скачать книгу бесплатно
Крол(дивиться то на нього, то на неi). Але що ж це, любi приятелi? (Перепиняючи себе) Хм!
Мадам Гельсет заходить у дверi з правого боку.
Гельсет. Тут один чоловiк зайшов до кухнi. Вiн каже, що хоче побачитися з пастором.
Росмер(з легкiстю). Ага. Добре, просiть його. Нехай зайде сюди.
Гельсет. Сюди, в кiмнату?
Росмер. Авжеж.
Гельсет. Але ж у нього, мабуть, не досить пристойний вигляд, щоб його впустити до вiтальнi.
Ребека. А який же вiн з вигляду, мадам Гельсет?
Гельсет. Та не досить пристойний, фрекен.
Росмер. Вiн не сказав свого прiзвища?
Гельсет. Вiн, здаеться, назвав себе Гекман, чи щось подiбне.
Росмер. Такого прiзвища я не пригадую.
Гельсет. Вiн ще сказав, що зветься Ульрiк.
Росмер(вражений). Ульрик Гетман! Чи не так вiн сказав?
Гельсет. Еге ж, Гетман.
Крол. Це прiзвище я колись чув.
Ребека. Цим прiзвищем пiдписувався один, отой дивак…
Росмер(до Кроля). Це псевдонiм Ульрiка Бренделя.
Крол. Пропащого Ульрiка Бренделя. Цiлком правильно.
Ребека. Так вiн ще живий?
Росмер. Я гадав, що вiн десь мандруе з театральною трупою.
Крол. Останне, що я чув про нього, це те, що вiн сидiв у домi примусових робiт.
Росмер. Покличте його сюди, мадам Гельсет.
Гельсет. Гаразд (виходить).
Крол. Невже ти справдi терпiтимеш цю людину у своiй кiмнатi?
Росмер. Та ти ж знаеш, що вiн один час був моiм учителем.
Крол, Так, я знаю, що вiн жив тут у вас i набивав твою голову всякими обурливими думками, i що твiй батько вигнав його за ворота батогом.
Росмер(трохи прикро). Батько був майором також i вдома, у себе в хатi.
Крол. Дякуй йому за це й по смертi, любий мiй Росмере.
Мадам Гельсет вiдчиняе дверi з правого боку для Ульрiка Бренделя, потiм знову зачиняе за ним. Це кремезна, трохи схудла, але жвава й рухлива людина iз сивим волоссям i бородою.
Вдягнений кепсько, нiби звичайний волоцюга. Старий фрак, стоптанi черевики, сорочки не видно. На руках чорнi старi рукавички, пiд пахвою брудний м’який капелюх i паличка в руцi.
Ульрiк Брендель(спочатку невпевнено, потiм жваво пiдходить до ректора й простягае йому руку). Добрий вечiр, Йоганесе.
Крол. Вибачайте.
Брендель. Сподiвався ти мене побачити знову? Та ще й у цих самих проклятих стiнах?
Крол. Вибачайте (показуе). Ось…
Брендель(повертаеться). Правда. Ось вiн! Йоганес – мiй добрий – ти, кого я так любив!
Росмер(простягае йому руки). Мiй старий учителю!
Брендель. Незважаючи на неприемнi спогади, я, проте, не хотiв пройти мимо Росмерсгольму, не завiтавши до тебе.
Росмер. Тут вам щиро радi тепер. Будьте певнi.
Брендель. А ця приваблива дама? (Кланяеться). Мабуть, панi пасторша?
Росмер. Фрекен Вест.
Брендель. Мабуть, близька родичка. А той незнайомий? Брат за професiею видно…
Росмер. Ректор Крол.
Брендель. Крол? Крол? Стривайте трохи. Чи не студiювали ви фiлологiю замолоду?
Крол. Ну, зрозумiло.
Брендель. Але, Donnerwetter, так я ж тебе знав.
Крол. Вибачайте.
Брендель. Хiба не ти був…
Крол. Вибачайте…
Брендель …один iз тих жандармiв моралi, що вигнали мене з дискусiйного товариства?
Крол. Дуже можливо. Але я протестую проти якогось ближчого знайомства.
Брендель. Ну, ну! Nach Belieben. Her doktor[1 - Як вам завгодно, пане докторе.]. Менi байдуже. Ульрiк Брендель е тим же чоловiком, яким завжди був.
Ребека. Ви, певно, простуете до мiста, пане Бренделю?
Брендель. Панi пасторша не помиляеться. Часом я мушу вступати в боротьбу за iснування. Я роблю це неохоче: але – enfin[2 - Врештi.] – жорстока потреба.
Росмер. О, любий пане Бренделю, чи не дозволите менi чимсь допомогти вам? В той, чи iнший спосiб, хочу я сказати.
Брендель. Ха, ха – отака пропозицiя! Невже ти хочеш заплямувати те почуття, що з’еднувало нас досi? Нiколи, Йоганесе, нiколи!
Росмер. Але що ж ви гадаете робити в мiстi? Вiрте менi, там вам не легко буде.
Брендель. Це вже я й сам добре знаю, дорогий мiй. Жеребок кинуто. Отаким, як я тут стою перед тобою, я йду у великий похiд. Багато бiльший похiд, нiж усi тi, що я iх досi мав разом. (До ректора Кроля.) – Дозвольте запитати, пане професоре – unter uns[3 - Мiж нами.] – чи знайдеться у вашому поважному мiстi досить пристойна, респектабельна, велика зала для зiбрань?
