скачать книгу бесплатно
– Як прiзвище? – не дав йому договорити Голуб’ятнiков.
– Стефан Бойко!..
– Бойко? А я думав, що другий!..
Голуб’ятнiков трохи помовчав. Несподiваний плян спав йому на думку. Цей випадок вiддавав йому в руки обох студентiв i тепер Голуб’ятнiков мiг розправитися з ними собi до вподоби й вiн задоволено посмiхнувся.
– Тут ще один е!.. Я беру iх обох на себе. Ви тiльки налагодьте слiдкування. Попались, голубчики!.. Це дуже добре, що ви зайшли. Я про це доповiм. Тепер ви можете йти. Не забудьте!.. Хай двое з ваших ввесь час слiдкують за ними. До побачення?..
Пристав негайно залишив примiщення, а Голуб’ятнiков повернувся до кiмнати.
– Все гаразд! – вiдповiв вiн на погляд Жанни.
Плян, що поволi перетравлювався в шлунковi його мозку, викликав iронiчу посмiшку, що злорадно куделилась на кiнчиках його вус.
IV
Листи
Лист поручника Сергiя Голуб’ятнiкова до Євгенii Барк
Пiвнiчний Ризький фронт
«Шановна Євгенiе Михайлiвно!
Уже майже рiк, як я з Вами не бачився. Як поживае кiт, що я Вам його подарував?.. Такий же вiн, як i був худий, чи погладшав i поздоровiшав?.. Коли я згадую про кота, я згадую про Вас, i Ви, мабуть, коли дивитесь на нього, або пестите його своею чарiвною ручкою, згадуете мене. Страшенно люблю котiв! Вони нагадують менi своею електричною шкуркою дотики жiночого колiна. І дуже не люблю кiшок, бо вони нагадують менi нiгтi, що можуть подряпати обличчя. Я прозвав Вас за Вашу холоднiсть до мене «шпротиком». О, коли б я мiг прозвати Вас хоч кiшкою… Але Ви холодний «шпротик» – рибка, що прохолоджуе мое мiцне, як коньяк, кохання.
Вибачте за такi гастрономiчнi порiвняння, але я п’ю коньяк i заiдаю шпротами, пишучи цього листа. Я вiд цього маю подвiйну насолоду. Поперше, пишучи листа до Вас, я згадую Вашу постать i Ваше обличчя, а, подруге, нашi героi десь знайшли пiдвал з коньяком i винами. Добрi вина – це така лакоминка в нашому сiрому фронтовому життi. Так, життя наше сiре, його не прикрашують такi красунi, як Ви, його не прикрашуете Ви. Правда, феерверк нiмецькоi канонади – рiч чудова. Вiн спонукае нас до героiчних вчинкiв, але нема дам, щоб нам плескали. Я знаю, Ви любите героiв. Героiв тут багато, але вони в’януть, нема тих, хто мусiв би iх привiтати й заохотити своею посмiшкою.
Як поживае Ваш папан, шановний професор Барк? Передайте йому мiй привiт.
Жанно, напишiть менi правду, чи не закохалися Ви знов у якогонебудь студента, тодi я кинусь в огонь нiмецьких кулеметiв i покiнчу з коханням. Одчайнi думки народжуються в моiй головi, менi iнодi хочеться зробити героiчний вчинок. Ну, кинутись, наприклад, самому на всi нiмецькi шанцi й порубати всiх, але мене стримують лише колючi дротянi загороди, об них можна подряпати моi чудеснi лакованi чоботи. Всi моi приятелi дивуються, що вони досi, як новi, але в цьому нема нiчого дивного, я бережу iх. Отже, коли Ви знову закохались в когонебудь, менi доведеться подряпати iх.
Чорт!.. Цi ординарцi – такий безлапий народ! Цей Бойко, Ваш знайомий, хоч i студент, але хам. Я щонебудь придумаю вже для нього. Ви не бiйтесь, з них повилiтають усi iхнi дурацькi iдеi. Ну i що Вам могло подобатись у цих студентiв, з них навiть порядних солдатiв не зробиш. Муславський уже в шанцях. Доведеться менi й Бойка туди спровадити, нiякого толку з нього. Ви писали менi, щоб я турбувався ними. Отже, безпечнiше мiсце для них у шанцях, бо на iншiй роботi вони зароблятимуть однi наряди та дорiкання.
