скачать книгу бесплатно
Розмiри поля значно вiдрiзнялися залежно вiд того, у якiй мiсцевостi вiдбувалася гра. Найпопулярнiшим був корт у Гвiпфордi, його розмiри становили 44 ? 20 футiв, або 13,4012 ? 6,096 м. Цi розмiри ввiйшли в правила гри, якi 1887 року опублiкував Бадмiнтон-клуб (розмiри сучасних майданчикiв для одиночних i парних iгор вiдповiдно 13,4 ? 5,2 та 13,4 ? 6,1 м).
На вiдмiну вiд футболу, який уважався народною грою, бадмiнтон називали «королiвською грою», бо в нього грали переважно аристократи.
Етапи розвитку спортивного бадмiнтону
У 1893 роцi була заснована Асоцiацiя бадмiнтону Англii (The Badminton Association of England). Першим президентом Асоцiацii бадмiнтону став полковник Долбi, вiн активно сприяв написанню правил гри. Його маеток Данбар став першим офiсом Асоцiацii.
Гра в бадмiнтон. Британська гравюра 1860-х рокiв
У березнi 1898 року в Англii пройшов перший офiцiйний турнiр iз бадмiнтону, а 4 квiтня 1899 року в Лондонi – перший Всеанглiйський чемпiонат. Цей турнiр i поклав початок турнiру «Вiдкритий чемпiонат Англii з бадмiнтону» (All England Open Badminton Championships), який проводиться щорiчно (за винятком часiв Першоi та Другоi свiтових воен) i е найпрестижнiшим турнiром у свiтi. Багато рокiв цей турнiр був неофiцiйним чемпiонатом свiту.
Цiкаво також, що перший патент на виготовлення воланiв був виданий в Англii 1898 року такiй собi мiс Енн Джексон.
У 1902 роцi в Дублiнi (Ірландiя) пройшов перший мiжнародний матч iз бадмiнтону Ірландiя – Англiя.
Гра значно поширилася майже у всiх частинах свiту i в бiльшостi краiн набула спортивного спрямування.
П’ятого липня 1934 року було створено Мiжнародну федерацiю бадмiнтону (International Badminton Federation, IBF, МФБ), i не випадково бiльшiсть краiн, якi були засновниками федерацii, входили до колишньоi Британськоi Імперii – це Англiя, Канада, Нова Зеландiя, Уельс, Шотландiя, Ірландiя, Голландiя, Данiя, Францiя. Першим президентом МФБ став англiйський баронет Джордж Томас, який очолював федерацiю до 1955 року.
У 2006 роцi МФБ перейменовано на Всесвiтню федерацiю бадмiнтону (Badminton World Federation, BWF, ВФБ).
Нинi членами ВФБ е 194 краiн усiх континентiв. ВФБ проводить багато змагань, основними з яких е Кубок Томаса (фактично чемпiонат свiту серед чоловiчих нацiональних команд проводиться з 1948 року, названий на честь першого президента МБФ англiйця Джоржа Томаса), Кубок Убер (фактично чемпiонат свiту серед жiночих нацiональних команд проводиться з 1956 року, названий на честь американськоi бадмiнтонiстки Беттi Убер), Кубок Судiрмана (фактично чемпiонат свiту серед змiшаних нацiональних команд проводиться з 1989 року, названий на честь Дiка Судiрмана, колишнього iндонезiйського бадмiнтонiста i засновника Асоцiацii бадмiнтону Індонезii).
З 1984 року розiграшi Кубку Томаса та Кубку Убер почали проводити паралельно що два роки.
З 1977 року ВФБ проводить офiцiйнi особистi чемпiонати свiту. З 1992 року проводяться юнiорськi (U19) чемпiонати свiту – в iндивiдуальних категорiях i серед змiшаних команд. З 1998-го – чемпiонати свiту серед парабадмiнтонiстiв.
ВФБ проводить також низку офiцiйних особистих турнiрiв. До останнього часу головним iз них була вiдкрита першiсть Великоi Британii, що вважалася неофiцiйною першiстю свiту. Сьогоднi це турнiри BWF World Tour, якi з 2007 року змiнили турнiри Суперсерii (BWF Super Series) й Гран-Прi (Grand Prix).
