скачать книгу бесплатно
Юнаки повернулися на танцмайданчик. Тед озирнувся, але нi Еллiс, нi Майкла вiн не побачив.
Вони там, у дворi, стоять в обнiмку, – промайнуло у нього в головi. -Я повинен побачити це на власнi очi, – i Тед вибiг iз залу. Але навколо нiкого не було, взагалi нiкого. – Де ж вони?
Раптом Тед почув шум, який доносився з-за дерев, що росли бiля паркану. Юнак побiг туди. Його погляду постала неприваблива картина: Майкл намагався притиснути Еллiс до паркану i поцiлувати. Дiвчина ж вiдбивалася, що е сили.
– Вiдчепись, не треба, припини, – намагалася вона вiдштовхнути Майкла.
– Вiдчепись вiд неi, – недовго думаючи Тед, схопив того за комiр пiджака, i вiдiрвав вiд дiвчини.
– Спенсер, знову ти! – зло подивився на нього Майкл i, не роздумуючи, вдарив в обличчя. Тед встояв, тiльки помацав нiс – чи не йде кров. Потiм вiн глузливо подивився на свого суперника:
– Хочеш бiйки?
– Нi, будь ласка, Тед, Майкл… – зi страхом дивилася на них Еллiс.
– Хочу, – з викликом подивився на Теда його суперник. – Тiльки ж ми – чарiвники. Ну, де твоя паличка? – запитав Майкл, вийняв iз внутрiшньоi кишенi пiджака свою паличку i скерував ii на Теда.
– У кiмнатi.
– Тодi тобi не пощастило, – губи Майкла скривилися, вiн весь був у передчуттi: нарештi вiн помститься цьому Спенсеру за свою поразку в чемпiонатi.
– Що тут вiдбуваеться? – Джеффрi шукав свого друга i прибiг на шум. Вiн побачив перелякану, трохи пошарпану Еллiс, i Майкла, який направив на Теда свою чарiвну паличку.
– Тед захистив мене, – вiдповiла йому Еллiс, – а тепер Майкл хоче на нього напасти. Джефф, зроби ж що-небудь! – вона благально подивилася на Джеффрi. Але вiн нiчого не встиг зробити: Майкл змахнув паличкою в бiк свого суперника, i з неi вилетiв бiлий промiнь. Тед був беззбройний. Механiчно вiн захистився рукою, i, о диво: з його долонь з'явився блакитний прозорий щит. Бiлий промiнь вдарився в нього, вiдскочив, i повернувся назад, збивши Майкла з нiг.
Джеффрi i Еллiс з захопленням дивилися на Теда. Але юнак i сам не зрозумiв, що зробив i з подивом оглянув своi долонi. Нiхто з них не помiтив, як Майкл насилу пiднявся i пiшов.
– Тед, це було круто! – вигукнув Джефф.
Юнак не вiдповiв, так як ще не оговтався вiд того, що вiдбулося.
– Класно, Тед, i дякую тобi, – посмiхнулася йому Еллiс. – Вибачте, я пiду до себе.
Еллiс пiшла, а Тед сумно дивився iй услiд.
– Не переживай, – Джеффрi поклав йому руку на плече, – А хочеш, через кiлька днiв я влаштую вечiрку? Запрошу кiлька однокласникiв, в тому числi i Еллiс. І у тебе буде шанс запросити ii на побачення.
– А вона прийде? – Тед подивився на Джеффрi з надiею.
– Звiсно! Менi вона не вiдмовить – я вмiю переконувати.
– Було б непогано. Ти не образишся, якщо я пiду в кiмнату? Щось менi не по собi.
– Ти думаеш, я залишуся один веселитися в залi? Нiзащо! До речi, пiсля твого вчинку вона подивилася на тебе з захопленням, – зауважив Джеффрi, i Теду стало тепло на душi вiд цих слiв.
