скачать книгу бесплатно
Археологiя. Дитяча енциклопедiя
Анна Эдуардовна Ермановская
Енциклопедiя розповiдае про становлення археологii як науки та про найвизначнiшi археологiчнi вiдкриття, якi збагатили нашi знання про минуле людства. Книжка складаеться з трьох частин. Перша присвячена основним поняттям археологiчноi науки; у другiй розповiдаеться про етапи розвитку археологii та найбiльш вiдомi вiдкриття XIX—XX столiття. У третiй частинi йдеться про деякi археологiчнi пам'ятки Украiни. Без сумнiву, ця енциклопедiя може стати у нагодi при вивченнi шкiльного курсу всесвiтньоi iсторii та iсторii Украiни.
Дитяча енциклопедiя
Археологiя
Вступ
Уявiть собi, що ми нiчого не знаемо про попереднi поколiння… Такого бути не може, ажде про те, як жили люди в давнi часи, ми знаемо з величезноi кiлькостi документiв, листiв, написiв на пам’ятках, з лiтописiв, хронiк та iн. Чи можна довiряти iнформацii, що в них мiститься? За довгi часи iснування iсторичноi науки ii дослiдники навчилися дiзнаватися про документ майже все – хто, де, коли й навiщо його написав. Рiч у тiм, що кожна писемна пам’ятка вiдбивае характер, освiту, настрiй свого автора та обставини його життя.
Зовсiм iнша рiч – пам’ятки речовi, що iх вивчае наука археологiя. Цi пам’ятки не тiльки вiдображають минуле життя, вони е частиною того життя, тобто про давнi часи цi речi свiдчать об’ективно i неупереджено.
Коли археологiя ще не була наукою, iсторiя людства вже охоплювала приблизно три тисячi рокiв. Окрiм того, майже половина цього часового вiдтинку була представлена пам’ятками з територii, обмеженоi Альпами та Сахарою. Історична наука тих часiв спиралася лише на письмовi тексти, i для бiльшостi людей вона була перелiком королiв та битв, полiтичних переворотiв та богословських суперечок.
Археологiя створила справжнiй переворот в iсторичнiй науцi. Подiбна до потужного телескопу, який розширив поле зору астрономiв, археологiя в сотнi разiв збiльшила перспективу iсторii в минуле. Завдяки археологii людство вiдкрило для себе цивiлiзацii, про iснування яких ще сто п’ятдесят рокiв тому воно навiть не пiдозрювало.
Однак декому здаеться, що археологiя – це лише розшуки давнiх пам’яток у степах та пустелях, розкопки давнiх поселень та знахiдки неймовiрних скарбiв. Так, справдi – археологiя завжди пов’язана з активними пошуками, iнодi навiть важкими й небезпечними. Але це ще й робота за письмовим столом – у кабiнетi, в архiвi, в бiблiотецi, бо вченi не тiльки розгадують загадки iсторii, але й шукають шляхи донесення знань про неi до людей.
Втiм, навiщо, скажете ви, у ХХІ столiттi, з його комп’ютерами, Інтернетом, мобiльним зв’язком, космiчними кораблями та клонуванням, якiсь палеолiтичнi знаряддя, давнi египтяни та ще давнiшi шумери?
Вивчення iсторii й, зокрема, археологii, як не дивно, дае можливiсть сучасному людству усвiдомлювати себе нащадком всiх великих досягнень людського духу, всього, що було створено людськими руками в минулому; допомагае пробуджувати найкращi почуття, вiру в силу розуму, а це так важливо в нашi часи високих технологiй, якi можуть пiдвести людство до кiнця його iснування. Вiд бездумноi гонитви за бiльш досконалою якiстю свого життя людство врятуе хiба що розумiння того, що ми не е першими мешканцями на цiй землi i не повиннi стати останнiми.
Ця книжка мае на метi дати загальне уявлення про археологiю як про iсторичну науку. У межах такого видання немае можливостi перелiчити всi вiдкриття i всiх видатних учених, що працювали чи працюють у галузi археологii. Для бiльш докладного знайомства з цiею наукою читач може звернутися до книжок, що вказанi в перелiку використаноi лiтератури.
