скачать книгу бесплатно
Веронiка:
– Мабуть, в кожного свое розумiння, що означае весело.
Джулi ця розмова явно не сподобалась:
– Устим, можна тебе на хвилинку.
– Щось сталося?
– Ідемо, поговоримо.
Джулiя з Устимом вiдiйшли вбiк. Тiльки хлопець не помiтив нiчого поганого в попереднiй дискусii:
– Тiльки недовго, бо в нас розгорiлася дуже цiкава розмова.
Джулiя глянула проникливим i трохи гнiвним поглядом:
– А я якраз хотiла про це поговорити. Перестань ображати моiх друзiв.
– Що? – Устим здивовано. – Ти серйозно? Як я iх образив? Коли я тихо слухаю цi «дуже цiкавi» розмови про нiкому непотрiбнi дорогi забаганки твоiх знайомих, то ти кажеш, чому я весь час мовчу, а коли пiдтримую розмову – ображаю твоiх друзiв.
– Я не знала, що iх компанiя складае для тебе таку проблему.
– Це не проблема, але бiльшiсть твоiх друзiв поводять себе так, нiби iм належить пiвсвiту i вони лиш думають, як задовольнити власне «его». Бути в iх компанii гiрше нiж усвiдомлювати, що майже вся моя зарплата залишаеться в дорогих ресторанах. – Устим на емоцiях трохи розiйшовся, i в нього вирвалося бiльше нiж вiн хотiв сказати.
– Що? – ображено перепитала Джулiя – значить зустрiчатися зi мною це для тебе так морально i фiнансово важко, та тебе й особливо нiхто не заставляе.
– Вибач, я наговорив лишнього.
– А менi вже й не хочеться продовжувати цю розмову.
– Я правда, не хотiв нiкого образити.
До iх столика пiдiйшов офiцiант i подав десерт, Веронiка махнула рукою, щоб наша пара вже поверталася до них.
– Ідемо, вже принесли десерт, за який тобi прийдеться заплатити левову частку вiд своеi зарплати.
– Джулi, чекай. – Устим взяв ii за руку – я не хочу, щоб мiж нами були сварки. Як менi спокутувати свою вину?
– Нiчого не треба, iдемо.
– Я не хочу, щоб ти на мене ображалася.
– Добре, пам’ятаеш мою тiтку Марту з Кременчука, вона з чоловiком приiжджають цього тижня i в недiлю в нас буде так би мовити родинна вечеря. Вони купили невеличкий готель бiля Одеси, будемо вiдмiчати початок нового бiзнесу. І ти будеш у списку запрошених, як мiй хлопець.
Частково Устим пожалiв, що запропонував спокутувати свою провину, бо ця вечеря обiцяла бути дуже нудною, а ще гiрше родичi Джулii будуть оцiнюючи дивитися на Устима, як на претендента влiзти у iх чудову родину.
– А може, ти ще подумаеш, якесь iнше покарання: скопати грядку чи якiсь виправнi роботи?
– Устим, буде весело! Якщо хочеш бути зi мною, то повинен навчитися ладити з моiми родичами i друзями.
– А вивчити пiв книжки етикету, це замало?
– Перестань.
– А можна я свое вибачення залишу, а питання «як спокутувати свою провину» заберу.
– Все буде добре. Ідемо. – Джулiя взяла Устима за руку i повела до iхнього столика. В неi були серйознi плани на рахунок свого хлопця, тому що було важливим як Устим виглядатиме в очах ii близьких людей.
Футбол чи святкова вечеря?!
Суботнiй вечiр Устим проводив вдома, у компанii брата i двох його друзiв: Дiми i Юри.
Дiма: – Отже, завтра великий день «Динамо» грае з «Барселоною». Фiнал. В кого зустрiчаемося?
– Можна i в нас. – запросив Андрiй Устим: – Хiба це завтра?
Юра: – Не сором моi тапочки, як ти не знаеш, коли фiнал нашоi збiрноi?!
Устим: – Народ, що менi робити? Я завтра не зможу.
Юра: – Та нiчого, може попросимо i свiтовий чемпiонат трохи перенесуть.
Устим: – Я серйозно. Я мушу iти на нереально нудну вечерю з родичами Джулii.
Андрiй: – То не йди. Думаю, твоеi вiдсутностi нiхто не помiтить.
