скачать книгу бесплатно
Лiкар Стокман. Бережiть його так, нiби це щире золото. Жодноi помилки. Там кожне слово мае велику вагу. Я потiм ще зайду сюди. Може, встигну проглянути коректу. Не можу вам висловити, як я прагну, щоб цю мою статтю видрукували й видали.
Бiлiнг. Видали… еге, як бомбу.
Лiкар Стокман. …i подано на суд усiм культурним громадянам. О, ви й уявити собi не можете, на що я сьогоднi наражався! Менi загрожували хто знае чим, хотiли позбавити мене моiх цiлком натуральних притаманних людських прав…
Бiлiнг. Що? Ваших людських прав?
Лiкар Стокман. …хотiли принизити мене, зробити з мене мерзенну людину, вимагали, щоб я поставив свiй особистий iнтерес вище за моi найсвятiшi, людськi переконання…
Бiлiнг. А щоб я так жив, це вже нахабство!
Говстад. Можна всього сподiватись вiд кожного з них.
Лiкар Стокман. Але зi мною iм буде зась – це буде iм чорним по бiлому. Щодня я буду, так би мовити, закидати кiтву в «Народному Вiснику» й обсипати iх вибуховими статтями одною по однiй.
Аслаксен. Але ви тiльки послухайте…
Бiлiнг. Нехай живе вiйна! Буде вiйна!
Лiкар Стокман. …Я зiгну iх до самоi землi, розiб’ю, рознесу iхнi фортецi перед очима всiх розсудливих людей! Я зроблю це!
Аслаксен. Тiльки робiть усе помiрковано, пане лiкарю. Стрiляйте, дотримуючись помiркованостi…
Бiлiнг. Нi, нi! Динамiту не шкодуйте!
Лiкар Стокман(спокiйно веде далi). Бо, бачите, рiч тут не в одних тiльки водогонi та багнi. Нi, тепер треба чистити й дезiнфiкувати саме суспiльство.
Бiлiнг. Ось воно, це слово визволення!
Лiкар Стокман. Геть цих старих дiдiв, набитих ганчiр’ям, геть звiдусюди! Сьогоднi передi мною розкрились неосяжнi обрii. Вони ще не зовсiм виразнi для мене, але я зорiентуюсь. Нам потрiбнi молодi, свiжi люди, щоб несли нам стяг, i щоб ми за ними йшли – потрiбнi новi командири на всiх аванпостах!
Бiлiнг. Слухайте, слухайте!
Лiкар Стокман. Треба тiльки триматися разом, тодi все пiде рiвно, так плавно. Увесь переворот ми зробимо так плавко, як спускають корабля на воду. Що, ви не вiрите цьому?
Говстад. Я також вiрю, що ми маемо тепер повну надiю на те, що громадське стерно перейде туди, де йому за правом належить бути.
Аслаксен. І коли ми пiдемо вперед iз помiркованiстю, то я не думаю, щоб це буде пов’язане з небезпекою.
Лiкар Стокман. Та який бiс думае про те, чи це безпечно, чи нi. Те, що я роблю, я роблю в iм’я правди й задля моеi совiстi.
Говстад. Ви людина, яка заслуговуе на те, щоб ii пiдтримали.
Аслаксен. Так, це вже певна рiч. Лiкар – справжнiй друг мiста, щирий друг суспiльству.
Бiлiнг. Лiкар Стокман, щоб я так жив, друг народовi, Аслаксене.
Аслаксен. Я гадаю, що Спiлка Домовласникiв незабаром запровадить до вжитку цю назву.
Лiкар Стокман(зворушений стискае всiм руки). Дякую, дякую, вам, моi любi, вiрнi! Так втiшно чути все це! Мiй брат називае мене зовсiм iнакше. Але, слово честi, йому все повернеться з вiдсотками! Тепер я пiду. Треба ще вiдвiдати одного бiдолаху. Я зайду ще потiм, як я вже казав. То ви вже, будь ласка, припильнуйте рукопис, пане Аслаксене, i, благаю вас, не пропустiть якогось знаку оклику. Краще додайте ще пару. Ну, гаразд. Поки що прощайте, прощайте!
Прощаються й проводжають лiкаря до дверей.
Говстад. Вiн може стати для нас неоцiненно корисною людиною.
