скачать книгу бесплатно
– Кис-кис, Агасфер! – покликав Муславський.
Кiт зiскочив з колiн Голуб’ятнiкова й кинувся чогось у дальнiй куток кiмнати, можливо, що там була миша.
Присутнi здригнули вiд несподiванки. А Голуб’ятнiков став задоволено покручувати своi вусики, що нагадували два шматочки бiлявого клоччя.
– Ну, панове, у нас уже все готово, ми можемо приступити до сеансу! – пiдвелася Жанна зi свого фотелю. – Прошу до другоi кiмнати.
Гостi неохоче повставали зi своiх теплих куточкiв i парами перейшли до другоi кiмнати. Тут серед кiмнати стояв трьохногий круглий стiл, оточений стiльцями за кiлькiстю гостей. Гостi посiдали навколо столу, склавши руки на стiл. Жанна сiла мiж Муславським та Голуб’ятнiковим.
– Тепер треба, щоб руки всiх з’едналися й пiшов магнетичний ток! – сказала Жанна.
Гостi поклали своi п’ятернi на стiл так, щоб пальцi з’еднувалися з пальцями сусiда, i таким способом вийшло велике коло з рук, що лежали на столi. Хтось погасив електрику й у кiмнатi стало темно, деякий час було чутно дихання й сопiння присутнiх. Раптом хтось кашлянув i завовтузився на стiльцi.
– Тихше, панове! – промовив Криницький. – Потрiбна абсолютна тиша…
Знову все стихло. Всi сидiли мовчки, лише було чути, як у сусiднiй кiмнатi пройшла покоiвка. Раптом стiл похилився i знову став на свое мiсце.
– Ой! – скрикнула якась панночка.
– Тсс!.. Тихше, будь ласка!..
– Менi страшно!.. – вiдповiла панночка.
– Дух, ти тут? – запитала Жанна.
Стiп нахилився знову i стукнув нiжкою об пiдлогу один раз.
– Коли – так, стукни один раз, коли – нi, стукни два рази!
Стiл нахилився i стукнув три рази.
– Ай! – скрикнула та сама панночка. – Мене хтось хапае за ногу.
– Тихше! – розлютовано скрикнув Криницький. – Бо дух розсердиться.
– Дух, як тебе звати? – запитав Голуб’ятнiков.
Стiл почав вистукувати за абеткою.
– Н-а, на, п… о… напо… л…
– Наполеон! – сказав Муславський.
Стiп хитнувся один раз.
– Наполеон! – захоплено прошепотiла якась панночка.
– А ви думали, що це хто? Ваша бабуня? – вiдповiв Муславський. – Це справжнiй Наполеон!..
– Наполеоне, скажи, чи буде мене вбито на фронтi? – запитав Голуб’ятнiков.
Стiл знову почав вистукувати.
– І…д-и… т… и… п… i-д … i-д… iди ти пiд… т… ри… ч-о… р…
– Наполеон посилае вас пiд три чорти, пане поручнику! – ввiчливо промовив Муславський.
Голуб’ятнiков роздратовано крякнув i одiрвав руку вiд столу, нервово вхопившись за правого вуса.
– Цей Наполеон трохи брутальний, як i всi вiйськовi! – сказала Жанна.
– Я ж казав, коли ми будемо гомонiти, то дух розсердиться! – зауважив Криницький.
– Давайте викличемо когось iншого! – сказала Жанна.
– Може, Пушкiна? – запропонував Муславський.
– Фi!.. – сказав хтось з присутнiх. – Пушкiн завжди лаеться гiрш за Наполеона…
– Ну, так кого?..
– Ай!.. Мене все хтось хапае за ноги. Запалiть електрику!..
– Попросiть одного з ваших сусiдiв, – сказав Муславський, – щоб сидiли спокiйнiше!
– Давайте викличемо дух Петра Великого! – запропонувала Жанна.
– Оце то дiлова людина! – сказав Муславський.
– Слухайте, Муславський, заберiть свою ногу! – попросила Жанна.
Знову з’еднали руки й стало тихо, лише було чути, як чогось незадоволено засопiв Голуб’ятнiков. Стiлець знову похитнувся.