Кубки Томаса, Убер i Судiрмана, Олiмпiйськi iгри та чемпiонати свiту BWF (i чемпiонати свiту серед юнiорiв) класифiкуються як турнiри першого рiвня.
На початку 2007 року ВФБ представив нову структуру для турнiрiв найвищого рiвня, окрiм тих, що на першому рiвнi: BWF Super Series. Ця серiя турнiрiв другого рiвня, тур для елiтних гравцiв свiту, проводить дванадцять вiдкритих турнiрiв по всьому свiту з 32 гравцями. Гравцi збирають очки, якi визначають, чи зможуть вони грати у фiналi Суперсерii, який вiдбуваеться наприкiнцi року.
Турнiри третього рiвня складаються з Гран-Прi Голд i Гран-Прi. Найкращi гравцi можуть зiбрати свiтовi рейтинговi бали, що дозволять iм грати у вiдкритих турнiрах BWF Super Series. Сюди входять регiональнi змагання в Азii (чемпiонат Азii з бадмiнтону) та Європi (чемпiонат Європи з бадмiнтону), на яких визначають найкращих гравцiв свiту, а також чемпiонат Pan America з бадмiнтону.
Турнiри четвертого рiвня, вiдомi як International Challenge, International Series i Future Series, переважно заохочують участь юнiорiв.
Вiдповiдно до рiвня турнiри надають певну кiлькiсть рейтингових очок i мають певний призовий фонд. Призовий фонд турнiру Суперсерii становить не менше як 200 тис. доларiв, а призовий фонд турнiру Гран-Прi Голд (до яких належить чемпiонат Європи) – не менше як 120 тис. доларiв.
Очолюе ВФБ 18-й за лiком президент – Поуль-Ерiк Хоер Ларсен (Данiя). Штаб-квартира розташована в Куала-Лумпурi (Малайзiя).
До складу ВФБ входять п’ять континентальних асоцiацiй: Азii (заснована 1959 року, сьогоднi налiчуе 43 члени), Європи (1967, 53 члени), Америки (1976, 37 членiв), Африки (1977, 42 члени), Океанii (1987, 16 членiв).
У 1967 роцi одинадцятьма краiнами (Австрiя, Бельгiя, Чехословаччина, Данiя, Англiя, Фiнляндiя, Нiмеччина, Нiдерланди, Норвегiя, Швецiя, Швейцарiя) була заснована Європейська конфедерацiя бадмiнтону (ЄКБ). У 2006 роцi органiзацiя змiнила назву на Badminton Europe (БЄ).
Нинi до БЄ входять федерацii 53 краiн Європи. З 1968 року проходять чемпiонати Європи.
Президент БЄ (10-й за лiком, з 2019 року) – Петер Тарцала (Словаччина). Штаб-квартира – в Брондбю (Данiя).
У 1951 роцi вiдбулася перша телевiзiйна трансляцiя змагань iз бадмiнтону.
У 1972–1999 роках виходив журнал World badminton. Згодом, в епоху iнтернету, його змiнив сайт www.worldbadminton.net.
У 1979 роцi в Лондонi вiдбувся перший повнiстю професiйний турнiр iз бадмiнтону.
Олiмпiйський етап бадмiнтону
Бадмiнтон на Олiмпiйських iграх уперше офiцiйно з’явився 1992 року в Барселонi й вiдтодi неодмiнно входив до програми кожних наступних Ігор. Спочатку змагання проводили тiльки серед чоловiкiв i жiнок у парному й одиночному розрядах (з врученням двох комплектiв бронзових нагород у кожнiй iз дисциплiн). Починаючи з 1996 року, медалi розiгрують також у змiшаному парному розрядi. За часи проведення турнiрiв iз бадмiнтону на Олiмпiйських iграх у них брали участь представники 69 краiн, а спортсмени з 19 iз них неодмiнно змагалися за нагороди пiд час кожного турнiру.
