скачать книгу бесплатно
1986, Мiнськ: IX Спартакiада народiв СССР (бадмiнтон уперше додали до програми, змагались гравцi вiком до 23 рокiв), Украiна – 5-те мiсце
1991, Горький, X Спартакiада народiв СССР, Украiна – 3-те мiсце
Команди Украiни на Юнацьких i Молодiжних iграх СРСР
Дослiднику iсторii украiнського бадмiнтону Миколi Мiлiневському вдалося знайти результати виступу збiрноi команди Украiни на Юнацьких i Молодiжних iграх СРСР.
Першi Всесоюзнi юнацькi спортивнi iгри вiдбулися 1985 року в Ленiнградi. В них брали участь гравцi 1967 року народження й молодше. Команда Украiни тодi посiла 2-ге мiсце (тренер – Микола Пешехонов), першою була команда Росii, а третьою – команда Москви. В особистих змаганнях на цих iграх вiдзначилася й перемогла Наталiя Іванова з Одеси.
Другi Юнацькi iгри СРСР вiдбулися 1988 року в Бору (бiля Горького), на них виступали гравцi 1970 року народження й молодше. Команда Украiни перемогла на цих iграх (тренер – Вiктор Самарiн), другою була команда Росii.
Микола Зуев – переможець IV Всесоюзних лiтнiх спортивних iгор молодi.
Срiбний призер – Олександр Циганков (лiворуч). Днiпропетровськ, 1989
У 1989 роцi в Днiпропетровську вiдбулися V Всесоюзнi спортивнi iгри молодi СРСР, в них брали участь гравцi 1968 року народження й молодше. Команда Украiни посiла 2-ге мiсце (тренер – Вiктор Самарiн).
Одночасно з результатами виступу у Юнацьких i Молодiжних iграх СРСР знайшлися результати виступу команди Украiни на першостi СРСР в Горькому 1990 року, де виступали гравцi 1971 року народження й молодше. Команда Украiни була першою (тренер – Вiктор Самарiн), Росiя – друга, Москва – третя.
За юнацьку команду Украiни виступали Леонiд Пугач, Валерiй Стрiльцов, Олексiй Курбель, Валентина Селiванова, Анна Шевченко й Інна Любицька.
Успiшно виступили на тому чемпiонатi нашi бадмiнтонiсти i в особистих змаганнях. У чоловiчiй одиночнiй категорii перемiг Владислав Дружченко, другим був Олексiй Курбель i третiм – Валерiй Стрiльцов. У чоловiчiй парнiй категорii весь п’едестал був також наш: перемогли Владислав Дружченко – Валерiй Стрiльцов, другими були В’ячеслав Олiйник – Леонiд Пугач i третiми – Михайло Мiзiн – Костянтин Татранов. У змiшанiй парнiй категорii перемогли нашi Валерiй Стрiльцов – Анна Шевченко.
Пiд червоним прапором
Збiрну СРСР з бадмiнтону було створено 1967 року. Свiй перший мiжнародний матч вона провела в Москвi проти команди дружньоi Нiмецькоi Демократичноi Республiки (НДР). Щодо пiдсумкiв тiеi гри, коли радянськi спортсмени вперше грали пiр’яним воланом, то переважна бiльшiсть джерел наводять дивний рахунок 2: 2. Але прояснив ситуацiю учасник того матчу Вiктор Швачко, який розповiв, що СРСР розгромно програв 2: 6, а тих два очки здобув вiн сам – в одиночному двобоi та в мiкстi з Іриною Натаровою (Шевченко). Цю iнформацiю пiдтвердила i Тетяна Новiкова, яка згадувала, що радянськi бадмiнтонiсти почувалися в тому матчi досить безпорадними.
Перший мiжнародний матч збiрноi СРСР: СРСР – НДР. Москва, 1967.
Праворуч – Вiктор Швачко
Тетяна Василiвна Новiкова (Зуева), майстер спорту, 4-разова чемпiонка СРСР.