Устим: – Я мушу пiти. Що я маю Джулii сказати, що не зможу, бо хочу футбол подивитися? – трохи задумавшись, пiсля короткоi паузи додав. – Нi, дiвчата такого не зрозумiють.
Дiма: – Ну, то придумай щось.
Устим: – Що? Я не можу iй брехати.
Юра: – Чого? Ти що iй нiколи не брехав? За три роки?
Устим задумався: – Нi, я мiг, хiба що уникати вiдповiдi або iгнорувати запитання, якщо дуже треба, але я iй нiколи не брехав.
Дiма: – То раз в три роки можна. Скажи, що ти захворiв, вiд цього нiхто не застрахований, i всi хвороби приходять раптово.
Андрiй: – А ще, ти ж i так залишишся вдома. Нiкуди не потрiбно iти, всi до нас прийдуть.
Устим: – Я навiть не знаю.
Юра: – А що тут знати, там тебе i так нiкому не треба. Джулiя буде зi своiми дорогими родичами, а ти в себе вдома, нiхто не скаже. Що тебе ще стримуе?
Дiма: – Будь патрiотом! Хто буде за «Динамо» вболiвати, як не ми?
Устим: – Може й так. Я ж нiчого поганого не зроблю.
Андрiй: – Тодi, завтра всi до нас на пiв 8.
Все було домовлено i команда патрiотiв-вболiвальникiв чекала на завтрашнiй чемпiонат.
Наступного дня Устим подзвонив до Джулii та жалiбним голосом повiдомив про «страшний вiрус», який вiн пiдчепив. Розказав, як в нього пiднялась температура, загальна втома, горло болить, i взагалi нема бажання далi жити й так далi… Одним словом, все, що в його силах – це лежати в лiжку i пити гарячий чай, Джулiя без найменшого сумнiву щиро повiрила у «важку хворобу» свого коханого, i трохи розстроiвшись, побажала видужувати. Устим проковтнув солодку пiлюлю власноi брехнi з невеликим камiнцем вини пiшов зустрiчати хлопцiв.
Пiца, пиво, друзi, захоплений i насичений чемпiонат по футболу – життя – класна рiч. Кiмната наповнена емоцiйними розмовами та вигуками. Для Устима цей вечiр був приемним i цiкавим, але одного маленького моменту вiн все-таки не врахував, що на другому кiнцi мiста хтось сильно скучае за ним.
Перший тайм закiнчився. Реклама. Дiма подаючи пустi коробки вiд пiци Устимовi:
– Іди на кухню по ще одну пiцу i коробки забери.
Устим не задумуючись взяв коробки i пiшов у сторону кухнi, але ледь встигнувши переступити порiг кiмнати, як перед ним стояла Джулiя зi строгим лицем i поглядом переповненим розчарування.
Той вечiр для дiвчини не був таким же приемним, оскiльки майже всю вечерю вона вiдчувала бiля себе нестачу Устима. Їй було жаль коханого i вiдчуття, що йому погано, а ii нема поруч мучило дiвчину. І не чекаючи завершення святкування, Джулiя купила фруктiв i поiхала до Устима, щоб полiкувати та пiдтримати його.
Але на ii превелике здивування, зайшовши в дiм, замiсть хворого Устима, вона побачила як ii хлопець в компанii друзiв весело й емоцiйно проводили час разом. Футбол? Це те на що Устим ii промiняв i ще й нагло збрехав? Це було надто низько як для Джулii. І тепер емоцii переповняли вже ii, i вони були явно не позитивними.
– Швидко ти видужав. Я не чекала. – з образою в голосi сказала Джулiя i кинула пакет з фруктами на землю…
– Джулi, я все поясню. – тiльки дiвчина швидко вийшла, не бажаючи вислуховувати нiяких пояснень.
Устим вибiг за нею:
– Чекай.
– Я навiть не хочу з тобою говорити.
– Вибач, я знаю як це виглядае.
– Добре як би ти ще знав яке це вiдчуття.
– А якби ти знала, яке це вiдчуття проводити час з людьми, якi тебе постiйно зневажають.
– Про що ти говориш? Тобi нiхто нiчого поганого не сказав.
– Так, але ти просто цього не помiчаеш: з яким холодом твоя мама завжди дивиться на мене з першого дня нашого знайомства. Чи зверхне ставлення твоiх друзiв. Чи цi постiйнi питання в стилi, «якi в тебе плани на майбутне?», «чим ти займаешся?», «а ти плануеш мiняти роботу?», бо дiджей на радiо звучить не дуже перспективно.