На наступний ранок, попрощавшись з усiма, Тед i Джеффрi зi своiми речами спустилися в двiр. Ось i все, закiнчилися щасливi шкiльнi роки. Що чекае iх там, в новому життi? Якщо Тед трошки i представляв свое майбутне, то для Джеффрi воно було невiдомим.
Друзi тепло прощалися один з одним, обiцяючи зателефонувати в найближчi днi. Їм було сумно усвiдомлювати, що бiльше нiколи в життi вони не переступлять порiг своеi школи (як учнi), тому вiдтягували свою телепортацiю, як могли. Але час не зупиниш. Останнi «пока, дзвони», i кожен натиснув на камiнь свого перстню.
Глава 2
Через кiлька днiв пiсля закiнчення школи Тед домовився про зустрiч з Третiм Магiстром. Вiн добре вiдпочив пiсля важкого навчального року, i йому не терпiлося зайнятися справою. Хоча, робота в музеi Теду здавалася нудним заняттям, але пропажа спiвробiтника музею пiдбурювала його цiкавiсть. Втiм, спiвробiтник мiг зникнути або добровiльно, або через особистi проблеми, якi не пов'язанi з музеем.
За п'ятнадцять хвилин до призначеноi зустрiчi Тед подумав про Магiстрат i натиснув на камiнь свого перстню-порталу. Як i слiд було очiкувати, вiн виявився перед головним входом в святая святих чарiвного свiту.
Магiстрат Чарiвникiв Великобританii перебував в Лондонi. За часiв секретностi вiн був невидимий для звичайних людей. Тепер же, кожен мiг побачити це великий будинок, а в певнi години i днi – вiдвiдати з екскурсiею. Щоб не бентежити звичайних людей, всерединi будiвлi не було навiть натяку на диво. Але так тiльки здавалося на перший погляд. У Магiстратi було дуже багато дверей, невидимих для непосвячених. І вели вони в кiмнати, де вченi-маги вдосконалювали силу чарiвництва, винаходили новi зiлля, проводили експерименти, створювали новi чарiвнi артефакти, зберiгали знання… Розповiдали, що в пiдземеллях навiть тримали в'язнiв.
Тед увiйшов в Магiстрат. На входi його зустрiв охоронець, який поцiкавився у юнака, з якою метою вiн прибув в Магiстрат. Пiсля короткого пояснення, охоронець пропустив Теда всередину i розповiв, як пройти до Третього Магiстру.
Тед пройшов по великому залу, де туди-сюди снували по своiх справах чарiвники i чарiвницi. Повернувши направо, вiн зiткнувся з високим чоловiком.
– Ой… – пискнув Тед вiд несподiванки. – Вибачте будь ласка…
– Нiчого страшного, – вiдповiв той. Тед продовжив свiй шлях, але чарiвник гукнув його: – Стривайте, ви ж Тед Спенсер?
Юнак обернувся. Цiкаво, хто тут, в Магiстратi, мiг його знати?
– Так це я. Але, вибачте, я вас не пам'ятаю.
– Альфред Фортеск'ю, батько вашоi однокласницi – вже, правда, колишньоi однокласницi – Еллiс. Ми зустрiчалися з вами. Це було давно – чотири роки тому.
– Так правда.
Тед знiяковiв. Це ж треба – зiткнутися в Магiстратi з батьком Еллiс! А вiн i забув, що той працював помiчником Другого Магiстра. Цiкаво, чи зручно запитати його, як вона поживае, чи нi? Всi цi думки промайнули в головi Теда зi швидкiстю блискавки.
– Я можу вам допомогти, Тед? Що ви шукаете? – запитав мiстер Фортеск'ю.
– У мене зустрiч з Третiм Магiстром, з приводу роботи.
– Ось як! Пiднiмайтеся на лiфтi на третiй поверх – там володiння Третього Магiстра. Ну, щасливо вам, Тед! Був радий зустрiчi з вами, адже Еллiс багато про вас розповiдала, особливо пiсля того випадку.
– Спасибi. До побачення.
