скачать книгу бесплатно
Вони потиснули один одному руки. Тед з цiкавiстю подивився на свого начальника – приемний чоловiк рокiв п'ятдесяти, волосся з сивиною, зачесане назад, блакитнi очi, прямий нiс, тонкi губи, вольове пiдборiддя.
І я сподiваюся, що ми спрацюемося, – подумав Тед.
– Каву, чай? – запропонував мiстер Мерлег.
– Каву, дякую.
Помiчник директора попросив секретаря принести кави.
– Хоча потрiбно було б попросити вас створити каву з вашоi чарiвноi палички, – посмiхнувся мiстер Мерлег своему новому спiвробiтнику.
– На мiй жаль, iжу не можна чаклувати.
– Так? Шкода. А що ще не можна чаклувати?
– Грошi. Ще не винайшли такi заклинання. Та й заборонено це Магiстратом. Адже тодi нiкому не потрiбно буде працювати, i навiть уявити страшно, до чого це призведе. Але, вибачте, хiба ви не чарiвник?
– Нi, на мiй превеликий жаль. Але багато чого знаю про чарiвний свiт. Робота така.
Секретар мiстера Мерлега принiс каву. Тед вiдпив маленький ковток.
У звичайних людей теж непогана кава – не гiрша, нiж у нас, – подумав Тед. Але кава була гарячою i Тед вирiшив трохи почекати.
– Розкажiть трохи про ваше навчання. Чому вас вчать в школi чарiвництва? – попросив мiстер Мерлег.
– О, багато чому. В основному заклинань i володiнню чарiвною паличкою. За допомогою палички можна вiдчиняти i закривати все, що завгодно, перетворювати однi речi в iншi. Також ми вчилися виготовляти елiксири, лiкувати, вивчали мови, iсторiю та iншi предмети, якi вивчають в звичайних школах. На жаль, навiть школа не дае нам всього. Я навчився тiльки магii за допомогою чарiвноi палички – уснiй i уявноi. Але дуже хотiв би навчитися тiлесноi магii – за допомогою руху тiла, без палички.
Тед згадав шкiльнi роки, його очi заблищали. Мiстер Мерлег дивився на нього з посмiшкою, як люди, що набралися життевого досвiду, дивляться на молодих, якi тiльки починають доросле життя. Тед замовк, а потiм знiяковiло промовив:
– Вибачте, здаеться, я захопився.
– Що ви. Менi було цiкаво. Але тепер дозвольте показати вам нашi багатства, розповiсти про нашу роботу i вашi обов'язки, – з цими словами мiстер Мерлег повiв Теда в вiддiл iсторii магii. – На жаль, наш вiддiл поки невеликий. І один з ваших обов'язкiв – пошук i поповнення запасiв нашоi колекцii. Ми отримали на це спецiальний дозвiл Магiстрату.
– І як же ii поповнювати? – поцiкавився Тед.
– О, це не проблема. Є архiви, навiть газети. Музей нам видiляе великi кошти, так як наш вiддiл користуеться величезним попитом у вiдвiдувачiв.
Минувши кiлька залiв, вони прийшли до вiддiлу магii. Свiтло в вiддiлi було вимкнене, а вхiд загороджувала стрiчка.
– Але вiддiл закритий. Чому? – запитав Тед.
– Чи бачите, мiстер Спенсер, пiсля того як колишнiй спiвробiтник зник, вiддiл закритий.
– Так, менi Магiстр розповiдав про його зникнення. Але як це сталося?
Хоч Тед був в курсi, але йому хотiлося почути i версiю мiстера Мерлега. Останнiй розвiв руками:
– Просто в один з днiв вiн не з'явився на роботу. Вдома його не виявилося, запит в Магiстрат нам нiчого не дав. Магiчна полiцiя його шукае, але все марно, – зiтхнув мiстер Мерлег i помiняв тему: – Сподiваюся, ваша чарiвна паличка при вас? І вона в порядку?
– Так, звичайно. І я ще не порушив жодного пункту з Кодексу Чарiвникiв, якщо ви про це.
