Пер Ґінт

Гельга: Я мушу! Боюся! Он кошик з їжою.

Пер Ґінт: Спасибі… як тільки…

(відпускає її ніжно) Дитятко пещене,

Проси її люба, хай тямить на мене…

Третя дія

І. Картина

У глибині смерекового лісу. Сіра, осіння днина. Сніг.

Пер Ґінт: (підрубуючи високу смереку з покрученим гіллям)

Ну й тугий ти діду! Та що ж – нема ради

Від моїх ударів хитнешся і впадеш!

(Рубає знову)

Хоч вбрав ти на себе панцир сталевий,

Та трісне він в моїх ударів огні,

Даремне ти грозиш руками мені,

Трясешся в досади! Йди спати старий!

(Раптом замовкає)

Ну й тю ж тобі дурню в горячці! Це ж пень,

Ніяка потвора закована в сталь,

Це ж проста смерека! Змарнований день,

Змарнована праця на мрії! Як жаль!

Найвища пора вже на розум! Доволі

Ходить по безпуттям й миляні баньки

Пускати, як хлопчики замкнені в школі;

Баніт[17] ти ж бездомний, довкола ж – пеньки!

(Якийсь час завзято рубає)

Баніт. Ну і добре. Ні одна матуся

За стіл не попросить. Ти сам погодуйся,

Як їсти захочеш. Мудруй собі сам:

Злови, що в потоці чи в лісі, зрубай

Ялицю й багаття клади й заживай

Печеню чи юшку без солі та круп.

Захочеш убратись – цапа обідри;

Сховатись від вітру – збудуй собі дім

Зігнувшися вдвоє тягни на будову

Смереки, що сам їх із віг повалиш…

(Опускає сокиру й замислюється)

Будівля, мов казка! Когут на вежі

Здалека блищатиме в сонцю яснім;

Причілки одягну в різьблені окраси

З морських русалок із риб’ячим хвостом.

Бронзові задвої, мосяжні замки,

А вікна криштальним заблиснуть огнем,

Ну й дертимуть роти дурні мужики,

Як глянуть з долини на Перів терем!

(Сміється гірко)

І знову ті мрії! Хіба ж ти забув,

Що долі твоєї не криє закон?

Досить з тебе буде марної хижини,

Як голову схочеш покласти на сон.

(Рубає з новою силою)

Ну, врешті хитнувся! Ударю ще раз

І впадеш, як довгий, аж бір загуде!

(Ялиця падає. Пер Ґінт береться очищувати її від гілок. Нараз спиняється з піднятою сокирою)

Та хто це за мною крадеться слідком,

Це Гегштадт на мене заставу веде…

(Ховається за дерево і виглядає зі схованки)

Один тільки хлопець! Наляканий вбіг,

Оглянувсь довкола… Несе під полою

Мов серп. Він кулак затискає – тепер

Бере серп в долоню – махнув ним – мій Боже!

Відтяв собі палець – цілий обтяв палець!

Кров бухнула з нього – закутав у шматку…

(Підводиться)

З ума зійшов! Палець відтяти без жалю.

І хто ж його мусив до цього? Дурак!

Та гов, я вже знаю, в чім діло – в рекрути

Тягли його – кликав король на війну,

Та він волів палець зовсім відчахнути

І дома остатись. Ну справді козак!

Одначе – на віки позбутися пальця?

Бажати, подумать, так, навіть хотіти,

Одначе – зробити? Цього не пійму.

Потрясає головою й береться знову до роботи.

II. Картина

Кімната Ози. Суцільний безлад. Шафи й скрині розкриті. Скрізь валяється домашнє начиння, на ліжку лежить кіт. Оза й Карі складають речі.

Оза: (біжить в один бік)

Послухай, Карі!

Карі: Що таке?

Оза: Послухай!

Ах, де він? Де? Не знаєш ти припадком?

З ума схожу. Чого це я шукала?

Ага – ключа від скрині.

Карі: Він же в замку.

Оза: Який там гамір на дворі.

Карі: Це їде

Остання фіра з Гегштадта…

Оза: Мій Боже!