Книжка складаеться з трьох частин. Перша частина присвячена основним поняттям археологiчноi науки. У другiй розповiдаеться про основнi етапи становлення археологiчноi науки й найбiльш вiдомi вiдкриття ХІХ – ХХ столiть. У третiй частинi йдеться про деякi археологiчнi пам’ятки нашоi краiни.
Украiна винятково багата на старожитностi рiзних епох i народiв. Стародавнi суспiльства, якi розвивалися на територii Украiни, зробили значний внесок у свiтову цивiлiзацiю. Охопити весь загал археологiчних пам’яток Украiни в межах подiбного видання неможливо. Тому ми звернулися до найбiльш вiдомих археологiчних культур – трипiльськоi, скiфськоi, античних держав Пiвнiчного Причорномор’я та Киiвськоi Русi. До традицiйних пам’яток додано також розповiдь про пам’ятки часiв Запорiзького козацтва.
Роздiл I
Що таке археологiя i як вона дiзнаеться про минуле
Історичнi джерела та археологiя
Археологiя – це наука, яка вивчае первiснi, античнi та середньовiчнi речовi iсторичнi джерела i вiдновлюе за ними iсторичне минуле людського суспiльства.
«Нiщо в iсторii не зникае безслiдно. Історичне явище може не залишити слiду нi в архiвах, нi в лiтописах, але слiд завжди залишаеться в землi, i справа археолога – його знайти».
А.В. Арциховський
Археологiя – самостiйна галузь iсторичних наук. Історiя та археологiя нероздiльнi i становлять укупi едину iсторичну науку, яка використовуе рiзнi види джерел – письмовi та речовi. Цi джерела принципово вiдрiзняються одне вiд одного, вiдрiзняються i методи iхнього вивчання.
На археологiчних розкопках
«Розкопка – не спорт i не втiха, це серйозна робота, часто важка й завжди вiдповiдальна. He досить знайти речi, треба вгадати думки людини, яка зробила пам’ятку, засоби ii створення, процес роботи, призначення окремих частин або речей пам’ятки; все це так само непросто, як розгадати найскладнiшу iсторичну загадку. Кожен новий курган, могильник дають новий матерiал для вiдповiдi на старi запитання, але ж вони ставлять i новi, якi народжуються як пiд час розкопок, так i пiзнiше, пiд час осмислення iхнiх результатiв».
О. А. Спiцин
Історична наука доходить тих чи тих висновкiв, опрацювавши певнi iсторичнi джерела. Так називають всi рештки минулого, якi пов’язанi з дiяльнiстю людини i вiдображають iсторiю людського суспiльства. Продукти i слiди людськоi дiяльностi дiйшли до нас у виглядi джерел речових (рештки знарядь працi, зброi, предметiв побуту, архiтектурних споруд), лiнгвiстичних (мова), етнографiчних (звичаi, обряди), усних (фольклор). З появою та розвитком писемностi виникли письмовi джерела, а в новiтнi часи, завдяки розвитку технiки, – звуковi записи, фото-, кiно– та вiдеодокументи.
Археологiя зазвичай вивчае саме речовi джерела. Але iснуе велика кiлькiсть речових джерел, якi мають написи: надгробки, вази, iкони, монети, печатки, герби тощо. Такi джерела стають об’ектами вивчення спецiальних iсторичних дисциплiн: епiграфiки, нумiзматики, сфрагiстики, хронологii, геральдики, метрологii. Епiграфiка вивчае написи на каменях, металовi, глинi, деревi; нумiзматика вивчае монети; сфрагiстика – печатки; хронологiя – системи обчислювання часу; геральдика – герби; метрологiя вивчае рiзнi мiри ваги, довжини, мiсткостi та площi.
Археологiчнi пам’ятки та iхнi види
В iсторичнiй та археологiчнiй лiтературi використовуеться термiн «пам’ятки». В iсторичнiй науцi «пам’ятка» та «джерело» – синонiми. Будь-який слiд, що залишила людина, – пiрамiда Хеопса чи пляма вiд кострища, – е iсторичною пам’яткою, тому що вона зберiгае пам’ять iсторичного минулого.
