скачать книгу бесплатно
найпевнiше – на синичку або горобчика,
вона повернулася в 1946 роцi з Парижа
на землю батькiв.
З нею нiчого не сталося,
як не дивно, чого не можна сказати
про ii чоловiка, який невдовзi помер
пiд час короткого промiжку
мiж допитами в НКВС.
Вона захоплено розповiдала менi про те,
що на всеношнiй благословляли
не тiльки Касперiвською, але i Казанською.
Пiзнiше я дiзнався вiд неi,
що Казанську iкону, цей Покров землi Руськоi,
як назвав ii святий
Інокентiй Борисов,
вкрав, розщепив та спалив
якийсь руський мужик,
дорогоцiнний оклад продав,
а грошi пропив.
Я ще тодi подумав – добре, що це зробив
не юдей, а саме руський, й не дивно
що краiна залишилася без Покрову, без захисту.
Галина Миколаiвна…
Вона перша поцiлувала мене
зi словами «Христос Воскрес!»,
коли дiзналася, що я нарештi прийняв
святе хрещення.
Ми удвох з Жоржем читали над нею псалми вночi,
гортаючи сторiнки старообрядницькоi рукописноi книги
початку дев’ятнадцятого сторiччя,
чомусь ця деталь нам здавалася важливою.
*
Допоможiть, люди добрi,
новонароджений паралiч, люди добрi!
*
Христос Воскрес, Оленко,
моя дорогоцiнна навiжена кума.
Як-то ти попросила, щоб я
проводив тебе пiзно ввечерi,
по дорозi ми щось спiвали,
наскiльки пам’ятаеться – «Дванадцять розбiйникiв».
Потiм ти запропонувала менi зайти до тебе.
І я зайшов до тебе, i увiйшов в тебе,
i це був страшний грiх – сподобитися куми хрестовоi,
але з iншого боку, якщо згадати Гоголя,
«а кому яке дiло, що кума з кумом сидiла»,
стае не так страшно.
І де тi роки? І де наш похресник?
Бог простить менi наш грiх,
як напевно вже пробачив тобi.
Адже це було тiльки раз у життi,
всього лише раз.
? ? ?
Всi вартовi заснули на бойовому посту.
Земля тряслася, вони не повели й вусом.
Два янголи допомогли з гробу вийти Христу
i пiшли уздовж Єрусалимських вулиць з Ісусом.
А вартовi все спали – чи сила в хлопцiв не та?
нi поворухнутися, нi пiдняти повiки.
Якась важкiсть у м’язах. У ротi якась в’язка гiркота.
А начебто хлопцi здоровi – не старi й не калiки.
А начебто – сильнi воiни, озброенi до зубiв,
шовки, золоченi шоломи, бронзовi обладунки.
Їм ще не доводилось нести варту бiля гробiв.
Здавалося б, легка служба, з мертвим – якi стосунки?
Кiнь на чотирьох та й то спотикаеться, ось i на них найшло —
сон на посту порушення вiйськового статуту.
Де тiло стояло – там воно i лягло,
й спить, якби випило якусь чарiвну отруту.
І змiна прийшла намагаеться iх розбудити,
Одного трясуть за груди, другого – пхають.
Вiдвалений камiнь вiд гробу. Як воякам зрозумiти,
що Божого Сина тiльки для Воскресiння i розпинають?
Кажуть, понинi сплять i не можуть пiдняти голiв,
лише на годину в роцi переривають тягар летаргii
крики «Христос воскрес», Великоднiй спiв,
в ночi урочистi дзвони Божоi лiтургii.
Втiм, я не переконаний у правдивостi своiх слiв.
А якщо хто знае точно – нехай розповiсть, як вмiе.
? ? ?
Я не писав заяви «Прошу прийняти до лав»,
«Прошу дати путiвку на вiдпочинок в Сочi,
Але пам’ятав, що Христос смертю смерть подолав
i це було вибухом свiтла посеред гефсиманськоi ночi.
Я пам’ятав, що Господь колись Содом попалив,
що жiнка Лота за погляд перетворилася на камiння.
Я уявляв собi, як посеред олив
Благодать та Закон шукають порозумiння.
Я уявляв собi Храм, уявляв собi рiчку Кедрон.
Й велике мiсто святе на горi понад Кедроном.
Так, ще були брати, iх звали Мойсей та Арон.