Коли б мене вже вивезли в труні!

Таке життя прокляте. До сорочки

Усе забрали, все! Чого сам Гегштадт

Не взяв, те війт до себе загорнув,

Плювать у вічі всім отим суддям!

(Сідає на край ліжка)

Тепер зійшли ми на дідів дощента;

Мужик був строгий та судді строгіші,

Не було ласки, ради чи поради,

Не було Пера, не поміг ніхто…

Карі: До смерті вільно жити вам в тій хаті.

Оза: Неначе кітці на ласкавім хлібі.

Карі: Прийшлось за Пера дорого платить!

Оза: За Пера? В чім же ж винна тут дитина?

Хіба ж то Інгрид не вернула ціла?

Це ж чорт на гріх привів мойого хлопця,

Його судити треба, а не Пера!

Карі: Мабуть, вам треба кликати панотця;

Вам гірше, ви не чуєте цього?

Оза: Поклич, як хочеш, може, це і краще.

(Палко)

Та ні! Навіщо тут чужих людей?

Сама йому поможу, як усі

Його від себе трутили – я ж мати.

Оце для мого Пера кожушина;

Направить треба, діри полатати,

А де ж панчохи?

Карі: Там десь між лахміттям.

Оза: (перекидаючи шмаття)

Гей-гей, це що? Старенька, ржава ложка

Малим він з неї ґудзики звик лити,

Одна з його улюблених забав!

Було раз свято. Пер прийшов до батька

І просить крихти олова. А батько:

Не маю, каже, олова; ось срібло.

Мій син хай сріблом грається! І дав

Йому монету золоту. Старий

В шумі вина не розбирав чи сріблом,

Чи золотом дав гратися дитині…

А ось панчохи; наче решето,

Пошити слід.

Карі: Не вадило б.

Оза: Пошию

І ляжу в ліжко; давить щось і коле.

(Зрадівши)

Диви – вовняні сорочки! – Забули!

Карі: Забули, справді.

Оза: Найдене добро!

Одну їм можна повернуть, а другу…

Або – обі сховаємо. У Пера

Сорочка драна і брудна.

Карі: Це ж гріх.

Оза: Нехай! Та ж піп усе про те торочить,

Що Бог великі всім проща гріхи,

Простить і нам цей невеликий злочин…

III. Картина

Галявина перед новозбудованою хатиною в лісі. Над дверми– оленячі роги. Високий сніг. Вечоріє.

Пер Ґінт стоїть перед дверми, до яких прибиває великий дерев’яний замок.

Пер Ґінт: (сміється час до часу)

Замок сюди, щоби від злобних тролів

Й лихих людей запертися безпечно;

Замок сюди, щоб жодна вража сила

Моїх порогів не переступила!

Приходять смерком, стукають, товчуться:

– Відкривай! Ми наче думи невгомонні,

Мов дні хмарні, мов ночі ми безсонні!

Влізаєм в постіль, шугаєм в огнище,

Крізь комин їдем, мов змії огненні;

Гі-гі, Пер Ґінт! Нема такого замка,

Нема запори для думок і змор!

Сольвейга надбігає з гори на лижах. На голові в неї шаль, у руках клунок.

Сольвейга: Благословенна праця твоїх рук.

Мене ти кликав – я прийшла.

Здоров був!

Пер Ґінт: Сольвейго! Ти ж це чи не ти? Ні – ти!

Й тобі не лячно підійти до мене?

Сольвейга: Прислав ти вістку на устах дитини;

І з того часу чула я твій голос

У шумі вітру, що будив долини,

В твоєї неньки споминах і снах.

Плили туманні дні й безсонні ночі,

А кожна хвиля з думкою про тебе

Життя гіркою трутою сповняла,

А туга радість зводила до сліз.

І хоч думок я всіх твоїх не знала,

Та голос твій мене до тебе ніс.

Пер Ґінт: А батько?

Сольвейга: Батько? Так як світ широкий,

Немає серця, щоб мене спинило.

Немає більше…

Пер Ґінт: Сольвейго, люба, чиста

І це для мене?

Сольвейга: Все для тебе тільки!