До надання бадмiнтону офiцiйного статусу вiн двiчi входив до програми Олiмпiйських iгор як демонстрацiйний вид спорту: у 1972 роцi – в Мюнхенi та у 1988 роцi – в Сеулi.
Включення до програми Олiмпiйських iгор надало бадмiнтону новий поштовх у розвитку. А новiтнi технологii в бадмiнтонному iнвентарi пiдвищили видовищнiсть i змiст гри.
Найбiльше медалей – чотири на олiмпiйських турнiрах здобула китайська спортсменка Гао Лiн, зокрема двi золотi – в мiкстi та срiбну i бронзову медалi – в парному жiночому розрядi.
Загалом китайськi спортсмени були найкращими на Олiмпiадах, здобувши 41 медаль – 18 золотих, 8 срiбних i 15 бронзових. Китайцi набагато випередили iнших членiв першоi трiйки – Індонезiю (19 нагород, 7–6–6) та Пiвденну Корею (19 нагород, 6–7–6).
В останнi роки найсильнiшими гравцями свiту е спортсмени Китаю, Індонезii, Данii, Пiвденноi Кореi, Японii, Англii, Іспанii, Малайзii, Швецii, Індii.
Найкращi бадмiнтонiсти свiту
Серед найсильнiших гравцiв в iсторii свiтового бадмiнтону – п’ятиразовий чемпiон свiту й двократний олiмпiйський чемпiон Лiнь Дань (Китай); переможець 27 великих мiжнародних турнiрiв, включно з Олiмпiйськими iграми та першiстю свiту Тауфiк Хiдайат (Індонезiя); володарка чотирьох олiмпiйських медалей, чотириразова чемпiонка свiту Гао Лiн (Китай); а також Тонi Гунаван (Малайзiя), Лi Чонвей, Лi Лiнвей i Хань Айпiн (усi – Китай), Рудi Хартоно (Індонезiя), Мортен Фрост Хансен i Петер Хог Гаде (обидва – Данiя).
Усi вони е членами Залу слави свiтового бадмiнтону (Badminton Hall of Fame), заснованого 1996 року.
Сьогоднi (2021) провiдними бадмiнтонiстами свiту е дворазовий чемпiон свiту Кенто Момота (Японiя), чемпiон свiту та дворазовий чемпiон Європи Вiктор Аксельсен, переможець Європейських iгор 2019 року Андерс Антонсен (обидва – Данiя), олiмпiйська чемпiонка 2016 року та триразова чемпiонка свiту Каролiна Марiн (Іспанiя), двократна чемпiонка Азii Тай Цзюiн (Тайпей).
Постатi украiнського бадмiнтону
Вiктор Швачко
Вiктор Михайлович Швачко – жива легенда украiнського бадмiнтону. Феноменальний гравець, чудовий тренер, ефективний функцiонер – це все про нього, багаторазового чемпiона СРСР та Украiни, який був i головним тренером збiрних, i президентом Федерацii бадмiнтону Украiни, ще й класним суддею. Вiн i сьогоднi дiлиться своiми знаннями та досвiдом iз колегами, бере активну участь у життi украiнського бадмiнтону, без якого не мислить власного життя.
Вiктор Михайлович – киянин, уродженець Подолу. Його родина мешкала в комуналцi й була дуже бiдною. Батько – iнвалiд вiйни 1-i групи, военний фельдшер, пройшов вiйну, полон, концтабiр, тортури. А пiсля звiльнення з нацистського табору ледь не потрапив до ГУЛАГу, був розжалуваний з офiцерiв у рядовi, тому мав дуже малу пенсiю. Мати працювала кондукторкою у трамваi, що ходив Подолом. Ще в родинi крiм Вiктора була сестра-iнвалiд, паралiзована пiсля родовоi травми, – померла у п’ять рокiв. Уже пiсля ii смертi Вiтя «випросив» у батькiв молодшого братика Сашу.
