скачать книгу бесплатно
Скарби феi Моргани
Свiтлана Гiльман
Проклятi артефакти #1
Ця книга безумовно сподобаеться любителям магii та подорожi у часi. Скарби феi Моргани – перша книга iз серii "Проклятi артефакти." Головний герой – Тед Спенсер – випускник школи Магii та Чарiвництва та новий спiвробiтник Вiддiлу Магii Британського музею. Вiн знайомить вiдвiдувачiв iз чарiвними артефактами; у вiльний час бере участь у змаганнях лицарiв-чарiвникiв та намагаеться домогтися кохання Еллiс – своеi однокласницi. Якось у музей потрапляе таемнича книга, написана невiдомою мовою. Тед розшифровуе напис, i з'ясовуе, що книга – портал, який вiдправляе його у минуле на пошуки артефактiв. Вирушайте разом iз Тедом до Середньовiчноi Шотландii! Берiть участь у лицарському турнiрi, звiльнiть чарiвний лiс вiд злих тролiв та знайдiть Скарби Феi Моргани!
Свiтлана Гiльман
Скарби феi Моргани
Глава 1
Весь поранений, змучений, Тед сидiв на пiдлозi, притулившись до стiнки, i байдуже дивився на те, що вiдбуваеться: у великому залi, заставленому експонатами й вiтринами, трое чоловiкiв, одягнених в довгi плащi з капюшонами, робили якiсь манiпуляцii. Один з них, саме той, який його катував, вимовив заклинання, яке Тед жодного разу не чув, махнув чарiвною паличкою, i на пiдлозi з'явилося два вогненних кола – один всерединi iншого. Мiж собою вони з'еднувалися лiнiями й утворювали осередки, в якi чарiвник помiстив по коштовному каменю. Посерединi кола була невелика пентаграма, куди вiн, з великою повагою, встановив статую жiнки, величиною з фут, зроблену з бiрюзи.
Вони хочуть повернути до життя злу чаклунку Людвiну, – подумав Тед, – а я не можу iм перешкодити. Я програв.
Чарiвник в капюшонi знову змахнув паличкою, Тед вiдчув бiль у боцi, та пiдскочив…
– Ой, Тед, не хотiв тебе лякати. Вставай давай, а то проспиш роздачу атестатiв, – юнак почув голос друга i озирнувся – вiн був у своiй кiмнатi, яку дiлив з Джеффрi з того часу, як переступив порiг Школи Магii та Чаклування. Треба ж, вiдтодi пройшло одинадцять рокiв, i сьогоднi, 30 червня, iм роздадуть атестати, i вони розлетяться хто-куди. – Ти чого? – запитав Джеффрi, сiроокий, завжди посмiхаючийся, блондин.
– Нi, нiчого, – вiдмахнувся Тед. – Сон дивний приснився. Напевно, це напруга пiсля iспитiв.
– Напевно, – погодився Джеффрi, не намагаючись вдатися в подробицi. – Давай, вставай, я вже вмився i замовив нам каву.
– Кава – це круто, – вiдповiв Тед, все намагаючись звiльнитися вiд свого сну.
– Ну i вигляд у тебе, – розсмiявся Джеффрi. – Мабуть, i правда кошмар приснився.
– Ага, – погодився з ним Тед, схопився i побiг у ванну. Вмившись i привiвши себе в порядок пiсля тривожного сну, вiн прискiпливо подивився в дзеркало. Тед був повною протилежнiстю Джеффрi – карооким, брюнетом, мало схильним до жартiв, але це нiяк не заважало iхнiй мiцнiй дружбi. Юнак зiтхнув – вiн не знав радiти йому чи засмучуватися тому, що вiн закiнчуе школу. Адже вiн так i не наважився пiдiйти до Еллiс, щоб вiдкрити iй свое серце. Треба ж, бувши ще пiдлiтком, вiн закохався у свою однокласницю, але дитяча закоханiсть не проходила, а згодом переросла в справжне кохання. Зiтхнувши, Тед повернувся в кiмнату i почав одягатися.