Тепер ти мусиш всім для мене стати.

(У сльозах)

Найтяжче було з Гельгою прощатись…

Та тяжче ще із батьком тихим-кротким,

Та тяжче всіх із ненькою… з усіми!

Пер Ґінт: А знаєш ти про це, моя дитино,

Що я не маю ні кола, ні тину?

Сольвейга: Невже ж була б я з всім тим розійшлася

Для скарбів світа, з чим душа зрослася?

Пер Ґінт: А знаєш ти, що хай там за горою

Мене хто стріне, то кінець зі мною?

Сольвейга: На що слова тут тратить без потреби –

Усе те знаю і прийшла до тебе.

Пер Ґінт: Так геть запори й замки дерев’яні!

Немає місця тут брудним думкам,

Коли поріг ти мій переступила,

Моя хижина замінилась в храм!

Позволь, царівно, хай на тебе гляну,

Вгору підійму вибрану, кохану,

Одежі край устами доторкну!

Повір, не зблуджу по крутих стежках.

Не впаду – сонце несучи в руках!

Візьму тебе, піднявши вгору руки,

Аби тебе собою не скалять

І понесу на ясні ниви-луки,

Де заворожені квітки про щастя снять…

Моє ти сонце, ти дитя пещене!

Й подумать тільки– ти цвітеш для мене?

Та знай – тужив до тебе я весь час,

Для тебе я строїв у лісі хату,

Для тебе я звалю її і враз,

Нову з підвалин вистрою палату!

Сольвейга: Нову чи ні – там гарно, де ми в двох,

Тут легко дихать повними грудьми,

А там внизу так вузько, душно-парно.

Тікала я відтіль, немов з тюрми,

А тут у тому шумі скільки мрій

І тонів скільки в цій тиші – тут гарно!

Пер Ґінт: І певна ти в цьому, ламаєш всі мости?

Сольвейга: Потік, що ним пливу, не вміє взад плисти.

Пер Ґінт: Моя ти вся! Війди в нутро, як пані,

А я піду набрати в лісі дров;

Нехай горить, весь час сторожитиму грані,

До приказів твоїх стоятиму готов.

(Відчиняє двері. Сольвейга входить у хату. Пер стоїть хвилину спокійно, нараз вибухає голосним сміхом і радісно підстрибує)

Царівно ти моя, віднайдена, здобута!

Тепер є в мене ціль – новий терем здвигнути.

Бере сокиру і йде. Цієї самої миті виринає з корчів пристаркувата жінка в подраній зеленій намітці, за нею йде, спотикаючись, огидний хлопчисько із фляжкою в руці.

Жінка: Здорові були – Пере Легкодуху!

Пер Ґінт: Це що? Це хто?

Жінка: Старі, давні знайомі.

Моя хатина тут при твоїм домі –

Сусіди ми.

Пер Ґінт: І я цього не знав?

Жінка: Як дім строїв ти, мій тоді ж ставав.

Пер Ґінт: (хоче йти)

Спішусь.

Жінка: Як завше. Тільки – як біжи,

Та я тебе чи сяк, чи так – догоню.

Пер Ґінт: Тут помилка.

Жінка: Я раз лиш помилялась;

В той день, як ти обіцював мені.

Пер Ґінт: Обіцював? Кому? Якого чорта?

Жінка: Забув ти вечір в батьковій палаті?

Забув?

Пер Ґінт: Хіба ж я мав що пам’ятати?

Коли ж то ми зустрілися в останнє?

Жінка: Тоді, як ти присяг мені в коханні!

(До хлопця)

Дай батькові пива; він спрагнений дуже.

Пер Ґінт: Ти п’яна, що батьком мене звеш…

Жінка: Мій друже –

По шкурі ти сина свого не пізнав?

У нього ж криве все таке, як і в тебе.

Пер Ґінт: Мовчи ж бо, помано!

Жінка: Вертишся, мов в’юн.

Пер Ґінт: Цей чорт довгоногий…

Жінка: Нівроку – росте.

Пер Ґінт: Я з відьмою мав би кохатися?

.Жінка: Пер!