Хлопець навчався в школi № 10 на Костянтинiвськiй. Власне школа через нужденнiсть сiм’i купляла йому форму та чоботи. А поруч зi школою був спортзал боксу (i нинi там е), куди школярi залюбки бiгали тренуватися або дивитися на тренування. Так, змалечку до Вiктора прийшов iнтерес до спорту. З 1-го по 3-й класи вiн ходив до секцii стрибкiв у воду. А коли навчався в 4-му класi, до школи прийшов тренер з баскетболу Володимир Макаревич, який набирав хлопчикiв 1948 року народження. Спортивний, високий, добре складений i загартований стрибками у воду й дворовим футболом, Вiтя сподобався фахiвцевi. Так у долi юного Швачка почався перiод баскетболу.
Вiн жив баскетболом i навiть спав з м’ячем. Був розiгрувачем, виступав за трьома вiковими категорiями (1946, 1947, 1848). Його команда ДЮСШ вперше в iсторii виграла першiсть Киева. Однак у 14 рокiв у матчi на першiсть Украiни проти старших за вiком суперникiв Вiктор у зiткненнi з височенним центровим команди суперникiв зазнав важкого переламу руки. Лiктьовий суглоб вивернувся в iнший бiк, рука не згиналася.
Уже про баскетбол не йшлося. Навiть вiйськкомат видав хлопцевi «бiлий бiлет». Проте вiн не здався долi та за допомоги батька-лiкаря мазями, травами, вправами, гантелями, долаючи сильний бiль, домiгся, що рука почала згинатися.
В однiй комунальнiй квартирi з Вiктором мешкала його двоюрiдна сестра Нiна Мякишкова, яка займалася бадмiнтоном у першопрохiдця цього спорту в Киевi Володимира Томашевського. Нiна почала грати з Вiктором у дворi – задля реабiлiтацii його руки. Якось до Нiни прийшла ii подруга, – iнша учениця Томашевського Валентина Савельева, – яка вже була тренером у «Динамо». Побачивши у квартирi високого спортивного юнака, вона покликала його на бадмiнтон: командi на першiсть Укрради «Динамо» був потрiбен хлопець 16 рокiв. Уже за пiвтора мiсяця Вiктор обiгравав досвiдчених дорослих суперникiв. На його боцi була добра базова фiзична пiдготовка пiсля баскетболу, технiку йому поставила сестра, а тактики навчила Валентина Федорiвна Савельева. Головними були його цiлеспрямованiсть i налаштованiсть на перемогу.
У Львовi на чемпiонатi «Динамо» 1964 року Вiктор Швачко виграв в одиночнiй категорii, киiвська команда також стала переможцем. На перспективного першорозрядника звернули увагу, вiн потрапив до десятки найкращих кандидатiв на участь у чемпiонатi СРСР.
Вибiр на користь бадмiнтону було зроблено. Почалися серйознi тренування. Але ж все це вiдбувалося на тлi злиденного життя: пiсля закiнчення восьми класiв Вiктор пiшов працювати токарем на завод «Геофiзприлад» – в нього завжди були золотi руки. Та ще й допомагав батьковi, якого оформили до пiдприемства iнвалiдiв надомником: клеiв сiрниковi коробки та в’язав авоськи. Так загартовувався майбутнiй чемпiон: працелюбнiсть, вiдповiдальнiсть i прагнення змiнити свое життя на краще.
Вiктор i в роботi став найкращим: не маючи формального права працювати бiльше як 4 години (неповнолiтнiй), вiн домiгся того, що за три мiсяцi самостiйно працював токарем на повну 8-годинну змiну, виробляв деталi та в першу зарплату отримав 127 крб, коли його ровесники пiсля ПТУ заробляли 50–60 крб. Батько отримав квартиру на Воскресенцi, ii меблювали за грошi токаря 1-го розряду Вiктора Швачка. Вiн навiть став переможцем чемпiонату Киева серед молодих токарiв. І тут чемпiон!
Вiктор Швачко i Нiна Михальчук (Мякишкова, Косяк) зi своiм першим тренером Валентиною Федорiвною Савельевою (праворуч)
І весь цей час вiдбувалися тренування з бадмiнтону. У листопадi 1964-го в киiвському палацi «Жовтневий» на вiдкритому чемпiонатi Украiни (за участi студентiв з Індонезii та Китаю) Вiктор став другим серед дорослих, поступившись тiльки досвiдченому чемпiону Украiни Володимиру Лiфшицу з Харкова.
