скачать книгу бесплатно
California Man
Володимир Худенко
У гостросюжетному романi в жанрi «фантастичний вестерн» дiя вiдбуваеться на американському Дикому Заходi далекого майбутнього. Читач зустрiне як нових, так i уже знайомих йому за серiею «OLYA» героiв. Чи вдасться iм усiм подолати суворi виклики негостинного фронтиру?.. Читайте й дiзнаетесь!
Володимир Худенко
CALIFORNIA MAN
Немае винних на землi, нема —
Я вам кажу! Стаю на захист iм,
Бо маю силу засклепить уста
Всiм суддям.
(Король Лiр)
БЛЕК-РОК, 2319
НЕОЗОРІ БІЛАСТІ ПІСКИ ПОТОПАЛИ В РОЖЕВОМУ СВІТЛІ. Ігуана принишкла й дивилась на тиху заграву над пасмами гiр. Їi оптико-електроннi системи iнформували ящiрку-кiборга про рiвень освiтлення, вiдстань i температуру об’ектiв. Вечiрня пустеля пашiла пательнею, i iгуана сприймала той жар як порiзану фiльтрами млу у близькому до iнфрачервоного спектрi. Нерiвностi мертвих пiскiв вiдмiчалися маркерами. Онде стелилася дюна, схил ближнього пагорба, гори в запонах далеких дощiв. Усе колихалось, зображення бралось мазком термоопiкiв. Мертва пустеля. Колючка й мутована юка на схилах, а тут, на пiску – нi травинки, комашки, нi поруху. Самi синi марки рельефу поверх вiртуального жару. Та ще якiсь мiтки i написи, в кутику зору, котрих iгуана не знала i не розумiла. І це геть не дивно, бо написи тi iгуана отримала в спадок вiд предкiв, так само як термолокацiю, нановiзир, ехолот, маскування, канал передачi сигналу на кiлька особин i все таке iнше… Та якщо всi кориснi оцi надбання iгуана i предки ii вмiло використовували для полювання i iгрищ, то символи, що виринали примарами з мертвих загублених десятилiть, мерехтiли не для iгуани. Слухнянi примари жили в синтетичних тканинах рептилiй, вгризались в структуру iмплантiв, текли наноботами в чорнiй кровi i несли нейротрафiком сяючi написи-спалахи, мов замовляння до мертвих богiв, що створили iх дуже давно, на зорi розпорошених лiт.
ПОМИЛКА дiагностики
Кольористо жахтiло у кутику зору рептилii, перетiкало в щось ще, потiм ще, потiм ще:
Помилка реплiкацii, iмпланти НЕ ГОТОВІ,
затримка нейромедiаторiв,
ЗУПИНЕНО мутагенез тканин…
Колючий бур’ян i мутованi трави на схилах, пiски в вiртуальному маревi, обриси дальнiх розпластаних гiр… І нiмi цi закляття у кутику зору…
мутованi клiтини вiдфiльтрованi, розмноження iмунних компонентiв,
синтез компонентiв,
рiст структур,
рiвнева модуляцiя…
І ще, i ще…
абсорбцiя уражених клiтин,
аналiз НЕЙРОТРАФІКА,
помилка,
тимчасовий збiй…
Прицiльна сiтка спалахнула поверх всього i супроводила якийсь рух-не-рух, перспектива враз, пульсуючи, поглибилась, i iгуана розчинилася в понурому вечiрньому пейзажi, задiявши хроматофорнi елементи пiгментацii, принишкла. За найближчим схилом копошились двое родичiв, та iгуана поки що iх не звала, лишивши шифрованi канали неактивними.
Режим бою АКТИВОВАНО
РОЗПІЗНАВАННЯ ЦІЛЕЙ
Архiвацiя масивiв нейротрафiку…
ОБ ’ ЄКТ_
То був не хижак i не здобич. Перекотиполе. Пiд в’ялим безпомiчним вiтром.
ПРИЦІЛЬНІ СИСТЕМИ ОЧІКУЮТЬ_
Та все ж iгуана не втратила iнтересу до перекотиполя. У хворому сiменi, що воно розносило по пустощах, iз недавнього часу стали селитись паразитичнi мiкроорганiзми, що з часом еволюцiонували з якогось рiзновиду наномарева. Вони поглинали усе хоча б скiлькись поживне, i здатнi до самооновлення i самоосвiти компоненти iгуан навчились iз часом розрiзняти i асимiлювати отi рукотворнi бактерii. Часу ж на те вистачало…
Ігуана втягнула у нiздрi розжарений запах пустелi…
Вiддiлення наносубстрату
Фiльтрацiя решток секрету
Побудова рецепторiв…
Продукти дiяльностi трупного слизу ВІДНАЙДЕНО
Наявний новий БІОСЕНСОРНИЙ СЛІД
Ігуана метнулась до перекотиполя. Проте все ураз захиталось, i ящiрка впала на ватних ногах. Штучнi тканини ii охопила судома. Судома, судома. А смужка заграви над дальнiми горами враз помутилась завадами.
