скачать книгу бесплатно
– Але я не можу не iхати! На пiдготовку до iспитiв у мене лишилося всього-на-всього чотири днi. Мiннi…
Вiн взяв ii за руку. Їi рука спокiйно лежала в його руцi, але коли вiн намагався потягнути ii, щоб змусити Мiннi пiдвестися, вона рiзко висмикнула руку. Гойдалки, на яких вони сидiли, почали вiд цiеi боротьби розгойдуватися, i Безiл виставив ногу, щоб iх зупинити. Який жах – гойдатися, перебуваючи в настiльки безнадiйнiй ситуацii!
Мiннi поклала руку йому на колiно:
– Я бiльше не цiлуюся, Безiле. Справдi! Я виросла; в травнi менi виповниться сiмнадцять.
– Можу посперечатися, що ти з Ле-Мойном цiлувалася! – гiрко сказав вiн.
– Ти нестерпний.
Безiл встав iз гойдалок:
– Напевно, менi час iти.
Поглянувши на нього, вона пiддала його холоднокровнiй оцiнцi – ранiше вона нiколи цього не робила; у нього було мiцне та витончене тiло; пiд засмаглою шкiрою просвiчував густий i теплий рум’янець; волосся було чорне й блискуче – колись це видавалося iй настiльки романтичним… І ще вона вiдчувала – втiм, це вiдчували всi, навiть тi, кому вiн не подобався – що в його особi було щось особливе: якийсь знак долi, якась вiдмiтка, щось таке, наполегливе, що було дужче звичайноi волi – якась притаманна йому потреба залишити свiй слiд в цьому свiтi та змусити його обертатися по-своему. Але для неi нiчого не значило, що вiн, найiмовiрнiше, стане популярною фiгурою в Єлi, i що було б чудово потрапити туди як його дiвчина цього року. Їй нiколи не було потрiбно вдаватися до користi. Все ще вагаючись, вона подумки уявила себе поруч iз ним, проте вiдразу його вiд себе вiдштовхнула. На свiтi було так багато чоловiкiв, i всi вони бажали ii! Якби саме зараз поруч опинився Ле-Мойн, вона б не вiдчувала взагалi жодних сумнiвiв – нiщо було не в змозi перешкодити таемничого блаженства цього зародження роману; але Ле-Мойн поiхав на три днi, i вона не могла саме зараз вiдпустити вiд себе Безiла.
– Затримайся до середи, i я… я зроблю те, про що ти попрохав! – сказала вона.
– Не можу. Менi потрiбно готуватися до iспитiв. Менi взагалi лiпше було б виiхати сьогоднi вдень.
– Пiдготуешся в потягу.
Вона вигнулася, склала руки на колiнах i усмiхнулася йому. Безiл раптом схопив ii за руку i потягнув у прохолодний морок, до оповитоi плющем альтанки.
ІІ
До Нью-Гейвену Безiл повернувся тiльки в п’ятницю, залишивши собi на пiдготовку до iспитiв лише два днi, замiсть запланованих п’яти. Готуватися в потягу не вдалося: Безiл не мiг зосередитися i думав лише про Мiннi, переймаючись питанням, що ж вiдбуваеться тепер, коли повернувся зi своеi подорожi Ле-Мойн? Мiннi обiцянку свою виконала, в буквальному сенсi: на третiй вечiр поцiлувала його в альтанцi – лише раз, та й то, неохоче. У день його вiд’iзду iй принесли телеграму вiд Ле-Мойна, i Мiннi навiть вiдмовилася поцiлувати Безiла на прощання, виправдовуючись присутнiстю Бессi Белл. Як утiху йому було дано дозвiл вiдвiдати ii першого ж дня, коли в школi мiс Бiчер будуть дозволенi побачення.