Народилась в 1941 роцi в Красноармiйську (Московська обл.). З дитинства займалася спортом, входила до збiрноi областi з волейболу та лижного спорту. Пiд час занять тенiсом ii побачив тренер Борис Глебович i запросив до секцii бадмiнтону.
За два роки Тетяна вже грала на чемпiонатi СРСР, а в 1965-му стала чемпiонкою Союзу.
У 1966 роцi разом iз Миколою Пешехоновим переiхала до Днiпропетровська, почала тренуватися в Анатолiя Гайдука на «Метеорi».
Ще тричi вигравала першiсть СРСР: в парi з Нiною Косяк (1966, 1967) та в одиночцi (1968). На останньому турнiрi в Тбiлiсi ii чекали пiсля нагородження на п’едесталi обидва тренери – Гайдук i Глебович, i сперечалися: кого першим обiйме чемпiонка. Тетяна вiддала шану своему першому наставнику. Утiм, i Гайдук не образився.
Тетяна Зуева (Новiкова), 4-разова чемпiонка СРСР
У 1969 роцi Новiкова зазнала важкоi травми, пiсля якоi вже не могла виступати на вищому рiвнi. Вона iнколи грала за «Буревiсник», де вела тренування й товаришувала з iншою зiркою бадмiнтону Надiею Литвинчевою. Щоправда, подруги були суперницями на внутрiшнiх змаганнях «Буревiсника»: Тетяна тренувала в металургiйному iнститутi, а Надiя – у будiвельному.
Ще до переiзду в Днiпропетровськ Новiкова поступила до Московського хiмiко-технологiчного iнституту. Потiм перевелася до Днiпропетровського металургiйного iнституту (вiддiлення ракетноi технiки), пiсля закiнчення якого працювала iнженером на ПМЗ.
Їi кар’ера на заводi завершилася раптово та швидко: дiвчина йшла з одного цеху в iнший i загубила дорогою якийсь секретний папiрець. Скандал! Пiвденмаш – режимне пiдприемство в закритому мiстi! Таким не мiсце серед ракетобудiвникiв!
Та все тiльки обернулося на краще: Тетяна пiшла працювати на кафедру фiзвиховання до рiдного ДМетІ, а з ПМЗ вибудувала тiснiший i приемнiший контакт, коли одружилася з майбутнiм головним конструктором КБ «Пiвденне» Володимиром Зуевим. Не дивно, що у iх квартирi в заводськiй сталiнцi (де вони живуть i сьогоднi) часто бували такi люди, як Леонiд Кучма – генеральний директор ПМЗ i Вiктор Грачов – головний випробувач КБ «Пiвденне», Герой Соцiалiстичноi Працi. «Така була наша сiм’я, – з усмiшкою каже Тетяна Василiвна. – Вiн – на Байконурi, а вона – на бадмiнтонi».
Згодом вона ще закiнчила iнститут фiзкультури, де вчилася разом iз Борисом Баршахом: коли вiд тренерiв почали вимагати обов’язкову вищу спортивну освiту.
Їi син Микола Зуев став вiдомим майстром бадмiнтону, виграв чемпiонат СРСР – 1990 в одиночцi.
До 2020 року вона працювала старшим викладачем у Металургiйнiй академii. Серед ii учнiв багато знаних украiнських бадмiнтонiстiв: Олександр Баранов, Олександр Клiмов, Наталiя Войцех, Марiя Улiтiна, Сергiй Гарiст, Данило Боснюк й iншi. Їi вихованцi виграли срiбло на студентському чемпiонатi Європи 2011 року.
І сьогоднi, у своi 80, Тетяна Василiвна Зуева тренуе юних спортсменiв на «Метеорi». І буде почесною гостею на чемпiонатi Європи – 2021 в Киевi.
Потiм було ще кiлька товариських матчiв зi збiрною НДР, зокрема в 1968 роцi в Киевi, в палацi фiзкультури. А також – у Ленiнградi й Тбiлiсi.