АТАКА НА ХОСТ
Нейротрафiк ЗАРАЖЕНО
Ворожi системи пригнiчення ДІЮТЬ
Контроль ЗАБЛОКОВАНО
Збiйнi системи в ЛОКДАУНІ!
НАПАД!
ТРИВОГА!
ТРИВОГА!
Ящiрка зрiла, як просто на неi летiв КАРАВАН. Щiльний стрiй довоенних вагонiв пiдземки, поставлених на гравiподушки… Пасажирськi вагони летiли у центрi, за ними – гiгантськi вантажнi вагони й контейнери; усе те мигтiло вогнем габаритiв i вiкон, i голорекламою, мчало невисоко, геть не здiймаючи мертвих пiскiв. Вздовж вагонiв неслись ховеркари i скутери в рiзноманiтнiй барвистiй бронi, крючкуватi емiтери поля щитiв випинались iз неi, а з башт i пiдвiски стирчала ще й лазерна зброя. Ховеркари i скутери шмигали вздовж каравану, злiтали угору, кудись вiддалялись, верталися знову i знов вiддалялися… Вогники в мертвiй пустелi.
А попереду всiх, мов торуючи шлях, низько звiсивши нiс, розчепiривши куцi крилята, летiв цiлий зоряний ШАТЛ…
І той шатл було останне, що бачила ця iгуана. Караван розчавив ii разом iз перекотиполем.
СМУЖКА ЗАГРАВИ ДОТЛІЛА НАД ПАСМАМИ ГІР. У холоднiй безхмарнiй нiмiй вишинi тихо жеврiли зорi. Вiд мертвих пiскiв вiддiлилися кiлька тiней у старих маскувальних халатах. Низенькi i неоковирнi, вони шкутильгали пустелею й дивно приглушено лаялися, кiлька штовхалися, один же тримав у покручених жовтих руках напiвкруглу антену детектора, пiдслiпувато вдивляючись у невеличкий дисплей. Вiн утробно гарчав на остачу, i тi врештi змовкли, йшли мовчки слiдом. Невисокi, худi, довгорукi. Мутанти. Вони говорили дивною говiркою, що геть не скидалась нi на довоенну англiйську, анi на якусь iз iнших мов… Якесь ухкання мавпоподiбних чи ще щось таке…
Це була зграя траперiв з пагорбiв, котрi десятками лiт промишляли торгiвлею з Рiно i меншими селищами та мiстечками. В основному вони полювали на ящiрок. Видирали iз тих що зумiють – iмпланти, хорду нейротрафiку, шкiру iз хроматофорною сiткою, м’язи – усе, що зумiють… Інколи навiть ловили живих, забиваючи вадами i паралiзуючи, але видавалось те рiдко, i мало хто рвався – усе ж небезпечно. Ось i нинi, йдучи по пiску, вони все бубонiли, i крiзь мiшанину отих глухих рикiв, гарчання i писку одне за одним прорiзались звичайнi i звичнi для iхнiх клiентiв слова: «ящiрка… мiкропроцесор… iнтегрована шина… iмплант… модулятор потоку… очне волокно… реплiкатори… слизь…»
Вони знову почали лаятись, а потiм змовкли. Вiдшукавши в пiску рештки ящiрки, мовчки розсiлись округ пiвколом. Свiтили на ящiрку тим же детектором, мовчки вдивлялись в дисплей. І раптом дисплей просвiтлiв, i зображення ящiрки в нiм колихнулось. Траперам це не сподобалось, i вони всi пiдняли своi морди у зоряне небо, принюхались. Небо беззвучно губило своi яснi зорi. Над пасмами гiр горобино займались далекi туманнi зiрницi. Нiч була тиха й бездонна, як вiчний сон згиблого людства. Мутанти втягнули повiтря обрубками куцих носiв. І почули вiддалений гул. І тут же над ними мигнуло два вогники, потiм ще два, iще три… Гул усе ще стогнав, а самi шатли зникли за обрiем, там, де не так давно зник караван. Мутанти загелкотiли з новою силою i затицяли покручами брудних пальцiв у зоряне небо, i в тiй мiшанинi гарчання i верескiв чулось постiйно одне людське слово, чи майже людське: «синт… синт… синт…»