У груднi того самого року в Днiпропетровську провели турнiр серед найсильнiших гравцiв СРСР (по 16 спортсменiв у чоловiкiв i жiнок), задля здобуття звання майстра спорту треба було обiграти чотирьох iз топ-10 Союзу. Цей турнiр органiзував видатний днiпропетровський тренер i спортивний керiвник Анатолiй Гайдук – спецiально для того, щоб його дружина Полiна Дедiк, яка була на раннiй стадii вагiтностi, могла поборотися за звання майстра спорту.
Там, у Днiпропетровську, у Вiктора вiдбулася знакова зустрiч. У фое готелю вiн побачив чемпiона СРСР Миколу Нiкiтiна з Москви й попросив свого тренера Валентину Савельеву познайомити його з чемпiоном. Нiкiтiн зверхньо подав юнаковi розслаблену руку та вiдвернувся. А Вiктор тодi сказав Валентинi Федорiвнi: «За два роки я його обiграю».
За пiдсумками того турнiру Швачко потрапив до збiрноi Украiни. А за рiк вiн уже грав на своему першому чемпiонатi СРСР (1965), де в одиночному розрядi посiв 17-те мiсце, а в парi з В’ячеславом Воловниковим здобув 4-те мiсце.
Та всi спортивнi досягнення йшли в суто аматорському статусi на тлi роботи й навчання. Вiктор вчився у вечiрнiй школi, здобував середню освiту й працював на заводi, який перевели з Подолу на Куренiвку. Своi талони на харчування (50 крб на мiсяць) вiн отоварював i приносив продукти додому: вiн був опорою родини.
У 1966 роцi Валентина Савельева пiшла у декрет i лишила Швачка тренером у «Динамо». Вiктор пiшов iз другою трудовою книжкою працювати на ставку, паралельно навчаючись в 11-му класi вечiрньоi школи та працюючи на заводi в експериментальному цеху.
На чемпiонатi СРСР 1966 року в Каунасi збiрна Украiни створила справжню сенсацiю, подолавши команду Москви та вигравши загальний залiк. І пiсля цього не вiддавали першiсть 15 рокiв!
В одиночному розрядi Вiктор Швачко в матчi за 5-те мiсце зустрiвся з Миколою Нiкiтiним, обiграв його 2: 0 i, увiйшовши до топ-5 Союзу, здобув звання майстра спорту.
У 1967 роцi в Москвi вiдбувся перший мiжнародний матч збiрноi СРСР – проти команди НДР. У палацi «Дружба» нашi спортсмени вперше грали пiр’яним воланом, до того вони знали тiльки пластиковi. То й вiдчули рiзницю, яку найкраще адаптував пiд себе Швачко: йому добре вдавалася кистьова гра, адже вибухова сила й точнi рухи кистi в нього зосталися вiд баскетболу. Збiрна СРСР поступилася нiмцям 2: 6, тi двi перемоги здобули Вiктор Швачко – в одиночцi та змiшана пара Вiктор Швачко – Ірина Натарова.
Того самого року 19-рiчний Вiктор закiнчив вечiрню школу й пiшов вступати до iнституту народного господарства – знаменитий наргосп. Там уже навчалась Нiна Мякишкова, завкафедри фiзвиховання був чудовим органiзатором студентського спорту Леонiд Любарський, а доцентом кафедри – голова Федерацii бадмiнтону УРСР Семен Остапенко. До наргоспу охоче брали перспективних спортсменiв, недарма кияни, бувши вишем 3-i категорii, виграли Всесоюзну Унiверсiаду. Наргосп навiть жартома називали «фiлiалом iнфiзу».
Вступивши до iнституту, Вiктор принципово займався за загальним графiком своеi групи й нiколи не користався стипендiею iнструктора-спортсмена.