На жаль, 1968 року Мiжнародна федерацiя бадмiнтону вiдмовилася приймати Федерацiю бадмiнтону СРСР до своiх лав – через вiйськове втручання СРСР та придушення повстання у Чехословаччинi. Радянським спортсменам заборонили брати участь в офiцiйних змаганнях. Цей перiод бану тривав шiсть рокiв, i через цю полiтичну заборону цiле поколiння талановитих майстрiв було позбавлено можливостi здобути гарнi результати на мiжнароднiй аренi. Їм довелося задовольнятись тiльки товариськими зустрiчами з гравцями краiн соцiалiстичного табору – НДР, Польщi, Болгарii й iн. Або зi спортсменами дружнiх товариств. Так, наприклад, 1970 року вiдбулися чотири зустрiчi збiрноi СРСР з командою робiтничоi спiлки АСК з Австрii.
Саме в тi часи позбавився своеi посади перший голова Федерацii бадмiнтону СРСР Микола Рубан. У 1970 роцi вiн написав листа генеральному секретаревi ЦК КПРС Леонiду Брежневу, у якому поскаржився, що через позицiю полiтичного керiвництва радянськi бадмiнтонiсти не можуть вийти на мiжнародну арену. За це Рубана було усунуто з посади. Його змiнив надiйнiший в iдеологiчному сенсi кадр – полковник КДБ Фiлiппов. А пiсля нього (1975–1980) Федерацiю бадмiнтону СРСР очолював директор видавництва «Фiзкультура i спорт» Юрiй Метаев, пiсля якого на посадi перебував космонавт Юрiй Глазков…
Лишалося тiльки проводити неофiцiйнi матчi та турнiри, як перший мiжнародний турнiр у СРСР в груднi 1973 року в Сочi за участi команди Малайзii.
Лише в сiчнi 1975 року, в перiод так званоi розрядки напруженостi, Радянський Союз таки прийняли до Мiжнародноi федерацii бадмiнтону, i того самого року – до Європейського союзу бадмiнтону. Таким чином, нашi бадмiнтонiсти отримали можливiсть брати участь в офiцiйних змаганнях, що проводять Мiжнародна та Європейська федерацii.
У квiтнi 1975 року юнiорська збiрна СРСР дебютувала на чемпiонатi Європи в Копенгагенi. А у 1976-му доросла збiрна дебютувала на першостi Європи в Дублiнi (7-ме мiсце).
Картина для кращого розумiння атмосфери втручання полiтики в спорт. Згадуе гравець збiрноi СРСР Вiкторiя Семенюта. Коли 1977 року радянська команда на чолi з Анатолiем Гайдуком прилетiла до Лондона на Вiмблдонський турнiр, представники радянського посольства запiзнилися зустрiти наших спортсменiв в аеропорту Хiтроу. Тож увагу публiки привернули демонстранти – еврейськi активiсти з плакатами. Нiхто нiчого не розумiв, тiльки Вiкторiя як одна-едина членкиня делегацii, яка знала англiйську, перекладала написанi на плакатах вимоги звiльнити в СРСР евреiв-«вiдмовникiв», в’язнiв сумлiння й дозволити iм виiзд iз Союзу в Ізраiль. Звичайно, цього не вимагали безпосередньо вiд наших бадмiнтонiстiв, iшлося про нагоду такою акцiею привернути увагу суспiльства до проблеми. Але пiсля цього iнциденту радянських спортсменiв протягом усього турнiру завжди супроводжували полiсмени.
За iронiею долi членкиня тiеi збiрноi СРСР Свiтлана Белясова з Бiлорусi згодом вийшла замiж за свого тренера Михайла Зiльбермана й виiхала з ним до Ізраiля, де в перiод з 1991-го по 2014 роки стала 53-разовою чемпiонкою краiни…
У 1984 роцi спортсмени Радянського Союзу вперше взяли участь у змаганнях Кубка Томаса, а 1986 року жiноча команда стала учасницею Кубка Убер. На чемпiонатах свiту радянськi бадмiнтонiсти дебютували в 1987 роцi в Пекiнi.