– Де ж кава? – невдоволено буркнув Джефф i, як у вiдповiдь на його слова, з нiзвiдки, на столi з'явилися двi чашки кави, тарiлка з тостами, джем i кiлька круасанiв. – Сiдай, Тед, – Джеффрi подивився на нього i кивнув на стiлець. – Якийсь ти дивний сьогоднi. Що ж тобi таке приснилося? – в його голосi прозвучала цiкавiсть.
– Дурницi, – вiдповiв Тед, знаючи, що Джефф вiд нього не вiдстане. – Наснилося, що мене катували.
– Ого! – очi Джеффрi округлилися i весь вiн пiддався вперед в передчуттi цiкавоi розповiдi. – Так я вже й все не пам'ятаю, – Тед намагався ухилитися. – Снилося, що я був в якомусь музеi, мене катували, а потiм якiсь три чарiвника взялися воскрешати чаклунку Людвiну.
– Людвiну? – перепитав Джеффрi. – Нiколи не чув.
– Я теж, – кивнув Тед.
– Гаразд, давай, повертайся на землю, пий каву i побiгли в зал, – i Джеффрi, закривши очi вiд задоволення, зробив ковток запашноi кави. Вiн обожнював цей напiй i привчив до нього Теда. У вiльний час юнаки часто тiкали в маленьке мiстечко, бiля якого знаходилася iх школа, i дегустували напоi в невеликих кафешках.
Коли Тед i Джеффрi увiйшли до великого залу, майже всi переднi мiсця були зайнятi, але пильне око Джеффа розгледiло два порожнiх крiсла в другому ряду в самому центрi. Вiн уже потягнув Теда за рукав, але юнак вiдмовився i показав на iншi вiльнi мiсця, бiля вiкна i не так близько до сцени. Джеффрi посмiхнувся i кивнув. Вони сiли i Тед став розглядати потилицю дiвчини, яка сидiла в двох рядах попереду нього. Джеффрi зробив вигляд, що дивиться у вiкно. Вiн давно розгадав серцеву таемницю свого друга, але не признавався. Нехай Тед сам йому про все розповiсть. Хоча, навряд чи. Тед така людина, що так i буде мовчки страждати вiд своеi любовi. Сьогоднi останнiй день, i бiльше шансiв у нього не буде. Потрiбно обов'язково допомогти Теду!
На годиннику було десять, всi мiсця вже зайняли випускники та вчителi, i в зал увiйшли директор школи, мiстер Санрайс i Третiй Магiстр. Їх зустрiли бурхливими оплесками. Роздача атестатiв почалася. Насправдi, кожного молодого чарiвника цiкавив зовсiм iнший предмет, який вiн отримае разом з атестатом. Це був перстень-портал, за допомогою якого дорослi чарiвники в лiченi секунди могли перемiщатися з мiсця на мiсце по територii Великобританii.
– Спенсер Тед, – почувши свое iм'я, Тед пiдвiвся й попрямував до сцени, щоб отримати довгоочiкуванi атестат i портал.
– Вiд щирого серця вiтаю вас, – сказав Магiстр – середнього зросту худорлявий чоловiк рокiв п'ятдесяти. Його чорне з сивиною волосся було коротко пострижене, а сiрi очi дивилися холодно i без емоцiй. – І приймiть вiд нас окрему подяку за допомогу в перемозi над Чорним Чаклуном.
– Дякую, Магiстр!
Молодий чарiвник взяв атестат, надiв на безiменний палець перстень i повернувся на свое мiсце. По дорозi вiн знову кинув погляд на Еллiс: висока, тоненька, зi свiтло-русявим волоссям i блакитними очима, вона посмiхалася йому i аплодувала. Втiм, як i iншим…
Видача атестатiв закiнчилася. Всi встали, щоб розiйтися по кiмнатах, зiбрати своi речi i приготуватися до балу. Тед забарився, щоб, пропустивши Еллiс вперед, пiти за нею, але тут чиясь рука лягла йому на плече. Юнак озирнувся i побачив директора.
– Тед, можеш зайти до мене в кабiнет?
– Звичайно, мiстер Санрайс. Коли?
– Через пiв години.