Аслаксен. Еге, поки що вiн тримаеться тiльки водолiкарнi. А коли вiн пiде далi, то я не радив би йти за ним.
Говстад. Гм… усе залежатиме вiд того…
Бiлiнг. Який же ви проклятий боягуз, Аслаксене!
Аслаксен. Боягуз? Авжеж, коли справа торкаеться мiсцевоi влади, то я боюся, пане Бiлiнгу. Мушу вам сказати, що я дечого навчився в школi досвiду. Але пустiть мене до великоi полiтики, в опозицiю хоч би, навiть до уряду, – побачите тодi, чи я буду боятись!
Бiлiнг. Звiсно, не будете! От у цьому то й суперечнiсть у вас.
Аслаксен. Я людина iз совiстю, це вам скаже будь-хто. Якщо натиснути на уряд, то суспiльству вiд цього нiякоi шкоди не буде. Тi пани, бачте, i уваги не звертають, стоять собi твердо. А мiсцева влада – вона може злетiти, i коло стерна можуть опинитись зовсiм нетямущi люди, i завдати непоправноi шкоди й домовласникам й iншим.
Говстад. А що ви скажете про виховання громадян через участь у самоврядуваннi?
Аслаксен. Якщо людина мае щось таке на руках, про що iй треба потурбуватись, то вона нi про що вже бiльше не стане думати, пане Говстаде.
Говстад. Тодi я не хочу, не хочу нiколи нiчого мати на руках.
Бiлiнг. Слухайте, слухайте!
Аслаксен(усмiхаеться). Гм… (Показуе на бюро). Перед вами на редакторському столi сидiв наш мiсцевий губернатор Стенсюрд.
Бiлiнг(спльовуе). Тьфу! Перекинчик!
Говстад. Я не належу до тих людей, якi вагаються, i нiколи таким не буду.
Аслаксен. Полiтик не повинен зрiкатись нiчого на свiтi, пане Говстаде. А вам, пане Бiлiнгу, не завадило б цими днями прибрати трохи вiтрила. Адже ви, що не кажiть, а добуваетесь посади секретаря в магiстратi.
Бiлiнг. Я?..
Говстад. Ви справдi добуваетесь, Бiлiнгу?
Бiлiнг. Авжеж… чорт забирай… хiба ви не розумiете, що це для того тiльки, щоб подратувати мудрих панiв.
Аслаксен. Менi, звiсно, однаково. Але коли говорять про мене, про мою боязкiсть та помiркованiсть, то я можу сказати тiльки одне: полiтичне минуле друкаря Аслаксена вiдоме всiм i кожному. У мене не було нiяких змiн, хiба тiльки став трохи помiркованiший, як бачите. Мое серце й надалi завжди буде з народом, але розум почасти схиляе мене й до тих, що держать владу, до тутешнiх. (Виходить до друкарнi).
Бiлiнг. Чи не могли б ми якось його позбутись, Говстаде?
Говстад. Ви знаете когось iншого, хто давав би авансом i на папiр i на видатки щодо друку?
Бiлiнг. Прокляття, що ми не маемо потрiбного оборотного капiталу.
Говстад(сiдае до бюро). Так, коли б ми його мали, то…
Бiлiнг. А що, коли б вам звернутись до лiкаря Стокмана?
Говстад (перегортае папери). А яка з того користь? У нього ж нiчого нема.
Бiлiнг. Так, але в нього в запасi добрий чолов’яга, старий Мартен Кийл – борсук, як вони його звуть.
Говстад(пише). А ви певнi, що в того щось е?
Бiлiнг. А щоб я так жив, якщо нема! І якась частина всього конче перепаде й родинi Стокманiв. Повинен же вiн подумати, що треба забезпечити хоч би дiтей у всякому разi.
Говстад(напiвобернувшись). Ви на це розраховуете?
Бiлiнг. Розраховую? Звiсно, що я нi на що не розраховую.
Говстад. І добре робите. На посаду в магiстратi вам нiчого сподiватись. Можу вас запевнити, що ви ii нiколи не дiстанете.
Бiлiнг. Ви гадаете, що я сам цього не знаю добре? Але для мене саме те й важливо, щоб я ii не дiстав. Такi речi тiльки розпалюють бойовий запал. Дiстаеш нiби новий запас жовчi. А це дуже потрiбно тут, у цьому воронячому кутку, де зрiдка трапляеться щось таке, що може зачепити людину.
