скачать книгу бесплатно
– Може, й у тебе там е займанщина пiд селище? – запитав хтось.
– Аякже. І третина у Гарпера й Ледю. І я вже, далебi, чую, що як я продам на дiлянки те, що маю, то зароблю бiльше, анiж усi ви здобули, порпаючись, як кури, тут на Березовому ручаi.
– Воно-то так, Буйний Дню, – заговорив примирливо золотошукач на прiзвисько Кучерявий Пiп. – Тебе ми знаемо, ти нiкого не ошукаеш. Але хiба ти, як i будь-хто, не можеш попастися на гачок цим дурисвiтам? Я тебе питаю, коли Кармак мiг шукати золото? Ти ж сам казав, що вiн стояв табором на Юконi й разом зi своею сиваською рiднею ловив лососiв, i тому допiру кiлька днiв.
– Буйний День правду каже, – схвильовано втрутився Кармак. – І я кажу правду, богом свiдчуся! Я й не шукав цього золота. Менi те й на думку не спадало. Але як ото Буйний День рушив вiд нас човном, того самого ранку приплив на плотi з припасом не хто як Боб Гендерсон. Вiн простував до Шiстдесятоi Милi, хотiв пiднятись Індiяною проти води й перетягти припаси через межирiччя мiж Кварцовим струмком i Золотим Дном.
– А що це за Золоте Дно? – спитав Кучерявий Пiп. – Де воно?
– Там вище за Бонанзою, або Кролячим струмком, як ви його називаете, – пояснив Кармак. – Така сага на величенькiй рiчцi, що впадае в Клондайк. Понад тою рiчкою я туди й дiйшов, а на зворотнiй дорозi пiднявсь на межирiччя, пройшов кiлька миль верхами й спустився просто на Бонанзу. Отже, Боб Гендерсон каже менi: «Ходи зi мною, Кармаку, запаколиш i собi займанку. Я таки знайшов золото на Золотому Днi. І намив уже бiльш як сорок п’ять унцiй».
Ну, ми й пiшли – я, Скукум Джiм та Калтус Чарлi. Та всi й запаколили по займанцi на тому Золотому Днi. Назад ми йшли Бонанзою, я думав, чи не траплю на лося. Дорогою спинилися зварити iсти й спочити. Я лiг спати, а Скукум Джiм надумався й пiшов брати проби. Вiн там у Гендерсона надивився, як воно робиться. Копнув пiд одною березою та й промив у мисцi ядряного золота зразу бiльш як на долар. Розбудив мене, я пiшов копати й копнув на два з половиною долари за раз. Отодi я назвав той струмок Бонанзою, ми позабивали паколи та й гайда сюди робити заявки.
Кармак обвiв очима всiх довкола, нiби питав, чи повiрили вони йому. Але всi, як i перше, клiпали на нього глузливо – опрiч самого Буйного Дня, що пильно дивився на Кармака ввесь час, поки вiн оповiдав.
– А скiльки тобi заплатили Гарпер i Ледю, щоб ти збив бучу? – спитав хтось.
– Та вони й не знають нiчого про це, – вiдповiв Кармак. – Кажу вам щиру правду, за годину я намив три унцii.
– Ось воно, це золото! – сказав Буйний День. – Ще раз кажу вам, хлопцi, нiхто досi на Юконi такого не знаходив. Гляньте-но, яка в нього барва.
– Правда, трохи темнiше, – погодився Кучерявий Пiп, – але що з того? Може, вiн поносив iз ним у гаманi кiлька срiбних доларiв? Знов же, коли там справдi що е, то чому Боб Гендерсон не квапиться сюди iз заявкою?
– Таж вiн лишився на Золотому Днi, – пояснив Кармак. – Ми знайшли золото, уже як поверталися.
На вiдповiдь пролунав регiт.
– Хто йде в компанii зi мною? Я завтра виряджаюся човном на цю Бонанзу, – сказав Буйний День.
Нiхто не вiдгукнувся.
– Тодi, може, хто з вас вiзьметься приставити менi тисячу фунтiв припасу? Плачу наперед готiвкою.
