скачать книгу бесплатно
Кайл потяг повiтря носом i всмiхнувся:
– Хочу пiци.
«Хутчiш налiтайте, хутчiш!.. НАВІЖЕНА СУБОТА!
Щосуботи мережа ресторанiв Paolo's Pizza проводить надзвичайну акцiю – замовляйте одну середню або велику пiцу i отримайте ще одну за цiною всього лиш 60 %! Нечувано? Так! І цього разу за акцiйною цiною доступнi такi товари:
ПАПЕРОНІ З ТОМАТАМИ – сир моцарела, смачнi паперонi, томати та соус;
ПІЦА ТЕХАС – кукурудза, цибуля, грибочки, ковбаски баварськi та соус;
ПІЦА НЕАПОЛЬ – анчоуси, просто анчоуси!.. також томати та соус…
Замовляйте усе, що бажаете, в будь-яку точку Навахо, Ченду та Рехавам, а також на всi орбiтальнi залоги цивiльного сектору (доставка цiлком безкоштовна)»
ТІЄЇ НОЧІ КРІСТЕН СНИВСЯ ДИВНИЙ СОН. Нiби вони вдвох з мiстером Альваресом неспiшно брели вiд Змiiних гiр уламками розбитого шосе в околицях Сан-Андреас. Крiстен знала цi мiсцини, хоч так далеко вiд мiстечка гiрникiв iще й не забрiдала. Близькiсть дикого забитого мутантами хребта тут вiдчувалась, але ввi снi чогось це Крiстен не лякало. Ну, нiтрохи! Мiсцевiсть скрiзь була сумна й понура. Безлюдне шосе засипало пiсками з пустелi. Мутованi трави й колючки стирчали iз трiщин в розпеченiм бiтумi i силiколових смолах. Мiстер Альварес жував пересохлу травинку й всмiхався, а Крiстен буцала сухе перекотиполе. І ще таке наче вони розмовляли про щось. Прокинувшись, Крiстен одразу забула, про що достеменно, але щось таке чудернацьке… Про суперпозицiю? Квантову фiзику? Програмування? Е нi, там було щось iще… Мерi-Джейн? Фруттi-кола? О так, фруттi-колу вона пам’ятала, а ще супермаркет. Старий супермаркет, що ледве виднiвся з пiскiв. Вiн мав древню вивiску, ржаву, облущену. Нiби така картоплина з пiстолем, iще й у капелюсi ковбойському, iз застряглим у нiм перекотиполем.
«…амiго-картопля!»
І там десь була фруттi-кола. О так, фруттi-кола! Супермаркет i смак фруттi-коли – оце було все, що Крiстен згадала зi сну. А ще лишилась спрага i жага надудлитись негайно тоi концентрованоi фруктовоi шипучки!..
Дверi спальнi прокрутились i роз’iхались, i сонна Крiстен вийшла в темний коридор. У самiй довгiй футболцi iз зображенням вищербленоi рейнджерськоi зiрки на грудях, боса. Вона йшла, позiхаючи, крiзь синiй присмерк – коридор освiтлювався лише м’яким нетутешнiм свiтлом вiд стiни-акварiуму з фосфоричними губками та офiурами…
Дверi кухнi зiяли, i звiдти лилось бiле свiтло. А ще голоси.
Таке наче мiсiс Альварес, неголосно:
– Вона ще вийде на зв’язок, вона розумниця. Побачиш.
Тодi чоловiчий iз ледве вловимим акцентом:
– Як Алан?
Мiстер Альварес, приглушено:
– Перестань.
Той самий з акцентом, понуро:
– Так. Вилитий Техаський Бешкетун.
Мовчанка i скрип якийсь, дзенькiт, тодi знову голос з акцентом, розбито:
– Я не хотiв ii туди пускати.
Крiстен не витримала i обережно зазирнула на кухню. Там за столом сидiла Лузам, а навпроти – Кайл, а помiж ними, спиною до Крiстен, сидiв цiлий китайський генерал планетарного спецназу в параднiй формi з аксельбантами. Широкий, мiцно збитий чоловiк, коротко стрижений i посивiлий. Перед трiйцею висилась напiвпорожня пляшка iз сяючим пурпуровим вiскi та келихи. Генерал ривком осушив повний келих, а Лузам поклала йому на плече свою руку…
Крiстен обачливо сховалась за дверима.
КРІСТЕН ПОЛЮБЛЯЛА ШОКОЛАДНІ ПЛАСТІВЦІ З МОЛОКОМ, І ЛУЗАМ ІЗ КАЙЛОМ ЗАВШЕ РАНКАМИ СКЛАДАЛИ ЇЙ КОМПАНІЮ… Хоч Лузам те вважала «дурним iдлом». Але все ж це виглядало iдилiчно – всi трое в формi, ранок, пластiвцi. Проте того дня Крiстен снiдала з Лузам – Кайла не було. Дiвча, нiяковiючи за вчора, все ж спитало:
– А Кайл уже пiшов?
– Години двi тому, – озвалась Лузам без усякоi суворостi, – повiз Вонга додому. Вiн ночував у нас.
Крiстен врештi пригадала того Вонга. Вiн був у них удома раз чи два, але завжди в цивiльному. Вона й не знала до ладу, хто вiн такий.
– Я бачила, що ви… – сказала вона Лузам i затнулась.
Потiм винувато повела:
– Я вчора… Вибачте менi…
– Забудь, – махнула Лузам п’ятiрнею.