– Про це.
Мiстер Мерлег включив свiтло i зняв стрiчку. Тед оглянувся. Навколо було безлiч рiзних чарiвних предметiв i артефактiв. Вiддiл йому здався знайомим, хоча в останнiй раз, коли вiн був в Британському музеi, його ще не було.
Невже менi потрiбно буде вивчити напам'ять розповiдi про цi предмети? – подумав Тед з важким подихом. – А потiм розповiдати про них вiдвiдувачам та сидiти довгими годинами в архiвi. А Магiстр говорив, що нудно не буде. І де тут таемниця? Може, мiй попередник сховав якiсь записи в архiвi, якi допоможуть менi вiдповiсти на цi питання? Ось тiльки якi питання? Мiстер Мерлег виглядае звичайним службовцем.
– Тепер, мiстер Спенсер, вiзьмiть свою чарiвну паличку i доторкнiться нею ось до цього експонату.
Це був меч з рiзьбленою рукояткою. Тед так i зробив. З'явилася фiгура дуже стародавнього чарiвника в серпанку. Вона почала говорити:
– Я – Мерлiн, чарiвник i чародiй, тримаю в руках меч Екскалiбур. Вiн був викуваний самим богом…
– Тепер знову торкнiться паличкою меча, – сказав мiстер Мерлег, Тед доторкнувся, i фiгура зникла. – Ось бачите, вам навiть не потрiбно знати все це напам'ять. Вашi обов'язки будуть лише в тому, щоб приводити в дiю паличкою чарiвнi предмети. Але бажано, щоб ви знали про них все. Думаю, що поступово у вас це вiдкладеться в головi. Ще я хочу познайомити вас з нашими чарiвними кiмнатами. Людям вони дуже подобаються.
Вони зайшли в першу кiмнату, над дверима якоi висiла табличка: «Переможи Чорного Чаклуна». В кiмнатi було темно.
Цiкаво, чи знае мiстер Мерлег, що саме я перемiг цього Чаклуна? – подумав Тед, але нiчого не сказав.
– Змахнiть паличкою, мiстер Спенсер.
Тед так i зробив. Кiмната засвiтилася слабким свiтлом. У протилежного боку, немов з безлiчi чорних пiщинок, почала збиратися чорна фiгура. Фiгура перетворилася в Чорного Чаклуна – чарiвника з пронизливими чорними очима, чорним довгим волоссям i одягненого в усе чорне – абсолютно не такого, яким той був насправдi. Чаклун нацiлився на Теда паличкою, i з неi вилетiв червоний промiнь.
– Магана! – миттево зреагував Тед, а мiстер Мерлег розсмiявся.
– Це не справжне диво, мiстер Спенсер! Вiдвiдувачi отримують чарiвну паличку, не справжню, звичайно, список заклинань i борються з Чаклуном. І завжди перемагають.
– Це було правдоподiбно, – вiдповiв знiяковiлий Тед. Вiн змахнув паличкою – Чаклун розсипався, а свiтло згасло.
Вони пройшли до наступноi кiмнати, напис на якiй був таким: «Полiт на драконах». За допомогою чарiвництва кiмната була перетворена на величезну територiю, де були лiс, рiчка i галявина, вкрита травою i квiтами.
– Де ж дракон? – поцiкавився Тед.
– Змахнiть паличкою.
Тед змахнув паличкою, i до них вiдразу ж прилетiв дракон коричневого кольору. Вiн опустився на колiна – так, щоб вiдвiдувачi могли видертися на нього.
– Але ж вiн не справжнiй, хоча диво вiдмiнне, – розчаровано сказав Тед.
– Так. Але у людей виникае почуття, що вони катаються на справжньому драконi.
– А якщо хтось зiрветься i впаде?
– Не хвилюйтеся, його чекае м'яка посадка.
Напис над третьою i останньою кiмнатою свiдчила: «Виберися iз зачарованого лабiринту».
