних наречених. Цiкаво, що згоду на сiмейне життя самиця-бичок також подае голосом – видае тоненький писк.
В’юни, яких витаскують з води, iнодi тоненько пищать. Це явище пояснюеться тим, що в’юни використовують кишечник як другу дихальну систему. Коли повiтря у водi не вистачае для того, щоб дихати зябрами, в’юни пiдiймаються на поверхню та заковтують повiтря.
Раки-лускуни мають власний «iнструмент» i власну музику. Їхнi клешнi видають голосний трiск, який приваблюе самиць цього виду.
Стiнки кишечника пронизанi численними кровоносними судинами, тому здатнi працювати так само, як зябра. А коли рибку дiстають з води, зовнiшнiй тиск зменшуеться i повiтря починае виходити через анальний отвiр. Іншi риби насправдi також не мовчать. Але голосiв у звичному смислi цього слова в них немае. Замiсть них вони використовують воду та власний хвiст, а iнодi – щелепи. Коли риба з силою б’е хвостом по водi, iншi сприймають це як сигнал «Рятуйтеся, хто може!».
Серед спiвакiв пiдводного царства першiсть потрiбно вiддати китоподiбним. Саме серед них зустрiчаеться найбiльша кiлькiсть вокалiстiв. У пiвнiчних морях живуть бiлi кити – бiлухи. Вони не такi великi, як, скажiмо, гренландський кит, але iхнiй розмiр також вражае. Тi, хто хоча б раз чув, як бiлухи спiвають, запам’ятае цю мить на все життя: iхнiй репертуар включае свист, стогiн, клекiт та гучне ревiння.
Горбача iнодi називають «спiваючим китом». Його пiснi лунають над океаном годинами. Горбачi то скавчать, то бурмочуть, то вищать на високих нотах. У кожного кита – власна пiсня, за якою його можна пiзнати. Один «виступ» може тривати вiд десяти до тридцяти хвилин. Голос у цих китiв настiльки сильний, що невеликi судна починають вiбрувати.
Дельфiни також можуть i спiвати, i говорити. iм доступно набагато бiльше звукiв, нiж нам, але найцiкавiше те, що цi звуки складаються в цiлу мову. Як i у багатьох тварин, бiльшiсть «слiв» цiеi мови пов’язана з конкретними ситуацiями. Вченим поки що вiдомi декiлька основних сигналiв: «Небезпека!», «Всi сюди!», «Тут багато iжi», «Допоможiть!». За допомогою своеi мови дельфiн иможуть освiдчуватися в коханнi, звати до себе малюкiв i навiть… координувати своi дii пiд час полювання на риб.
Вченi вважають, що пiснi горбачiв – не просто обмiн сигналами, а справжне спiлкування. На користь цього говорить той факт, що кожного року поряд зi старими «мотивами» з’являеться декiлька нових.
Найцiкавiше те, що дельфiни, спiлкуючись мiж собою, вiдтворюють iнтонацii того спiврозмовника, до якого хочуть звернутися. На жаль, людина не може вимовити бiльшiсть звукiв мови дельфiнiв, тому при спiлкуваннi з ними (у дельфiнарiях та дослiдницьких центрах) найчастiше використовують жести.
Щит i меч
У рiчках та озерах, у морях та калюжах постiйно йде боротьба за iснування. Хижаки намагаються вполювати собi снiданок, iхнi жертви роблять усе можливе для того, щоб не потрапити до чийогось столу. Обидвi групи мають своi хитрощi та прилади – мисливськi та захиснi. Ось про них ми i поговоримо у цьому роздiлi.
Звичайний спосiб полювання – це наздогнати жертву та схопити ii зубами. Саме так робить бiльшiсть хижих риб. У прiсних водоймах живе один з найстрашнiших прiсноводних хижакiв – щука. За ненажернiсть ii iнодi називають прiсноводною акулою. Почуття голоду супроводжуе щуку все життя, тому вона намагаеться пожерти все, що потрапляе iй на очi: рибу, жаб, змiй, навiть дрiбних птахiв. Вiдомi випадки, коли щуки хапали навiть руки або ноги жiнок, якi приходили до рiчки прати бiлизну. Здавалося б, вiд щуки нема порятунку жоднiй рибi. Але колючка може почувати себе спокiйно навiть пiд самим боком у щуки. Ця маленька рибка довжиною 8 см мае захисну зброю: дуже гострi шипи на спинному плавнику. Якщо щука проковтне колючку, то може загинути вiд ii шипiв.
Тому щуки уникають такого небезпечного делiкатесу.
Пiдводним мисливцям iнодi потрiбно докласти чимало зусиль, щоб здобути собi iжу.
Наприклад, золота макрель, яка мешкае у теплих морях, часто полюе на летючих риб. Для цього iй доводиться вистрибувати з води на висоту до 6 метрiв! Часом у захватi макрель може не помiтити, що на ii шляху знаходиться корабель, i виплигуе просто на палубу.
Колючки як засiб самозахисту використовуе багато видiв риб: йорж, риба-хiрург, морськi iжаки. А дехто вважае, що одних колючок явно недостатньо. Одну з таких рибок можна побачити у багатьох акварiумах. Це тетрадон. Тiло цiеi рибки вкрите колючками, але в неi е ще одна властивiсть: коли виникае загроза, вона моментально роздуваеться, перетворюючись на кульку. Хижак не може проковтнути тетрадона, який вирiс у розмiрах, i залишае рибку у спокоi.
Летючi риби знайшли свiй спосiб захищатися вiд хижакiв. Вони можуть вистрибувати i планерувати в повiтрi на вiдстань до 150 м. Щоб розiгнатися, вони в польотi перевертаються хвостом униз i сильно б’ють хвостом по воднiй поверхнi.
Ви, мабуть, не раз чули про меч-рибу, яку можна зустрiти майже в усiх морях. Верхня щелепа в неi витягнулася вперед i утворила майже справжнiй меч з кiстки. З краiв ця зброя загострена i вкрита дрiбними щербинками. Меч-риба виростае до велетенських розмiрiв: до п’яти метрiв завдовжки. ii вага доходить до 350 кг. Це дуже сильнi та небезпечнi риби. Основна iхня здобич – це риба. Коли меч-риба наздоганяе косяк макрелi, вона починае дуже швидко орудувати своiм мечем, розтинаючи воду направо i налiво. Перелякана макрель утiкае вiд хижака, але на поверхнi залишаеться чимало поранених та вбитих риб. Риба-меч починае свою криваву трапезу. Ця риба вiдрiзняеться дуже поганим характером, тому iнодi атакуе здобич набагато бiльшу за себе. Китобоi iнколи спостерiгали двобiй меч-риби з китами, i найчастiше перемога залишалася на ii боцi.
Меч-риба може бути небезпечною навiть для кораблiв. Документально пiдтвердженi випадки, коли вона пробивала своею зброею обшивку суден. Наприклад, пiд час ремонту китобiйного судна «Фортуна» знайшли кiстяний меч, який пробив наскрiзь мiдну обшивку в 2,5 см завтовшки, потiм 7,5-сантиметрову дошку i увiйшов у дубовий стовбур на 30 см. А в остов корабля «Прiсцилла» зброя меч-риби встромилася на 45 см. Бриг «Тiнкер» у 1875 роцi ледве не затонув пiсля зiткнення з меч-рибою. Удар у корпус судна вiдчули всi, хто був на борту, а через деякий час у трюмi знайшли велику пробоiну, з якоi стирчав зламаний меч.
