скачать книгу бесплатно
Гiна (дивиться на неi). А ти любиш радувати тата увечерi чимось таким хорошим?
Гедвiг. Звичайно. Тодi вiдразу якось веселiше стае.
Гiна (замислюючись). Так, так, мабуть, так.
Старий Екдаль виходить iз своеi кiмнати i прямуе до перших дверей лiворуч.
Гiна (обертаючись до нього). Щось потрiбно у кухнi, дiдусю?
Екдаль. Так, потрiбно. А ти сиди собi. (Іде до кухнi.)
Гiна. Не надумав би з вугiллям возитися. (Чекае.) Гедвiг, пiди-но поглянь, що вiн там…
Екдаль виходить з кухнi з кухлем окропу, що паруе.
Гедвiг. Ти по окрiп ходив, дiдусю?
Екдаль. Так. Треба. Писати буду, а чорнило густе, як каша… Гм!..
Гiна. Ви б, дiдусю, повечеряли спочатку. Адже там приготовано.
Екдаль. Бог з нею, з вечерею, Гiно. Дуже я зайнятий, кажу тобi. І нехай нiхто до мене не входить. Нiхто… Гм!.. (Йде до себе.)
Гiна i Гедвiг переглядаються.
Гiна (тихо). Як ти гадаеш, де вiн роздобув грошей?
Гедвiг. Мабуть, вiд Гроберга одержав.
Гiна. Таке скажеш, Гедвiг. Гроберг завжди присилае грошi менi.
Гедвiг. То, мабуть, десь у борг узяв пляшечку.
Гiна. Бiдний дiдусь; навряд чи дають йому в борг.
Яльмар Екдаль входить у пальтi i сiрому пуховому капелюсi. Гiна кидае шитво i пiдводиться.
Ах, ти вже повернувся, Екдалю!
Гедвiг (теж: схоплюеться). Подумайте, тато вже прийшов!
Яльмар (кладучи капелюх). Тепер, мабуть, i всi вже розiйшлися.
Гедвiг. Так рано?
Яльмар. Адже були кликанi на обiд. (Хоче скинути iз себе пальто.)
Гiна. Стривай, я тобi допоможу.
Гедвiг. І я.
Скидають з нього пальто, яке Гiна потiм вiшае на стiну.
А багато було гостей, тату?
Яльмар. Нi, небагато. Нас було за столом осiб дванадцять-чотирнадцять.
Гiна. І ти з ними усiма розмовляв?
Яльмар. Так, трошки. Грегерс цiлком заволодiв мною.
Гiна. Що вiн, усе такий же непоказний?
Яльмар. Так, не дуже показний… А старий не повернувся?
Гедвiг. Аякже. Сидить у себе й пише.
Яльмар. Розповiдав що-небудь?
Гiна. Нi, що йому розповiдати?
Яльмар. Не згадував?… Казали, здаеться, що вiн був у Гроберга. Я загляну до нього.
Гiна. Нi, нi, не треба.
Яльмар. Чому? Хiба вiн сказав, що не хоче впустити мене?…
Гiна. Йому, видно, сьогоднi не хочеться нiкого пускати до себе.
Гедвiг (подаючи знаки). Гм!.. гм!..
Гiна (не помiчаючи). Ходив до кухнi по окрiп…
Яльмар. А-а! Сидить тепер i…
Гiна. Та вже напевно.
Яльмар. Господи Боже! Мiй бiдний сивоволосий батько!.. Ну й нехай собi сидить втiшаеться.
Старий Екдаль у домашньому сюртуку iз розкуреною люлькою в руках виходить iз своеi кiмнати.
Екдаль. Повернувся? А я ото слухаю – наче твiй голос.
Яльмар. Щойно прийшов.
Екдаль. Ти, здаеться, мене не бачив?
Яльмар. Нi. Але там казали, що ти пройшов через… Я хотiв тебе наздогнати…
Екдаль. Гм… Дуже мило з твого боку!.. А що воно за люди були там?
Яльмар. Рiзнi. Камергер Флор, камергер Балле, камергер Касперсон, камергер такий-то i такий… я не знаю всiх.
Екдаль (киваючи). Чуеш, Гiно! З самими камергерами сидiв.
Гiна. Еге, тепер там страх як пишно стало в домi.
Гедвiг. Що ж вони, спiвали цi камергери? Чи вголос читали що-небудь?
Яльмар. Нi, тiльки нiсенiтницi верзли. Хотiли було мене примусити декламувати. Та iм не пощастило.
Екдаль. Не пощастило iм?
Гiна. А ти ж би чудово змiг.
Яльмар. Нi, не треба бути до послуг усiм i всякому. (Ходячи по кiмнатi.) Принаймнi, я не з таких.
Екдаль. Нi, нi. Яльмар не з таких.
Яльмар. Не знаю, чого це менi конче потрiбно розважати гостей у тих рiдких випадках, коли я буваю у товариствi. Нехай iншi стараються. Цi молодчики тiльки те й роблять, що переходять з дому в дiм – попоiсти та попити. Нехай вони й розплачуються за частування.
Гiна. Та невже ти так i сказав?
Яльмар (наспiвуючи). Хо-хо-хо! Довелось-таки i iм дещо проковтнути.
Екдаль. Самим камергерам!
Яльмар. Авжеж, i iм. (Мiж iншим.) Потiм у нас ще виникла невелика суперечка щодо токайського.
Екдаль. Токайського? Тонке вино!
Яльмар (зупиняючись). Бувае i тонке. Але, я скажу тобi, не всi випуски однаковi. Уся справа в тому, чи багато сонця потрапило на виноград.
Гiна. І все ти знаеш, Екдалю!
