скачать книгу бесплатно
Верле. Авжеж. Нам би не довелось у зв'язку з цим постiйно бути разом. Ти б мiг вести справи тут, у мiстi, а я переiхав би на завод.
Грегерс. Ти?
Верле. Бачиш, я тепер уже не такий працiвник, як колись. Доводиться берегти очi, Грегерсе; щось ослабли вони.
Грегерс. Ну, це завжди було.
Верле. Не так, як тепер. Та крiм того… з деяких мiркувань… я б, мабуть, мiг вважати за краще перебратися туди… хоча б на деякий час.
Грегерс. Ось чого нiколи не мiг би подумати.
Верле. Слухай, Грегерсе, ми з тобою багато в чому не погоджуемось. Але все ж таки ми з тобою – батько i син. І, далебi, ми могли б дiйти якоiсь згоди.
Грегерс. Тобто про людське око?
Верле. Та хоча б так. Подумай про це, Грегерсе. На твою думку, це можливо? А?
Грегерс (холодно дивиться на нього). Пiд цим щось криеться.
Верле. Як то – криеться?
Грегерс. Я тобi для чогось потрiбен.
Верле. При таких близьких узах, як нашi, треба гадати – один завжди потрiбен другому.
Грегерс. Еге, так кажуть.
Верле. І я б дуже хотiв, щоб ти тепер пожив удома деякий час. Я самотнiй, Грегерсе. Завжди був самотнiй… все життя. Але тепер це особливо дае себе знати, – старiюсь. Менi треба мати бiля себе кого-небудь.
Грегерс. Адже ти маеш фру Сьорбю.
Верле. Так, це вiрно. І я, так би мовити, майже не можу обiйтися без неi. У неi така весела вдача i рiвний характер; вона оживляе весь дiм… а менi це так потрiбно.
Грегерс. Отже, виходить, ти маеш усе, що тобi потрiбно.
Верле. Певно. Але я боюсь, що так не може довго тривати. Жiнка за таких умов… легко може потрапити у фальшиве становище в очах свiту. Не скажу, що й для мужчини це зручно.
Грегерс. О, коли мужчина справляе такi обiди, як ти, вiн таки може дозволити собi дещо.
Верле. Але ж вона, Грегерсе? ii становище? Боюсь, що довго вона не витримае. Та якби навiть… якби заради мене вона й махнула рукою на всi пересуди i плiтки… то сам помiркуй, Грегерсе, – у тебе так сильно розвинене почуття справедливостi…
Грегерс (перебиваючи його). Коротко i ясно: ти збираешся одружитися з нею?
Верле. А коли й так? Що тодi?
Грегерс. Я теж спитаю: що тодi?
Верле. Ти був би категорично проти цього?
Грегерс. Аж нiяк. Нi в якому разi.
Верле. Я ж не мiг знати… Можливо, шануючи пам'ять покiйноi матерi…
Грегерс. Я не екзальтований.
Верле. Ну, як би то не було, ти, в усякому разi, зняв з мого серця важкий камiнь. Для мене дуже важливо у цiй справi заручитися твоею пiдтримкою.
Грегерс (дивлячись йому у вiчi). Тепер я розумiю, навiщо я тобi був потрiбен, для чого тобi треба було мене використати.
Верле. Використати! Що за слово!
Грегерс. Не будьмо надто вимогливi щодо слiв, – хоча б сам на сам. (З коротким смiхом.) Так он воно що! Ось навiщо я за всяку цiну повинен був з'явитися до мiста власною персоною. Заради фру Сьорбю треба було надати домовi сiмейного вигляду. Табльо[1 - Створити картину.] з батька i сина! Це щось новеньке.
Верле. Як ти смiеш говорити таким тоном!
Грегерс. Коли в цьому домi була сiм'я? Нiколи, скiльки я себе пам'ятаю. А тепер, мабуть, виникла потреба створити хоч щось подiбне. Справдi, як це чудово буде: заговорять, що онде, мовляв, син на крилах благоговiння прилетiв на заручини старого батька. Що ж тодi залишиться вiд усiх цих поголосiв про бiдну покiйну страдницю-матiр? Анi порошинки! ii син розвiе iх!
