скачать книгу бесплатно
Кожен платить за себе
Ксеня Корчук
Нiчого в цьому життi не проходить безслiдно i кожному доведеться заплатити за власнi вчинки та помилки. Роман про кохання, розплату i боротьбу за те, щоб вижити у цьому несправедливому свiтi. Намагаючись звiльнитися вiд деспотичного чоловiка i приреченого шлюбу, Джулiя просить про допомогу свого колишнього хлопця. Тiкаючи в Киiв молодi люди вiдновлюють своi давно забутi почуття. Тiльки, як довго зможе тривати втеча закоханих? Яку цiну потрiбно буде заплатити нашим героям?
Ксеня Корчук
Кожен платить за себе
* * *
Нашi друзi, знайомi часто здаються нам дуже приемними та привiтними людьми, в яких все в життi добре. Але часто ми не здогадуемося, якi таемницi ховаються за закритими дверима iх домiвок. Так, як наша, здавалося б майже iдеальна пара – Джулiя i Саша.
Вiн – симпатичний, молодий чоловiк, у своiх 32 займаючи почесне мiсце в районнiй полiцii та готовиться стати мером мiста. Джулiя – чарiвна ледi з хорошими манерами, яка нiколи не була позбавлена чоловiчоi уваги, а молодi дiвчата таемно заздрили й намагалися наслiдувати ii.
До розкiшного будинку пiд’iхав срiблястий джип, з нього втомлено вийшов Сашко i вiдчинив дверi машини своiй дружинi. Тiльки сьогоднi Джулiя була зовсiм не схожа на себе. Лице Джулi було чимось дуже стривожене, а замiсть красиво укладеного довгого волосся – дуже коротка стрижка. А вишуканий одяг, який вона зазвичай носила замiнювали протертi джинси, футболка i пiджак Сашi, рукава, якого майже повнiстю ховали руки дiвчини, якi були складенi спереду. В неi нiколи не було звички ходити саме так. Пара вийшла з машини й попрямувала до свого будинку.
– Гей, Джулi, це ти? – вигукнув iх сусiд, вже трохи пiдстаркуватий чоловiк, який збирав яблука у власному городi – тебе не впiзнати – доречно пiдмiтив чоловiк.
– Доброго вечора, дядьку! – Джулi вiдповiла коротко, намагаючись уникнути будь-яких iнших питань.
– З приiздом, як там твоя родина? – Продовжував сусiд.
– Хто? А так, добре. Вибачте, я дуже втомлена з дороги – вiдповiла дiвчина не зупиняючись.
Подружжя зайшло в свiй будинок, за дверима якого вже через декiлька хвилин, сталося щось неочiкуване i трагiчне. Пострiл… Тиша… Нiхто вже не мiг впiзнати щасливу i чудову сiм’ю, яку всi знали ранiше. Нiхто i здогадатися б не змiг, якi саме таемницi ховалися за стiнами однiеi з найуспiшнiших пар мiста.
РОЗДІЛ І
Я вдома (6 мiсяцiв тому)
– Є хто дома? Я приiхав. – Прозвучало з дверей. Це був Устим – високий, чорнявий хлопець зi смаглявим обличчям. Його виразнi карi очi завжди горiли привiтним i вiдкритим поглядом. Простий хлопець з простим iменем, нiчим особливим не видiлявся, але завжди був веселою, дружелюбною i з великим серцем людиною.
– Устимку, – з радiсним голосом вибiгла з кухнi мама й обняла сина так, нiби вiн приiхав не з роботи, а вернувся з вiйни. Марiя Степанiвна була вже старша жiночка, в такому вiцi, коли змiстом життя стае: домашня господарка i життя власних дiтей.
Устим працював у Киевi, а це було досить далеко вiд рiдного мiста, тому вдома вiн бував не часто, а особливо за останнiй рiк.
– О, ну нарештi! А то мама сказала, що не дасть вечерi доки не приiде ii улюблений синочок – з жартом в голосi сказав брат Устима – Андрiй, з цими словами по дружньому його обняв.
Через декiлька хвилин вже вся сiм’я сидiла за одним столом, як у старi добрi часи, обговорюючи недавнi подii й смiючись один з одного.
– Закрийте дверi, а то ще сусiди на запах дерунiв прибiжать – жартуючи сказав Андрiй.
– Ну, якби не приiзд Устима, то нам би прийшлося самим до сусiдiв бiгти – дражнячи дружину вiдповiв Василь Петрович.