– Нi, правда…
– Це дурницi.
Крiстен винувато усмiхнулась.
– А чого… приходив Вонг?
– Його дочка зникла. На поверхнi.
– Зникла?
– Не виходить на зв’язок. Вже мала б. Названа дочка. Вiн вдочерив ii. У них там можна ж мати хоч десяток дiтвори. У нас був спiльний друг – Алан. Рейнджер, що постiйно працював на поверхнi, в Рiно i Калiфорнii…
Лузам розсмiялася.
– Вiдв’язний такий чувак – ти б його бачила. Вiн постiйно вплутувався у всiлякi iсторii. Розбишака i iдейний холостяк. Але якось захотiв дитину. Всi здивувались, але з його заслугами… Усе ж дозволили. І вiн замовив дитинча зi своiми генами, лише дiвча. Його жiноча копiя. Щось плiв таке, що зненавидiв жiнок, але дочку вже вiн любитиме – його бо копiя. Ну так, вiн дiйсно пiклувався i любив ii, аж дивно. Зважаючи на все, що вiн чудив до того.
– І вiн… помер?
– Загинув на завданнi, там була одна iсторiя… Їй рокiв п’ять було чи й менше, Вонг узяв ii до себе, у свою сiм’ю.
– І вона зникла?
– Вона кмiтлива дiвчина, знайдеться.
Лузам про щось задумалась на хвилю. Тодi додала:
– Зоi. Зоi-Плакса, так ii дражнили. Через те, що вона вiчно плакала малою – сумувала за батьком.
«Нацiональний Парк компоненту Навахо запрошуе вас та близьких вiдвiдати сектор Вайомiнг! Заповiдна природа Скелястих гiр вiдтворена тут надзвичайно реалiстично. Стрiмкi водоспади i хвойнi лiси, гiрськi рiки та гейзери, тундра, озера та луки зустрiнуть вас тут. Вдихнiть освiжаючi запахи лiсу, туманних ущелин, ввiйдiть у дощi й снiговицю, росисту траву та замети, погладьте бiзона чи грiзлi, навiдайте свiт, котрий ми, безперечно, повернемо нашим нащадкам»
КРІСТЕН РОЗМОВЛЯЛА З ІГУАНОЮ. Дивилась iй ув очi, намагаючись загiпнотизувати. Ходила по червоному пiску туди-сюди, торкалася колючок i дивилася на вивiтренi скелi, що тяглись в бузкове небо. Хворi трави колихалися пiд вiтром, вечорiло. Над скелями поплив тужливий перебiр струн банджо…
– Вiн просто знущаеться, – шепнула Крiстен.
Ігуана позирала з валуна.
Урештi Крiстен буркнула:
– Достатньо.
І пейзаж долини смертi враз розплився i розпався на буденнi iнтер’ери стрiльбища. Коган сидiв там, де й сидiв – у гравi-крiслi вiддалiк, завзято тицяв пальцями по яскравенних голомонiторах округ себе.
– Здаешся? – спитав вiн, i не дивлячись на Крiстен.
– Нi.
– Можу дати маленьку пiдказку, – промимрив знов, не дивлячись.
– Вперед, – буркнула Крiстен.
– Спитай своiх опiкунiв.
Крiстен скривилася. Знущання, не iнакше. Усi вони казали так – «опiкуни». Про Кайла з Лузам, ясна рiч. Пiдкреслювали «особливе становище» Крiстен в академii… І це ii бiсило дужче всього.
– Про що?
– Про все. Про iгуану. Про те, як встрелити ii.
– І що це дасть?
– Я все сказав, – Коган врештi пiдняв погляд i додав: – Тепер патрулювання.
КАЙЛ СИДІВ НА КАНАПІ У ВІТАЛЬНІЙ, ПИВ МОЛОЧНИЙ КОКТЕЙЛЬ І ДИВИВСЯ «ХОДЯЧИХ МЕРЦІВ» ПО ГОЛОПРОЕКТОРУ. Вiн сидiв у самiм центрi подiй, а просто перед ним i округ нього розкидалась якась запустiла, завалена смiттям та листям стародавня парковка, посеред якоi помiчник шерифа Граймс вiдстрiлювався вiд гнилоi нечистi. А позад Кайла – вiтальня як вiтальня, i перехiд мiж засмiченою парковкою iз зомбi та вiтальнею був плавний, непомiтний, обривок мокроi газети за липень 2012-го року навiть прилип скраю до дивану… І Крiстен кiлька хвиль вивчала обривок без особливоi цiкавостi, а тодi несмiливо присiла поруч iз Кайлом. Вона була в домашньому вже – у своiй улюбленiй футболцi, довгiй, iз зорею, i джинсах – давно вже повернулася iз чергування.
– Пробачте за ту сцену, – нiяково промимрила вона собi пiд нiс.
Та Кайл не вiдривався вiд жахливого видовиська i на ту реплiку лишень повiв бровою… Вiдразлива зомбi-жiнка нахилилася впритул до Крiстен, намагаючись обiйти помiчника шерифа ззаду. Кайл iз задоволенням вiдсьорбнув коктейлю.
– Я серйозно, – приглушено мовила Крiстен.
На те Кайл, не вiдриваючись вiд споглядання стрiлянини, лише легенько поплескав дiвча по колiну.
– Менi потрiбна ваша допомога, – приречено зiтхнула Крiстен.
Кайл кивнув.