Розпочалися заняття в унiверситетi; разом з Бриком Вельсом i Джорджем Дорсi Безiл оселився в Райт-холi, у квартирi з двома спальнями i кабiнетом. До оголошення результатiв iспиту з тригонометрii грати в футбол йому не дозволялося; вiн сходив на тренування команди першокурсникiв, що проходила на ельському стадiонi, i з’ясував, що роль квотербека[3 - Квотербек – позицiя в американському та канадському футболi. Квотербеки входять до атакувального складу команди i пiд час вводу м’яча в гру розташовуються за захисною лiнiею.] зараз може дiстатися Каллуму, капiтану тогорiчного складу команди Андоверу, або Данцiгеру, зi старшоi школи в Нью-Бедфордi. Ширилися чутки, що Каллума все ж таки переведуть в пiвзахисники. Всi iншi квотербеки видалися йому так собi, i Безiл пристрасно захотiлося скорiше опинитися на пружинистому торфi цього поля разом зi своею командою. Вiн не сумнiвався, що йому цiлком вдасться, принаймнi, вписатися в команду i зiграти кiлька iгор.
За всiм цим, мов промiнь сонця з-за хмар, сяяв образ Мiннi; до зустрiчi залишався тиждень, три днi, доба. Напередоднi побачення в овальному дворi Хаутон-холу вiн випадково зустрiвся з Товстуном Гаспаром, який навчався в Шеффiлдському коледжi. У першi напруженi тижнi семестру вони майже не бачилися; а тут виявилося, що вони обидва могли прогулятися.
– А ми сюди iхали всi разом, – розповiв Товстун Гаспар. – Шкода, що тебе з нами не було. Дорогою нас спiткали пригоди. Мiннi з Малюком Ле-Мойном потрапили в iсторiю…
Кров у жилах Безiла застигла.
– Згодом було смiшно, але на якийсь час у неi душа добряче в п’яти втекла, – мовив далi Товстун. – Мiннi та Бессi Белл iхали в одному купе, але Мiннi захотiлося з Малюком усамiтнитися; тому пiсля обiду Бессi Белл пiшла до нас грати в карти. А через двi години ми з Бессi Белл пiшли назад, i бачимо, що Мiннi та Малюк стоять у коридорi вагона i сваряться з кондуктором; Мiннi була бiла, як полотно. Виявляеться вони замкнулися в купе й опустили шторки на вiкнах, – i, мабуть, почали там обiйматися. Коли провiдник прийшов перевiряти квитки та постукав до у дверi, тi подумали, що це ми вирiшили пожартувати, i спочатку його не впускали, а як усе ж таки вiдчинили, провiдник був надто розлючений. Вiн запитав Малюка, чи то його купе i чи одруженi вони з Мiннi, коли замкнулися наодинцi; тодi Малюк роздратувався й почав пояснювати провiдниковi, що вони нiчого поганого не вчинили. Ле-Мойн вирiшив, що провiдник образив Мiннi, i ледве його не вдарив. Проте цей провiдник мiг би доставити купу неприемностей – запевняю тебе, менi жахливо дiсталося, поки я залагоджував всю цю справу!
Наступного дня Безiл вiдправився до школи мiс Бiчер, жваво уявивши собi кожну деталь, з гострими ревнощами, що знову прокинулася, заздрячи навiть тому, що iм випало пережити спiльну пригоду в вагонному коридорi. Сяюча й палка, ще бiльш, нiж завжди, таемно бажана, прикрашена своiми грiхами, немов зiрками, вона спустилася до нього в простенькiй бiлiй форменiй шкiльнiй сукнi, i його серце перевернулося пiд ii ласкавим поглядом.
– Чудово, що ти завiтав, Безiле! Я схвильована – першого ж дня до мене приiхав шанувальник! Менi всi заздрять!
Зусiбiч iх оточували заскленi дверi, що висiли на петлях, немов французькi вiкна. Було спекотно. У примiщеннi, яке мiстилося через три кiмнати вiд них, перебувало ще двiйко – дiвчина з братом, як пояснила Мiннi – i час вiд часу вони беззвучно рухалися i жестикулювали, i в цих тiсних теплицях вони виглядали як щось чужорiдне, немов ваза зi штучними квiтами на столi. Безiл нервово крокував туди-сюди.