Який бо ти грубий й нечемний тепер! (Плаче)

І в чому ж я винна, що моя краса

Змарніла, неначе на сонці роса?

Хребет мій зігнувся в молодості літ,

Як я того чорта привела на світ.

Та хочеш ти красу мені вернути,

То мусиш прогнати її і забути!

Пер Ґінт: Геть, відьмо!

Жінка: Мій Пере – шкода твого крику!

Пер Ґінт: Я лоб тобі скручу!

Жінка: Попробуй – скрути!

Лиш знай, я не впаду від твого удару.

Піду собі нині та завтра прийду –

Пройду через двері і в кожну хвилину,

Коли ви, обнявшись, присядете вдвох,

Будете про щастя своє жебоніти,

Я поміж вас влізу й свого зажадаю;

З обома ти будеш кохання ділити,

Обоїм цілуї будеш роздавати,

Один раз для неї, а другий – мені.

Доволі на нині, а завтра прийду.

Пер Ґінт: Пекельна потворо!

Жінка: Однак твого сина

Годуй собі тату. Ну що ж, чортеня,

Чи підеш за татом?

Хлопець: (плює на Пера Ґінта) Плюю я на тебе!

Пожди, я сокирою ще догоджу!

Жінка: (цілує хлопчиська)

Яка ж бо головка в чортяти! Напевне

Ти батька свойого у кут заженеш.

Пер Ґінт: (тупає ногою)

Коби так далеко відсіля!..

Жінка: Як близько.

Пер Ґінт: (стискає кулаки)

І все те! –

Жінка: І все те – «з нічого робить!»

Мені тебе шкода.

Пер Ґінт: Як страшно обидно!

Сольвейґо! Ти серце моє золоте!

Жінка: Звичайно – найбільше страдають невинні.

Дитину за те б’ють, що родичі свині.

Плентається назад в хащі. За нею хлопчисько, жбурнувши фляжкою в Пера Ґінта.

Пер Ґінт: (після довгої мовчанки)

«Покинь, зверни!» – казав Кривий. Так, так!

Розсипався терем царський. Між вами

Піднявся мур стрімкий, непроходимий…

Усе кругом противне і безцільне…

Покинь, зверни! Не йти ж мені пробоєм,

Шукати стежки, що веде до неї.

Не найду… Справді, щоб не було стежки?

Читав колись я десь про каяття,

Та де, коли, що було там? Тут книжки

Нема, а я забув слова і мисли…

Ніхто мені в пустім, безлюднім лісі

Цього закляття не повість. Мій Боже!

Покута. Що ж – для цього треба літ,

Життя цілого треба – ех, як нудно!

Розбити все, що ясне і промінне

Й куски докупи братися ліпить?

Так можна скрипку склеїти, та дзвін

Розбитий, вже ніколи не задзвонить,

Квітки, ногами стоптані, не встануть.

Та ні – це ж привид, неприємний сон,

Тепер він зник з очей, та з серця

Хіба він зникне? Піде вслід за мною,

Забрудить все довкола і споганить…

Невже ж і Інгрид й три лісні повії

Прийдуть і схочуть, щоб я їх носив,

Вгору піднявши, на руках, мов сонце?

Покинь, зверни! Хай будуть твої руки

Немов найвищі в тім лісі смереки,

То ще заблизько ти б її тримав,

То ще би власним брудом забагнив.

Значиться – треба обійти, минути,

Піти без втрати, як немає жнив,

Стрясти мов порох з себе і забути…

(Робить кілька кроків у напрямку хати, але зупиняється)

Ввійти по всім тім без лиця, без чести,

Тягти думок брудних огидні шмати,

Брехать, слова пусті, нещирі плести,

Піти на сповідь й правди не казати?

(Відкидає сокиру геть)

Свята хвилина. Йти й руками тими,

Її торкнувшись, образити святість?

Сольвейга: (на порозі)

Вертаєш?

Пер Ґінт: (пів голосом) Боком.

Сольвейга: Як?

Пер Ґінт: Зажди, дитино.

Робота в мене довга і важка.

Сольвейга: Піду й поможу; в парі скорше піде.