Найбiльшим командним успiхом збiрноi СРСР стало 4-те мiсце на домашньому чемпiонатi Європи 1990 року.
А в особистих категорiях радянськi спортсмени за весь час здобули три бронзових медалi чемпiонатiв Європи. Першою нагородою стала бронза жiночоi пари з Днiпропетровська Алла Продан – Надiя Литвинчева 1980 року в Гронiнгенi (Нiдерланди). На тому самому турнiрi у чвертьфiналi грали Алла Продан (одиночка), чоловiча пара Костянтин Вавiлов – Микола Пешехонов i змiшана пара Вiктор Швачко – Надiя Литвинчева. У загальному залiку збiрна СРСР фiнiшувала п’ятою.
Радянськi бадмiнтонiсти на Уiмблдонському турнiрi 1977року – там, де вони стикнулися з демонстрацiею на пiдтримку евреiв у СРСР.
Попереду (злiва направо): Свiтлана Белясова (Бiлорусь) i Вiкторiя Семенюта.
Позаду (злiва направо): Анатолiй Гайдук (тренер), Костянтин Вавiлов, два британських представники оргкомiтету, Микола Пешехонов. Лондон
Алла Аркадiiвна Продан (народилась 1965 року в Днiпропетровську), майстер спорту мiжнародного класу.
Вихованка днiпропетровського бадмiнтону. Тренер – Анатолiй Гайдук.
Чемпiонка СРСР в одиночному розрядi (1978, 1979), парному розрядi (1977, 1978, 1979, 1982 – з Надiею Литвинчевою).
Алла Продан, 6-разова чемпiонка СРСР, бронзова призерка чемпiонату Європи (1980)
На чемпiонатi Європи 1980 року в парi з Надiею Литвинчевою завоювала першу медаль для СРСР.
На перший погляд могло здатися, що Продан дiе неквапливо. Проте рiч у тому, що вона досить рацiонально пересувалася майданчиком, нiяких зайвих рухiв. Їi удари вiдрiзнялися скритнiстю й несподiванiстю. Особливо вдалими були у ii виконаннi кистьовi удари.
Працюе тренером у Днiпропетровську.
Закiнчила Днiпропетровський архiтектурно-будiвельний iнститут.
Найвищий командний успiх збiрноi СРСР – це двi перемоги на престижному турнiрi Кубок Гельвецii (Helvetia Cup) – чемпiонатi Європи серед змiшаних команд. Цей турнiр проводили з 1963-го по 2007 рiк. Перехiдний приз для команди-переможця заснувала Швейцарська федерацiя бадмiнтону – звiдти пiшла його назва (Гельвецiя – старовинна назва Швейцарii).
Збiрна СРСР дебютувала на 15-му за лiком розiграшi Кубка Гельвецii у 1977 роцi в Ленiнградi. За почесний трофей у Палацi спорту «Ювiлейний» боролися 11 команд. Головними претендентами на перемогу вважалися збiрнi НДР та Ірландii. Але радянськi бадмiнтонiсти здолали всiх суперникiв. Головним тренером збiрноi СРСР був наш Анатолiй Гайдук, а найвагомiший внесок у перемогу зробили украiнськi спортсмени – Костянтин Вавiлов, Микола Пешехонов, Надiя Литвинчева, Алла Продан.
Пiсля цiеi перемоги у свiтi почали говорити: «О, в Радянському Союзi е бадмiнтон!»
У 1979 роцi збiрна СРСР захистила свiй титул на 16-му розiграшi Кубка Гельвецii, який вiдбувся в Клагенфуртi (Австрiя). У складi радянськоi команди з восьми спортсменiв шестеро були представниками Украiни: Вiктор Швачко, Костянтин Вавiлов, Микола Пешехонов, Алла Продан, Алла Звонарьова i Надiя Литвинчева. Компанiю iм склали бiлоруси Анатолiй Скрипко (до речi – вихованець украiнського тренера Володимира Лiфшица) та Свiтлана Белясова. Тренером був украiнець Анатолiй Гайдук.