– Сюди ми не будемо заходити. За допомогою чарiвноi палички ви включаете дii лабiринту: чудовиська, пастки, i iншi премудростi. Вiдвiдувачi повиннi вибратися назовнi, долаючи перешкоди i захищаючись несправжнiми чарiвними паличками. Хто не змiг – натискае на одну з кнопок, якi знаходяться на стiнах лабiринту, i це вiдкривае йому вихiд.
– Цiкаво.
– Тепер ходiмо в архiв.
У кутку зали вiддiлу магii були невеликi дверi. Туди i провiв мiстер Мерлег Теда. Вся кiмната була заставлена сувоями, книгами, манускриптами. Бiля вiкна стояли стiл i стiлець. У кутку – невелика шафа.
Я тут i за мiсяць не виявлю нiчого таемничого. Може, Магiстр мене обдурив, i нiякоi таемницi немае? А моему попереднику просто набридло тут все, i вiн поiхав до Австралii, або в Африку, або ще куди, – подумав Тед.
– Ось тут ви будете проводити свiй час, вiльний вiд вiдвiдувань публiки. У нас тут величезний матерiал для вивчення. Крiм того, у мене для вас е ще одне завдання: я вас дуже прошу скласти картотеку ось цих документiв. Я просив про це вашого попередника багато разiв, але… – мiстер Мерлег безнадiйно махнув рукою. – А в цiй шафi можете зберiгати своi речi. Вiдвiдувачiв будете приймати в мантii. Вона у вас вже в шафi. Їх уже, правда, нiхто з чарiвникiв не носить, але це справляе враження на вiдвiдувачiв. А тепер дозвольте вас залишити. Ознакомтесь зi всiм. Обiд у нас з двох до трьох. Тут за кутком е непогане кафе. Раджу.
– Велике спасибi, сер! Постараюся виправдати вашi надii.
Мiстер Мерлег пiшов, i Тед залишився один. Вiн вiдчинив шафу i дiстав мантiю – чорну зi срiбною обробкою, i подивився на годинник: до обiду залишався один час, i Тед вирiшив витратити його на ознайомлення з експонатами. А пiсля обiду можна посидiти в архiвi.
Коли Тед вийшов з кiмнати в вiддiл, вiн здригнувся – вiн впiзнав цей зал, адже саме тут його катували, тiльки ось вiдбувалося все це в його таемничому снi. Тед вiдiгнав вiд себе неприемнi спогади i почав знайомитися з експонатами. Вiн торкався до них паличкою – з'являлися духи рiзних чарiвникiв i чарiвниць, i вiн слухав цiкавi розповiдi про тi чи iншi чарiвнi предмети. На превеликий жаль для Теда, експонати були самими звичайними, звичайними для чарiвника. У музеi не було нiяких нi темних артефактiв, нi проклятих. О другiй годинi вiд надлишку iнформацii у новоявленого екскурсовода заболiла голова, i вiн з легкою совiстю пiшов шукати кафе.
Кафе було невеликим, дуже затишним, але зовсiм не чарiвним. За дальнiм столиком Тед побачив мiстера Мерлега i ще двох осiб – мабуть, теж спiвробiтникiв музею.
– Мiстер Спенсер, проходьте до нас! – гукнув його помiчник директора. Тед пiдiйшов. Мiстер Мерлег звернувся до людей за столом: – Дозвольте представити вам: наш новий спiвробiтник з вiддiлу iсторii магii мiстер Тед Спенсер. Мiстер Спенсер, а це нашi спiвробiтники – мiстер Том Смiт i мiстер Джеймс Пул.
Тед потиснув обом руки.
– Дуже приемно.
– Значить i ви чарiвник, як i старина Род? Вiн нам показував цiкавi фокуси своею паличкою, – сказав один з них.
– Так, я чарiвник. Правда, не такий вже вiдомий, як тi, чиi експонати знаходяться в музеi, але у мене все попереду, – добродушно вiдгукнувся Тед.