Зголосилися Кучерявий Пiп i Пат Монеген. Буйний День, за своею звичкою, не гаючись заплатив iм наперед за приставку, розрахувався за купленi харчi й залишився з порожньою торбинкою. Вiн уже рушив був до дверей, коли раптом вернувся.
– Знову щось серце вчуло? – спитали його.
– Авжеж, учуло. Цiеi зими на Клондайку добре платитимуть за борошно. Хто менi позичить грошей?
У ту ж мить кiльканадцятеро чоловiк, що не схотiли пристати до його непевноi виправи, простягли йому своi торбинки з золотом.
– А скiльки вам треба борошна? – спитав комiрник Аляскинськоi торговельноi компанii.
– Зо двi тонни.
Торбинки з золотом не потяглися назад, хоч iхнi власники пирснули образливим реготом.
– Що ж ви робитимете з двома тоннами борошна? – спитав комiрник.
– Синку, ви в цiм краi ще недавно i не знаете його так уздовж i впоперек, як я знаю. Поставлю завод квасити капусту й виробляти лiки проти лупи в головi.
Напозичавши грошей у всiх, хто йому давав, Гарнiш найняв ще шестеро чоловiк, щоб приставили борошно, заплатив iм наперед i знов залишився з порожньою торбинкою i в боргах по шию.
Кучерявий Пiп у комiчнiй скрусi схилив голову.
– Нi, ти менi таки скажи, що ти робитимеш iз тим борошном?
– Скажу, а чого ж! Це простiсiньке дiло. Мое серце вчуло три речi. – Буйний День почав рахувати, загинаючи пальцi: – Перше – на горiшньому Юконi мае вiдкритися велике золото; друге – Кармак уже його вiдкрив; трете – це вже не прочуття, а щось певне: коли перше й друге правда, то борошно пiде в грошi, цiна на нього пiдскочить аж до неба. Як я вже думаю поставити на тi двое прочуттiв, то чом же не поставити й на трете? Коли я вгадав, то цiеi зими борошно продаватиметься на вагу золота. Кажу вам, товаришi, коли карта йде, грайте на всi заставки. Що вам iз талану, як ви не вмiете його загнуздати? Але якщо загнуздали – то вже поганяйте! Я цiлi роки чекав у цiй краiнi, коли мое серце зачуе справжню карту. Ось воно й зачуло, i я не я, коли не заграю! Оце вам i все! На добранiч!
Роздiл X
Ще нiхто не вiрив, що виявилось багате золото. Коли Буйний День iз своiм припасом i з усiм борошном дiстався до гирла Клондайку, велика площина була така сама пустельна й безлюдна, як i ранiше. Нижче над рiчкою отаборився iндiянський ватаг Айзек зi своiм плем’ям. На риштунках iз жердин вони сушили лососiв. Там-таки стояли табором кiлька старожитцiв. Кiнчивши лiтнi роботи на рiчцi Десята Миля, вони спускались Юконом до Серкл-Сiтi. Прочувши на Шiстдесятiй Милi про золото, вони подалися туди, щоб самим обдивитись мiсце. Коли Буйний День приплив iз борошном, вони якраз збиралися вiдпливати, i розмовою з ними вiн не дуже втiшився.
– Нiкчемне лосяче пасовисько, – сказав один, Довгий Джiм Гарнi, переставши дмухати на чай у бляшаному кухлику. – Кинь ти все це к бiсу, Буйний Дню. Саме шахрайство й дурисвiтство. Вони зумисне роздимають усю цю вигадку iз золотом, Кармака пустили як припаду, а за ним ховаються Гарпер i Ледю. Чи хто чув коли, щоб копали золото на лосячому пасовиську, десь аж за пiвмилi вiд придолинних горбiв i хтозна-як далеко вiд материковоi породи?
Буйний День кивнув згiдливо головою.
– Ви брали там пробу? – спитав вiн перегодом.
– А на бiса? – обурено вiдповiв Довгий Джiм. – Що я, вчора на свiт народився? Це треба бути дурним чечаком, щоб копирсатись там у багнi. Мене на таку дурницю не зловиш. Менi раз глянути. Завтра ми рушаемо до Серкл-Сiтi. Я нiколи не вiрив у цю Горiшню Краiну. З мене доволi й верхорiччя Танани, i згадаеш мое слово, що коли й виявиться де велике золото, то тiльки на долiшнiй течii Юкону. Джоннi там на Бонанзi теж понатикав паколiв миль на двi нижче вiд Кармаковоi займанки, i сам не знае нащо.