Спорткомiтет СРСР тодi вiдмовився посилати команду для участi у змаганнях. Однак Європейський союз бадмiнтону через компартiю Австрii попросив ЦК КПРС послати володарiв Кубку 1977 року на турнiр. Зверху спустили вказiвку, i за три днi зiбрали команду. Швидко оформили вiзи, i делегацiя полетiла, щоправда, без пiдготовки.
Буклет Кубка Гельвецii. Ленiнград, 1977
Буклет Кубка Гельвецii, розворот iз даними про збiрну СРСР, Костянтин Вавiлов i Надiя Литвинчева. Ленiнград, 1977
«Цi iгри лишилися в пам’ятi на все життя, – згадуе Микола Пешехонов. – Адже ми, спортсмени, разом iз тренером призначали склад команди на кожну гру й несли вiдповiдальнiсть за свiй виступ. Інiцiатива «хочу грати той чи iнший розряд» придушувалася, склад формувався тiльки в iнтересах команди. Навiть менi, парному гравцевi, довелося виступати в одиночному розрядi, тому що Костянтин Вавiлов був не в дуже хорошiй формi. А щоб я витримував два розряди, Анатолiй Скрипко вимотував свого суперника, який грав проти нас пару, в трьох партiях протягом години. В результатi ми перемогли й удруге стали володарями Кубка Гельвецii».
Украiнськi майстри волана блискуче виступили в 1982 роцi на престижному турнiрi Austrian International: переможцями стали жiноча пара Алла Продан – Надiя Литвинчева та змiшана пара Вiктор Швачко – Надiя Литвинчева.
Тренером збiрноi СРСР у 1982–1989 роках був Вiктор Швачко. Змiнив його на цiй посадi й перебував на нiй до розвалення Союзу Микола Пешехонов.
Атмосферу тих часiв добре змальовуе така iсторiя. Вiктор Швачко як тренер збiрноi надавав великоi уваги формi й iнвентарю команди. У Радянському Союзi виготовляли молдавськi ракетки «Ласточка» й грали пластиковими воланами «Швальбе» (ластiвка) виробництва НДР. Для масового спорту це було добре, проте для спорту вищих досягнень – нi. Форму шили в Домах моди, але вона не могла рiвнятися з продукцiею свiтових брендiв, орiентованих на суто спортивнi вироби. Радянськi спортсмени, якi виiздили на мiжнароднi змагання, завжди займалися ченчем (обмiном): вимiнювали алкоголь та iкру на ракетки, кросiвки, волани.
Збiрна СРСР у тих самих костюмах фiрми Carlton, якi добув по бартеру за рекламу головний тренер команди Вiктор Швачко. 1984
Напередоднi чергового чемпiонату Європи Швачко через своi зв’язки iз закордонними гравцями провiв переговори з представниками вiдомоi фiрми Carlton. Задля реклами фiрма безплатно надала збiрнiй СРСР форму та ракетки, якi привезли прямо на турнiр. Спортсмени були в захватi, але потiм знайшлися «доброзичливцi», якi доповiли керiвництву про такий «непатрiотичний» вчинок головного тренера. Невдоволене керiвництво заборонило спортсменам носити закордонну форму на змаганнях i тренуваннях. «Ходiть у цьому в себе на дачi або в лiс по гриби», – так сказали Швачку у Держкомспортi.
У квiтнi 1990 року в Москвi вiдбувся 12-й чемпiонат Європи. Збiрна СРСР пiд орудою Миколи Пешехонова стала 4-ю в турнiрi змiшаних команд. У складi команди виступали украiнцi Микола Зуев i Тетяна Литвиненко. У вереснi 1990 року команда днiпропетровського «Метеору» виграла бронзу на Кубку европейських чемпiонiв у Будапештi. За команду, якою керувала Ірина Шевченко, грали Микола Зуев, Олександр Циганков, Валерiй Стрiльцов, Вiкторiя Прон, Олена Нiкiтiна, Анна Шевченко.
