скачать книгу бесплатно
– У «Старий млин».
– Еге!
Безiл знову вiдстав – i побачив, що за час його нетривалоi вiдсутностi Рiплi з iхньою спiльною супутницею взялися пiд руки. Крiзь його тiло пробився струм ревнощiв; вiн ще раз, пильнiше, приглянувся до цiеi дiвчини й усвiдомив, що вона навiть симпатичнiша, анiж вiн думав. Бездоннi карi очi наче прокинулися вiд блиску вогнiв, немов i сама вечiрня прохолода, цi очi обiцяли чимало бентежливих моментiв.
Йому теж захотiлося взяти ii пiд руку, але момент був втрачений: цi двое вже реготали – мабуть, без причини – в унiсон. Спочатку дiвчина запитала, чому вiн постiйно хiхiкае, а вiн тiльки розсмiявся iй у вiдповiдь. Тепер обох душила нестримна хвиля реготу.
Безiл з огидою покосився на Рiплi.
– В життi не чув такого безглуздого реготу, – неприязно кинув вiн.
– Невже? – зареготав Рiплi Бакнер. – Невже, крихiтко?
Вiд смiху Рiплi зiгнувся навпiл, дiвчина теж хихотiла. Мов струмiнь крижаноi води слово «крихiтка» подiяло на Безiла. Вiд хвилювання вiн дещо забув – це схоже на те, коли калiка часом забувае про свою кульгавiсть, поки не почне бiгти.
– Думаеш, що ти в нас великий хлопчик? – вiдiзвався вiн. – У кого ти поцупив штани, га? У кого поцупив? – вiн вклав у цю тираду весь свiй запал i ледь не додав: «Адже це штани твого батька», коли вчасно згадав, що батько Рiплi, як i його батько, помер.
Парочка попереду вже дiйшла до входу «Старого млина» й чекала на них. Там панував затишок, i в дерев’яному мисi штучноi рiки злегка погойдувалося пiв дюжини човнiв. Елвуд iз дiвчиною сiли на передне сидiння, i його рука миттево обiйняла ii за плечi. Безiл допомiг влаштуватися iншiй дiвчинi на кормi й сiв поруч, однак, пригнiчений, навiть не чинив опору, коли мiж ними втиснувся Рiплi.
Човен вiдчалив, i вони вiдразу потрапили у безкраю лунку темряву. Десь попереду, в iншому човнi, чулися спiви; голоси було ледве чутно, i це здавалося романтичним. Що ближче вони пiдпливали, то бiльш таемничим ставав спiв над звивистим каналом, а човни проходили майже поряд, роздiленi невидимим серпанком.
Три горлянки заволали й завили, а Безiл проявив винахiдливiсть i спробував переспiвати Рiплi, щоб реабiлiтуватися в очах красунi, та за мить, окрiм його власного голосу й безперервних глухих ударiв човна по дерев’яних берегах, лунала лише тиха нiч. Вiн, навiть не глянувши, зрозумiв, що Рiплi вдалося обiйняти дiвчину.
Їх винесло в багряну заграву: це була сцена пекла зi злорадними демонами й грiзними язиками паперового полум’я; тут вiн розгледiв, що Елвуд та його дiвчина сидять, притулившись щокою до щоки. Потiм знову пiдкралася темрява, з якоi доносився лишень ласкавий хлюпiт води та спiв того ж хору. Якийсь час Безiл вдавав, нiбито захоплений щебетом тiеi капели: вiн намагався докричатися до спiвакiв, пускаючи двозначнi реплiки на тему близькостi. Тодi вiн зробив грандiозне вiдкриття: шаланду можна розгойдувати. Безiл тiшився цiею убогою розвагою, допоки лютий Елвуд Лiмiнг не обурився й не зарепетував:
– Гей! Що ти в бiса робиш?
Урештi-решт, вони причалили бiля виходу, i обидвi парочки розiмкнули обiйми. Безiл понуро зiстрибнув на берег.
– Дайте нам ще кiлька квиткiв, – гаркнув Рiплi. – Ми хочемо ще!
– Без мене, – протягнув Безiл з iдеально вдаваною байдужiстю. – Я маю вже йти.
Рiплi переможно зареготав. Дiвчата захихотiли у вiд- повiдь.
– Ну, бувай, крихiтко, – глузливо вигукнув Рiплi.
– Стули пащеку! Бувай, Елвуде.
– Бувай, Безiле.
Човен йшов на другий заплив, руки знову торкнулися дiвочих плечей.
– Бувай, крихiтко!
– Бувай, здоровило! – заволав Безiл. – Де ти штани поцупив? Га? Де штани поцупив?
Та човен вже проковтнула темна паща тунелю, залишивши позаду вiдлуння принизливого реготу Рiплi.
II
У всi часи хлопчакам хочеться якомога швидше стати дорослими. Причина цього криеться в тому, що свое невдоволення заборонами, котрi отруюють життя молодих, вони, часом, висловлюють вголос, тодi як радiснi перiоди дитинства, якi iх цiлком влаштовують, мають свое вираження у вчинках, а не словах. І Безiлу iнодi хотiлося бути трохи старшим, але тiльки «трохи» – не бiльше. Ранiше проблема довгих штанiв не видавалася йому такою суттевою: одягти iх вiн, либонь, i мрiяв, але цей предмет гардеробу не мав такого романтичного значення, як, скажiмо, футбольна або офiцерська форма, чи навiть шовковий цилiндр й пелерина, в яких ночами шляхетнi грабiжники крадькома виходили на вулицi Нью-Йорка.