Джоннi засоромився.
– Та я тiльки задля жарту, – пояснив вiн, – за пачку «Зорi» залюбки вiддам свое право кому завгодно.
– Гаразд, – вiдразу сказав Буйний День, – гляди тiльки, щоб потiм не скиглив, як я вiзьму там двадцять або тридцять тисяч.
Джоннi весело вищирив зуби.
– Давай тютюн, – сказав вiн.
– Шкода, що й я не позабивав паколiв, – зiтхнув Довгий Джiм.
– Ще не пiзно, – вiдмовив Буйний День.
– Еге, не пiзно, двадцять миль пiхтурою туди й двадцять назад.
– Узавтра я там буду й позабиваю за тебе, – запропонував Буйний День. – А ти зроби так, як Джоннi. Грошей на реестрацiю вiзьмiть у Тiма Догана, буфетника iз «Закваски». Вiн менi позичить. Зробiть заявки на свое iм’я, перепишiть на мене й вiддайте Тiмовi.
– То й у мене купи, – озвався третiй старожитець. У такий спосiб за три фунти жувального тютюну «Зоря» Буйний День зразу купив на Бонанзi три п’ятсотфутовi займанки, а через те, що вони були на нього переписанi, вiн мав право подати заявку ще на одну вiд свого iменi.
– А чого це ти так дуже тютюном розкидаешся? – усмiхнувся Довгий Джiм. – Либонь, десь тютюнову фабрику купив?
– Фабрику не фабрику, а мое серце чуе, що йде до мене щастя, i, далебi, дешево воно менi дiстанеться, коли за три пачки тютюну я маю три займанки, – вiдказав Буйний День.
А за годину до нього прийшов Ледю – просто з Бонанзи. Спершу вiн не хотiв i балакати про Кармакову знахiдку, тодi висловив сумнiв, i врештi запропонував Буйному Дневi сто доларiв за його пай у клондайкськiй займанщинi.
– Готiвкою?
– Звiсно. Ось маеш.
І Ледю зразу витяг свою торбинку iз золотом. Буйний День узяв ii знехотя, нiби замислено, зважив на руцi, так само знехотя розв’язав зашморга й висипав трохи золота собi на долоню. Воно було темнiше, нiж звичайно, – таке саме, як i в Кармака. Гарнiш усипав його назад, зав’язав торбинку й вiддав Ледю.
– Мабуть, тобi воно потрiбнiше, нiж менi.
– Та нi, у мене його багато, – поспiшив той вiдповiсти.
– Звiдки воно в тебе? – спитав Буйний День iз безневинною мiною.
Ледю сприйняв те запитання незворушно, мов справжнiй iндiянин. Та коли вони глянули у вiчi один одному, у Ледю неначе блиснуло в очах щось невловне, якась нiби iскринка. І Буйний День, помiтивши ту iскринку, здогадався, що Ледю хитруе.
– Ти знаеш цю рiчку лiпше за мене, – сказав вiн, – i якщо ти цiнуеш мiй пай у сто доларiв, то, напевне, вiн вартий стiльки й для мене, хоч би я й не знав нiчого.
– Ну, триста доларiв хочеш? – ще чiплявся Ледю.
– Скажу те саме. Чи там я щось знаю, чи нi, а скiльки вiн вартий для тебе, стiльки ж i для мене.
І тодi Ледю ганебно здався. Вiдвiвши Буйного Дня набiк, далi вiд людей, вiн заговорив вiдверто й не криючись.
– Таки е воно там, – сказав вiн наприкiнцi. – Я ж iще й жолоба не поставив, усе оце, що маю в гаманi, я намив учора в мисцi. Воно лежить пiд самим дерном, а скiльки його там на днi рiчки, у щирцi, – й не сказати! Ти тiльки мовчи та займай дiлянок скiльки зумiеш. Золота сила-силенна, кажу тобi. Воно залягае гнiздами, i я не здивуюсь, коли деякi займанки дадуть по п’ятдесят тисяч. Ото тiльки й шкода, що воно гнiздами, а не суспiль.