– Нема в тебе совiстi, Василю, – трохи обурено вiдповiла мама – як дитина приiжджае раз в пiв року, то можу i потiшитись – пiсля невеличкоi паузи додала, як була Джулiя то хоч Устима частiше бачила в дома.
Джулiя – то була Устимова колишня дiвчина, вони вже рiк, як розiйшлися, але це було справжне кохання, яке тривало три роки, тодi, дiйсно бачила сина мало не щотижня, i декiлька годин в дорозi його явно не лякали.
– А дiйсно, як там Джулiя? – насипаючи собi цукру в чай, запитав Устим.
Пiсля цього невинного питання мертва тиша полонила сiмейну розмову. Ця пауза, здавалася такою довгою, що складалося враження, що зараз повинна випливти якась нереально загадкова таемниця. Аж поки тато, як справжнiй голова сiм’i, взяв на себе вiдповiдальнiсть порушити мовчанку.
– Андрiю, – з обуренiстю в голосi сказав, – як, ти нiчого не сказав Устимовi?
– Щось сталося? – не витримав Устим.
– Та нiчого особливого, просто Джулiя вийшла замiж. – Трохи притишеним голосом вiдповiв Андрiй. – Не хотiлося тобi казати.
Нiхто ранiше не спiшив розказувати Устимовi про цю новину, тому що всi знали про його почуття до дiвчини, i нiкому не хотiлося ще раз розбивати його серце.
Пожвавлення в сiм’i явно стихло.
– Ну це, мабуть, добре. Я надiюсь – вона щаслива – монотонним голосом почав Устим. – Все нормально, ми вже рiк як не разом, в цьому нема нiчого поганого.
– Правда? – з якоюсь ноткою надii в голосi спитала мама.
– Так, я надiюсь вони щасливi разом. І хто ii чоловiк?
– Та такий Олександр, ти, мабуть, його не знаеш-вiдповiла Марiя Степанiвна, i тiльки хотiла повести, що вiн нiякий проти ii прекрасного сина. Як на паузi ii перебив батько:
– Кажуть велика шишка в нашiй полiцii, i ще готуеться стати нашим новим мером мiста, через декiлька мiсяцiв у нас вибори будуть.
«Ну ясно, це тобi не простий дiджей на радiо» – подумав Устим. Не найкращi думки почали лягати в його голову i бажання допивати свiй чай та продовжувати розмову вже не було.
– Я йду розпаковувати сумку. Дякую, мам. – хлопець встав з-за столу i пiшов у свою кiмнату.
Насправдi, в нього нiколи не було звички розпаковувати своi валiзи, в основному просто витягував тi речi, якi йому потрiбнi. І цього разу нiчого не змiнилося – це був просто привiд, щоб залишитися наодинцi з власними думками i спогадами. Неважливо як давно вони розiйшлися, але глибоко в душi Устим завжди чекав, що вони будуть разом. Дiзнавшись про одруження дiвчини, едине, що залишалося зробити – це вiдпустити ii i позбутися вiд спогадiв, якi iх об’еднували i поставали перед ним такими щасливими i яскравими.
СПОГАДИ
Перша зустрiч
Устим пiшов прогулятися, але як сцени з фiльмiв, картинки з минулого поставали перед його очима. Навiть той спортивний майданчик, знайомий ще з дитинства, по-зрадницьки перенiс його думки в той день, як вiн вперше побачив Джулi.
Недiльного вечора, як правило, Устим грав з друзями в баскетбол. Вiн отримуе м’яч, декiлька секунд оцiнюе ситуацiю на полi, щоб передати пас у «правильнi руки», ще не встигае прийняти правильне рiшення, коли бiля iх iгрового поля появляються двое дiвчат, якi проходили мимо. Устим нiколи не забуде того моменту, коли вперше побачив Джулi. Ця дiвчина не змогла б пройти не помiченою. Їi грацiйна хода заставляла обернутися кожного, легка блакитна сукня контрастно дивилася на смаглявому тiлi, а вiтер нiжно боровся з ii акуратно укладеним довгим волоссям. Вона вiдносилася до тих жiнок, якими захоплювався i таемно хотiв кожен чоловiк.
Приховати власне зачарування Устимовi так i не вдалося – його погляд повнiстю застиг на молодiй дiвчинi, а м’яч з його рук покотився в зовсiм протилежну сторону, така реакцiя розвеселила дiвчат, вони посмiхнулися i проминули стадiон.
