Соловецький етап. Антологія

Його погляди на родину, державу, суспільні взаємини майбутнього базувались на найбільшому розвиткові особистої ініціятиви людини та сильному державному проводі. Свої літературні роботи читав друзям і був винятково толерантним у критиці написаного іншими. Залюбки говорив про українську літературу, про шляхи нової української літератури. Завжди підкреслював важливість створення новітньої української новелі, безжурного, легкого жанру. «Досить філософії і політиканства. Треба писати новелі, цікаві змістом, які б прищеплювали нашій людині любов до життя, до творчости. Читач мусить спочивати, читаючи нашу книгу. Література, театр, мистецтво, філософія, наука, церква, родина і всі національні організації майбутнього – мусять бути побудовані так, щоб вони виховували в нашому народі пошану до нашої землі, повагу до себе, як нації, безоглядну відданість батьківщині, чесність і необорну мужність». До російської культури і літератури ставився аж надто стримано, підкреслюючи її азіятсько-теократичний характер.

Одного разу написав баляду про сторожа кладовища, що грає в шахи разом з померлим літ триста тому козацьким ватажком, якого вважали за чаклуна. Кладовище, хмари, осокори, каплиця і хрести – все бере участь у шаленій, відчайдушній грі чаклуна зі сторожем. Якщо виграє Дід, то стане молодим, розумним, красивим і багатим; програє – мусить лягати в домовину замість козака-чаклуна. Дід двічі виграє, чаклун благає ще й утретє зіграти і обіцяє до молодости й багатства додати ще й мудрість, знання найвищих таємниць світу. Помолоділий і здоровий, розумний і багатий партнер-сторож підіймає надгробну плиту і пропонує чаклунові повернутися до домовини. Він утретє не гратиме. З гуркотом зачинилась домовина над козаком-чаклуном.

Білого червневого вечора сиділи ми цілою групою й читали газету «Комуніст». Газета раз-у-раз почитувала ім’я Олекси Слісаренка. Ми сміялися.

Передова й усе майже число газети присвячене було роковинам смерти Горького. Газета рясніла епітетами «героїчний, великий, світовий і т. д. Максим Горький». А великим став Горький, головно, через те, що, як писалося в передовій газети, «учив і закликав письменників викривати ворогів, під якою б машкарою вони не переховувалися. Цього вимагає наша партія. Це є священний наш обов’язок. Але далеко не завжди здійснюють цей обов’язок наші письменницькі організації. Хіба не показовий для характеристики цієї політичної сліпоти і безтурботности, яка тут виявляється, той факт, що мізерна троцкістсько-авербахівська і націоналістична агентура в українській літературі – всі ці сенченки, щупаки, коваленки, колесники* так довго і безкарно орудували на літературному фронті».

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

1

Тут і далі під зірочкою примітки упорядника.