Сучасний зовнiшнiй вигляд та креслення кургану
Речовi джерела (археологiчнi пам’ятки) е численними й рiзноманiтними, i найважливiшi з них – залишки давнiх поселень та поховань. Серед давнiх поселень вирiзняють:
– стоянки – залишки вiдкритих, неукрiплених поселень;
– городища – залишки поселень, якi мали укрiплення (землянi, глинобитнi, цеглянi, кам’янi);
– селища – залишки неукрiплених поселень, якi оточували городища.
Давнi поховання подiляються на двi основнi групи. Першу утворюють поховання в ямах без будь-яких насипiв над ними, скупчення таких поховань-могил утворюють могильник. До другоi групи входять поховання в ямах чи без них, над якими насипанi пагорби-кургани. Бiльшiсть курганiв мають правильну округлу форму, iх дiаметр – 4–5 м i заввишки вони 20-150 м. Інодi навкруги кургану знаходять слiди канави, з якоi брали землю, або коло з дрiбного камiння. Так званi «великi кургани» сягають кiлькох десяткiв метрiв у дiаметрi i 15 м висоти. Вони мiстять груповi поховання, поховання царiв, племiнних вождiв.
Дольмен
До археологiчних пам’яток належать також мегалiтичнi поховання, тобто поховання в гробницях, побудованих з великих каменiв (мегалiт – великий камiнь). Серед них вирiзняють дольмени, менгiри, кромлехи.
Дольмени (вiд бретонського dol – стiл та men – камiнь) складаються з кiлькох вертикально встановлених каменiв, покритих величезною кам’яною плитою, яка утворюе пласку кришку. Велика кiлькiсть дольменiв зустрiчаеться в Бретанi (Францiя).
Менгiри (вiд бретонського men – камiнь та hir – довгий) – це каменi, що стоять окремо один вiд одного, себто довгi i вузькi стовпи. Найбiльший менгiр (довжина 21 м, вага близько 300 т) знаходиться у Бретанi. Трапляються й великi групи менгiрiв (понад двi тисячi в кожному), якi створюють довгi кам’янi алеi.
Інодi каменi розташованi у виглядi кола. Така споруда називаеться кромлех (вiд бретонського crom – круглий та lech – мiсце).
Серед археологiчних пам’яток е також рiзьблення iз зображенням людей та тварин, наскельнi малюнки, святилища, копальнi, системи зрошення, давнi ниви, водогони, укрiплення, знайденi кимось скарби.
Культурний шар та археологiчна культура
Бiльшiсть археологiчних пам’яток люди добули iз землi, вiрнiше, з ii культурного шару. Так в археологii називаеться шар землi на мiсцях поселень, який складаеться з будiвничого та господарського смiття, органiчних речовин, вугiлля та золи з печей, кострищ та пожеж, змiшаних з пiском i глиною, що iх нанесли вiтер та вода. Називаеться вiн культурним тому, що зберiгае в собi рештки дiяльностi людини, тобто рештки ii культури. Культурний шар створюеться й росте повiльно, але неухильно – з року в рiк, iз сторiччя в сторiччя. Його товщина залежить не тiльки вiд часу, але й вiд iнтенсивностi людськоi дiяльностi. На товщину культурного шару мають вплив i матерiали, з яких побудованi споруди: дерево згнивало i додавало до культурного шару кiлька мiлiметрiв, кам’янi та цеглянi споруди руйнувалися i створювали бiльш мiцнi пласти. Особливо товстий культурний шар бувае в мiстах, на городищах, на тепе (горби, на яких довго селилися люди). Найтовстiший культурний шар у свiтi– в давнiх мiстах Месопотамii (20 м) i на деяких городищах Середньоi Азii (34 м).
Схема утворення культурного шару: поверхня землi до виникнення культурного шару (1); вiдкладення пiд час iснування будiвлi (2, 3)
Культурний шар вiдрiзняеться вiд природних грунтiв, вiн зазвичай темнiший, бо утримуе частинки вугiлля та перегною, рослиннiсть на ньому бiльш густа i яскрава.