– Добре, – кивнув Тед. Вiн озирнувся, але Еллiс вже вийшла з залу. Та й Джеффрi кудись зник. Вiн зiтхнув i вирiшив скоротати час в шкiльному кафе, щоб не пiднiматися знову в кiмнату. Воно було майже порожнiм. За одним iз столикiв Тед побачив Джеффрi Тоунс – той пив свою улюблену каву-лате.
– Ти чому мене не почекав? – дорiкнув йому Тед.
– Так я-то подумав, що ти пiшов без мене, i ось, вирiшив втопити свое горе вiд зради друга в кавi, – пожартував Джеффрi.
– Нi, мене директор затримав, – сказав Тед i замовив собi таку ж каву. – Хоче, щоб я до нього зайшов через пiв години.
– Навiщо? – здивувався Джеффрi.
– Не знаю.
– Може, хоче запропонувати тобi якусь роботу? – припустив друг.
– Роботу? Яку? – здивувався Тед.
– Хочеш викладати?
– Нi, ти що, це не для мене! – вiдмахнувся Тед. – Та й який з мене викладач, якщо я тiльки закiнчив школу? А ти-то чим хочеш зайнятися? Вже вирiшив?
– Ще нi. Папа пропонуе менi поiхати в подорож – на пошуки нових знань. Вiн навiть готовий оплатити все це. Хоча батьки менi i так нiколи нi в чому не вiдмовляють. Балують мене…
Обидва розсмiялися.
– Це не погано! – схвалив Тед.
– Поiхали зi мною, а? На пошуки пригод! – очi Джеффа загорiлися в передчуттi.
– Навiть не знаю, – знiяковiв Тед. – Розумiеш, я хочу знайти квартиру i роботу в Лондонi, щоб самому себе забезпечувати. Так що навряд чи я зможу.
– Шкода. Можеш попросити грошi у батькiв, потiм повернеш.
– Я подумаю.
– Думай, – прихильно кивнув Джефф i помiняв тему: – Ну як, ти вже зважився?
– Зважився на що? – не зрозумiв Тед.
– Увечерi – випускний бал, – багатозначно промовив Джеффрi. – Ти запросиш Еллiс на танець?
– Еллiс? – Тед вiдчув, як у нього пересохло в горлi, i зробив ковток. – При чому тут Еллiс?
– Тед, тiльки слiпий може не помiтити, що вона тобi подобаеться!
– Невже це так помiтно? – юнак залився сором'язливим рум'янцем.
– Я-то давно помiтив. Я ж твiй друг, i бачу, якi погляди ти на неi кидаеш. Ось i пiдiйди до неi. Що може бути краще випускного балу?!
– Думаеш у мене вийде? – Тед запитливо подивився на нього.
– Звичайно вийде, – ствердно кивнув Джеффрi.
– Уговорив, – рiшуче сказав юнак, – я спробую. – Тут його погляд впав на настiнний годинник, i вiн заквапився: – Ой, менi пора до директора!
Тед вибiг з кафе i, перестрибуючи через сходинку, пiднявся на другий поверх, де знаходився кабiнет мiстера Санрайса.
Цiкаво, що йому вiд мене потрiбно? Може, правда, запропонуе якусь цiкаву роботу? – думав юнак, стукаючи в дверi.
– Заходьте, – почув вiн голос директора.
Тед увiйшов. У кабiнетi, окрiм директора, був присутнiй Третiй Магiстр.
– Вiтаю! Ви просили мене зайти, мiстер Санрайс.
– Так, Тед, сiдай. Я не заберу у тебе багато часу.
Тед сiв. Директор – чоловiк рокiв шiстдесяти, вже сивий, посмiхнувся йому:
– Чи давно ти прийшов до нас в школу, а вже покидаеш нас! Час бiжить…
Невже правда хоче залишити мене працювати в школi? – промайнула у Теда думка. Директор тим часом продовжував:
– Хочу запитати: чи е у тебе якiсь плани на майбутне?
Тед задумався: взагалi-то у нього ще не було нiяких планiв, але йому було соромно в цьому зiзнатися. Все-таки вiн вважався одним з кращих учнiв, а не якийсь вiдсталий ледачий бовдур, який i пiсля школи не знае, як застосовують чарiвну паличку.