– Петро Великий, ти тут? – спитав Муславський.
Стiл чомусь похитнувся два рази, але в цей час щось велике, м’яке впало на стiл, на руки присутнiх. Залунали переляканi крики та вереск панночок, загуркотiли стiльцi.
– Ай! Що це таке?..
– Дайте електрику!..
– Електрику!..
Кричали й метушились наляканi гостi, поки хтось з них не включив електрики. Напруження i страх розв’язалися дуже просто. На столi сидiв бiлий кiт, що його знайшов Голуб’ятнiков. Агасфер, як його назвала Жанна, сидiв на столi i спокiйно вмивав свою забруднену мордочку.
До кiмнати дiйшов приглушений дзвоник з передпокою.
– Хто це може бути? – вголос подумала Жанна.
Незабаром прийшла покоiвка.
– Там прийшли якийсь добродiй! Вони правильно сказали пароль.
– Ну, так проси сюди!..
До кiмнати зайшов Стефан Бойко, скромно вдягнений у темний костюмчик. Його обличчя було трохи схвильоване й вiн нiяково поглядав на присутнiх. Гостi Жанни здивовано дивилися на непрошеного пришельця.
Муславський кинувся на допомогу Бойковi.
– Євгенiе Михайлiвно, вибачте, будь ласка, я зовсiм забув сказати, що я насмiлився сьогоднi запросити до вас мого друга – студента-однокурсника Стефана Борисовича Бойка! Вiн великий прихильник теософськоi науки й дуже багато знае з цiеi галузi.
– Прошу! Прошу заходити! – привiтно заговорила до Бойка Жанна.
– Знайомтесь! – сказав Муславський.
Інцидент був вичерпаний i гостi знову почали обговорювати свiй несподiваний переляк.
– Може ми можемо продовжувати при свiтлi? – запитала панночка, що ii нахабнi духи ввесь час хапали за ноги.
– Про це треба спитати в мого товариша Стефана Борисовича! – вiдповiв Муславський. – Вiн дуже компетентний у цих справах. Як гадаете, Стефане Борисовичу?
– Кха… Гм… я власне…
Муславський насмiшкувато дивився, як нiяковiе Бойко.
– Я гадаю, що можна, – продовжував Бойко, – тiльки треба дуже старанно заабажурити свiтло, щоб було напiвтемно!
Поки влаштовували нове освiтлення, Муславський затяг Бойка в куток кiмнати.
– Ти все-таки прийшов?..
– За мною стежать, – вiдповiв Бойко, – я просто вирiшив, що тут можна сховатися на цей вечiр!..
– Ага…
– Тiльки ти не виставляй мене, як знавця цiеi чепухи, я в нiй нi чорта не розумiю!
– От так iсторiя! – зiдхнув Муславський.
В кiмнатi стало напiвтемно, так що присутнi ледве могли розпiзнавати один одного. Всi знову сiли на своi мiсця. Бойко сiв коло Муславського.
– Дух, ти тут? – спитав Леонид Криницький.
Стiл похитнувся.
– Це Петро Великий? – спитав Голуб’ятнiков.
Стiл стукнув один раз.
– Я в них замiсть медiюма, – прошепотiв Муславський на вухо Бойковi, – тiльки в мене вже заболiли руки хитати цим столиком. Допомагай!..
– Петро Великий, скажи, хто поведе до перемоги нашу армiю? – спитала Жанна.
– Жанна Барк! – вистукав стiл.
– Це вiн хотiв сказати – Жанна д’Арк! – сказав Криницький. – Нова Жанна д’Арк!.. Як це прекрасно!
Жанна сердито встала вiд столу i зняла абажура з лямпи.
– Сьогоднi нiчого не вийде, – сказала вона, – хтось з присутнiх надто вже розжартувався.
Вона стояла коло лямпи й електричне свiтло освiтлювало ii кучеряве волосся, що виблискувало червоною мiддю. Їi обличчя було енергiйне i прекрасне, ii постать була дужою й елястичною. Надягнути на неi панцир, шолом, дати в руки меча, i це була б справжня Жанна д’Арк!..