– Мiннi, коли-небудь я стану знаменитим, i все, що я зроблю, я робитиму заради тебе! Я розумiю, що я тобi вже набрид. Я не розумiю, як це сталося – мабуть, на твоему шляху виник хтось iнший; це не важливо. Нам нiкуди поспiшати. Я лише хочу… Ну, щоб ти запам’ятала мене iншим… Думай про мене так, як ранiше. Не вважай мене просто ще одним залицяльником, якого ти кинула! Можливо, нам з тобою краще не бачитися якийсь час – я маю на увазi, на балу цiеi осенi? Почекай, i я обов’язково зроблю якийсь подвиг або велику справу – ну, ти мене розумiеш. Тодi я принесу до твоiх нiг трофеi i скажу, що все це я завоював для тебе!
Це прозвучало доволi по-юнацьки, вельми сумно i безглуздо. Якоiсь митi, охоплений трагедiею, що розгорталася, вiн ледве не розплакався, але все ж змiг узяти себе в руки. На чолi його виступив пiт. Безiл сидiв на стiльцi, а Мiннi – навпроти нього, на диванi; вона втупилася в пiдлогу i кiлька разiв повторила:
– Невже ми не можемо залишитися друзями, Безiле? Я завжди вважала тебе найкращим другом.
Зустрiч добiгала кiнця; вона з поблажливим виглядом пiдвелася.
– Ходiмо, я покажу тобi нашу каплицю!
Вони пiднялися нагору, i вiн iз сумом заглянув до маленькоi темноi кiмнатки – а в пiв ярдi вiд нього була вона – справжня, вiд якоi вiдчувався солодкий аромат. Вiн вiдчував майже радiсть, коли похорон його надiй добiг кiнця i вiн змiг вийти з будiвлi школи на свiже осiнне повiтря.
Повернувшись до Нью-Гейвену, вiн виявив у себе на письмовому столi два листи. Один iз них був iз деканату – це було повiдомлення про те, що iспит з тригонометрii вiн не склав i тому не матиме дозволу грати в унiверситетськiй футбольнiй командi. У другому – була фотографiя Мiннi – та сама, яка йому сподобалася, яку вiн замовив у Мобiлi. Спочатку його спантеличив напис на картцi: «М. Л. вiд Е. Г. Л. Б. Потяги шкiдливi для серця»; потiм вiн раптом зрозумiв, що сталося – i, впавши на лiжко, затрясся вiд iстеричного смiху.
ІІІ
Через три тижнi, записавшись на переекзаменування з тригонометрii, Безiл склав iспит; пiсля цього у нього з’явився час сумно озирнутися навколо, щоб зрозумiти, чи залишилося для нього в життi хоч щось? Уперше вiдтодi, як закiнчився перший, жахливий, рiк у школi, йому доводилося переживати настiльки тяжкий перiод; зате вперше йому спало на думку усвiдомлення того, що вiн вчиться в Єлi. У ньому знову прокинулася здатнiсть до романтичного бачення, i спочатку з байдужiстю, а потiм – iз дедалi бiльшою впевненiстю – вiн став робити кроки до того, щоб ввiбрати в себе унiверситетську атмосферу, що настiльки довго живила його мрii.
«Хочу стати головним редактором газети “Новини” або “Хронiка”, – зовсiм як ранiше, подумав вiн одного жовтневого ранку. – І ще хочу, щоб у мене на формi з’явилася лiтера, i щоб мене вибрали в “Череп i кiстки”[4 - «Череп i кiстки» (англ. Skull & Bones) – найстарiше таемне товариство студентiв Єльського унiверситету.]»!