А потiм за обрiем, з боку, де зник караван i надшвидкiснi шатли, мигнула яскрава-яскрава зiрниця, впiвнеба, а ще через кiлька хвилин прикотився й немислимий гуркiт. Мутанти покидали зброю i прилади, здобич – побiгли куди який бачив, чимдуж, стрiмголов…
ГОЛОС ВИРВАВ ЇЇ З МОНОТОННОГО ГУЛУ ВІДНОВЛЕННЯ СЕНСОРІВ, П’ЯНОЇ МЛОСТИ ЧУЖИХ ДРІМЛИВИЦЬ, СКРИПІВ ВИТОКУ ПАМ’ЯТІ, ЛАГІВ І ХИБ, МИЛКИХ ГЛІТЧІВ…
– Даруйте…
Сказав отой голос, i iндикацiя прояснилась. Вона побачила власника голосу пiд щiльним кольористим масивом даних. Данi розсмокталися, округлилися i прилипли сяючими текстурами до його лиця… Хлопчина, пiдлiток iз невинним здоровим обличчям i смiшною кiскою, що звисала на плече, одягнений у вицвiлу чорну формену куртку полiцii Рiно зi зрiзаними пiзнавальними знаками, свiтло-сiрi джинси… Вiн сидiв у крiслi навпроти неi, так само коло вiкна.
А вона була сонна.
Тому, коротко зиркнувши на нього, одразу ж рефлекторно потяглась правицею до пояса – перевiрити, чи контейнер на мiсцi. Хлопчина прослiдкував за ii рухом i помiтив пiд ii сiрим свiтшотом нейлоновий пояс, втиканий енергоемностями, кобуру i пластикову рукоять дорогого лазерного пiстолета з фосфоричною фiолетовою бабкою…
Манiкюр у дiвчини також злегка свiтився фiолетовим, i вiн замилувався ii доглянутою рученькою, поки вона ковзала пальцями пiд кобуру… Потiм вiн iще раз оглядiв ii всю. Заспана дiвчина семiтськоi зовнiшностi з чималими сережками-перлинками у вухах, у свiтшотi i коричневих ковбойських штанях…
– Даруйте… – сказав iй ще раз.
– Що, пробач? – спитала вона з ледь вловимим акцентом.
І розгублено оглядiлась по вагону, цiй дивнiй сумiшi довоенного хай-теку i потертостi пустищ. Зручнi крiсла з вiртуальними меню, голографiчнi iнсталяцii, екрани, ядучi кольори, приемне сяйво, широченнi вiкна i прохiд… Але от пасажири…
Дрони шмигали в проходах, продаючи iдло та напоi, дiтвора гасала слiдом, намагаючись вловити iх… Якийсь товстун в широкому сомбреро з насолодою вминав хот-дог роботизованою щелепою, бабця й дiд дрiмали в громiздких шоломах вiртуальноi реальностi, а спотворена виразками жилава, майже лиса жiнка заряджала вiд роз’ему свого крiсла очевидно саморобну енергетичну рушницю.
Облiзлi губи цмолили iз iнгаляторiв, а руки i протези тицяли в меню…
– Я розбудив вас поглядом, – сказав хлопчина ще раз.
– Що? Поглядом? – озвалась вона сонно.
Вглядiлась у вiкно – там стрiмко сутенiло i пустеля меркла.
Самi лиш ховеркари охорони мигали ген вiддалiк.
– Ну так. У мене чiпкий погляд… – дзеленчав хлопчина. – Дехто каже. А я на вас дивився. Як ви спали. Вибачайте.
– Зовсiм нi, я…
– Просто ви красивi. Я й дивився.
Вона всмiхнулась.
– Дяка.
– Нi, насправдi! – гукнув вiн.
Образився чи…
– Ну нехай. Спасибi.
Сказала, щоб вiдлип, а вiн iзнов…
– Ви з Рiно?
– Що?
– Із Рiно?
– Нi, працюю там.
– А я тамтешнiй.
– Справдi?
– Народився там. Ви де працюете?
– На гiдропонiцi.
– Серйозно? Інженером?
– Охоронцем.
– А, ну так… – кивнув. – Онно i пiстолет. Осака?
– Що?
– Ну, пiстолет.
– А, так… Із термоелементом.
Усмiхнулась. Ну й причепа!..
– Це серйозно. А тепер куди?
– Що-що?
– Даруйте, може, це секрет…
– Та нi, я просто сонна… До батькiв.
– А це далеко?
– Нi, тут поруч. Скоро я зiйду.