Уже напередоднi розвалення Радянського Союзу, у квiтнi 1991 року, на юнiорському чемпiонатi Європи в Будапештi збiрна СРСР виграла золото. Головним тренером тiеi команди була Ірина Шевченко, а чоловiчу половину збiрноi складали учнi Ірини Миколаiвни з «Метеору» Владислав Дружченко, Михайло Мiзiн, Костянтин Татранов, Валерiй Стрiльцов.
Також Владислав Дружченко i Валерiй Стрiльцов виграли срiбло в парi, крiм того, Дружченко завоював бронзу в одиночцi, а Стрiльцов – у змiшанiй парнiй категорii (з росiянкою Свiтланою Алферовою).
Пiсля того трiумфу команду премiювали поiздкою на Азiйськi iгри до Малайзii: украiнських хлопцiв серйозно готували до переходу в склад дорослоi збiрноi СРСР, яку тодi тренував Микола Пешехонов.
Однак у серпнi 1991-го трапився путч, а восени Радянський Союз розвалився, i почався новий iсторичний етап для краiни загалом i для спорту зокрема.
Постатi украiнського бадмiнтону
Костянтин Вавiлов
В iсторii украiнського бадмiнтону е унiкальна постать – Костянтин Вавiлов, найтитулованiший бадмiнтонiст СРСР, 32-разовий чемпiон Радянського Союзу та 42-разовий чемпiон Украiни. Вiн належав до тiеi плеяди радянських спортсменiв, якi закладали пiдвалини спортивного бадмiнтону в СРСР та Украiнi, якi вивели цей чудовий вид спорту iз суто аматорського на високий мiжнародний рiвень.
Костянтин Васильович Вавiлов (1945–2009) був лiдером радянського бадмiнтону протягом цiлого двадцятирiччя – з 1960-х по 1980-тi вiн незмiнно пiдiймався на найвищу сходинку п’едесталу пошани на чемпiонатах СРСР, неодноразово ставав абсолютним чемпiоном.
Народився вiн 2 листопада 1945 року в мiстi Красноармiйську Московськоi областi в багатодiтнiй сiм’i робiтникiв. У дитинствi захоплювався футболом i лижним спортом. Ще школярем зустрiвся з тренером на громадських засадах iз бадмiнтону, офiцером Борисом Глебовичем, який i познайомив хлопця з новою грою.
Вiйськовий iнженер Борис Глебович був одним iз пiонерiв радянського бадмiнтону, вiн познайомився з грою в 1957 роцi на Всесвiтньому фестивалi молодi в Москвi. Вiн заснував у Красноармiйську секцiю бадмiнтону, i на момент створення Федерацii бадмiнтону СРСР у маленькому пiдмосковному мiстечку вже було кiлька першорозрядникiв.
Нова гра так сподобалася юному Вавiлову, що вiн, записавшись до секцii, не пропускав жодного тренування. Учнi середньоi школи № 2, серед яких були Костя Вавiлов i Коля Пешехонов, самi робили волани та ракетки й грали через волейбольну сiтку, бо спецiального iнвентарю тодi просто не було. Про величезну працездатнiсть Вавiлова, його бажання досягти успiхiв уже на початку 1960-х рокiв говорили багато фахiвцiв. Причому наголошували, що вiн обов’язково стане вiдомим спортсменом. Упевненим у цьому був i Борис Глiбович, який, не поспiшаючи, виховував талановитого бадмiнтонiста.
Спочатку Костянтин перемагав на всесоюзних юнацьких змаганнях. Солдатом Радянськоi Армii, вiн вийшов на свiй перший чемпiонат СРСР у 1964 роцi – як згадують сучасники, вiн соромився армiйськоi стрижки наголо, тому грав у тюбетейцi.