Крол. Найбiльша зала в робiтничiй спiлцi.
Брендель. Чи не мае пан доцент певного впливу у цiй безумовно кориснiй спiлцi?
Крол. Я не маю до неi жодного вiдношення.
Ребека(до Бренделя). Вам треба звернутися до Педера Мортенсгорда.
Брендель. Pardon, madame, що то за iдiот?
Росмер. Чому ви гадаете, що вiн iдiот?
Брендель. Само його прiзвище хiба не доводить, що вiн плебей?
Крол. Такоi вiдповiдi я не сподiвався.
Брендель. Але я переможу себе. Нiчого не зробиш. Коли людина стоiть – як от я зараз – на поворотному пунктi свого життя. Гаразд! Я звернусь до цiеi особи, – вступлю в безпосереднi переговори.
Росмер. Ви справдi серйозно стоiте на поворотному пунктi?
Брендель. Хiба мiй хлопчик не знае, що Ульрiк Брендель нiколи не каже порожнiх слiв? Так, тепер я хочу зробитися новою людиною. Хочу геть лишити ту стриманiсть та обережнiсть, що досi я плекав.
Росмер. Яким чином?
Брендель. Я хочу вчепитися мiцно в життя дужою рукою. Стану наперед. Пiднiмусь. Ми живемо в час великоi бурi та шторму. Отже, i я хочу внести свою частку на справу визволення.
Крол. І ви також?
Брендель(до всiх). Чи маете ви, тут присутнi, якесь поняття про моi лiтературнi твори?
Крол. Нi, я мушу одверто признатися, що…
Ребека. Я читала чимало. У мого прибраного батька вони були.
Брендель. Прекрасна господине дому, ви дурно згаяли час. То все – дурницi, мушу вам сказати.
Ребека. Так?
Брендель. Еге, все що ви читали – дурницi. Моiх найважливiших творiв не знае жодний чоловiк, чи жiнка. Нiхто, крiм мене самого.
Ребека. Яким же це чином?
Брендель. Бо вони ще не написанi.
Росмер. Але ж, дорогий пане Бренделю…
Брендель. Ти знаеш, Йоганесе, що я деякою мiрою сибарит. Fein-schmecker[4 - Ласун, гурман.]. Був ним увесь час. Я люблю розкошувати в насолодах на самотi, бо тодi це удвое, вдесятеро приемнiше. Бачиш, коли золотi сни оповивали мене, спускались надi мною, коли новi, смiливi божевiльнi думки зароджувались у менi, пiдносили мене на своiх крилах, – тодi я втiлював iх у образи, в картини, в поеми… Так, у загальних рисах, розумiеш?
Росмер. Так, так.
Брендель. О, як багато зазнав я втiхи у своiм життi. Таемна насолода творчостi, так би мовити, в загальних рисах – слава, вдячнiсть, пошана, лавровi вiнки – все це загортав я повними, тремтячими вiд радостi, руками. Впивався у своiх таемних мрiях такою радiстю – ах, таким нестямним щастям!
Крол. Гм.
Росмер. Але нiколи нiчого не писав?
Брендель. Жодного слова. Оте паскудне ремество письменника завжди викликало в мене одну огиду. Та й нащо було профанувати своi власнi iдеали, коли я мiг сам собi розкошувати iхньою чистотою. Але тепер треба ними пожертвувати. Правда – я тепер вiдчуваю те саме, що вiдчувае мати, коли вiддае своiх доньок в обiйми чоловiкiв. Та, проте, я цим пожертвую – пожертвую для визволення. Цiлу низку гарно оброблених лекцiй по всiй краiнi.
Ребека(жваво). Це буде забагато вiд вас, пане Брендель! Ви вiддаете найдорожче, що маете.
Росмер. Єдине.
Ребека(дивиться багатозначно на Росмера). Чи багато е таких людей, що зробили б це? Насмiлились це зробити?
Росмер(глянувши на неi так само). Хто знае?
Брендель. Слухачi зворушенi. Це радуе мое серце й змiцнюе волю. І тому я й хочу зараз же приступити до справи. Проте ще одна рiч (до ректора). Можете ви менi сказати, пане вчителю, чи е тут у мiстi товариство тверезостi? Справжне товариство тверезостi? Воно, напевно, е.
Крол. Так, до ваших послуг. Я сам голова того товариства.
Брендель. Цього я по вас не мiг би пiзнати. Ну, то можливо, що я прийду до вас, щоб записатись у члени на тиждень.
Крол. Вибачте, ми не приймаемо членiв на тиждень.
Брендель. А la bonheur, пане педагог. Ульрiк Брендель ще нiколи не оббивав порогiв по таких товариствах (вiдвертаеться). Але я не смiю довше залишатись у цьому домi, такому багатому на спогади. Я мушу поспiшати до мiста й знайти там собi вiдповiдне пристановисько. Сподiваюся, що там знайдеться порядний готель.
Ребека. Чи не вип’ете на дорогу, щоб зiгрiтись?
Брендель. Яким чином зiгрiтись, шановна панi?
Ребека. Чашку чаю, або…
Брендель. Дякую гостиннiй господинi дому. Але я неохоче користуюсь iз приватноi гостинностi (прощаеться рукою). Ага, от iще що, Йоганесе – пасторе Йоганесе, i чи не зробиш ти своему колишньому вчителевi великоi послуги на знак довголiтньоi дружби?