Ледве перед ним виникали образи Мiннi та Ле-Мойн в потягу, як вiн вiдразу ж починав повторювати про себе цю фразу, немов заклинання. Йому вже було соромно за те, що вiн затримався в Мобiлi; стали минати одна за одною години, коли вiн про неi майже i не згадував… Половину футбольного сезону вiн вже пропустив, i до команди першокурсникiв приеднався, нi на що не сподiваючись.
У своему чорно-бiлому спортивному светрi школи Св. Рiджiса[5 - Школа Св. Рiджиса – вигадана Фiцджеральдом назва навчального закладу; його прототипом стала пiдготовча школа Ньюмана в мiстi Гакенсак (штат Нью-Джерсi), де навчався Фiцджеральд.], що загубився серед рiзнобарвного попурi сорока iнших шкiл, вiн iз заздрiстю дивився на кiлька десяткiв щасливчикiв у блакитних спортивних светрах Єля. Наприкiнцi четвертого дня тренувань вiн майже змирився з тим, що до кiнця сезону так i залишиться животiти в безвiсностi, як раптом пролунав голос помiчника тренера Карсона, звернений до юрби запасних.
– Це хто там тiльки-но пасував?
– Я, сер!
– А чому я тебе ранiше не бачив, га?
– Мене тiльки-но допустили до гри.
– Сигнали знаеш?
– Так, сер!
– Гаразд, тодi береш команду на поле; енди – Кратч i Бiспем, такли[6 - Такл – в американському футболi пiвзахисник, який блокуе.] —…
Через мить Безiл почув власний голос, що вигукував у морозяне повiтря: «Тридцять два! Шiстдесят п’ять! Шiстдесят сiм! Двадцять два…»
Почувся загальний смiх.
– Хвилинку! Де ти навчився так давати сигнали? – запитав Карсон.
– Сер, у нас був тренер iз Гарварда!
– Тобi доведеться вiдучитися вiд цiеi «хаутонiвськоi» манери[7 - «Хаутонiвська» манера – вiд прiзвища тодiшнього головного тренера гарвардськоi команди Персi Д. Хаутона.]! А то хлопцi злякаються!
Через кiлька хвилин iм велiли надягнути шоломи.
– Де ж Вейт? – занепокоiвся Карсон. – Контрольна, чи не так? Гаразд, тодi пiдеш ти, як твое прiзвище, в чорно-бiлому светрi?
– Лi!
– Ти подаватимеш сигнали. Подивимося, чи вийде у тебе хоч трохи розворушити цю компанiю? Дехто з твоiх гардiв i таклiв такi здоровi, що хоч саме зараз до унiверситетськоi збiрноi! Тримай iх напоготовi, як там тебе?
– Лi!
Вони вишикувалися в лiнiю на двадцять третьому ярдi, як першокурсники; м’яч був у них. Їм дозволили робити необмежену кiлькiсть даунiв[8 - Даун – футбольний термiн – калька вiд англiйського слова down; у грi команда, що володiе м’ячем, здобувае чотири спроби просунути м’яч на 10 ярдiв уперед у бiк очковоi зони суперника; кожна така спроба називаеться дауном.], але коли пiсля кiлькох моментiв виявилося, що вони все ще на тiй самiй лiнii, де почали гру, м’яч перейшов до iншоi команди.
«Ось так! – подумав Безiл. – Тепер менi бiльше не грати!»
Але за годину, коли вони виходили з автобуса, Карсон запитав:
– Ти сьогоднi вдень зважувався?
– Так! Сто п’ятдесят вiсiм фунтiв.
– Слухай моеi поради: кiнчай грати, як школяр. Але тут завдання iнше: вимотати iх якомога бiльше – а коли вони видихнуться, то перемога за нами. Ти м’яч вибивати вмiеш?
– Нi, сер.