Археологiчнi пам’ятки з культурним шаром бувають одно– або багатошаровi. Багатошаровi культурнi шари виникають тодi, коли одне i те саме мiсце заселялося людьми кiлька разiв. Одне й те ж поселення могло переходити з однiеi археологiчноi епохи до iншоi. Такi переходи могли вiдбуватися спокiйно, без потрясiнь, але iнодi супроводжувалися катаклiзмами: нападом ворогiв та знищенням населення, природними катастрофами. В такому випадку мiж культурними шарами знаходиться природний шар, який не утримуе культурних решток. Шари землi, якi лежать нижче культурного шару i не утримують решток життя людини, в археологii називають «материком»
Археологiчна перiодизацiя
Як i кожна самостiйна iсторична наука, археологiя мае власну перiодизацiю. Вона враховуе змiни в характерi та обробцi основних матерiалiв, з яких виготовляли знаряддя працi, предмети побуту, зброю. Вiдповiдно до цього в археологii виокремлюють три основнi перiоди – кам’яний, бронзовий, залiзний вiки, iнодi до них додають i четвертий – мiдний, а кожен iз вiкiв, у свою чергу, подiляють на окремi етапи: кам’яний вiк, наприклад, подiляеться на палеолiт – давньокам’яний вiк (а вiн, у свою чергу, на раннiй, середнiй та пiзнiй), мезолiт (перехiдний вiд палеолiту до неолiту), та неолiт (новокам’яний вiк). Палеолiт почався близько двох мiльйонiв рокiв тому. Для нього характерним е те, що бiльшiсть знарядь працi виготовлялися з каменю. Ознакою мезолiту вважаеться використання мiкролiтiв, тобто дрiбних знарядь, виготовлених з кам’яних пластин розмiром не бiльше 2,5 см. Основною ознакою неолiту на певнiй територii е наявнiсть «неолiтичноi революцii», тобто переходу до господарювання, осiдлого способу життя i пов’язаних iз цим зростання населення та спецiалiзацii ремесла. Слiд зауважити, що така перiодизацiя доволi умовна, вона визначае лише стадii розвитку людського суспiльства, але не датуе археологiчнi матерiали. В рiзних регiонах рiзнi стадii починаються в рiзний час, наприклад, початок кам’яного вiку на територii Украiни вiдносять до так званоi Ашельскоi епохи (1,5–1 млн рокiв тому).
Археологiчнi матерiали вiдрiзняються за епохами, а в серединi кожноi епохи – хронологiчно, тобто за часом, i територiально, тобто за мiсцем знахiдки. Археологи зазвичай вивчають велику кiлькiсть знахiдок, якi об’еднанi в певнi групи – комплекси. На пiдставi цих комплексiв археологи вирiзняють так званi археологiчнi культури. Цей термiн визначае насамперед спiльнiсть археологiчних пам’яток та предметiв, якi належать до одного часу й зосередженi на певнiй територii. Археологiчнi культури мають умовнi назви, наданi iм переважно за назвами мiсць перших знахiдок, або найбiльш видатних пам’яток (наприклад, трипiльська культура, майкопська культура), або за найбiльш характерними археологiчними ознаками (наприклад, катакомбна культура, могили якоi зробленi у виглядi катакомб). Інодi археологiчна культура вiдповiдае певному народовi, але часто-густо збiг матерiальноi культури не вiдображуе спiльностi етнiчноi.
Предмети катакомбноi культури
Робота археолога складаеться з трьох великих етапiв, якi умовно можна назвати польовим, камерально-лабораторним та кабiнетним.
Польовi дослiдження
Перш нiж почати дослiдження археологiчноi пам’ятки, ii треба знайти. Пам’ятки знаходять випадково або ж шукають наперед обдумано. Щоправда, е пам’ятки, про iснування яких було вiдомо завжди. Це зазвичай величезнi архiтектурнi споруди, як, наприклад, египетськi пiрамiди чи Парфенон. Іншi ж пам’ятки, iнодi цiлi мiста, похованi пiд землею, в торфяних болотах i навiть пiд водою.
Отже, перший етап польових дослiджень – це розвiдка. Деякi види пам’яток, такi як кургани, городища, петроглiфи, мегалiти, тепе, знайти неважко, бо вони лежать на поверхнi. Проте, щоб iх виявити, треба мати досвiдчене око. Кургани, городища та тепе можна прийняти за природнi пагорби, i, навпаки, аматори часто сприймають за кургани природнi пагорби.