Мiстер Фортеск'ю вiдправився у своiх справах, а Тед пройшов в коридор, де знаходилося близько десяти лiфтiв i юрмилася купа народу. Почувся дзвiнок, один з лiфтiв вiдкрився i миттево почав заповнюватися чарiвниками. Щоб встигнути на зустрiч, юнак абияк заштовхнувся в всередину. Лiфт злетiв вгору, зупиняючись на кожному поверсi.
– Третiй поверх, – сказав електронний голос лiфта, i Тед вийшов.
На поверсi вiн озирнувся. Вiн стояв посеред довгого коридору, де було багато однакових дверей… Тед застиг в замiшаннi – вiн не знав, куди йти.
– Вам допомогти? – запитав його молодий чарiвник в темно-малиновiй мантii.
– Так, непогано б, – соромливо посмiхнувся Тед. – У мене зустрiч з Третiм Магiстром. А я в перший раз тут.
– Тодi дозвольте вас проводити, – люб'язно запропонував юнак.
– Спасибi. Це буде до речi, а то я боюся спiзнитися.
– Не варто подяки – це моя робота, – посмiхаючись, вiдповiв малиновий маг.
Чарiвник провiв його по коридору, потiм вони повернули направо, увiйшли в якiсь дверi i опинилися в приймальнi Третього Магiстра. За столом бiля стiни сидiв ще один молодий чарiвник в такiй же малиновiй мантii. Також в кiмнатi знаходилося кiлька стiльцiв для вiдвiдувачiв. З приймальнi виходили ще однi дверi – швидше за все, в кабiнет Магiстра.
– У цього хлопця зустрiч з Третiм Магiстром, – сказав супроводжуючий секретарю. Той подивився в свiй журнал зустрiчей.
– Ви, мабуть, Тед Спенсер? – запитав вiн.
– Так це я.
– Сiдайте. Магiстр зараз вас прийме, – Тед сiв на вiльний стiлець, а секретар вiдправився доповiдати про нього Магiстровi. Через деякий час вiн повернувся i кивнув Теду: – Пройдемо зi мною.
Тед пiдвiвся i увiйшов до кабiнету. Інтер'ер кiмнати був дуже простий: великий стiл, за яким сидiв сам Магiстр, кiлька стiльцiв, шафа з книгами, на стiнi висiло три картини. Побачивши Теда, Магiстр пiдвiвся, привiтно посмiхнувся йому i простягнув руку, яку Тед потиснув.
– Я радий бачити вас, мiстер Спенсер. Дуже радий! Сiдайте. Що будете пити?
– Каву, будь ласка.
– Двi кави, – кивнув Магiстр секретарю.
Той вийшов, i через мить перед ними з'явилися чашки з кавою i печиво. Магiстр не поспiшаючи зробив ковток, смакуючи напiй. Тед наслiдував його приклад, але кава виявилась занадто гарячою. Вiн поставив чашку на стiл.
– Що ж ви не п'ете? Перед розмовою потрiбно промочити горло. Або вам не сподобалась кава? – запитав Магiстр.
– Що ви, кава дуже смачна, але я не п'ю гарячу, сер.
Магiстр зробив ще один ковток i почав свою розповiдь.