Верле. Грегерсе… Далебi, менi здаеться, що для тебе нема на свiтi людини, ненависнiшоi за мене.
Грегерс (тихо). Занадто вже близько я придивився до тебе.
Верле. Ти дивився на мене очима своеi матерi. (Трохи знижуючи голос.) А ти б пригадав, що ii очi… бували iнодi затуманенi…
Грегерс (тремтячим голосом). Я розумiю, на що ти натякаеш. Але хто винен у нещасливiй слабостi матерi? Ти i всi оцi твоi!.. Останньою була ця жiночка, з якою ти звiв Яльмара Екдаля, коли тобi самому вона… о-о!
Верле (знизуючи плечима). Слово в слово, як сказала б твоя мати.
Грегерс (не звертаючи на нього уваги). І вiн, ця велика, по-дитячому довiрлива душа, тепер з головою загруз у брехнi… Живе пiд одним дахом з такою… i не знае, що його так зване сiмейне вогнище побудоване на брехнi! (Роблячи крок до батька.) Як погляну на пройдений тобою шлях – наче дивлюсь на поле бою, вкрите розбитими людськими життями.
Верле. Здаеться менi, що прiрва мiж нами занадто вже широка.
Грегерс (опанувавши себе, вклоняеться). Я теж це помiтив i тому – вiдкланююсь… iду.
Верле. Ідеш? Зовсiм з дому?
Грегерс. Так. Тепер, нарештi, я бачу перед собою мету життя.
Верле. Що ж це за мета?
Грегерс. Ти б лише поглузував, дiзнавшись.
Верле. Хто самотнiй – не так легко глузуе, Грегерсе.
Грегерс (показуючи в глибину другоi кiмнати). Поглянь-но, батьку, камергери граються в пiжмурки з фру Сьорбю… На добранiч… прощавай! (Іде до другоi кiмнати i зникае праворуч.)
Чути смiх i жартiвливi вигуки групи гостей, що з'явилися в другiй кiмнатi злiва.
Верле (презирливо бурмоче вслiд Грегерсу). Ех! Бiдолаха!.. А ще каже – не екзальтований.
Дiя друга
Ателье Яльмара Екдаля. Просторе примiщення, очевидно, колишне горище. Праворуч скiсна стеля з великими шибками, наполовину запнутими синiми завiсками. У правому кутку, в глибинi, вхiднi дверi; а на першому планi праворуч дверi до жилих кiмнат. У лiвiй стiнi теж двое дверей, i в простiнку мiж; ними залiзна грубка. У середнiй стiнi широкi розсувнi дверi. Умеблювання скромне, але затишне. Мiж дверима праворуч, трохи вiддалiк вiд простiнку, диван, стiл i кiлька стiльцiв. На столi засвiчена лампа пiд абажуром, лежать фотографii i рiзний дрiб'язок: пензлi, папiр, олiвцi та iн. У кутку, бiля грубки, старе крiсло. Там i тут розставленi i розкладенi фотографiчнi апарати i приладдя. Бiля середньоi стiни, лiворуч вiд розсувних дверей, полицi, на яких кiлька книжок, ящики i пляшки з хiмiчною рiдиною, рiзнi iнструменти тощо.
Гiна Екдаль сидить за шитвом на стiльцi бiля стола. Гедвiг на диванi, затуливши очi долонями вiд лампи i заткнувши вуха двома пальцями, читае книгу.
Гiна (поглядае на дочку з прихованою тривогою, потiм камее). Гедвiг!
Гедвiг не чуе.
(Голоснiше.) Гедвiг!
Гедвiг (вiднiмаючи пальцi вiд вух). Що, мамо?
Гiна. Любонько, не можна тобi бiльше читати.
Гедвiг. Ну, мамо, ну, ще трошки! Хвилиночку.