Похованi в землi пам’ятки знаходять зазвичай пiд час проведення якихось земляних робiт: при прокладаннi шляхiв, копаннi котлованiв, при оранцi. Слiд пам’ятати, що пiд час проведення великих земляних робiт мають бути присутнi археологи! Інодi пам’ятки вiдкриваються людинi i без ii участi, – внаслiдок вивiтрювання чи розмиву грунту, пiд час утворення ярiв, у берегових осипах.
Наперед обдумано археологiчнi пам’ятки розшукують на пiдставi письмових джерел, усних переказiв та легенд i на пiдставi припущень археологiв.
Рiзнi письмовi джерела, вiд лiтописiв до мемуарiв, свiдчать про мiсцезнаходження археологiчних пам’яток, iнодi точно, iнодi приблизно. В лiтописах зазвичай писали про будiвництво мiст та храмiв, зведення укрiплень, палацiв, мостiв. Часто у письмових джерелах згадуеться про облоги, штурми та руйнування мiст пiд час вiйн, про загибель мiст вiд стихiйних лих. У деяких давнiх творах йшлося про географiчне розташування мiст, племен, народiв та держав, наприклад у творах Страбона, Павсанiя, Птолемея та iн.
Багато археологiчних пам’яток виявлено на пiдставi усних легенд та переказiв. Часто мiсцевим мешканцям вiдомо про кургани, великi каменi, гроти, наскельнi малюнки, що знаходяться поблизу i пов’язанi з якоюсь легендою. Найчастiше це легенди про скарби, що iх сховали дванадцять розбiйникiв або три брати, про пiдземнi ходи, залiзнi скринi та дубовi домовини. За вказiвками мiсцевих мешканцiв археологи знаходять городища, кургани, iнодi навiть пiдземнi ходи, але ще нiколи нiхто не знайшов дiжок iз золотом та срiблом.
Способи визначення пам’яток на мiсцевостi численнi й рiзноманiтнi. Випадково знайдений на поверхнi черепок глиняного посуду, бiльш темна та густа рослиннiсть, пагорб чи заглиблення на поверхнi землi та багато чого iншого привертае увагу археолога. Вiн мае придивлятися до рiзноманiтних слiдiв на поверхнi землi дуже пильно. Наведемо цiкавий випадок iз життя видатного археолога Леонарда Вуллi.
«У Вадi Хальфа в Пiвнiчному Суданi я вiв з Мак Івером розкопки храму i частини египетського мiста. Протягом двох мiсяцiв ми не могли знайти в пустелi слiдiв могильника, що мав знаходитися поблизу. Одного вечора ми зiйшли на невисокий пагорб, щоб подивитися на захiд сонця над Нiлом. Ми ремствували на невезiння, аж раптом Мак Івер вказав на долину: вона вся була помережана темними колами, яких ми не бачили ранiше, хоча товклися там цiлими днями. Коли я спустився вниз i пiдiйшов ближче – кола зникли, але за допомогою Мак Івера, який залишався на пагорбi, я зробив у центрi кожного кiльця невеличкi насипи зi щебеню. Наступного дня нашi робiтники-араби вiдкрили пiд кожним насипом квадратнi, вирiзанi в каменi ходи до могил. Давнi землекопи висипали розбите камiння навколо готовоi могили, коли засипали ii, частина камiння залишилася на поверхнi; через чотири тисячi рокiв вже неможливо було помiтити рiзницю мiж камiнням та щебенем, так подiбнi одне до одного вони стали. Але сонячнi променi, що падали протягом п’яти хвилин пiд певним кутом, зробили видимим ледь темнiший вiдтiнок каменiв, видобутих на невеликiй глибинi. Це явище можна було спостерiгати лише з пагорба i, ймовiрно, лише з одного мiсця».
Багато археологiчних пам’яток, непомiтних iз землi, можна виявити на якiйсь вiдстанi вiд неi, наприклад з повiтря. Цей спосiб мае назву – аеророзвiдка. Використовуючи аерофотографiю (тобто фотографування з великоi висоти) та оцiнюючи рiзнi показники (рельеф, склад грунту, властивостi рослинностi), археолог може зробити висновки про наявнiсть великих об’ектiв. За допомогою аерофоторозвiдки були виявленi давнi кельтськi та саксонськi поля в Англii, давнi шляхи та римськi табори в Сирiйськiй пустелi, давнi замки та фортецi в Середнiй Азii, трипiльськi поселення пiд Уманню. Цiкавою була iсторiя вiдкриття етруського мiста Спiни. Про це мiсто згадували античнi письменники, i, зокрема, Плiнiй; за iхнiми творами, Спiна була найважливiшим етруським портом, але знайти його не могли i тому вважали, що це мiсто – витвiр уяви давнiх географiв.