– Гм… Шкода, що ти не з’явився у нас ранiше…
Тиждень потому iм’я Безiла з’явилося в списку тих, хто вирушав на гру з Андовером. Перед ним у списку було ще двое квотербекiв: Данцiгер i ще один атлет, на iм’я Епплтон, який нагадував гумовий м’ячик – i всю гру Безiл просидiв на лавцi запасних. Але наступного вiвторка, коли Данцiгер потягнув на тренуваннi руку, Безiловi вказали пересiсти в iдальнi за дiетичний стiл, де харчувався основний склад команди.
Напередоднi гри з командою першокурсникiв iз Принстона студентське мiстечко практично вимерло – всi виiхали на матч, який мав вiдбутися на Принстонському стадiонi. Була вже глибока осiнь, iз заходу дув пiдбадьорливий вiтер; повертаючись до себе пiсля фiнальних тренувань перед майбутнiм матчем, Безiл вiдчув, як ним опанувала знайома жага слави. За Принстон в очковiй зонi грав Ле-Мойн, i Мiннi цiлком могла з’явитися на трибунах, але зараз, але тепер, коли вiн бiг пружною галявиною перед стадiоном «Осборн», ухиляючись вiд уявних таклiв, цей факт уже не видавався йому важливим порiвняно з майбутнiм матчем. Як i бiльшостi американцiв, йому рiдко вдавалося цiлком вiдчути той самий момент, коли можна без жодних сумнiвiв сказати собi: «Ось вона, та сама точка, вiд якоi вiдтепер вестиметься вiдлiк усьому; настав мiй зоряний час!» Інколи йому було досить того, що вiдбувалося зараз. Вiн зiбрався провести двi години на тому полi, де життя триватиме в його власному темпi.
День видався ясним i холодним; трибунами розосередилася безпристрасна публiка – переважно мiстяни. Гравцi Принстонськоi команди, одягненi в форму з косими смужками, виглядали мiцними i впевненими в собi, i погляд Безiла знайшов серед них Ле-Мойна – i вiдразу холоднокровно зазначив, що рухаеться вiн на рiдкiсть швидко i мае атлетичну фiгуру, що було непомiтно, коли вiн носив костюм. Пiдкоряючись раптовому пориву, Безiл обернувся i став шукати серед публiки Мiннi – але ii нiде не було видно. Через хвилину пролунав свисток; сидячи поруч iз тренером, вiн повнiстю сконцентрувався на грi.
Уся перша половина матчу тривала мiж тридцятиярдовими лiнiями. Основнi принципи нападу Єля здавалися Безiлу надто простими та менш ефективними, нiж ази системи Хаутон, якi вiн почерпнув у шкiльнiй командi; тактика Принстону, що розвивалася в тiнi великого Сема Вайта, будувалася навколо пантера[9 - Пантер – гравець, що вибивае м’яч iз рук у ситуацii, коли м’яч необхiдно вiддати протилежнiй командi, але якнайдалi вiд своеi очковоi зони (зазвичай пiд час 4-i спроби).] i була спрямована на прорив. Пiсля першого тайму команда Єля була попереду. На початку другого – Принстон втратив м’яч, i Еплтон закинув гол навiсом iз тридцятиярдовоi лiнii.
Того дня бiльше нiчого йому зробити не вдалося. Пiсля наступного кiкоффа[10 - Кожна половина гри починаеться з вибивання м’яча ногою в бiк очковоi зони суперника з 35-ярдовоi позначки (це так званий кiкофф); такий розiграш вiдбуваеться також i пiсля того, як одна з команд здобула очки.] вiн одержав травму, i пiд вигуки вболiвальникiв вiн покинув поле в супроводi лiкаря.