– Як я вже казав, в Британському музеi е вiддiл магii. Вiн з'явився чотири роки тому, пiсля скасування секретностi. Ви були одним з головних учасникiв тих подiй, мiстер Спенсер. Два роки Чорний Чаклун буквально тероризував Англiю, намагаючись пiдпорядкувати собi всiх – i чарiвникiв, i звичайних людей. І все це було бiльш нiж дивно. Адже Чорний Чаклун – безсмертний чарiвник i нiколи не втручався в справи, скажiмо так, смертних. І тiльки вам вдалося знайти притулок лиходiя i знешкодити його. Пiсля того як Чорний Чаклун перенiсся в свiй свiт, на очах у багатьох чарiвникiв i звiчайних людей, наше iснування вже нi для кого не було таемницею. Що ж, люди прийняли це спокiйно. Не всi, звичайно, але не будемо про це. Тодi нам, Трьом Магiстрам, i прийшла iдея вiдкрити в Британському музеi вiддiл магii. Багато чарiвникiв пожертвували туди своi артефакти. Крiм того, там е кiлька кiмнат, якi дають людям можливiсть вiдчути себе чарiвниками. Хоча, це скорiше нагадуе парк атракцiонiв, нiж музей. Але люди в захватi, i вiддiл мав i мае успiх. Родерiк Степпен був першим екскурсоводом вiддiлу. І, як я сказав, вiн зник. За кiлька днiв до свого зникнення, вiн був у мене i намагався щось сказати. Говорив про якiсь випадки проникнення в музей, але нiчого вкрадено не було. Говорив про якусь таемницю. На прощання вiн сказав, що у нього е якась iдея. Однак зi мною вiн нею не подiлився. Пiсля його зникнення до мене приходила чарiвниця Мерiiл – до неi в будинок намагалися забратися злодii. Адже ж у неi е дуже багато артефактiв, – Магiстр зробив паузу, допив свою каву i пильно подивився на Теда. – Тепер нам потрiбний новий екскурсовод в вiддiл магii. Там, в кабiнетi директора школи, ви погодилися, мiстер Спенсер. Чи згоднi ви зараз?
– Звичайно, сер, я згоден. Тiльки за умови, що моя робота не буде нудною.
– Це я вам обiцяю. Може, розповiдати iсторii не так вже й цiкаво, але головна ваша задача – дiзнатися, що сталося з Родерiком Степпеном i спробувати розiбратися, про яку таемницю вiн мiг вести мову.
– Я постараюся, – пообiцяв Тед.
– Але ж ви так i не розповiли нiкому, як ви зупинили Чорного Чаклуна, i що сталося в печерi, – проявив цiкавiсть Магiстр.
– Нi, i не розповiм – я поклявся. І не можу порушити клятву.
– Розумiю. Ось вам ключ вiд квартири i адреса. Я дуже сподiваюся, що вам там сподобаеться. Коли ви хочете почати працювати?
– Сьогоднi середа. Я можу почати з завтрашнього дня.
– Дуже добре. Тодi я подзвоню мiстеру Мерлегу. Про всi подii в музеi, особливо про таемничi, повiдомляйте менi вiдразу ж. Мiй секретар будь-який ваш дзвiнок буде переводити до мене, – сказав Магiстр на прощання.
Через кiлька хвилин Тед виявився бiля будинку, в якому вiн мав жити. Вiн пiднявся на третiй поверх, вiдкрив дверi i увiйшов всередину. Квартира була невеликою: передпокiй, кухня i iдальня, спальня i салон, а також ванна, туалет, пральна кiмната i невелика комора. Загалом, Теду сподобалися i квартира, i меблi. Залишилося тiльки перемiстити сюди деякi своi особистi речi i купити продукти. Тед вирiшив робити все поступово. Тому вiн вийшов на вулицю, натиснув на камiнь свого перстню, i перенiсся в будинок батькiв.
Тед, його батьки i сестра жили в Шотландii, в селi для чарiвникiв, але вже розсекреченому. Називалося воно Слiтрент. Батько Теда, мiстер Френсiс Спенсер, – лiкар, високий смаглявий чорнявий чоловiк сорока трьох рокiв з карими очима. Серед його пацiентiв були як чарiвники, так i звичайнi люди. Мама Теда – мiсiс Джейн Спенсер, сорокарiчна мiнiатюрна блондинка з блакитними очима, – фармацевт. В ii розпорядженнi була невеличка дiлянка землi, де вона вирощувала рiзнi чарiвнi рослини, а потiм з них варила зiлля. Цим заняттям вона захоплювалася ще зi шкiльних рокiв. Чоловiк високо цiнував здiбностi своеi дружини i постiйно користувався плодами ii праць у своiй практицi. З сестрою Теда, Лiлi, ми вже познайомилися. Як було вiдмiчено, i Тед, i Лiлi бiльше були схожi на батька, нiж на матiр. Це була дружна, любляча один одного сiм'я.