За рiк, уже без тюбетейки, молодий армiець Вавiлов виграв чемпiонат СРСР, а в наступнi два роки ставав абсолютним чемпiоном краiни: перемагав на турнiрах 1966-го та 1967 рокiв у трьох категорiях – одиночцi, парi (вiдповiдно – з Євгеном Блiтштейном i Миколою Нiкiтiним) та змiшанiй парi (з Тетяною Кочетковою).
Радикальна змiна долi Костянтина Вавiлова сталася у 1970 роцi. Тодi клуб ЦСКА розвалився пiсля замiни тренера Володимира Дьомiна на Миколу Нiкiтiна. Чемпiон на певний час взагалi був поза спортом – iз дружиною та маленькою дочкою на його утриманнi. І Анатолiй Гайдук, керiвник днiпропетровського спортклубу «Метеор», скориставшись ситуацiею, запросив Костянтина до Днiпра. До того ж на той момент в украiнському мiстi вже мешкали й тренувалися земляки та друзi Вавiлова по Красноармiйську – Микола Пешехонов, Анатолiй Єршов, Тетяна Новiкова, тож вiн iхав не на порожне мiсце.
Легенди украiнського бадмiнтону: 32-разовий чемпiон СРСР Костянтин Вавiлов i 23-разовий чемпiон СРСР Микола Пешехонов (праворуч)
Анатолiй Олексiйович Гайдук надав Вавiлову з дружиною квартиру у вiдомчому будинку заводу Пiвденмаш i влаштував майстра до клубу «Метеор» старшим тренером. Прагнення Вавiлова бути лiдером, бути першим передалося провiдним спортсменам «Метеору», що вивело клуб на новий якiсний рiвень. А Гайдук ухвалив генiальне тренерське рiшення, поставивши Вавiлова в пару з Миколою Пешехоновим: цей дует 11 разiв ставав чемпiонами Союзу в перiод 1970–1982 рр., видавши стрiчку iз семи перемог поспiль (1970–1976).
У 1971 роцi Костянтин вступив до Киiвського державного iнституту фiзкультури. Навчався на заочному вiддiленнi в Днiпропетровську, а державнi iспити складав у Киевi. Закiнчив виш у 1976-му.
Серед перших трьох радянських бадмiнтонiстiв 1973 року Костянтин Вавiлов отримав звання майстра спорту мiжнародного класу (одночасно з Миколою Пешехоновим i Вiктором Швачком).
Окремо треба зазначити, що Вавiлов шiсть разiв ставав чемпiоном СРСР в одиночнiй категорii – це досягнення нiхто не змiг перевершити (повторив тiльки росiянин Андрiй Антропов). Вiн був багаторазовим чемпiоном СРСР у парних категорiях, зокрема – 11 разiв у парi з Миколою Пешехоновим, а також багаторазово у змiшанiй категорii та в командних змаганнях. На чемпiонатах СРСР 1966, 1967 i 1974 рокiв Костянтин Вавiлов вигравав золото у всiх трьох особистих категорiях, тобто ставав абсолютним чемпiоном – це також рекордне досягнення.
Виступаючи в складi збiрноi краiни, Вавiлов брав участь у багатьох найбiльших мiжнародних турнiрах, вигравав у гравцiв екстракласу. Двiчi був володарем европейського Кубка Гельвецii.
За словами Вiктора Швачка, суперника на майданчику та товариша у життi, Вавiлову-гравцю були притаманнi такi якостi: велика працездатнiсть, вольовий чоловiчий характер, прагнення здобувати перемоги в чесному бою, умiння психологiчно витримувати поразки, здатнiсть терпiти великi навантаження. Вiн мав хорошу технiку, добрий захист i добрий напад, був справжнiм унiверсалом: грав в усiх категорiях й умiв налаштувати себе на вiдповiдальнi iгри. Постiйно удосконалювався, наполегливо працював, навiть коли був уже знаним майстром.