– Перестань, вiдколи для тебе так важлива думка iнших?
– Бiда в тiм, що вона важлива для тебе. Я знаю, що всi говорять за моею спиною: «чи вiн зможе ii забезпечити в життi?», «чи зможе дати iй те, на що вона заслуговуе?», i взагалi, що я тебе недостойний. Ти зможеш, щось сказати, щоб це заперечити?
Джулiя промовчала, Устим мав рацiю, в порадах ii близьких часто могли пролiтати фрази в такому стилi.
– Ти мовчиш, бо це правда. Вибач, але я ненавиджу за це твоiх рiдних. І так я знаю, що поступив сьогоднi паскудно, але це не настiльки через той футбольний матч, як через небажання зустрiчатися з твоею родиною.
– Вав, я просто не маю слiв. А знаеш, може вони дiйсно правi, може мене не достойний чоловiк, який мене i мою родину може промiняти на дурнуватий футбол. І ще й розказуватиме, як ненавидить мою родину. Що скажеш?
– Я можу iгнорувати думки й слова iнших людей, але не можу iгнорувати твоi. Якщо ти так вважаеш, я не можу це змiнити.
– Зараз я так вважаю.
– Тодi, це все?
– Я думаю, що так. Бiльше не дзвони менi.
Джулiя пiшла, але змiсту зупиняти ii не було. І це був кiнець довгих i щасливих вiдносин двох закоханих людей.
Чому ти мене уникаеш… (на даний момент)
Устим ще довго прогулювався мiстом, намагаючись розiбратися в собi та позбутися спогадiв, якi вже давно вкоренилися. А тривала прогулянка i пекуче сонце повело Устима в магазин по мiнералку. То був старенький магазинчик на районнi, який би вже давно закрили, якби не молоденька i дуже балакуча продавщиця – Маша, нiхто з покупцiв не вiдмовляв собi у задоволеннi поспiлкуватися з дiвчиною, а вона в свою чергу знала все про всiх i жодна плiтка не могла пролетiти повз ii вуха.
Без лишнiх думок, вiдчинивши дверi крамницi, Устим побачив Джулiю, яка якраз розраховувалась на касi, вона виглядала такою ж красивою, як i тодi, коли вони ще були разом. Їi волосся акуратно зiбране блискучою шпилькою на бiк, а легка зелена сукня облягала тендiтну фiгуру. Пройшло стiльки часу, що Устимовi було якось незвично бачити свою колишню дiвчину, щось затиснуло його в серцi й мурашки побiгли пiд шкiрою. Ступивши декiлька крокiв Устим зупинився, очiкуючи на коротку розмову з Джулiею.
Дiвчина виходячи здивовано глянула на Устима, не очiкуючи такоi зустрiчi.
– Привiт! – Устим зупинився.
– Привiт! – з сухою посмiшкою вiдповiла Джулi й пройшла мимо так нiби це був якийсь далекий знайомий.
Така реакцiя дiвчини здивувала й одночасно зачепила за живе, невже пiсля всього, що мiж ними було, вiн навiть не заслужив на коротку розмову з Джулiею.
– О, мiй столичний хлопець повернувся! – помiтивши Устима, весело прощебетала продавщиця.
– Привiт, Маша!
– Якщо ще раз так затримаешся в своему Киевi – нам прийдеться ще раз знайомитися.
– Не хвилюйся, я тобi нагадаю про себе.
– Чому ти так засумував?
– Та нi, нi. Жара, хотiв мiнералки купити.
– Якоi? Це не жара, щось сталося.
– «Моршинськоi». Все добре.
– Боже, невже це через Джулi. Ви були прекрасною парою. Кажуть шлюб ii змiнив.
– Що значить змiнив?
– Пам’ятаеш, яка вона була завжди привiтна i весела. Тепер нi одного лишнього слова не скаже, я думаю, що в неi, можливо якiсь проблеми. 10 гривень. – Маша подала водичку.
– Це тiльки тобi так здаеться?
– Нi, деякi ii друзi теж розповiдали, що зустрiтись з Джулiею i поспiлкуватися – це велика рiдкiсть. Вона вже не така, як ранiше.
В магазин зайшли новi покупцi. Устим подав грошi:
