Пер Ґінт

А тітку за жінку узяв у млині.

Друга: Мій циганку чорну найшов собі, ох!

Тепер прошаками валяються вдвох.

Третя: А мій вбив дитину і нині за це

У черепі його змії кубельце.

Усі три: Тронд в полонинах Коре і Бор,

Нині для всіх вас не має затвор!

Пер Ґінт: (одним стрибком стає серед них)

Я троль, я хлопець для усіх вас трьох!

Усі три: Для всіх направду?

Пер Ґінт: Спробуйте, як воля.

Перша: Скоріше в колибу!

Друга: Там маємо мід.

Пер Ґінт: Давайте хоч море, а вип’ю по спід!

Третя: Весілля наповнить колиби в сабаш[14].

Друга: (цілує його) Огнями палає мов жарена криця.

Третя: (так само) А очі у його моєї дитини!

Пер Ґінт: У мізку тривога, а серце – в огнях,

Жаль горло стискає, а сміх на устах.

Три пастушки:

(тичуть дулі в напрямку гірських верхів. Кричать і співають)

Тронд в полонинах. Коре і Бор

Нині до наших не бийте затвор!

IV. Картина

У горах Ронду. Захід сонця. Сніжні верхи осяяні загравою.

Пер Ґінт: (входить у похміллі)

Воздушний замок над замком

У хмари здійнявся з долин,

Гей, зупинися! Даремне –

Гине в синяві вершин.

Півень тріпонеться з башти

Наче зібрався тікать,

Все суятиться довкола,

Годі думки позбирать.

Дивне, страхітне коріння

З скельної лізе стіни,

Це лицарі – журавлині;

Далі пропали й вони…

Наче чарівна веселка

Мозок озарює мій,

Ген розхиталися дзвони –

Плачуть по любці моїй.

Сон це чи ява – хто скаже,

Я у крузі огнянім…

Як проломатися з нього,

Хто затворив мене в нім?

(Падає на землю)

Дика погоня на рені,

Хто б то повірив тобі –

Там поміж небом землею,

Пірваннє дівки в юрбі…

Нічка ціла коло чарки

З трьома кохання без шор

Геть потьмарився мій розум,

Тролі вилазять із нор.

(Довго дивиться вдалечінь)

Пара вірлів десь клекоче,

Гуси пливуть в далині,

Я ж мов дурак безпорадний

Тону по шию в багні.

(Підскакує)

Гей, полетів би з вірлами

Вихром сповитий, в жарі

Сонцем чоло осмалив би

Тисячі миль від землі!..

Якби коня де допасти,

Гнатись вперед на простріл,

Морем в човні перекрастись,

Взяти англійський престіл!

Хто це – дівчата зібрались?

Діло мені не до вас,

Ждете в долині даремне!

Впрочім… я вернувсь ще раз.

Що це? Вірли полетіли

Мов заворожені ким?

Он підіймаються вежі

З долу до неба мов дим…

З хмар і обривів палата,

Цитьте, це Ґінтовий дім.

Двері і вікна наостіж,

Радість вселилася в нім.

Виє з похмілля громада,

Піп б’є о стелю склянки,

Капітан луска свічада,

Служба розносить збанки.

Грають музики завзято.

Мамочко, цить, не воркоч!

Ґінт не числиться у свято,

Славу пожнеш хоч-не-хоч.

Чуєш, як гамір піднявся,

Гості гукають – де Пер?

Капітан п’є на здоров’я,

Піп краснословить тепер.

Сміло йди Пере в господу,

Розум твій славлять всі враз –

Славного Пере ти роду

Й будеш великим ще разі

Скаче вперед, але вдарившись носом об скельний виступ, паде й лежить без руху.

V. Картина

Згірок із великим листяним лісом, що шелестить від вітру. Крізь листя видно зорі. У кронах дерев співають пташки. По згірку йде жінка в зеленій сукні. За нею впадає Пер Ґінт.

Жінка в зеленій сукні: (стає й повертається)

Це правда?

Пер Ґінт: (проводить пальцем по горлі)

Так, як я не звуся Пер,

Чи ти не є чарівною красою!

А хочеш буть моєю, то овшім[15]!

Нічого я робить тобі не скажу,

Шиття і пряжі в нас нема зовсім,

А їсти, спати меш собі доволі,

Між нами й сварки не буде до віку.

Жінка в зеленій сукні: А бить не будеш?

Пер Ґінт: Ну, таке питання?

Хиба царевич буде бить жінок?

Жінка в зеленій сукні: А ти царевич?

Пер Ґінт: Так!

Жінка в зеленій сукні: А я царівна.

Пер Ґінт: Чи справді? Глянь – які важні ми люди!

Жінка в зеленій сукні: У рондських горах батькова палата.

Пер Ґінт: В моєї неньки замок велет-красен.

Жінка в зеленій сукні: Ти знаєш мого батька? Звесь цар Броза!

Пер Ґінт: А моя мама звесь цариця Оза.

Жінка в зеленій сукні: Як батько лютий, то трясуться скелі.

Пер Ґінт: Як мама крикне, то вони валяться.

Жінка в зеленій сукні: Мій батько стелі досягає в танці.

Пер Ґінт: Моя матуся скаче крізь озера.

Жінка в зеленій сукні: Не маєш плаття кращого за це?

Пер Ґінт: Побачила б мене ти під неділю!

Жінка в зеленій сукні: Я в шовках звикла похо- жати в будень.

Пер Ґінт: Це більш похоже на траву, чим шовки.

Жінка в зеленій сукні: О ні! Одно ти мусиш пам’ятати,

Що кожна річ в нас має два боки.

Як вийдеш в батька мойого покої,

Подумаєш, що ти в чагарнику.

Пер Ґінт: Зовсім як в нас. І хто б тому повірив?

Тобі болотом злото наше здасться,

А кожна шибка ясна у вікні,

Немов брудна онуча виглядає.

Жінка в зеленій сукні: В нас чорне – біле, грубе в нас ніжне.

Пер Ґінт: Велике – куце, чисте в нас брудне.

Жінка в зеленій сукні: Й дібрались, Пере, ми у двох, як слід!

Пер Ґінт: Неначе пара зношених чобіт.

Жінка в зеленій сукні: (кличе в бік згірка)

Коню мій, коню весільний, скоріш!

Прибігає величезна свиня з мотузком замість уздечки й мішком замість сідла. Пер Ґінт вискакує на неї й бере Жінку в зеленій сукні поперед себе.

Пер Ґінт: Гей же в копита конику вдар,

Їдем в палату, там жде на нас цар!

Жінка в зеленій сукні: (ніжно)

Ще вчора ходила я тут, мов у сні

А нині… і хто б то подумати міг!

Пер Ґінт: Панів пізнається по запрязі їх!

Б’є свиню й виїжджає.

VI. Картина

Престольна зала Доврського діда. Велике зібрання придворних тролів, домових, лісовиків і кобольдів[16]. Дід із Довра сидить на троні з короною і скиптром. З обох боків трону сидять королевські діти й найближчі родичі. Пер Ґінт стоїть перед троном. У залі гомін.

Придворні тролі:

Здійнять йому голову зі шиї за те,

Що смів наблизитись і звести царівну.

Молодий троль: Чи палець відгризти?

Другий: Чи рвати волоса?

Дівчина-троль: Позвольте, що литку йому прогризу.

Відьма: (з ополоником) На борщ, то він зовсім нічого собі.

Друга відьма: (з різницьким ножем)

На рожні жарити чи смажити в ринці?

Дід із Довра: Мовчіть-бо і дурнів мені не валяйте!

(Кличе своїх довірених до себе)

Хіба вам не ясно, що рід наш марніє,

Скажім собі щиро – ми втратили гін,

А люди могли б нас спасти від загину,

До того ж і хлопець – нічого собі,

Широкий у плечах, сильні в нього руки,

Хоч правда – він голову мав одну,

Та двох і в царівни, самої не мав,

Триглаві тролята звелися на хлам

Й двуглавих побачиш вже тут лиш і там,

Тай ті вже давно собі ля-ля-ля!

(До Пер Ґінта)

Ти хочеш взять дочку мою за жінку?

Пер Ґінт: Дочку і царство в приданім за нею.

Дід із Довра: Одну частину дам тобі тепер,

А другу візьмеш вже по моїй смерті.

Пер Ґінт: Нехай і так.

Дід із Довра: Пожди, однак, синашу!

Прийняти мусиш кілька зобов’язань!

Одно лиш зломиш, то пропав престіл

Й живим відсіля ти уже не вийдеш.

З усіх найперше те, що ти не смієш

Думками навіть вибігати з Ронду,

Від дня ховатись мусиш і від сонця.

Пер Ґінт: Пустяк те все, як матиму престіл.

Дід із Довра: Тепер покажеш бистрість твого ума.

(Підводиться з трону)

Придворний троль: (до Пера Ґінта)

Чи острі в тебе зуби – розкусить

Горішки ці, що дасть тобі старий?

Дід із Довра: В чому різниться чоловік від троля?’

Пер Ґінт: Різниць великих поміж ними мало –

Малий троль щипа, а старий кусає;

У нас так само робиться, як можна.

Дід із Довра: Це правда, схожі ми у тім і сім,

Як день на день похожі до дрібниць,

Та все ж таки – чимало в нас різниць.

Послухай – взнаєш найважнійшу з них.

У вашім царстві кажуть: «Будь собою!»

А в нас говорять: «Будь собою радий!»

Придворний троль: Глибоко, правда?

Пер Ґінт: Правда, та неясно.

Дід із Довра: «Доволі», сину, це могутнє слово

Девізою буде для твого життя.

Пер Ґінт: (чухає потилицю)

Та все ж…

Дід із Довра: Ти мусиш – хочеш буть тут паном.

Пер Ґінт: Про мене. В світі много гірших речей.

Дід із Довра: Відтак ти мусиш привикать до наших

Напитків, страв, до нашого стола.

Киває пальцем. Два тролі зі свинячими головами в білих каптурах приносять пиво і страви.

Корова блини дасть, а віл подасть мед.

Квасне чи солодке, пустяк, не питай,

У нас найважнішим із цього, це факт,

Що все те домашнє.

Пер Ґінт: (відштовхуючи подане від себе)

Не взяв би вас чорт

Із вашим домашнім, огидним харчем?

Ніяк не привикну до ваших звичаїв!

Дід із Довра: Пугар щирозлотий для того, що п’є,

А хто його має, той візьме за жінку дочку мою любу.

Пер Ґінт: (роздумавши) Говорять: колись

Не вчився від малку – на старости вчись.

Про мене! (п’є)

Дід із Довра: А бачу, що ти не з дурних!

Плюєш?

Пер Ґінт: Не відразу збудовано Рим.

Дід із Довра: Відтак – ти мусиш кинути свій стрій

Бо знай – ми дбаємо о славу Довру.

І з-поза меж не ввозимо сюди

Нічого, кромі тих кокард в хвостах.

Пер Ґінт: А я ж хвоста не маю.

Дід із Довра: Підожди!

Сейчас йому святочний дайте хвіст!

Пер Ґінт: Поважся лиш! Справді, це гірше, чим жарт!

Дід із Довра: Безхвостий кавалер у нас ні при чім.

Пер Ґінт: З людини худобу робити?

Дід із Довра: Синашу!

Двірським кавалером стаєш у хвості.

А жовту кокарду, що зараз припнуть,

На празник великий у пас тільки носять!

Пер Ґінт: (подумавши)

Говорять – людина мізерний атом

Хилитися мусить, куди не повіє.

Давайте хвостяку!

Дід із Довра: А бачиш – зумієш!

Придворний троль: Тепер же попробуй виляти хвостом.

Пер Ґінт: (роздратовано)

Ну годі, до біса! Чи схочете ще,

Щоб я для вас віру батьківську покинув?

Дід із Довра: Про віру байдуже. В що хочеш, в те вір.

Важне у нас зверхнє – наш одяг, наш хід,

А вірою зви це, що ми звемо – жах.

Пер Ґінт: А все ж таки – мимо тих всіх пустяків

Ти хлопець – нічого. Я й думать не смів.

Дід із Довра: Синашу! Ми гірші здаємся, чим є,

І в тому різниця між нами і вами,

Та годі вже діла поважні вести –

Пора вже на радість для уха і ока.

А вуте музики настройте арфи,

Танечниці, доврських танків заведіть!

(Музика і танці)

Придворний троль: Сподобалось?

Пер Ґінт: Що? Гм.

Дід із Довра: Не бійся – скажи!

Що бачиш?

Пер Ґінт: Я бачу ціле чортзнащо –

Корова по струнах копитом товче,

А льоха тупцює в коротких штанцях.

Придворний троль: Сейчас його в штуки!

Дід із Довра: Отямтеся, в нього

Ще людські всі змисли.

Дівчата-трольчині: Ми вирвемо їх!

Проколемо уха і виберем очі!

Жінка в зеленій сукні: (плаче) Така нам похвала за співи і танці?

Пер Ґінт: Це ти так гуляла? Мій Боже – крихітку

Ударити в жарти на пирі не вадить.

Жінка в зеленій сукні: Ти справді жартуєш?

Пер Ґінт: Хай чорта не бачу,

Танці і музика були надзвичайні!

Дід із Довра:

Раз в раз таке лихо з цілим людським родом,

Держиться свойого, як вош кожуха.

Печи його жаром, ножем ріж – однако

Часочок і рани усі загояться.

От зять мій на примір – такий був укладний,

Позволив нам з себе людську зняти ношу,

Напився із чарки, дав хвіст причепити,

Усе, як годиться, здалося, що в ньому

Умер старий Адам, аж гульк із усього

Опять же явилась людина, як перше,

Так, так – нам, синашу, лічитися треба,

Прогнати із себе людськую природу.

Пер Ґінт: Лічитися?

Дід із Довра: Що ж бо? Я ліву зіницю

Заріжу легенько, глядітимеш косо,

Та все, на що глянеш, побачиш таким,

Як ми його бачим. Праве око виймем…

Пер Ґінт: Здурів ти?

Дід із Довра: (кладе на стіл операційне приладдя)

Ось, бачиш – мої причандали,

По всьому дістанеш кінські окуляри.

Як глянеш, побачиш ти любку в красі

Й плести нам не будеш про глупу корову,

Ні льоху, що мала б гуляти в штанах.

Пер Ґінт: Дурак!

Придворний троль: Дурним це все тобі здається,

А в самій речі – ти дурак, не він.

Дід із Довра: Подумай – скільки прикростей гірких

Ти зразу можеш збутися повік!

Ти ж сам де знаєш – очі то криниця

Солоних сліз. На що ж вони здалися?

Пер Ґінт: Гаразд! Я знаю в Біблії це місце:

«Коли блазнить тя око – вирви зразу!»

Однак, коли усе те раз уже скінчиться,

Повернеш око?

Дід із Довра: Ні. Цього не буде.

Пер Ґінт: Як так, то я кланяюся низенько.

Дід із Довра: Чого ти хочеш?

Пер Ґінт: Піду у своясі.

Дід із Довра: О, ні! Сюди для кожного є вхід,

Та відсіля нема тобі дороги.

Пер Ґінт: Мене ти хочеш силою спинить?

Дід із Довра: Послухай тільки розуму, Принц Пер!

У тебе є талан на троля. Правда,

Він зовсім так поводиться, як троль?

І сам же ти хотів остати тролем…

Пер Ґінт: Їй Богу, так. Хотів остати тролем

Для дівчини і царства – милий Боже,

Чого то в світі чоловік не може?

Та все на світі має край і ціль.

Хвоста прийняв, бо думав – що ж, його

Коли захочеш, можна відчепити;

Штани дав скинуть: і так вони подерті

А вбрати їх назад зовсім не важко;

Нарешті я почав звичаїв вчитись,

Яких не знав я дома; поклянусь,

Що не корови скачуть, а дівчата…

Присяга – слово, вимовив – забув.

Та те, щоб я природи збувсь людської,

Щоб я не міг умерти чоловіком,

Як троль по горах тинятись довіку,

Усі по собі попалить мости,

Остати тролем тілом і душею,

О, ні! Підіть ви з ласкою своєю!

Дід із Довра: Ну годі вже! Урвався мій терпець!

В піжмурки ти задумав з нами гратись?

Та запортку! Ти знаєш, з ким говориш?

Наперед зводиш нам дочку з ума…

Пер Ґінт: Старий! Ти брешеш!

Дід із Довра: Мусиш одружитись!

Пер Ґінт: Ти важишся казати це?

Дід із Довра: Мовчи!

Жадобою до неї ти палав,

Мойого царства захотів…

Пер Ґінт: То все?

До чого ж тут прив’язувать вагу?

Дід із Довра: Ці люди – всі один в одного рівні,

У всіх вас віра в Душу на словах,

Шануєте лиш те, що уловиме,

Ти думаєш – бажання, страсть, не в’яжуть?

Зажди! Сейчас мої тобі докажуть!

Пер Ґінт: У сак тобі, повір, я не попаду!

Жінка в зеленій сукні: Коханий! Батьком будеш ти до року!

Пер Ґінт: Пустіть мене!

Дід із Довра: Пішлем тобі мале

Зашите в шкуру барана.

Пер Ґінт: (обтирає піт із чола) О, Боже!

Коли той сон проклятий вже скінчиться?

Дід із Довра: Куди післати? В царський двір?

Пер Ґінт: До бурси!

Дід із Довра: Роби, що знаєш з виродом. Та знай –

Що раз вже сталось, тому не відстатись,

Значить, Принц Пер – нащадок твій ростиме;

Такі нащадки на очах ростуть.

Пер Ґінт: Старий! Покиньмо раз уже дурниці –

А панна руку най подасть на згоду,

Бо ні богач я, ні з царського роду.

Печи, як хочеш, не добудеш криці!

Жінка в зеленій сукні зомліває; дівчата-трольчині несуть її геть.

Дід із Довра:

(хвилину дивиться на Пера презирливо, потім промовляє)

Жбурніть ним в безну, хай розіллєсь маззю!

Молоді тролі: (просять)

Дозволь погратись з ним в кота і мишку.

Дід із Довра: Не довго тільки. Лють мене змагав.

(Відходить)

Пер Ґінт: (переслідуваний молодими тролями)

Пустіть чортята!

(Хоче втекти через комин)

Молоді тролі: Кобольди і гноми

Кусайте ззаду!

Пер Ґінт: Ай!

(Хоче скочити в підвал)

Молоді тролі: Стискайте коло!

Придворний троль: Малим забава!

Пер Ґінт: (бореться з троленком, що вчепився йому в ухо)

Вироде! Пусти!

Придворний троль: Його по пальцях!

Уважно тільки – королівська кров!

Пер Ґінт: А ось де дірка мишача! (біжить туди)

Молоді тролі: Заткайте!

Пер Ґінт: А то з малими гірше, аніж з дідом!

Молоді тролі: Деріть на штуки!

Пер Ґінт: Будь я миш нікчемна!

(Бігає довкола)

Молоді тролі: (оточують його)

Стискайте коло! Гей, стискайте коло!

Пер Ґінт: (зойкає) Ах, будь я вош! (Падає)

Молоді тролі: Скачім йому у вічі!

Пер Ґінт: (під купою тролів)

Ратуй, матусю! Змилуйся, вмираю!

Здалека чутно дзвони.

Молоді тролі: По горах дзвонять. Йдуть вже чорноризці.

Тролі тікають із криком. Стіни зали валяться. Усе зникає.

VII. Картина

Темно, хоч око витни. Чутно, як Пер Ґінт б’є довкола себе ломакою.

Пер Ґінт: Скажи – ти хто?

Голос у тьмі: Я сам!

Пер Ґінт: Зійди з дороги!

Голос: Піди кругом! Для двох доволі місця.

Пер Ґінт:

(хоче пройти іншою дорогою, але наражається на опір)

Ти хто?

Голос: Я сам. А ти, чи сам – скажи!

Пер Ґінт: Сказати можу, що захочу. Меч мій

Убити може також. Бережись!

Саул вбив сотню. Пер уб’є сто тисяч.

(Б’є кругом себе!)

Ти хто?

Голос: Я сам.

Пер Ґінт: Пуста твоя балачка,

Сховай її для себе та скажи –

Ти що?

Голос: Кривий Великий.

Пер Ґінт: Ов, дивись!

Посіріла чорна загадка тепер,

Зійди з дороги!

Голос: Обійди, схились!

Пер Ґінт: Пробоєм! (Б’є)

Впав!

(Хоче йти вперед, але знову наражається на опір)

Го, го! Їх більше тут!

Голос: Один тільки, Пере, що вічно встає,

Кривий, що убитий і загнаний в кут,

Кривий, що вмирає і далі живе.

Пер Ґінт: (відкидає ломаку)

Ледаще оружа! Давай п’ястуків!

(Пробивається)

Голос: Повір п’ястукові – дійдеш до мети.

Пер Ґінт (вертається)

Чи тут чи там, чи там чи тут,

Однакий шлях, однака путь –

Він там, він тут, кругом, де стань

Явись, назвись, обухом грянь!

Голос: Кривий.

Пер Ґінт: Ні мертвий, ні живий, кобольд

Без форми, маса, грязь, багно,

Медвідь чи що … удар, ну бий!

Голос: Кривий не ударить. Кривий не дурний.

Пер Ґінт: Удар, як мужчина рукою міцною!

Голос: Кривий побіждає-панує без бою.

Пер Ґінт: Коли б то він карлик, щоб щипав мене,

Хоч троль, хоч би відьма стара і гидка,

Коби лиш не бити даремне по вітрі,

Хропить уже навіть… Кривий!

Голос: Що?

Пер Ґінт: Удар!

Голос: Як час його прийде – він візьме своє.

Пер Ґінт: (кусає руки й пальці)

Я кігті у тіло затоплю, зубами

Уста покусаю, лиш бачити б кров!

Чутно наче шум крил великих птахів.

Крик птахів: Кривий співає?

Голос: Іде крок за кроком.

Крик птахів: Гей, сестри з далека і близька – сюди!

Пер Ґінт: Спасти мене хочеш, дівчино єдина,

Спішися на Бога, у лоб йому кинь

Святий молитовник! Рятуй мене, гей!

Крик птахів: Хитається!

Голос: Нумо беріть його!

Крик птахів: Сестри!

Пер Ґінт: Як дорого треба платить за життя

Такою страшною годиною муки!

(Ламається й падає)

Кривий: (розпливається в ніщо й кричить задихаючись)

Сильний був. Стояли жінки коло нього.

VIII. Картина

Пер Ґінт лежить сонний під хатою.

Пер Ґінт:

(пробуджується, тьмяно, непритомно роззирається навкруг себе. Спльовує)

Як смачно б з’ївся солений селедець!

(Знову спльовує; раптом побачив Гельгу, яка йде і несе кошик із харчами)

Мала! Ти ж відкіля забрела до мене?

Гельга: Сольвейґа…

Пер Ґінт: Й вона тут?

Гельга: Он там із краю хати.

Пер Ґінт: (швидко підводиться)

Сольвейґа: (за хатою)

Не зближуйсь до мене, бо буду кричати!

Пер Ґінт: (зупиняється)

Боїшся, що чари розвію дівочі?

Сольвейґа: Соромся!

Пер Ґінт: А знаєш, де був я поночі?

Знай – Доврська царівна в мені закохалась.

Сольвейґа: Дзвонили по тобі. Як добре це сталось.

Пер Ґінт: Яка ж тут для мене у тім допомога?

Що кажеш?

Гельга: Сольвейґа тікає, що змога.

(Біжить за нею)

Зажди!

Пер Ґінт: (ловить Гельгу за руку)

Подивися, це срібло палене

Дістанеш, як тільки промовиш за мене.

Гельга: Пусти мене.

Пер Ґінт: Маєш, візьми це з собою.