Пер Ґінт: Остань на місці, сам скінчити мушу.

Сольвейга: Не забарися!

Пер Ґінт: Жди мене. Прийду

Зараз чи згодом – жди мене.

Сольвейга: Я жду!

Пер Ґінт іде в ліс. Сольвейга стоїть на порозі.

IV. Картина

Кімната Ози. Вечір. У каміні горить багаття. На кріслі біля ліжка лежить кіт. Оза лежить на ліжку й неспокійно водить руками по покривалу.

Оза: Невже ж він не прийде додому?

Як мляво котиться час;

Послати б за ним, та – нікому…

Побачити б рада хоч раз!

Життя добігає до краю,

Ще мить й розів’ється, мов дим,

Найгірше лиш те, що не знаю,

Чи Пер мій не вражений чим?..

Пер Ґінт: (входить)

Вітайте!

Оза: Дитинонько люба!

Моє ти кохання ясне!

Чи знаєш, що певная згуба?

Як хто тебе в мене стріне?

Пер Ґінт: Життя йде зі смертю у парі,

Я мусів до тебе прийти.

Оза: Тепер засоромиться Карі,

Я ж зможу спокійно піти…

Пер Ґінт: «Піти?» Що говориш, старенька!

Куди ти збираєшся йти?

Оза: Ой, чую я сину, як дзвонять…

Мій шлях добіга до мети.

Пер Ґінт: (ходить, заламуючи руки)

Я втік від терпіння, від муки –

Я думав – тут легше дихну…

Не змерзла ти в ноги і руки?..

Оза: Готов мені сину труну!

Як слоняться мої повіки,

То ти їх тихіше примкнеш,

По-людськи мене поховаєш,

На санях мене повезеш.

Ах ні, чи це правда…

Пер Ґінт: Єдина!

О тому-потому, ще час.

Оза: Так, так, подивися – руїна,

Ніхто не пожалував нас.

Пер Ґінт: (заламує руки)

Вже знову!

(Твердо)

Тут я винуватий

І пекло на мене вже жде.

Оза: Ні, серце! Ти в гріх небагатий,

Пиття стуманило тебе.

Ти ж п’яний був; у хвилю нетями

Святий на злочинство готов;

Їзда ця на рені верхами

Вогнем обдала твою кров.

Пер Ґінт: Ти, мамо, засліплена в сині,

Та киньмо це, ненечко – цить!

Що прикре – не згадуймо нині.

Оставмо – воно не згорить!

(Сідає на краю ліжка)

Цить, нене! Тепер погуторим,

Та тільки про мене й про вас,

Ні словом про смутки і горе,

Що з боку тиснулись до нас.

Дивіться – і кітка жив ще,

Я думав – давно на гною…

Оза: Вона так що ночі дереться,

Мов смерть відчуває мою.

Пер Ґінт: (перериваючи)

І що ж тут нового чувати?

Оза: (усміхаючись)

Говорять, що є тут дівча,

Що хоче на гори тікати.

Пер Ґінт: (швидко)

Що робить тепер Мац Моен?

Оза: Говорять, що дівчина й досі

Не слухає батькових рад.

Вернувся б до неї, то, може,

І щастя вернуло б назад.

Пер Ґінт: Коваль чи ще дума про мене?

Оза: Десь в попелі далі гребе.

Я краще скажу, як зоветься

Дівчина, що – любить тебе…

Пер Ґінт: Ні, нене! Тепер погуторим.

Та тільки про мене й про вас,

Ні словом про смутки і горе,

Що з боку тиснулись до нас.

Пить хочеш? Піти що принести?

Не твердо лежати? Скажи?

Ген-ген! Чи не тут же маленьким

Проснив я найкращії сни?

Чи тямиш, бувало, присядеш

Під вечір на ліжку онтім

Й мене десь по небі провадиш

Казок хороводом мрійним…

Оза: Так, так! А чи тямиш, як батько

Шатнеться кудись по хатах,

Ми в «подорож» бавимось гладко.

По ліжку женем на санках?

Пер Ґінт: Ми спинку від ліжка шмагаєм

Мов коней тугим батіжком.