А вечорами вiв тренування в спорткомплексi вишу – вiн уже був тренером «Динамо», а пiсля того, як пiшла Валентина Савельева, став тренером самому собi. Вiн дуже ретельно ставився до тренувань: придумував рiзнi вправи, практикував гру з форою, гру на пiв майданчика, рiзнi кiнцiвки iгрових комбiнацiй. Дивився на iнших iгровикiв, розбирався в технiцi й тактицi гри, вивчав психологiю спорту, читав спецiальнi книжки.
«Бог дав менi якiсть бачити сутнiсть гри та вiдчувати ii психологiю», – каже Вiктор Михайлович. Вiн завжди стежив за новинками в магазинi «Спортивна книга». Його настiльними книжками були «Наука перемагати» видатного баскетбольного тренера Олександра Гомельського та книжка легендарного австралiйського тенiсиста Рода Лейвера «Як перемагати в тенiсi».
Вiктор пильно спостерiгав за спортсменами на змаганнях, занотовував, вiв картки на спортсменiв, вивчав iх сильнi та слабкi сторони, постiйно впроваджував творчий пiдхiд до тренувань. Потрапивши до кола провiдних спортсменiв краiни, вiн познайомився iз зiрками спорту, багато спiлкувався з Валерiем Борзовим, слухав розповiдi та поради майстрiв. Вiдвiдував тренування гандболiстiв у будiвельному iнститутi з легендарним Ігорем Турчиним, нотував рiзнi незвичайнi вправи, якi потiм застосовував у своiх тренуваннях.
Так закладалися пiдвалини майбутнього класного тренера Швачка. А Швачко-гравець пiдходив до пiку своеi кар’ери.
У 1969-му в Херсонi вiн уперше стае чемпiоном СРСР в одиночному розрядi, здолавши у фiналi Бориса Баршаха з Днiпропетровська. Зазначимо, що на всiх турнiрах провiднi майстри зазвичай виступали у всiх трьох категорiях – одиночнiй, парнiй i змiшанiй, проводячи по 4–5 годин на майданчику. Такi навантаження мало хто витримував. А Швачко ще й виграв мiкст у парi з Іриною Натаровою з Днiпропетровська. Власне, це було вже друге iх золото, а взагалi пара Швачко – Натарова видала на чемпiонатах СРСР серiю з чотирьох перемог поспiль (1968–1971).
Таку саму серiю на три роки Швачко i Натарова видали й в одиночному розрядi: пiсля Херсона-1969 вони також перемагали в Днiпропетровську-1970 та Москвi-1971. Украiнцям тодi не було рiвних на всесоюзнiй аренi.
Однак 1969 рiк запам’ятався Вiкторовi Швачку ще й неприемною пригодою. На Перше травня вiн на Бессарабцi заступився за друга, якого били двое вихiдцiв iз Кавказу з ринку. Боксуючи свого часу на рiвнi першого розряду, Вiктор побив обох кривдникiв, але зламав кiстку кистi, погано стиснувши кулак пiд час удару. А за два мiсяцi вiн мав iхати до Риги на всесоюзний чемпiонат ВЦСПС. Розлючений його травмою, керiвник киiвського «Буревiсника» Захар Бродський позбавив Вiктора талонiв на харчування – мовляв, спорт для нього все одно завершився. Тодi Швачко пообiцяв, що виступатиме й переможе. І всi талони йому повернуть.
Ледь залiкувавши травму, Вiктор вразив у Ризi всiх фахiвцiв i суперникiв, вимушено змiнивши стиль гри iз силового напору на обманнi тактичнi ходи. Це Швачко? Де його смеш? – дивувалися на трибунах. А украiнець здолав усiх суперникiв i повернувся до Киева з новим золотом. Захар Бродський залюбки повернув йому все, що належало.
Вiктор Швачко i Надiя Литвинчева – чемпiони СРСР у змiшанiй парi. 1980, Харкiв
У 1970 роцi Спорткомiтет запровадив ставки спортсменiв-iнструкторiв. Бадмiнтон iшов за низькою 3-ю категорiею: 160–180–200 крб. Але спортсменам на зборах уперше видали екiпiровку й нову форму з лiтерами СССР – це була подiя.
Закiнчивши наргосп, Вiктор Швачко вiдслужив в армii в частинi ВВС у Ждановi. Це була не едина його вища освiта: 1976 року вiн закiнчив iнститут фiзкультури.