Доволi хвилюючись, на поле вибiг Безiл. Його охоплювало всепоглинальне вiдчуття невiдомостi – здавалося, що хтось iнший усерединi нього вигукуе першi сигнали i перекидае невдалий пас через лiнiю. Потроху змусивши себе зосередитися на полi, вiн зустрiвся очима з Ле-Мойн – Ле-Мойн широко йому усмiхнувся. Безiл дав сигнал, який означав рiзкий пас через лiнiю, i виконав його сам, пройшовши сiм ярдiв. Вiдправив Каллума обiйти такла, пройшов ще три ярди – i це був перший даун! На лiнii сорока ярдiв, вiдчувши бiльший простiр для маневру, його голова стала працювати плавно i впевнено. Швидкi паси стривожили принстонського фулбека – i, як наслiдок, проходи пробiжками до наступноi лiнii стали щонайменше по чотири ярди замiсть двох.
На сороковiй лiнii Принстонськоi половини поля вiн вiдступив, щоб розiрвати схему розташування суперникiв, i спробував атакувати зону Ле-Мойна – але Ле-Мойн сховався за хавбеком, який опинився помiж ними, i вхопив Безiла за ногу. Безiл люто вивiльнився, але було вже пiзно – хавбек збив його з нiг. І знову Ле-Мойн широко йому всмiхнувся, i Безiл його зненавидiв. Вiн дав сигнал грати на тiй самiй зонi – Каллум пронiс м’яч, i вони вiдкинули Ле-Мойна на шiсть ярдiв, на тридцять другу лiнiю принстонськоi половини поля. Здаеться, вiн став рухатися повiльнiше? Ну ж бо, вимотаемо його! За системою був потрiбний пас, але вiн почув свiй голос, знову зажадав грати на тiй самiй зонi. Вiн побiг уздовж лiнii; побачив, що хавбек, який заважав йому, зник, а Ле-Мойн, зцiпивши зуби, бiжить на нього. Замiсть того, щоб спробувати прорватися, Безiл розвернувся i постарався повернутися на свою половину поля. Коли його перехопили, вiн втратив п’ятнадцять ярдiв.
Через кiлька хвилин м’яч був у суперникiв, i Безiл вiдбiг до очковоi зони, подумавши про себе: «Була б у нас замiна, мене б напевно замiнили».
Команда Принстону раптово немов прокинулася вiд сну. Потужний пас дав змогу подолати тридцять ярдiв. Новий хавбек, який тiльки-но вийшов на поле, прорвався через лiнiю i заробив ще один тачдаун[11 - Тачдаун (англ. touchdown – приземлення) – один зi способiв набирання очок в американському та канадському футболi. Зараховуеться, коли гравець з м’ячем забiгае в очкову зону суперника.]. Єльська команда була в оборонi, але катастрофа трапилася настiльки стрiмко, що вони навiть не встигли про неi здогадатися. Їi накликав Безiл, ставши частиною добре вiдпрацьованого сценарiю; запiзно вiн зауважив, як м’яч вилiтае з лiнii розiграшу до вiльного енду; Безiла спритно блокували, i вiн побачив, як принстонськi запаснi застрибали у себе на лавцi, розмахуючи прапорами; Принстон забив гол.
Вiн встав на мiсце з важким серцем, але здатнiсть тверезо мислити вiн при цьому не втратив. Будь-якi помилки можна виправити – аби тiльки його не вилучили з поля. Пролунав свисток, який означав кiнець тайму; сiвши прямо на газон разом зi своею вимотаною командою, вiн змусив себе повiрити, що вони йому, як i ранiше, довiряють, i намагався видаватися рiшучим та впевненим, не вiдводив погляду, коли хто-небудь дивився йому в очi. Досить уже на сьогоднi помилок!
Пiд час кiкоффi вiн знову пробiг iз м’ячем до тридцять п’ятоi лiнii, i вони почали поступово надолужувати згаяне. Рiзкi паси, слабке мiсце у виглядi одного з таклiв iз краю Ле-Мойна… А Ле-Мойн видихався! З перекошеним i впертим обличчям вiн, нiчого не помiчаючи, врiзався прямо в захисника; гравцям з м’ячем – i Безiловi, i iншому – вдалося вiд нього пiти.