Оза: А Карина кітка була в нас

Слухняним усе візником.

Пер Ґінт: На місяця захід ми мчали

На сонця схід гнали притьмом

До Сорія-Морія замку –

Аж з коней піт лився цюрком.

Оза: В кізлі я спереду сиділа…

Пер Ґінт: А хто це віжки погубив?

А хто це раз враз повертався

Й питав – чи не зимно мені?

Спасибіг! Старенька, була, ти

Тим сонцем, що в небо веде…

Чого ж бо ти стогнеш?

Оза: Ой, кості

Болять мені, ліжко тверде.

Пер Ґінт: Зложи мені скрань[18] на коліна.

Тепер тобі краще?

Оза: Вже час…

Пер Ґінт: Куди ж ти спішишся?

Оза: Далеко,

Світ сонця для мене вже згас…

Пер Ґінт: Лежи спокійненько під коцом,

Й полинем у сяєво мрій…

Оза: Не краще б нам Біблію взяти –

Я чую такий неспокій…

Пер Ґінт: Полинем до Сорія-Морія,

Поскачем на одній нозі;

Найкращих гостей там спросили:

Самі королі та князі.

Оза: А нас хіба там запросили?

Пер Ґінт: Просили обох на обід.

(Закидає шнурок на спинку крісла, на якому сидить кіт, бере в руку прут і сідає в ногах ліжка)

Ану-ко прудкіше, булана!

Не холодно, мамо, тобі?

Оза: А що це так дзвонить і грає?

Пер Ґінт: Це, ненечко, срібні дзвінки.

Оза: Як ніжно гомоном лунає.

Пер Ґінт: Тепер вже на фіорді санки.

Оза: Ох, лячно! Здіймаються шуми,

Мов скарги й зітхання чиїсь…

Пер Ґінт: Це сосни колишуться з вітром,

Ти ж, ненечко, цить, заспокійсь.

Оза: А що це так блискає-скриться?

Відкіля та ясна світиль?

Пер Ґінт: Це світла горять у палатах,

Будем там за декілька хвиль.

На брамі Петро поклонився

І просить тебе увійти…

Оза: Вітав нас?

Пер Ґінт: У шані схилився,

Вина подає нам пугар[19].

Оза: Вино! А тістечок немає?

Пер Ґінт: Яких ще – ціліська гора!

Сусідка приходить з поклоном

І каву принесла з двора.

Оза: Зустрінемся там?

Пер Ґінт: Безумовно –

Як тільки захочеш того.

Оза: Відкіля мені таке щастя?

І чим заслужила його?

Пер Ґінт: Ану-ко прудкіше, булана!

Оза: А добру дорогу ти взяв?

Пер Ґінт: Широка, мов степ.

Оза: Від погоні

Кружляє мені в голові.

Пер Ґінт: Ще мить і доїдем до цілі,

А там вже як слід відпічнеш.

Ану-ко, булана! В небесних воротах

Товпа бовваніє. А гей, на боки!

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.

Примечания

1

Майстер (прим. ред.).

2

Множина від «орел» (прим. ред.).

3

Бій, боротьба, поєдинок (прим. ред.).

4

Чайок (прим. ред.).

5

Разом, спільно, укупі з ким-, чим-небудь (прим. ред.).

6

Мається на увазі, що від спадщини нічого не зосталося (прим. ред).

7

Продавати з аукціону (прим. ред).

8

Плече (прим. ред.).

9

Мийниця посуду (прим. ред.).

10

Людина, яка береться ремонтувати що-небудь, не маючи відповідних навичок, і переважно все ламає (прим. ред.).

11

Кулак (прим. ред.).

12

Зверхньо, зарозуміло, гордовито (прим. ред.).

13

Підземний злий дух, гном, який шкодив рудокопам і металургам (прим. ред).

14

Шабаш (прим. ред.).

15

Так, добре (прим. ред.).

16

Підземний злий дух, гном, який шкодив рудокопам і металургам (прим. ред).

17

Вигнанець (прим. ред.).

18

Скроня (прим. ред.).

19

Келих, кубок (прим. ред.).