У 1922 роцi в дельтi рiчки По, в болотах Камаккйо, проводилися мелiоративнi роботи. На осушеному болотi виявився великий етруський некрополь (кладовище). Розкопали 1200 могил, але самого мiста не знайшли. В 1953 роцi проводилися новi мелiоративнi роботи на захiд вiд Камаккйо, в iншiй частинi заболоченоi територii. Знову було знайдено могили, а самого мiста не виявили. Директор етруського музею у Феррарi Неро Альфiерi звернув увагу на незвичнi риски та плями на аерофотографiях, зроблених iнженерами-мелiораторами. Вiн вирiшив провести ретельну зйомку всiеi мiсцевостi, i в 1956 роцi, через 35 рокiв пiсля перших розкопок, Спiна була виявлена. Болота за сотнi рокiв вкрили Спiну, яку мешканцi залишили пiд натиском галлiв. Але на зеленiй ковдрi болотноi рослинностi за допомогою аерофотозйомки вченi помiтили давнi вулицi мiста, канали, портовi споруди. Свiтлi прямокутники на знiмках – це квартали античних будiвель, темнi лiнii – античнi вулицi або канали. Головний канал цiеi античноi Венецii був 20 м завширшки, вiд нього вiдходила велика кiлькiсть вужчих каналiв. Розкопки виявили рештки будiвель на палях. За знайденою керамiкою iх датували IV столiттям до н. е. Спiну важко було знайти, але ще важче було розкопувати: будiвлi були пiд землею на глибинi двох метрiв, а вже на глибинi 0,6 м з’явилися грунтовi води, якi дуже заважали роботi.
Аерофотозйомка дае змогу виявляти пам’ятки, що опинилися пiд водою. На черзi – використання для археологiчноi розвiдки космiчних супутникiв Землi.
Пiд час археологiчноi розвiдки використовуються i геофiзичнi методи: електророзвiдка, магнiторозвiдка та сейсморозвiдка. Метод електророзвiдки базуеться на рiзницi опорiв струменя, що проходить у грунтi й у культурному шарi. За допомогою електророзвiдки знаходять стiни, рови, могильники.
Аерофотозйомка мiста Спiни
Пiд час магнiторозвiдки проводяться розшуки таких предметiв, якi мають пiдвищенi магнiтнi властивостi, цi речi вiдiграють роль магнiтiв – iх i фiксують прилади. Так знаходять гончарнi печi, стiни, шляхи, ями та канави, слiди пожеж, залiзнi речi.
Сейсморозвiдка використовуе властивостi археологiчних об’ектiв та середовища, в якому вони перебувають, по-рiзному вiдбивати звуковi коливання. Таким чином вiдкриваються могильники, трiщини, стiни й т. iн. У пiдводнiй археологii використовуеться рiзновид сейсморозвiдки – метод звуковоi локацii.
Первiсне дослiдження археологiчноi пам’ятки включае ii обмiри, збiр пiдйомного матерiалу i закладання шурфiв. На кресленнях та в щоденниках фiксуеться розташування пам’ятки щодо сторiн свiту, ii форма, розмiри площi та периметра, всi пагорби й заглиблення тощо. Одночасно збираеться пiдйомний матерiал – це давнi речi або iхнi фрагменти (шматочки глиняного посуду, уламки цегли, iнодi знаряддя працi, прикраси). Вони потрапляють на поверхню через розмиви, вивiтрювання або переорювання грунту. Мiсця таких знахiдок також фiксуються.
Для того щоб отримати загальне уявлення про пам’ятку, закладають один або кiлька шурфiв[1 - Шурф – вертикальний квадратний колодязь площею 4–6 м
.].
Шурфовка допомагае визначити товщину i вмiст культурного шару. Кiлькiсть шурфiв мае бути мiнiмальною, бо вони руйнують культурний шар i дають часткове обмежене уявлення про об’ект. Категорично не можна проводити дослiдження пам’ятки тiльки за допомогою шурфiв.
