скачать книгу бесплатно
Інодi Чернишевi здавалося, що це не нiч, а бiлий день i що вороговi зараз видно все, до зiрки на його пiлотцi. Тодi вiн на мить ховав голову за якогось убитого i, причаiвшись, ждав товаришiв. А переборовши химеру, зачувши поблизу знайоме сопiння, знову збирався весь у напружений кулак i повз далi.
Раптом позад нього хтось закричав страшним нелюдським криком, моторошним серед цiеi тьми, де навiть розмовляти було дозволено тiльки пошепки.
– Хлопцi!.. Братики! Браточки!
Чернишевi зробилося страшно. Хто так може кричати? Чий, чий це голос? Повний безмежного вiдчаю, пронизливий, високий, вiн прозвучав так неприродно, що Черниш не мiг пiзнати його.
– Брато-чки!.. – зойкнув ще раз серед ночi так гостро i несподiвано, що здавалось, – почують його над усiею величезною висотою, по обидва схили ii, i звiдусiль кинуться рятувати людину.
Сколихнути всю нiч своiм зойком, так закричати на повний голос мiг лише той, хто мае останне право на це, – мiг лише вбитий… Щойно, отут убитий!
Черниша мимохiть кинуло вперед, далi вiд того крику, що вже переходив у стогiн, вiн чув, як за ним i всi бiйцi повзуть швидше, бо сопуть тяжче i частiш. Кулi прошивали повiтря щоразу густiше. Нарештi Черниш досяг каменя, за яким вони спинялись кожного разу, щоб передихнути. Сюди кулi не залiтали. «Що я зробив! – одразу жахнувся Черниш. – Що я зробив!»
З темряви пiдповзали бiйцi i зупинялись мовчки навколо, не пiдiймаючи голiв од землi.
– Кого нема? – майже закричав Черниш, лютуючи невiдомо на кого. – Кого нема?
Не було двох: Бузька i Вакуленка. Черниш, готовий на все, рiшуче обернувся i поповз назад. Хай краще вб'е, але так вiн не пiде до Брянського! В цей час його хтось мiцно вхопив за ногу.
– Не ходiть… Ось я.
Це був Гай.
Не чекаючи вiдповiдi, вiн зашерхотiв у темрявi, як вуж; розмашисте працюючи лiктями й колiнами, вмiло маневруючи межи трупiв, боець поповз на стогiн. Дзижчали кулi, iнодi подзенькуючи, мабуть, об чиюсь лопатку. Гай не звертав уваги на цi звуки, вiн чув поблизу щось незрiвнянно важливiше: глухе туркотiння, наче десь поруч воркували голуби. Намацав рукою тiло, ще тепле i все мокре вiд поту. По чоботу домашнього крою впiзнав, що це Бузько. Тiло звинулося, розправилось, ще раз звинулось, i весь час було чути поблизу тихе оте воркотiння: кров била цiвкою з-пiд пахви. Гай приклав вухо до грудей. Стало тихо, наче занiмiла в подивi вся земля: серце не билось.
Боець понишпорив у кишенях, забрав гаманець i патрони i знову поповз. За кiлька метрiв вiн впiзнав Вакуленка, бо навiть у темрявi заблищала його лобата лиса голова без пiлотки. Цей був убитий наповал: куля пройшла крiзь горло.i вийшла на потилицi.
Бiля каменя Гай передав Чернишевi документи вбитих, а собi залишив тiльки Бузьковi патрони. Всi знову встали, пiддавши один одному трипудовi ящики. Кулемети татакали в темноту. Над висотою ракети хотiли сягнути неба i, знесилившись, гнулися i вмирали, розсипаючись холодним сяйвом. Поки прийшли на мiсце, нiхто не сказав нi слова. На вогневiй, вiдшукавши Брянського, Черннш доповiв йому, що люди з мiнами повернулися, одначе двох убито. Брянський уважно й серйозно вислухав рапорт, розпитав про деякi подробицi.
– Жаль, – сказав вiн по паузi. – Жаль. Особливо цього… Вакуленка. З нього був би неабиякий наводчик. Я мав його на прикметi. Ну що ж…
Брянський якусь мить подумав.
– Що ж… Забирай, друже, людей i… знову по мiни. На ранок мае бути «сабантуй».
Черниш козирнув i подав команду на п'ятий рейс.
Х
На ранок справдi почався «сабантуй», який уже й не змовкав до самого вечора. В бiй були введенi всi пiхотнi батальйони. Вони блокували злiва кiлька живих ще дотiв. Противник теж пiдкинув значнi сили пiхоти i виводив ii раз по раз з окопiв у контратаки, щоб звiльнити замкненi в дотах гарнiзони. Кiлька разiв пiхота сходилася врукопаш на самiй вершинi.
Безнастанний гул, трiскотнява i хмари диму стояли над висотою, заволiкаючи сонце.
Брянський стояв на спостережному пунктi сьомоi стрiлецькоi роти i звiдси керував огнем. Вiн мав завдання весь час тримати пiд обстрiлом одну з важливих траншей, що йшла з румунського тилу на висоту, вплiтаючись у складне – Мереживо ii оборони. У стереотрубу Брянський добре бачив цю траншею, обплетену зсередини лозою. По нiй вiн бив, бив з самого ранку. Корегуючи вогонь, вiн рiдко заглядав у таблицю стрiльб, бо знав ii майже напам'ять. Взагалi, математична пам'ять у нього була розвинута надзвичайно. Коли мiни лягали десь поза траншеею на обпаленiй, переритiй землi. Брянський не мiг стримати свого роздратування.
– Партачi! Партачi! Партачi! – кричав вiн за кожним невдалим пострiлом i, не вiдриваючись очима вiд цiлi, грозився в трубку телефонiстовi i вимагав негайно ж повiдомити установки: йому здавалося, що там наводчики геть усе переплутали. Зате, коли мiна вибухала в самiй траншеi, сповнюючи ii димом, обличчя Брянського сяяло вiд вдоволення, вiн хапав Шовкуна за плече i енергiйно тикав ординарця в тому напрямi.
– Бачиш, бачиш, – говорив вiн, не спускаючи очей з траншеi, – накрито! Цiль накрито! Чудесно! Молодцi!
І нашвидку записував собi щось у блокнот. Органiзацiю бою вiн завжди сприймав як процес невпинноi творчостi, матерiал для все нових узагальнень i вдосконалень. Брянський оцiнював бiй не лише за його остаточними результатами, хоч це було, звичайно, головне, а ще й за тим, як цей бiй був пiдготовлений, проведений, як розгортався, як переборювалися складнi ситуацii i несподiванки, що завжди виникають у ходi бойових дiй. Навiть найменша операцiя батальйону виступала перед Брянським або «неохайною», як вiн говорив, з зайвими жертвами, або зробленою точно, красиво, з найменшими втратами. Пiсля бою, коли командир батальйону збирае командирiв рот, щоб зробити пiдсумки, Брянський нерiдко саме так i висловлюеться:
– Знищення такоi-то групи противника в тiм-то перелiску було проведено рiшуче, точно, красиво.
Командири стрiлецьких рот не проминуть нагоди покепкувати з Брянського.
– Особливо, – каже котрийсь, – «красиво» сержант Новиков засадив багнет тому нiмецькому унтеровi нижче пупа!
І зараз, керуючи вогнем своеi роти. Брянський весь час стежить i за вогнем iнших мiнрот та мiнометних батарей, звертаючись щоразу до Шовкуна iз своiми спостереженнями.
– Дивись, дивись, як Сергеев будуе «веер»! Іч, жук! На-крив! Накрив усiх!