Щодо людських якостей Костянтина Вавiлова, то тi, хто з ним працював, тренувався, виступав, спiлкувався, зазначають, що вiн був дуже чесною i порядною особистiстю, нiколи нiкого не зраджував, не обманював, безкомпромiсно обстоював iнтереси своiх спортсменiв i спiвробiтникiв, був людиною смiливою та принциповою.
Коли закiнчилася його блискуча спортивна кар’ера (1982), Вавiлову запропонували рiзнi варiанти подальшоi долi в спортi: очолити збiрну СРСР як головний тренер (Анатолiй Гайдук 1982 року помер вiд iнсульту) або стати начальником навчально-спортивного вiддiлу клубу «Метеор».
Костянтин Васильович обрав для себе шлях спортивного функцiонера: пiд його орудою команди клубу «Метеор» не один раз перемагали у всесоюзних змаганнях завдяки його високiй майстерностi й силi волi. Цю посаду вiн обiймав чотири роки, а з 1986-го протягом 23 рокiв був беззмiнним директором спортивного комплексу «Метеор» i головою Днiпропетровськоi мiськоi громадськоi органiзацii «Спортивний клуб Метеор». До речi, затверджував його на посадi тодiшнiй генеральний директор державного пiдприемства «Виробниче об’еднання Пiвденний машинобудiвний завод iм. А. М. Макарова» Леонiд Данилович Кучма. З 1999 року Вавiлов був помiчником генерального директора ПМЗ зi спортивно-масовоi й органiзацiйноi роботи.
Микола Пешехонов, майстер спорту мiжнародного класу, так згадуе свого друга: «Ми родом з одного мiста. У Красноармiйську навчилися грати в бадмiнтон, а друзями стали в спортивному клубi „Метеор”, де тренер Анатолiй Гайдук порекомендував нам скласти чоловiчий парний дует. Разом брали участь у десятках змагань, домоглися визнання на мiжнароднiй аренi. Мого найкращого друга Костянтина дуже часто згадую. Якби не його твердий характер, величезна воля до перемоги, пiдказки пiд час гри, навряд чи багато рокiв поспiль ми були на вершинi радянського бадмiнтону».
До речi, Костянтин Васильович не переривав зв’язки з рiдним Красноармiйськом: останнiй раз вiн вийшов на корти свого рiдного мiста в рiк святкування 50-рiччя бадмiнтону на ветеранському турнiрi (2007). І знову, як i в попереднi роки, завоював золото, пiдтвердивши свiй чемпiонський статус.
На жаль, життя не балувало Костянтина Васильовича. Йому довелося ховати дружину Нiну, яка в Днiпрi працювала тренером iз плавання. А за кiлька рокiв передчасно пiшов iз життя й вiн сам: 30 листопада 2009 року помер пiсля важкоi тривалоi хвороби (онкологiя). Громадське прощання з великим майстром бадмiнтону та видатним спортивним органiзатором вiдбулося в спорткомплексi «Метеор». Поховали його на Сурсько-Литовському кладовищi Днiпропетровська.
Іменем Костянтина Вавiлова названо СДЮШОР з бадмiнтону в Днiпрi. У мiстi щороку проходить Всеукраiнський турнiр пам’ятi Костянтина Вавiлова i Анатолiя Гайдука.
Довiдка
Чемпiон СРСР в одиночному розрядi (6): 1965, 1966, 1967, 1968, 1974, 1976.
Чемпiон СРСР в парному розрядi (15): 1966 (з Євгеном Блiтштейном), 1967, 1968, 1969 (з Миколою Нiкiтiним), 1970, 1971, 1972, 1973, 1974, 1975, 1977, 1978, 1979, 1980, 1982 (з Миколою Пешехоновим).
Чемпiон СРСР у змiшаному розрядi (4): 1966, 1967 (з Тетяною Кочетковою), 1973, 1974 (з Наталiею Дамаскiною).
Багаторазовий чемпiон Украiни.
Майстер спорту мiжнародного класу (1971).