– Не зовсiм, директор, – повiльно промовив Тед. – Я хочу влаштуватися в Лондонi, знайти роботу.
– Вас цiкавить щось конкретне? – запитав Третiй Магiстр.
Тед знизав плечима.
– Нi. Я багато думав про те, чим хочу зайнятися, але так i не визначився. Тому вирiшив спочатку поiхати в Лондон, знайти квартиру i… сподiваюся, що випадок менi пiдкаже.
– Хто знае, може наша розмова i е цей випадок? – посмiхнувся директор. – Послухай уважно, що тобi хоче запропонувати Третiй Магiстр.
Тед запитливо подивився на Магiстра.
– Ви знайомi з Британським музеем? – запитав той.
– Звичайно, – трохи здивовано вiдгукнувся Тед, – я був там кiлька разiв.
– В музеi е вiддiл магii. Формально вiн пiдпорядковуеться музею, а насправдi – Магiстрату. Я хочу запропонувати вам роботу в цьому музеi. А також невелику квартиру – за рахунок Магiстрату, звичайно.
Тед здивовано застиг. Пропозицiя була дуже навiть привабливою.
– А в чому будуть полягати моi обов'язки? І чому саме я?
– Тому, що ви проявили кмiтливiсть, смiливiсть i мужнiсть, розкривши таемницю Чорного Чаклуна, i повернули його у вимiр безсмертних. Звичайно, пiсля цього ворота до них закрилися, але, може, воно й на краще, – Тед кивнув. Магiстр помовчав i продовжив: – Я буду говорити з вами вiдверто. Мiсяць тому наш спiвробiтник з вiддiлу магii зник. Пошуки нi до чого не привели. Ми вважаемо, що в вiддiлi вiдбуваеться щось таемниче. І нам потрiбна людина вашого складу – люблячий таемницi, цiкавий, смiливий, але, в той же час, обережний.
– Ви хочете, щоб i я зник? – пожартував Тед.
– Нi, звичайно нi! – розсмiявся Магiстр i Теду було дивно бачити на цьому кам'яному обличчi усмiшку. – Однак зайва обережнiсть, все ж, не завадить. Вашi обов'язки будуть дуже простi. Але, якщо помiтите щось незвичайне, цiкаве – зв'яжiться зi мною. Звичайно, все це за умови, що ви згоднi там працювати.
Тед задумався. Чому б i нi? Вiн любив загадки i таемницi. А тут пропонують вiдразу i роботу, i квартиру.
– А якщо менi там не сподобаеться, я зможу вiдмовитися?
– Звiсно.
– Тодi я згоден, – хитнув головою свiжоспечений чарiвник.
– Дуже добре. Вiдпочиньте вдома, а потiм приходьте до мене в Магiстрат. Я дам вам ключi вiд квартири i лист до заступника директора музею – мiстера Мерлега. Вiзьмiть цей номер телефону i домовтеся з моiм секретарем про зустрiч, – Магiстр змахнув рукою – i на столi з'явилася вiзитна картка. Вiн простягнув ii Теду.
– Дякую, Магистр!
– Удачi вам!
Юнак пiдвiвся i попрямував до дверей.
– До побачення.
– До побачення, Тед. Удачi тобi, – сказав директор.
– Дякую.
Тед вийшов з кабiнету i пiшов до себе в кiмнату, яку дiлив з Джеффрi ще з першого класу. Тодi-то вони i подружилися. Інодi сварилися, але завжди швидко мирилися, довiряли один одному секрети. Тiльки своi почуття до Еллiс Тед ретельно приховував вiд усiх, але Джефф, як справжнiй друг, здогадався i про них.
– Що хотiв вiд тебе директор? – запитав Джефф, як тiльки Тед увiйшов до кiмнати.
– Частково ти мав рацiю, – Тед сiл на свое лiжко.
– Вiн тобi запропонував роботу? – зрадiв товариш. – Цiкаву?
– Нi, не вiн. Менi запропонував роботу Третiй Магiстр.
– У Магiстратi?! – очi Джеффа вже почали захоплено округлятися.