Наступний етап дослiдження – розкопки. Деякi види пам’яток не потребують розкопок – це, наприклад, скельнi написи та малюнки. Розкопуються передусiм поселення, кургани, грунтовi могильники, окремi споруди, захованi в землi. Для того щоб ретельно дослiдити пам’ятку, треба вiдкрити всю ii площину. У ХІХ та на початку ХХ столiття для цього застосовували траншейний спосiб: через площину пам’ятки прокладали траншеi в рiзних напрямках, але таким чином археологи отримували лише розрiз пам’ятки. Якщо пiд час роботи знаходився об’ект, який iшов убiк вiд траншеi, треба було робити боковi вiдгалуження. Тому нинi траншейний спосiб розглядаеться як можливий лише на початковому етапi – для того, щоб простежити товщину культурного шару, площину його поширення. Але вiдкрити всю площину великоi пам’ятки за один сезон, звичайно, неможливо. На пам’ятках, якi розташованi на великiй площинi, закладають спочатку один або кiлька розкопiв, якi з часом розширюються, доки не буде розкопана вся пам’ятка. Деякi пам’ятки розкопуються роками й десятилiттями.
Розкопки культурного шару ведуться тiльки вручну, лопатами або ножами. Але в деяких випадках використовуеться i технiка – бульдозери, скрепери, транспортери, електролебiдки. За допомогою технiки видаляеться смiття чи грунт, що не мiстить решток пам’яток, знiмаються курганнi насипи. Пiд час роботи технiки на розкопцi археологи мають ретельно стежити за машинами, щоб своечасно помiтити змiни грунту i спинити технiку.
Способи вiдкриття культурного шару рiзняться залежно вiд того, який об’ект дослiджуеться. Поховання та поселення розкопуються з використанням рiзних прийомiв, як i рiзнi види поховань. Унiверсальних прийомiв розкопок немае. Але слiд пам’ятати, що археолог повинен знати не тiльки тип пам’ятки, але й культуру в цiлому. Археолог не може сподiватися, що хтось доробить за нього те, що вiн зробити не встиг або не зумiв. Спостереження за пам’яткою i висновки щодо ii особливостей мають бути зробленi в полi.
Унiкальнiсть кожного об’екта розкопок i способiв його дослiдження не заперечуе використання одного з основних методiв археологii.
Стратиграфiчний розрiз
Стратиграфiчний метод запозичений iз геологii. Суть його полягае у визначеннi хронологii (тобто вiку) пам’ятки за послiдовнiстю культурних шарiв чи поховань щодо геологiчних вiдкладень та один до одного. Закон утворення шарiв твердить, що вiдкладення, яке залягае нижче, давнiше, нiж вiдкладення, яке лежить вище (в археологii цей закон дiе, якщо шари не були пошкодженi – перекопанi, переоранi i т. iн.). Крiм того, закон торкаеться лише порядку утворення шарiв, але не iхнього вмiсту, речi можуть походити з бiльш давнiх епох i потрапити випадково з iншого шару, але не можуть походити з пiзнiшого шару. Для того щоб вiдстежити культурний шар, розкопки проводять горизонтальними верствами. Всi нерiвностi та вигини шарiв вимiрюються точними геодезичними приладами й фiксуються на горизонтальному планi розкопу. Крiм того, обов’язково складаеться стратиграфiчне вертикальне креслення стiн i креслення розрiзiв культурного шару.
Документацiя розкопок
Пiд час розкопок обов’язково ведеться щоденник, до якого археолог записуе все, що вiн бачить i що неможливо нанести на план.
Особливо ретельно дослiджуеться й описуеться структура культурного шару: його колiр, вмiст у ньому золи, вугiлля, перегною, глини i т. iн. З культурного шару беруть проби для хiмiчного аналiзу, який дае змогу з’ясувати, з яких органiчних речовин створився перегнiй, якi породи дерев залишили золу й вугiлля.
Коли в культурному шарi виявляють окремi речi, споруди, поховання або iхнi слiди, то замiсть лопат використовують ножi, пiнцети та щiтки. Кожна знайдена рiч зачищаеться щiткою, замальовуеться i фотографуеться в тому положеннi, в якому була знайдена в землi (в археологii iснуе спецiальний термiн – in situ), точка ii знаходження позначаеться на планi.