– Ей, ми тут граемо чи на дiвок зазираемо? – претензiйно крикнув Андрiй, коли дiвчат вже не було.
– А може, в мене тут важливiшi справи – не знаючи, що сказати, вiдповiв Устим.
Андрiй пiдбираючи м’яч з землi:
– Краще грай, ця дiвчина i так не твого рiвня.
– А може я колись на нiй одружусь.
– Так-так, звичайно – з неприхованою насмiшкою вiдповiв Андрiй.
Образ Джулii дiйсно надовго засiв у головi Устима, вiн дуже хотiв хоча б ще раз побачити ту дiвчину в блакитнiй сукнi. І все-таки удача повернулася до нього лицем.
Це було весiлля його хороших друзiв: Олi та Романа. Велике, пишне весiлля, на якому Устим був зi своею компанiею.
– До речi, там твоя майбутня наречена, – жартома сказав Андрiй, сiдаючи за стiл – може хоч познайомишся.
– Про що ти говориш?
– Ти вже забув? Як ми грали в баскетбол.
– То тут е ця дiвчина?
– Так, i зараз бiля неi крутиться дуже багато хлопцiв – конкуренцiя ще та. Вона – Олi подруга. Якщо не пощастить познайомитись, то ii звати Джулiя.
Устим i правда планував познайомитись – пiдiйшовши з якимось цiкавим i дуже веселим жартом, але навiть самоi можливостi пiдiйти, майже не було. Дiвчина, як завжди, виглядала просто вишукано i кожна деталь ii гардеробу була досконало пiдiбрана. Вiдповiдно уваги до неi було аж забагато, претендентiв потанцювати чи просто поспiлкуватися завжди вистачало. Особливо ii оточив своею увагою Толя – «надзвичайно красивий, дуже розумний, веселий i високоосвiчений хлопець» – саме так про себе думав Толiк, що думали iншi, то це вже не мало нiякого значення. Вiн настiльки перенасичував Джулiю своею увагою i лишньою турботою, що моментами це нагадувало переслiдування, i тiльки рiвень культури дiвчини не дозволяв iй прямим текстом вiдшити Толю.
Устим стояв надворi, вiн просто вiдпочивав вiд весiльного шуму, думаючи нi про що. Джулiя теж вийшла надвiр, як не дивно, сама. Вона сперлася руками на поруччя iмпровiзованого балкончика, бiля ресторану, мiж нею та Устимом була вiдстань всього декiлька метрiв. За час весiлля iм так i не вдалося познайомитися через велику кiлькiсть прихильникiв, хлопець вже давно здався у своiх спробах пiдiйти до дiвчини. А тут всього декiлька метрiв, але коли вiн глянув на Джулiю, то побачив у ii поглядi втому, просте бажання тишi та спокою. В якийсь момент йому навiть стало жаль дiвчини, якiй хотiлося просто вiдпочити вiд надмiрноi уваги. Добре, цю можливiсть прийдеться опустити, просто непомiтно насолоджуватися красивим жiночим силуетом пiд мiсячним свiтлом.
– Джулiя! – О, Боже, невже це знову Толя, таке враження, нiби деякi люди просто створеннi, для того, щоб руйнувати такi умиротвореннi моменти цього життя. – Де ти пропала? – З посмiшкою запитав Толiк обнiмаючи дiвчину за талiю, так нiби вони вже давно зустрiчалися, але Джулiя зразу ж забрала його руку.
«Невже це вiн питае за тих 5 хвилин, що я втекла, щоб вiдпочити вiд його нав’язливостi?!»– На жаль, не сказала, а тiльки подумала дiвчина.
– Я … я хотiла iти до дому – на ходу придумувала Джулi.
– Тодi я тебе проведу.
– Не треба я на таксi.
– Добре, я зараз викличу таксi й поiду з тобою, щоб переконатися, що все гаразд.
Це був такий момент, коли людина немае часу на роздуми, що сказати, а рiшення треба приймати вже i правильно. І коли ii розум блукав у пошуках правильноi вiдповiдi, погляд наштовхнувся на Устима.
– Я йду з ним – на цих словах Джулiя взяла Устима пiд руку, так нiби вони вже давно знайомi.
– Як тебе звати? – тихо i швидко запитала дiвчина.
– Устим – така ж тиха була вiдповiдь.
– Так, я йду з Устимом, нам по дорозi.