Говстад(пише далi). Так… так.
Бiлiнг. Ну, вони незабаром про мене почують. А тим часом треба пiти й написати вiдозву до домовласникiв. (Виходить до кiмнати праворуч).
Говстад(сидить коло бюро, гризе ручку й поволi промовляе). Гм… так. (Стукають). Прошу!
Петра входить iз дверей, що вглибинi лiворуч.
Говстад. Як, це ви? Зайшли сюди до нас?
Петра. Так… прошу вибачити.
Говстад(присувае iй крiсло). Може, сядете?
Петра. Нi, дякую, я на хвилинку.
Говстад. Може, щось вiд вашого батька…
Петра. Нi, я у своiй справi. (Виймае з пальта з кишенi книжку). Ось вам, ваше англiйське оповiдання.
Говстад. Чому ви його повертаете?
Петра. Бо я його перекладати не буду.
Говстад. Але ви ж обiцяли…
Петра. Тодi я його ще не читала. Ви також, мабуть, не читали?
Говстад. Нi, ви ж знаете, що я не знаю англiйськоi мови, але…
Петра. Гаразд, через те я вам i кажу, що вам доведеться пошукати щось iнше. (Кладе книжку на стiл). Ця не пiдходить до «Народного Вiсника».
Говстад. Чому нi?
Петра. Бо вона цiлком суперечить вашим поглядам.
Говстад. Ну, то через це…
Петра. Ви мене не розумiете. Тут йдеться про те, як надприроднi сили опiкуються так званими добрими людьми i для них це робиться на краще, а так званi поганi люди зазнають кари.
Говстад. Ну що ж? Чудово. Саме те, що читають.
Петра. Невже ви хочете пiдносити людям такi речi? Ви ж самi не вiрите жодному слову з цього всього, i добре знаете, що насправдi нiчого подiбного не бувае.
Говстад. Ви маете рацiю. Але редактор не завжди може робити так, як вiн хотiв би. У питаннях не таких важких доводиться рахуватись не раз iз думкою читачiв. Полiтика – це найголовнiше в життi, у всякому разi – у життi газети. І якщо я хочу вести людей за собою до волi й до поступу, то я не повинен вiдстрашувати iх вiд себе. Якщо побачать повчальне оповiдання в пiдвалi газети, то охотнiше послухають i те, що ми пишемо вище, i почуватимуть себе неначе бiльше забезпеченими.
Петра. Фе! Ви не можете бути таким зрадником i розставляти павутиння для своiх читачiв. Ви ж не павук.
Говстад(усмiхаеться). Дякую за добру думку про мене. Власне, це, звiсно, не я, це Бiлiнг так мiркуе.
Петра. Бiлiнг?
Говстад. У всякому разi цими днями якось вiн казав щось подiбне. Та Бiлiнг же й прагне пустити це оповiдання. Я сам не читав книги.
Петра. Але як може Бiлiнг, з його вiльними поглядами…
Говстад. О, Бiлiнг, багатогранна людина. Тепер, як я чув, вiн клопочеться, щоб дiстати посаду секретаря при магiстратi.
Петра. Нiколи б я не сказала такого про Бiлiнга.
Говстад(пильно дивиться на неi). Не сказали б. Для вас це зовсiм несподiвано?
Петра. Авжеж… А втiм, може бути… хоч я власне не знаю…
Говстад. Ми, робiтники преси, мало до чого придатнi, фрекен.
Петра. Ви це говорите серйозно?
Говстад. Інодi так думаеться.
Петра. Пiд впливом усяких таких буденних дрiбниць? Я розумiю це. Але тепер, коли ви взяли до своiх рук таку велику справу…
Говстад. Ви говорите про справу вашого батька?
Петра. Авжеж, про неi. Менi здаеться, тепер ви повиннi вiдчувати себе далеко вищим за бiльшiсть.
Говстад. Так, сьогоднi я вiдчуваю щось подiбне.
Петра. Правда? Вiдчуваете? О, це прекрасна доля, що ви вибрали собi. Вiдкривати шлях невизнаним iстинам, провадити новi, смiливi погляди… А це одно? Стати на оборону гнаноi людини…
Говстад. А надто, якщо ця гнана людина… гм… не знаю навiть, як я повинен…