Тед увiйшов в будинок. Всi були в зборi i дивилися телевiзор. Першою його помiтила Лiлi.
– Тед, ти вже повернувся? Так швидко?
– Усе добре любий? – занепокоiлася мiсiс Спенсер.
– Так, все вiдмiнно, – Тед сiл на вiльне крiсло, – завтра я починаю працювати в Британському музеi. І у мене буде своя невелика квартира в Лондонi, – в його голосi звучала радiсть.
– Чудово! Значить, Магiстр виконав свою обiцянку, – сказав мiстер Спенсер.
– Звiсно. Вiн же Магiстр. Я хотiв би зiбрати деякi речi i перемiстити в свою квартиру.
– Я тобi допоможу, – запропонувала мiсiс Спенсер.
– Дякую, мамо. І я хотiв би попросити деякi продукти i трохи грошей, поки не отримаю зарплату. Можна? – Зараз, коли йому вже вiсiмнадцять, Теду було незручно просити у батькiв грошi, хоча тi йому нiколи нi в чому не вiдмовляли.
– Тед, про що мова, ти ж наш син! І завжди можеш звертатися до нас по допомогу, – вiдповiв йому батько.
Збори пройшли швидко, i ввечерi Тед був вже в своiй новiй квартирi. Так як повечеряв вiн вдома, весь його час пiшов на те, щоб поставити в холодильник продукти, розкласти по мiсцях своi речi i зателефонувати Джеффрi.
Годинник показував десять, коли Тед, знесилений квартирними турботами, набрав номер друга. Джеффрi пiдняв трубку.
– Привiт, Джефф, ти ще не спиш?
– Тед, який сюрприз! Я вже було подумав, що ось, школу закiнчив i забув свого друга. А я тобi дзвонив, але тебе не було вдома.
– Правда? Менi нiхто нiчого не сказав. Я тобi дзвоню зi своеi новоi квартири, а завтра я починаю працювати.
– Правда? Здорово! Можна до тебе?
– Звiсно. Тiльки завтра. Я вмираю вiд втоми. Як просуваеться пiдготовка до вечiрки? Чи ти вже забув?
– Що ти! Саме тому я тобi дзвонив. У п'ятницю о восьмiй вечора я чекаю тебе.
– Я прийду. А…
– Еллiс теж обiцяла. Ти ж це хотiв запитати?
– Так. Це. Уявляеш, я сьогоднi в Магiстратi зустрiв ii батька. Вiн мене впiзнав, а я його нi.
– Так, незручно вийшло! Гаразд. Завтра розкажеш про все. На добранiч, Тед. Вiдпочивай.
– І тобi на добранiч, Джефф.
Пiсля розмови Тед прийняв душ i пiшов спати.
Наступного дня, без десяти вiсiм ранку, вiн, одягнений у свiтло-блакитну сорочку i чорнi брюки, увiйшов на територiю Британського музею. Чарiвник бував тут i ранiше, i дуже любив прогулюватися по залах, дивитися на египетськi мумii, давньоримськi i давньогрецькi скульптури, колекцiю старовинних монет та iншi цiнностi. Але сьогоднi Тед вiдразу пiднявся по сходах пiд скляною стелею i пройшов до кабiнету, де його чекав один з помiчникiв директора музею – мiстер Алан Мерлег.
– А, ласкаво просимо, мiстер Спенсер! Радий, що ви будете нашим новим спiвробiтником. Магiстр вас дуже хвалив, а я повнiстю покладаюся на його думку. Я сподiваюся, що ми вiдмiнно спрацюемося. Сiдайте, – радо вiтав Теда мiстер Мерлег.
– Менi теж дуже приемно, сер.