У 1972 роцi не збулася олiмпiйська мрiя провiдноi генерацii украiнських бадмiнтонiстiв: бадмiнтон не включили до програми Олiмпiйських iгор у Мюнхенi. Конкурентом бадмiнтону був гандбол, якому надали перевагу. А Вiктор Швачко, Костянтин Вавiлов, Микола Пешехонов тодi були в чудовiй формi й вiдчували сили позмагатися на олiмпiйському рiвнi. У 1971 роцi ця трiйця першими серед радянських й украiнських бадмiнтонiстiв отримала почесне звання «Майстер спорту мiжнародного класу».
Взагалi розчарувань i негараздiв у кар’ерi Швачка не бракувало. Так, у 1973 роцi на чемпiонатi СРСР у Киевi, дiставшись фiналу, Вiктор зустрiвся iз Семеном Розiним (Днiпропетровськ). Вигравши перший гейм, киянин до кровi стер мозоль на нозi. Лiкарка, замiсть налiпити пластир, зрiзала мозоль i заклеiла пластиром зверху. Грати з таким нестерпним болем було неможливо, матч було програно.
Друзi-суперники – Костянтин Вавiлов, Микола Пешехонов, Вiктор Швачко
Ще бiльш прикрий випадок трапився 1976 року на чемпiонатi СРСР у Днiпропетровську. Вiктор Швачко був у класнiй формi й був першим номером в Украiнi, виграв iз командою та готувався перемагати в особистих категорiях, де всюди вийшов у фiнальну четвiрку.
У мiкстi в парi з Надiею Литвинчевою Вiктор грав проти Миколи Нiкiтiна. Москвич повiвся дуже нечемно щодо партнерки Швачка, кепкуючи з ii фiгури. Недосвiдчена суддя-дiвчина не втрутилася. А пiсля програного матчу Нiкiтiн вiдмовився потиснути суперникам руку. Надiя плакала в жiночiй роздягальнi, а Вiктор у чоловiчiй зажадав вiд Нiкiтiна вибачень перед Литвинчевою за негiдну поведiнку. Той вiдповiв брутальною лайкою та ще й штовхнув Швачка у плече. Знову на автоматi згадався бокс, i кривдник отримав розбитого носа i губу. Брат Олександр вiдтягнув Вiктора. А наступного ранку киянина повiдомили, що побитий Нiкiтiн подав до мiлiцii заяву про побиття. Мiлiцiонери на допитi швидко переконалися, що правда за Швачком, але ж вiн на той час був викладачем вишу й членом партii – наслiдки окреслювалися дуже неприемнi. Нiкiтiна благали забрати заяву, а вiн поставив умову: зняти Швачка з турнiру. Так Вiктор на тому чемпiонатi став тiльки глядачем.
Утiм, уже наступного року в Ростовi-на-Дону на першостi СРСР-1977 пара Швачко – Литвинчева виграла золото, а потiм вони повторили свiй успiх ще чотири рази! Той ростовський турнiр запам’ятався Вiкторовi ще й единою омрiяною перемогою на Союзi в парi. Вiн взагалi дуже любив грати в парi – оскiльки з часiв баскетболу звик до командноi гри. Однак iз партнерами йому не дуже щастило, призовi мiсця вiн брав, але здобути перемогу не вдавалося. І ось у Ростовi Вiктор грав у парi з Володимиром Нiкiфоровим, сильним гравцем з Баку, який одружився з украiнкою та переiхав до Киева. Два мiсяцi Швачко вмовляв Нiкiфорова грати в парi, та недаремно: в Ростовi вони дiйшли до фiналу, де в блискучому атакувальному стилi обiграли найсильнiшу пару Союзу Вавiлов – Пешехонов, перервавши iх семирiчне домiнування.