Арон не заiкався, а тому розмовляв з фараоном.
Я ненавидiв доповiдi протягом п’яти годин.
Уникав демонстрацiй та не ходив на збори.
Я був один, але знав те, що Бог Єдин,
i засипаючи чув високi янгольскi хори.
Я був дивний юнак. Як казав про мене парторг —
релiгiйна iнтоксикацiя е найгiрший рiд божевiлля.
Але парторг давно вже потрапив у морг,
а я старий та живий, хоч це потребуе зусилля.
? ? ?
якщо вже вмирати то на високiй горi
в якому-небудь вiддаленому грецькому монастирi
де пiрамiдою складенi праведникiв черепа й
куди не знайти дороги хiба що козячий плай
висить над прiрвою келiя дивитися у вiкно
трохи легше вночi, в iмлу вiдкрите воно
тiльки Бог i зорi шепочуться тихо зi мною
небесна безодня ближче безоднi земноi
чагарник корiнням по каменю лiзе й лiзе кудись
такому нiхто не скаже небезпечно скорiш зупинись
зупинись зiрвешся в похмуру прiрву грiха
рослинки не вiвцi немае на них пастуха
нема на чагарник управи нi на терни нi на траву
Син Людський не мае де прихилити главу
? ? ?
статуетка Мадонни на кшталт середньовiчноi матрьошки
вiдкриваеться тiло спереду всерединi маленький вiвтар
рiзьбленi ангели незграбнi трошки
в центрi на тронi в коронi Небесний Цар
кажуть Мадонна i пiсля пологiв Дiвою збереглася
що черево Їi Господь сотворив бiльше небес
оскiльки в Нiй дозрiвало Немовля у трьох iпостасях
Батько не родився не помер Син помер, а потiм воскрес
А Дух Святий наповнюе все природа Бога едина
бо Бог е Трiйця славу спiваемо iй
i вiчне Царство Духа Отця i Сина
вмiщала Пречиста Дiва в утробi Своiй
все як i ранiше вода текуча а небеса бездоннi
земля тверда i сяе Сонце Правди мiж хмар
в мiсцевiм музеi розфарбована статуетка Мадонни
тiло-браму вiдкрито на престолi Небесний Цар
*
Якщо б Христос не воскрес, марна була б вiра наша —
так написав апостол.
А я думаю, якщо б Христос не воскрес,
якби раптом вiдкрилася печера,
в якiй були б знайденi Його останки,
о, яке б невичерпне джерело для поклонiння
знайшли б люди,
вiд першого шийного хребця до нiгтьовоi фаланги
мiзинця лiвоi ноги.
В якi дорогоцiннi реликварii ми уклали б
Його роз’еднанi на дрiбнi фрагменти останки!
Думаю, Вiн знав це, адже Вiн знав усе.
І Вiн не дав нам такоi можливостi —
печера була порожня
i в плащаницi була порожнеча i вiдбиток тiла
на бiлiй тканинi.
І це нагадуе нам слова апостола – якщо б Христос
не воскрес, марна була б наша вiра.
Вiра в те, що Христос не повстав з померлих.
? ? ?
Сине Божий! Тобi днесь вклоняюсь i серце Тобi вiддам.
У Причастi Вечерi Тайноi прийми мене, Йсусе!
Тому що не зраджу Твою Таемницю Твоiм ворогам
i Юди цiлунком чола Твого я не торкнуся.
Але, як розбiйник розп’ятий, благаю: у вiрi змiцни,
мiй Боже! І в царствi Своему мене пом’яни!
? ? ?
Храм ще темний. Спiвають усi: «Не ридай мене, мати».
Плащаницю несуть у вiвтар. Западае тиша. Вона —
в честь «распятаго же за ни при Понтiйстем Пiлатi,
i страдавша, i погребенна». Мить едина, одна —
промине у мовчаннi. Тодi – задзвенять кадила.
Заспiвають священики. Зверху пiдхопить хор.
Свiтлом засяяла двi тисячi рокiв тому могила.
За хвилину – засяе пронизаний свiтлом собор.
Вдарять дзвони. Люди пiдуть ходою хресною,
прилаштовуючись до хору – здалеку чутно спiв —
прикриваючи свiчку долонею, iз братами своiми одесную.
Господи, дай Своiм слугам, кожному, хто що просив.