Не турбуйтеся!.. В шанцях обов’язки дуже простi. Сидять там собi люди i пострiлюють у повiтря, а, настрiлявшись, iдуть у тил вiдпочивати. Отже, Вашим студентикам нiчого не загрожуе. Ах, забув сказати Вам, що цей Бойко допiру трохи не перекинув пляшки з коньяком. Поганий з нього вийшов ординарець. Хiба з дезертира може вийти порядний солдат!..
Жанно, Ви для мене богиня вiйни!.. Я готовий воювати ще десять рокiв i перекалiчити всiх нiмцiв, лише б Ви, нарештi, дiсталися менi в нагороду. Невже поручник Голуб’ятнiков для Вас не звучить?..
Я нiяк не можу висловити в цьому проклятому листi мого почуття до Вас. Моя бабка колись учила мене писати листи, але ii французькi фрази звучать мляво. Чорт вiзьми!.. Ця далека канонада, що я ii чую, пишучи цього листа, змушуе мене висловлюватись iнакше. Чорт вiзьми, невже Ви не кохаете мене?.. Будь я тричi проклятий, коли Ви не станете моею!.. Хай усi набоi нiмецьких гармат зваляться на мене, коли не буде цього. Я кохаю Вас до чортикiв, до багнетноi атаки!.. Бачите, як я Вас кохаю?..
Ви посмiхнетесь, читаючи цi рядки. Скажете, що я несамовитий, чудак, що брутальний, як всi вiйськовi, але хай чорт вiзьме мою душу, коли Ви не хочете ii. Як Вам розповiсти про все?..
От прикрiсть, – зламався олiвець! Я дуже натискую, правда? Треба легше, я знаю. Треба нiжно, тодi буде бiльше ласкавих слiв, що так подобаються дамам. Треба бiльше комплiментiв, бiльше порiвнянь, але я не спецiялiст з фiлологii, це я залишаю – Ви знаете кому?.. – Йому!..
Вiн Вам, мабуть, пише листи щодня, але тут уже я нiчого не можу зробити. Який жаль, що я не можу перешкодити цьому!.. Коли б я мiг, я оточив би будинок, де Ви живете, подвiйним колом колючоi дротяноi загороди i на дах поставив би кiлька кулеметiв.
На жаль, Ви дуже далеко звiдси. Тут я сиджу в напiвзруйнованому нiмецькими гарматами будинку, слухаю далекi вибухи вiйни i мрiю про Вас.
Ми знаходимось близько Риги й обороняемо пiдступи до Петербурга. Я ввесь час силкуюся собi уявити, що це я захищаю особисто Вас, i це мене пiдбадьоруе. Чому Ви так рiдко й так мало пишете? Невже ж захисники нашоi батькiвщини Вас так мало цiкавлять?
Я обороняю батькiвщину й може умру за неi, може нiмцi зараз почнуть обстрiл цього мiстечка, де ми знаходимось, i мене роздушать цi стiни будинкiв, а Ви мовчите?..
Хоч би ще раз побачити Вас i почути Ваш голос, Жанно, почути шелест Вашоi сукнi!.. Якi божевiльнi бажання, правда?.. Так, це бажання терзае мене до божевiлля, до одчаю, але менi доведеться лише обмежитись такою сантиментальнiстю, як поцiлувати цього листа й переслати його Вам.
Коли б я мiг, я запровадив би в життя нову модну рiч, намисто з нiмецьких шрапнелiв. Жiнки з цим намистом на шиi мали б вигляд справжнiх богинь вiйни й пам’ятали б краще за чоловiкiв, що думають про них пiд час атаки. Жанно, я Вам, мабуть, подарую таке намисто з шрапнелiв.
От приблизно все, що я Вам можу написати. Менi дуже прикро, що на паперi не розкажеш усього, але й цього досить, щоб Ви зрозумiли, що я почуваю.
Жанно, пообiцяйте менi, що Ви нiкого не покохаете! Я вже мрiю про те, як ми з Вами в Петербурзi пiдемо ввечерi на Неву, або поiдемо на Стрiлку й дивитимемось на захiд сонця. Хай надiйде швидше ця прекрасна хвилина.
До першоi несподiваноi кулi, що влучить в мое серце.
Ваш С. Голуб’ятнiков».