Муславський i Голуб’ятнiков дивились на неi, потiм вони подивилися один на одного й iхнi погляди зустрiлися, як двi шпаги.
Жанна Барк була справдi прекрасна жiнка. Євгенiя Михайлiвна, а вдома Євгенiя, Женя i, нарештi, Жанна була примхливий витвiр iнтелiгентського оточення. Це була двадцятидвохлiтня панночка з почуттям дорослоi жiнки.
III
Жанна
Вона була трохи обурена й розчарована, наче хтось навмисно взяв i викрив ii маленьку таемницю. В цiй розчарованостi було щось дитяче. Вона будувала будиночок з карт i необережний подув повiтря зруйнував його. Вона вже надто доросла, щоб будувати його знову, але легкий жаль i гiркота, що вiн розвалився, на хвильку пронизали ii.
Жанна з дитинства захоплювалась походами росiйських царiв i ii так само цiкавили войовничi наступи й вiдступи клясичних армiй, ii захоплював Суворов, Іоанн Грозний, Олександер Македонський, iй подобалося читати про походи запорожцiв i, нарештi, ii iдеалом була Жанна д’Арк, хоробра французька дiвчина, свята, жiнка-солдат, що воювала з англiйцями.
У своiх дитячих мрiях вона переживала дуже яскраво всi походи й военнi подii, одягаючи на себе панцир i шолом Жанни д’Арк i войовничо розмахуючи ii важким мечем. Бiлий вiйськовий кiнь у полях фантазii Євгенii Барк носив ii по вулицях Орлеана та берегах Луари й вона скрiзь хоробро розправлялась з англiйськими офiцерами та солдатами.
Вона з дитинства плекала наiвну дитячу мрiю, що вона буде така ж героiня, як Славетна Орлеанка й нiколи, нiкому, навiть матерi, що так рано померла, не признавалась вона у своiх таемних прагненнях.
Тепер, цiлком випадково цю мрiю було висмiяно. Жанна розумiла, що це зроблено не зi злоi волi, але вона вiдчувала внутрiшнiй смiх, що кепкував з ii дитячоi мрii, i iй здавалось, що тепер усi знають, яка вона смiшна з своiм iдеалом.
Спiритичний жарт, що в ньому вона запiдозрювала Муславського, несподiвано розчарував ii, зруйнував ii картковий будинок, що був вiдомий лише iй однiй.
Гостi звичайно не зрозумiли, чому Жанна так рiшуче перервала таку веселу гру. В цьому випадковi, що трапився, не було нiчого такого, щоб на нього можна було реагувати так, як реагувала Жанна.
Був задоволений лише Голуб’ятнiков, вiн цим позбавлявся вiд гострих i часом неввiчливих дотепiв Муславського, що були скерованi проти нього.
Гостi потроху розiйшлися по кiмнатах i знову зручно розсiлися в теплих куточках. Покоiвка подала iм чаю та печення й вони цiлком задоволенi з своеi долi провадили тихi розмови.
Жанна пiдсiла на канапу до Бойка, щоб ближче зазнайомитися з ним. Вiн справив на неi дуже добре вражiння, iй сподобалась його голова, що мала мужнiй вигляд, i його обличчя, що мало трохи неправильнi риси й цим ставало оригiнальнiше й цiкавiше за обличчя визнаних красунiв. В ньому не було звичайноi солодкости, а, навпаки, трохи неправильний нiс робив обличчя Бойка, на перший погляд, суворим. Коли ж вiн посмiхався, суворiсть злiтала й обличчя робилось напрочуд симпатичне.
– Ви на одному курсi з Муславським? – спитала Жанна в Бойка, щоб розпочати розмову.
– Нi, я був у Полiтехнiчному Інститутi! – признався Бойко. – Юрiй, мабуть, хвилювався, коли рекомендував мене…
– Цього можна було чекати вiд нього, вiн часто жартуе, навiть коли не слiд. Ви вже кiнчили?..
– На жаль, нi! Я… Бачите мене!.. – не договорив Бойко й подивився просто в очi Жанни.