Вiктор Швачко i Володимир Нiкiфоров – чемпiони СРСР у парi 1977 року. Ростов-на-Дону
У 1982-му Вiктор Швачко виграв свiй останнiй чемпiонат СРСР (у мiкстi з Литвинчевою), i його запросили очолити збiрну Союзу. Це було цiлком логiчне рiшення: адже ще 1979 року йому надали звання заслуженого тренера Украiни, вiн був членом КПРС, капiтаном збiрноi й постiйно допомагав проводити тренування на зборах своiм попередникам – Володимировi Лiфшицу, Анатолiевi Гайдуку, Дмитровi Рибакову.
Вiн серйозно взявся до справи: створив тренерський штаб, залучив до спiвпрацi науковцiв (серед яких були провiднi украiнськi фахiвцi Володимир Платонов i Вадим Запорожанов), розробив програму пiдготовки, створив структуру збiрноi (головний тренер, робочi тренери, лiкар, масажист, наукова група). Швачко розв’язав багато органiзацiйних питань щодо зборiв, змагань, екiпiрування, запровадив здавання контрольних нормативiв, iндивiдуальнi плани роботи спортсменiв iз персональними тренерами на мiсцях тощо. Тобто вивiв збiрну СРСР на професiйний рiвень.
Такий пiдхiд принiс своi плоди: пiд орудою Вiктора Швачка радянськi тенiсисти здобули першi нагороди на престижних турнiрах. Бронзовими призерами чемпiонатiв Європи стали Свiтлана Белясова з Могильову (1986, Упсала, Швецiя) та Андрiй Антропов з Омська (1988, Крiстiансанн, Норвегiя).
На кортi легенда украiнського бадмiнтону Вiктор Швачко, 23-разовий чемпiон СРСР
Проте через певнi московськi ревнощi украiнського тренера 1989 року змусили полишити пост очiльника збiрноi СРСР, перетворивши його на «тренера збiрноi СРСР по УРСР». Серед претензiй, якi закидали Швачковi, було й те, що вiн, мовляв, у формуваннi складу збiрноi СРСР надае перевагу своiм украiнським гравцям.
Швачко-тренер подiляе тренерiв на три категорii:
• Може розказати, але не може показати.
• Може показати, але не може розказати.
• Може i розказати, i показати.
Себе по праву залiчуе до третьоi…
Пiсля розвалу Союзу Вiктор Швачко й далi керував нацiональною збiрною Украiни, здобувши з нею в 1995 роцi Кубок Гельвецii. Був державним тренером iз бадмiнтону. З 1995-го по 2008 роки працював начальником управлiння спортивних iгор Мiнiстерства спорту Украiни. З 1991 року протягом 26 рокiв очолював Федерацiю бадмiнтону Украiни. Вiсiм рокiв був членом Нацiонального олiмпiйського комiтету Украiни.
Довiдка
Чемпiон СРСР в одиночному розрядi (3): 1969, 1970, 1971.
Чемпiон СРСР в парному розрядi (1): 1977 (з Володимиром Нiкiфоровим).
Чемпiон СРСР в змiшаному розрядi (9):1968, 1969, 1970, 1971(з Іриною Шевченко (Натаровою), 1977, 1978, 1980, 1981, 1982 (з Надiею Литвинчевою).
Крiм того, вiн десять разiв ставав чемпiоном СРСР у командних змаганнях, виступаючи в складi збiрних команд Украiни та ДФСО «Буревiсник».
Майстер спорту мiжнародного класу (1971), заслужений тренер Украiни (1979).
У складi збiрноi СРСР у 1979 роцi в Австрii виборов Кубок Гельвецii, а 1980-го в парi з Надiею Литвинчевою ввiйшов до топ-8 на особистому чемпiонатi Європи (Гронiнген, Нiдерланди).
Був головним тренером збiрноi команди Радянського Союзу (1982–1989), а також у рiзнi роки головним тренером збiрноi команди Украiни – загалом 15 рокiв. Уперше тренером збiрноi Украiни став, коли ще був гравцем, тобто був тренером-гравцем.
Як тренер пiдготував таких майстрiв, як Нiна Михальчук (Косяк, Мякишкова, працював iз нею пiсля Валентини Савельевоi), Вiра Косенко, Олександр Швачко, Ігор Мармер, Ольга Швачко, Євген Татаржинський, Михайло Бойчук, Володимир Кашуба.