Поручник Голуб’ятнiков прочитав листа, допив зi склянки коньяк i трохи замислився.
В кiмнатi, де вiн сидiв, було насмiчено i брудно. Бруднi, голi стiни були прикрашенi лише шаблею та револьвером поручника, що висiли на гвiздку. В кутку кiмнати стояло зiм’яте залiзне лiжко, а на стiльцях, що в безладдi стояли по кiмнатi, були порозкиданi рiзнi поручниковi речi. Сам поручник сидiв за столом коло вiкна. Кiлька пляшок лежало в кутку пiд столом i ще недопита пляшка з коньяком стояла перед ним на столi. Шибки у вiкнi тихо деренчали вiд недалекоi канонади.
Поручник Голуб’ятнiков взяв чистий аркуш паперу й почав писати нового листа. У перервах вiн пив коньяк i тихо бурмотiв собi пiд нiс.
– Ну, панночко, невже Вам i цього буде замало!..
– Чорт вiзьми!..
– Я поскручую вашим коханцям голови!..
Зупинявся i знову писав, мiцно натискуючи хемiчним олiвцем на аркушик паперу.
За вiкном гомонiли солдати, пирхали конi й торохкотiли вози полкового штабу.
Частина полку вже виступила на передовi позицii в шанцi. Друга частина готувалася зробити це надвечiр i закiнчувала своi останнi справи.
Коли стемнiе, солдати знову пiдуть у шанцi пiсля короткого вiдпочинку й мiситимуть у них грязюку i брудний розталий снiг, мерзнучи вiд вогкости й ховаючись за бруствером од нiмецьких куль i набоiв. І коли намiшають лемiшки з власноi крови, грязюки i брудного снiгу, тi, що залишаться живi, знову пiдуть вiдпочивати в зруйнованi будинки мiстечок або сiл.
Пiд час таких вiдпочинкiв поручник Голуб’ятнiков згадував своiх знайомих i мiж пияцтвом та службовими справами писав довгi листи. Вiн робив це з насолодою, черпаючи надхнення з пляшки вина або коньяку.
Тепер вiн писав листа своему приятелевi, що вчився з ним колись у кадетському корпусi, й лише тепер згадав про нього, бажаючи втягнути його у свiй роман, як випадкового агента для доручень.
Лист поручника Голуб’ятнiкова до приятеля
Пiвнiчний Ризький фронт
«Вовко!
Здоров, друже!.. Чи пiзнаеш руку?.. Рука та сама, що стискала колись твою. Пишу тобi з передових позицiй i заздрю. Ти там у Петербурзi, мабуть, розважаешся собi, старий джигуне, а ми тут кров проливаемо.
У мене до тебе прохання. Ти завжди був пролазливий i крутився в усiх порядних колах нашоi батькiвщини. Чи не зустрiчав ти серед них професора Барка, а особливо його дочку. Пригадай, помiркуй, переглянь усiх своiх знайомих i напевне знайдеш! А коли нi, то зв’яжись. Зв’яжись обов’язково! Зроби це для мене i я тобi буду вдячний до могили. А головне – це тобi самому буде приемно.
Правда, твоеi конкуренцii я не боюся, бо в тебе фiзiя безпардонна, ти сам знаеш яка, не ображайся! У всякому разi обличчя твое не викликае в мене нiяких сумнiвiв. Отже, доручаю тобi дуже важливу справу!..
Познайомся з дочкою професора Барка. Звуть ii Євгенiя Михайлiвна, а коли зазнайомишся ближче, називатимеш просто Жанною, так звуть ii в родинi.
Слухай, Вовко!.. Я певен, що ти вiдразу закохаешся по самi вуха. Бабуля вона прекрасна. Мае дуже багато всього, що треба мати кожнiй поряднiй жiнцi. Стан у неi, як у благородного мерина, але ще дика, не об’iжджена. Ну, та ти сам побачиш, ти ж розумiеш на конях.
Оце допiру я написав iй листа. Нагорнув такого, що аж жах бере! Набрехав iй про рiзне почуття: кохання, пристрасть, смерть тощо. Ви моя голубка, богиня, без вас не можу я жити, страждаю, аж до рiзачки в животi, хочу бачити, повернусь з фронту – поженимось! А також ще безлiч усякоi сантиментальноi нiсенiтницi. Хай читае!..