– Я думав… – розгублено почав Толя, вiн явно не чекав такого розвитку подiй – може даси менi хоч свiй номер телефону.
– Ой, мiй номер якраз заблокований оператором, неправильно введений пiн-код. Ну добре, ми пiшли, трохи спiшимо. Вибач, дякую за компанiю.
– Може, ще зустрiнемося? – з останньою надiею в голосi сказав Толя.
– Може… колись…щасливо! – вiдповiла Джулi вже iдучи в протилежну сторону.
Не можна сказати, що Устим був щасливчиком по життi, але в той момент не дочекавшись нiяких лишнiх рухiв вiд Устима, удача сама взяла його пiд руку i повела на довгу прогулянку.
– Вибач, за це – трохи соромлячись своеi поведiнки сказала Джулiя – вiн просто такий нав’язливий. Я зараз викличу таксi.
– Я з радiстю тебе проведу – спокiйно вiдповiв Устим, тодi коли в його головi вже горiли феерверки вiд блискучоi перемоги. – Помiтно, ти вже втомилась вiд цiеi надмiрноi уваги.
– О так, знаеш я й не планувала iти додому, але вернутися теж не зможу. Навiть з молодими не попрощалася. Вибач, я тiльки подзвоню сестрi, що я пiшла.
– Так, добре, я теж напишу.
Устим – Андрiевi в skype:
«Я вже пiшов, не дзвони менi й не пиши, забереш мiй пiджак».
Через хвилину дописав: «Забув, вибачишся перед Олею i Романом, що я не попрощався, придумай якусь серйозну причину».
Проводжання додому плавно переросло в довгу прогулянку. Їх спiлкування було таким легким i цiкавим, як мiж добрими друзями. Джулiя побачила в Устимовi веселого, вiдкритого i приемного хлопця. Устим у свою чергу помiтив прекрасний внутрiшнiй свiт дiвчини, який гармонiйно спiввiдносився з ii зовнiшнiстю. І ось так, прогулянка додому переросла в 3 роки закоханостi.
Невдале знайомство з батьками
Як i кожна пара закоханих, наша теж мала свое «але» – розкiшна дiвчина з багатоi сiм’i, яка зустрiчалася з простим хлопцем. Як не як, а своерiдна нерiвнiсть iнколи давалася взнаки. На певний час Джулii довелося забути про такi речi як: квiти на кожному побаченнi, дорогi подарунки й вишуканi ресторани, але вона любила Устима i ця жертва була для неi не такою ж великою.
Про те, що хлопець нiчим не вирiзнявся, знали i батьки Джулii, тому i сприймали це не серйозно – тимчасове балощi своеi доньки. І звичайно ж запрошувати в гостi, щоб познайомитися нiхто не спiшив. Одначе, без цього не обiйшлося, при чому в дуже неординарний спосiб.
То був звичайний недiльний ранок; батьки дiвчини поiхали до своеi родини в гостi та планували там залишитися на нiч. Вiдповiдно i нашi закоханi зустрiчали цей ранок разом – у Джулii. Але спокiй вихiдного дня раптово перервався:
– Джулi, вставай! – несподiвано почувся голос мами дiвчини.
Цi слова змусили за секунду пiдняти доньку з лiжка.
– О, Боже, Боже! Що робити? – схвильовано схопилася Джулiя – Устим, вставай! – вона почала будити хлопця, але вiн спав, насолоджуючись солодкими снами.
– Вставай! Моя мама тут! – повторила дiвчина, штурмуючи сонну фортецю подушкою.
– Що? Ти казала, що твоi батьки за мiстом.
– Вже нi. Тобi треба iти.
– Джулi, дай менi свiй фен, я не можу свiй знайти – знову крикнула мама, а ситуацiя починала нагострюватися.
– Секундочку, – Джулi з поспiхом до Устима – вона iде сюди, давай через вiкно.
Устим одягаючись:
– Там же нема балкону, може ще якiсь варiанти.
– Добре – вона вiддала решту одягу i буквально виштовхнула його в кiмнату навпроти. Це була спальня ii брата – Влада – русявого хлопця з зеленими очима, вiн вчився в мед академii, i планував у майбутньому стати великим хiрургом. А в момент появи Устим, вiн спокiйно спав у своему лiжку.
– Влад, я поясню тобi все пiзнiше.
І вже через декiлька секунд, Джулi спокiйно розмовляла зi своею мамою, з якою зустрiлася в коридорi.