Речi з органiчних речовин (дерево, шкiра, тканина i т. iн.) зберiгають у землi свiй об’ем i форму, але легко деформуються й руйнуються на повiтрi. Для збереження таких знахiдок треба негайно iх законсервувати або принаймнi сховати вiд сонця. Інодi предмети руйнуються, але залишають слiди у виглядi пустот чи вiдбиткiв (найкраще вони зберiгаються в глинi). Пустоти заливають гiпсом, i отримують злiпок зниклоi речi. Ями, колодязi зберiгають слiди дерев’яних крiплень, що вiдбилися на стiнах, по яких реконструюють всю споруду.
Велике значення для дослiдження пам’ятки мають визначення та фiксацiя мiсця кожноi окремоi речi i iхнього взаеморозташування. Це особливо важливо при дослiдженнi поселень, що загинули раптово, пiд час якогось лиха. В таких випадках бiльшiсть речей залишаеться на своiх звичних мiсцях – горщики з iжею залишаються в пiчках, у коморах зберiгаються посудини з зерном чи олiею, а це дае змогу зробити висновки про життя i звички давнiх мешканцiв.
Ще краще речi i iхне взаеморозташування зберiгаються в похованнях. Ретельна фiксацiя iнвентаря в могилах дае можливiсть вiдновити речi, що зникли. Наприклад, на небiжчиковi зотлiв одяг, але залишилися гудзики, що лежать у тому порядку, в якому вони були на одязi. Якщо вони лежать у ряд i доходять до колiнних суглобiв скелета, то можна стверджувати, що одяг був однобортний i сягав колiн. Якщо гудзики зiбрати, не фiксуючи iхнього розташування, то ми дiстанемо уявлення лише про гудзики, але не про одяг.
Слiд розумiти, що пошкодження або руйнування археологiчноi пам’ятки рiвноцiнне знищенню важливого iсторичного документа, якого ще не прочитали. Вiн не розкрив своiх таемниць, отже, ми нiколи не дiзнаемося про щось iз минулого. Розкопки мають проводити лише досвiдченi археологи, а самi пам’ятки потребують ретельного облiку й охорони. Найважливiшi пам’ятки оголошують заповiдниками, i в них органiзовують музеi.
Розкопки проводяться лише за спецiальним дозволом, що мае назву «Вiдкритий лист», – вiн видаеться Польовим комiтетом Інституту археологii НАН Украiни.
Вiдкритi листи бувають чотирьох категорiй:
– форма № 3 надае право на археологiчнi розвiдки та зовнiшнiй огляд пам’ятки без будь-яких земляних робiт;
– форма № 2 дозволяе розвiдки та розкопки невеликих за площиною пам’яток (до 20 м
);
– форма № 1 дозволяе дослiднику будь-якi археологiчнi роботи;
– форма № 4 видаеться в аварiйних випадках для дослiдження пам’яток, яким загрожуе знищення внаслiдок дii стихiйних сил чи пiд час земляних робiт.
Важливою частиною роботи археолога е документальне оформлення дослiдження. Пiд час розкопок пам’ятка фактично знищуеться. Тим бiльш ретельним мае бути написання звiту про розкопки. Звiт повинен мiстити такi данi:
– вiдомостi про органiзацiю робiт, джерела матерiального забезпечення, учасникiв розкопок та iхнi функцii, завдання дослiдження;
– вiдомостi про процес та результати дослiдження пам’ятки, iлюстрованi кресленнями, фотографiями та малюнками;
– вiдомостi про методику розкопок;
– загальнi науковi висновки, яких дiйшов дослiдник.
Крiм того, до звiту додаеться вiдкритий лист, опис усiх письмових, графiчних, фотографiчних та iнших матерiалiв i довiдка вiд установи, що прийняла колекцiю на зберiгання.
Лабораторнi дослiдження
По закiнченнi польових робiт усi матерiали надходять до лабораторii для подальшоi обробки та вивчення. Ця робота не менш копiтка й вiдповiдальна, нiж розкопки. Вивчаеться форма кожноi речi, визначаеться ii призначення, матерiал, з якого вона була зроблена, технiка ii виробництва, мiсце й час ii виготовлення.