Гiна. Нi, нi, вiдклади книгу. Батько цього не любить. Вiн i сам нiколи не читае вечорами.
Гедвiг (закриваючи книгу). Так, тато не дуже-то любить читати.
Гiна (вiдкладае шитво i бере зi столу олiвець i зошит). Ти не пам'ятаеш, скiльки ми сьогоднi заплатили за масло?
Гедвiг. Крону шiстдесят п'ять ере.
Гiна. Вiрно. (Записуе.) Страх, скiльки у нас масла виходить. До того ж ковбаса i сир. Стривай-но… (Записуе.) І шинка ще… Гм… (Пiдраховуе.) От уже й виходить…
Гедвiг. А ще ж пиво?
Гiна. Так, звичайно. (Записуе.) Обходиться дорогенько. А все потрiбне.
Гедвiг. Зате нам з тобою не треба було сьогоднi супу на обiд, раз тато пiшов.
Гiна. Так, це добре склалося. Та ще я одержала вiсiм крон п'ятдесят ере за карточки.
Гедвiг. Невже стiльки?
Гiна. Рiвно вiсiм крон п'ятдесят!
Мовчання. Гiна знову береться до шитва. Гедвiг бере олiвець, папiр i щось малюе, заслоняючи очi лiвою рукою.
Гедвiг. Адже дивно якось, що тато сьогоднi на такому пишному обiдi у комерсанта Верле!
Гiна. Не можна сказати, що в комерсанта. Це ж бо син прислав по нього. (Згодом.) З комерсантом ми не маемо нiяких справ.
Гедвiг. От буде добре, коли тато прийде. Вiн обiцяв попросити для мене у фру Сьорбю чого-небудь смачного.
Гiна. Еге, в цьому домi, повiр менi, знайдеться багато смачненького.
Гедвiг (продовжуючи малювати). А я начебто зголоднiла трошки.
Старий Екдальз паперами пiд пахвою i згортком у кишенi пальта з'являеться з вхiдних дверей.
Гiна. Як дiдусь пiзно сьогоднi!
Екдаль. Контору замкнули. Довелося ждати у Гроберга. І потiм пройти через… Гм…
Гедвiг. Дали знову на переписування, дiдусю?
Екдаль. Цiлу папку. Поглянь-но.
Гiна. Добре.
Гедвiг. iв кишенi теж у тебе згорток.
Екдаль. Що? Дурницi! Нiчого там нема. (Ставить палицю в куток.) Роботи надовго вистачить, Гiно. (Вiдсувае одну половинку дверей у заднiй стiнi.) Тсс! (Зазирае в них i знову обережно засувае.) Хе-хе! Усi задрiмали! А вона залiзла у кошик. Хе-хе!
Гедвiг. А iй не зимно в кошику, дiдусю?
Екдаль. Таке вигадаеш! Зимно!.. Стiльки соломи! (Іде до дальнiх дверей лiворуч.) У мене там е сiрники?
Гiна. Сiрники на комодi.
Екдаль iде до себе.
Гедвiг. От добре, що дiдусь знову з переписуванням!
Гiна. Так. Бiдолашний старий; тепер хоч кишеньковими грiшми запасеться.
Гедвiг. І не сидiтиме цiлими ранками в тому поганому трактирi у мадам Ерiксен!
Гiна. Так, i це дуже добре.
Невелика пауза.
Гедвiг. Як ти думаеш, вони все ще за столом сидять?
Гiна. А бог iх знае. Мабуть.
Гедвiг. Подумай, яким смачним обiдом частують там тата! Вiн, мабуть, прийде веселий. Правда, мамо?
Гiна. Авжеж. А якби ми ще могли порадувати його, що кiмнату здано!
Гедвiг. Ну, це не обов'язково сьогоднi.
Гiна. Це було б так добре. А то стоiть без усякоi користi.
Гедвiг. Нi, я хотiла сказати, що сьогоднi не обов'язково. Тато й так сьогоднi буде в гуморi. Краще, коли цим ми його порадуемо iншим разом.