Минув мiсяць, а на Бонанзi ще було тихо. Душ кiльканадцять запаколили собi дiлянки, а потiм здебiльшого подалися до Серкл-Сiтi або на Сорокову Милю. Залишилися тiльки тi, хто твердо вiрив у золото. Вони заходились рубати лiс та ставити собi халупи на зиму. Кармак зi своею iндiянською рiднею робив промивальнi жолоби та пiдводив воду. Робота посувалась повiльно, бо вони мусили самi рубати дерево й розпилювати ручною пилкою. Трохи далi за водою працювало четверо чоловiк: Ден Макгiлверi, Дейв Маккей, Дейв Едвардс i Гаррi Во. Вони припливли з юконського верхорiччя. Тихi, мовчазнi люди, вони нiкого не розпитували нi про що, не балакали нi з ким i тримались осiбно. Але Буйному Дневi, що вже взяв безлiч проб скраю Кармаковоi займанки, де золото лежало пiд самим дерном, i вище та нижче понад рiчкою, де не знаходилось нiчого, страшенно цiкаво було, що ж е в материковому нарiнку. Вiв бачив, як четверо мовчазних чоловiкiв мовчки копали шурфа бiля самоi води, i чув скрегiт iхньоi пилки, коли вони пиляли дошки на промивальнi жолоби. А першого ж дня, як вони почали промивати, вiн пiдiйшов до них, не чекаючи на запрошення. З нарiнку, що накопав один чоловiк за п’ять годин, узято тринадцять iз половиною унцiй ядряного золота – вiд пiску завбiльшки iз пшонину до десятидоларових самородочкiв. А головне – добуто його з материковоi верстви. Того дня випала перша пороша. Насувалася полярна зима, але Буйний День навiть i не помiчав сумних картин умирання короткого лiта. Вiн бачив, як справджуються його мрii, як на широкiй площинi серед снiгiв зводиться його золота столиця. Знайдено золото в щирцi. Це велике дiло. Кармакова знахiдка не одурила. Буйний День запаколив займанку вiд свого iм’я поруч iз тими трьома, що купив за тютюн; тепер вiн мав суцiльну дiлянку двi тисячi футiв завдовжки, а завширшки через усю долину Бонанзи.
Повернувшись увечерi на свою стоянку в гирлi Клондайку, вiн застав там Каму, того iндiянина, що його був узимку залишив у Даi. Кама плив човном за водою, вiз останню пошту того року. Вiн мав двiстi доларiв пiском. Буйний День позичив iх у нього, а на подяку пообiцяй запаколити йому дiлянку, щоб Кама подав на неi заявку, проiздячи через Сорокову Милю. Кама вiдплив другого ранку i повiз Гарнiшевi листи до всiх старожитцiв уподовж Юкону. Буйний День кликав iх, щоб не гаялись та iхали сюди займати дiлянки. Такi листи передали Камою й iншi, що працювали на Бонанзi.
– Тепер така завариться каша, якоi досi й не куштували! – смiявся собi Буйний День, уявляючи, як збуриться люднiсть у Серкл-Сiтi та на Сороковiй Милi, як усi прожогом кинуться в човни й наввипередки погребуться Юконом проти води. Вiн знав, що на його слова кожен звiриться.
Щойно прибули першi човни, Бонанза прокинулась, i почалися перегони мiж правдою та брехнею; проте, хоч би яка була велика брехня, правда увесь час ii далеко випереджала. Люди не повiрили Кармаковi, що вiн намив у мисцi за раз на два з половиною долари, а намивши стiльки ж самi, уже казали, що в них вийшла цiла унцiя. Але не встигла ще ця брехня оббiгти всiх, як миска давала за раз уже п’ять унцiй, i люди хвалилися, що взяли десять. А набравши миску нарiнку, щоб те довести, вимивали вже дванадцять унцiй. І так без кiнця. Люди вiдважно брехали, проте дiйснiсть увесь час iх випереджала.
Якось у груднi Буйний День набрав миску породи в себе на дiлянцi й принiс до хатини. У нього завжди горiла грубка, i вода в брезентовому цебрi не замерзала.