Залишилося ще тридцять ярдiв… двадцять… Знову на шляху Ле-Мойн! Звiльнившись вiд гравцiв, якi намагалися його блокувати, Безiл спiймав втомлений погляд жителя пiвдня i нарочито гучно його образив:
– Ти видихнувся, Малюку! Тебе давно час замiнити!
Вiд самого початку наступного iгрового моменту вiн пiшов прямо на нього, i коли Ле-Мойн люто кинувся в атаку, Безiл кинув м’яч; той пролетiв у Ле-Мойна над головою – гол! Єль —10, Принстон – 7. І знову рух уперед i назад полем, i щохвилини у Безiла немов би додавалося сил, i ось-ось буде ще один гол; але раптом матч закiнчився…
Залишаючи поле, Безiл оком окинув трибуни, але ii нiде не було.
«Цiкаво, чи помiтила вона, що я спочатку погано грав? – подумав вiн, а потiм з гiркотою зауважив: – А якщо нi, то вiн все одно iй розповiсть».
І у нього у вухах залунала ця розповiдь, цей м’який пiвденний акцент, настiльки переконливий, перед яким вона не змогла встояти там, у потягу… Через годину, вийшовши з роздягальнi, вiн натрапив на Ле-Мойна, який виходив тiеi митi iз сусiдньоi роздягальнi. Вiн кинув на Безiла невпевнений i водночас сердитий погляд.
– Вiтаю, Лi! – І пiсля хвилинного збентеження додав: – Вiтаю з перемогою!
– Вiтаю, Ле-Мойне, – процiдив крiзь зуби Безiл.
Ле-Мойн було рушив собi, затим знову обернувся до Безiла.
– У чому рiч? – запитав вiн. – Бажаеш продовжити?
Безiл не вiдповiв. Обличчя в синцях та перев’язана рука трохи пом’якшили його гнiв, однак вiн не мiг змусити себе з ним говорити. Гра закiнчилася, i зараз Ле-Мойн зустрiнеться з Мiннi, змiнивши гiркоту поразки на втiху вечiрньоi перемоги.
– Якщо це через Мiннi, то ти даремно на мене сердишся, – несподiвано випалив Ле-Мойн. – Я запросив ii на гру, та вона не приiхала.
– Справдi? – здивувався Безiл.
– Таки через те! А то я сумнiвався. Думав, що ти вирiшив мене дiстати. – Вiн примружився. – Ця юна ледi ще мiсяць тому дала менi вiдставку.
– Невже?
– Покинула. Я iй трохи набрид. Швидко в неi змiнюються iнтереси.
Безiл помiтив, що його обличчя стало сумним.
– І з ким вона тепер? – запитав вiн, уже доброзичливiше.
– Здаеться, з твоiм однокласником Джубелом – типова «сiра маса», коли хочеш знати моеi думки. Вона познайомилася з ним у Нью-Йорку, за день до початку навчального року, i, як я чув, у них усе досить серйозно. Сьогоднi ввечерi вона буде на танцях у клубi «Лаун».
IV
Безiл вечеряв у барi бiля Тафта з Жобеною Дорсi та ii братом Джорджем. Єльська команда здобула перемогу над Принстоном, i весь унiверситет тепер захоплено радiв; коли вони увiйшли до зали, всi першокурсники, якi сидiли за столиком бiля входу, почали гучно вiтати Безiла.
– Ти стаеш вiдомим! – мовила Жобена.
Рiк тому Безiл на кiлька тижнiв уявив, що закоханий в Жобену, але пiд час наступноi зустрiчi зрозумiв, що це не так.
– Чому так усе сталося, га? – запитав вiн ii пiд час танцю. – Чому все так швидко минуло?
– Ти справдi волiеш знати?
– Так.
– Тому що я дала тобi спокiй!
– Ти? Дала менi спокiй? – перепросив вiн. – Менi це подобаеться!
– Я вирiшила, що ти поки надто юний.