Чарiвник махнув паличкою – i скатертина з бiлоi перетворилася в рожеву, на якiй переливався золотий вiзерунок. Спiвробiтники засмiялися. Видно, що, побувавши в суспiльствi попередника Теда, вони вже звикли до подiбних фокусiв. До них пiдiйшла офiцiантка – приваблива дiвчина рокiв сiмнадцяти. Мабуть, працiвники музею були ii постiйними клiентами.
– Добрий день, джентльмени, вам як зазвичай? А хто цей молодий юнак? – з посмiшкою привiталась вона.
– Це наш новий спiвробiтник з вiддiлу магii – Тед Спенсер. Тед, це Моллi, – представив iх мiстер Мерлег.
– О, ви знайшли чарiвника, мiстер Мерлег? Обов'язково загляну до вiддiлу магii, – тут вона побачила скатертину i посмiхнулася Теду: – Ну а скатертину повернiть в колишнiй вигляд, хоча ваша менi подобаеться бiльше.
Тед знову змахнув паличкою – i скатертина знову стала бiлою. Моллi посмiхнулась.
Пiсля гарного обiду i приемного знайомства, свiжоспечений екскурсовод повернувся в музей i засiв за архiви. Вiн працював до п'яти, а потiм пiшов додому. Так закiнчився його перший день.
Не так вже й погано, як думалося спочатку, – подумав вiн.
Увечерi до Теда прийшов Джеффрi. Вони обнялися, i Тед показав йому своi володiння.
– Непогано. Зовсiм непогано, – схвалив Джефф. – Ти тут сам собi господар, i дiвчину е куди привести.
– Джефф, – знiяковiв Тед, уявивши, що вiн може бути наодинцi з Еллiс в своiй квартирi.
– Чому б i нi? Нам вже по вiсiмнадцять, i пора знайти собi подруг. Хоча, ти вже знайшов.
– Ну, Еллiс менi ще не подруга. Давай, розкажи менi про вечiрку, – Тед попрямував до холодильника. – Що будеш пити?
– Пиво е?
– У мене все е – я завантажив свiй холодильник iжею.
Тед дiстав двi банки пива i одну простягнув Джеффрi. Друзi сiли на диванi у вiтальнi, i Джефф взявся за розповiдь:
– Вечiрка завтра о восьмiй. Будуть однокласники, але небагато. Еллiс насилу погодилася, та й то, пiсля того, як я запросив Джейн – ii подругу.
Тед скривився.
– Джейн теж буде? Як же я зможу поговорити з Еллiс? Цi двi подружки не вiдходять одна вiд другоi.
– Дозволь менi цим зайнятися. До того ж, я ж не запрошував Майкла, – посмiхнувся Джеффрi, i помiняв тему: – Ну, а як перший день в музеi? І що там сталося мiж тобою i батьком Еллiс?
– Нiчого особливого. Коли я був в Магiстратi, ми зiткнулися в коридорi. Вiн впiзнав мене, а я його нi. Ще вiн сказав, що Еллiс йому багато про мене розповiдала, – кажучи це, Тед почервонiв. Все таки приемно знати, що дiвчина, яку вiн любив, думала про нього, говорила про нього.
– А як в музеi? – питання Джеффрi повернуло Теда на землю.
– Та нiяк. Мiй начальник – звичайна людина, службовець. Вiддiл трохи нудний: рiзнi чарiвнi артефакти, та й то, нiчого небезпечного, i три кiмнати, якi бiльше пiдходять Дiснейленду, нiж музею. В моi обов'язки ще входить архiв. От i все. Нiчого таемничого. Але ж це був тiльки перший день. Завтра приступлю до пошукiв, – Тед промовчав про те, що саме вiддiл магii вiн бачив у своему снi. – Ну, а ти чим думаеш зайнятися?
– Не знаю, Тед. Потрiбно подумати. Може, менi стати великим мандрiвником i мисливцем на чудовиськ?
Тед розсмiявся.
– Чому нi? З спiйманих тобою чудовиськ робитимуть опудала i вiдправлятимуть до музею. А я буду з гордiстю розповiдати вiдвiдувачам, як мiй друг з ними боровся i перемiг!
