скачать книгу бесплатно
Золотi речi зi «скарбу Прiама»
У серединi ІІ тисячолiття до н. е. землi Малоi Азii входили до складу Хеттськоi держави. В анналах хеттського царя Тутхалiйi W (1250–1220 рр. до н. е.) згадуються двi мiсцевостi, що знаходилися на пiвнiчному заходi Малоi Азii —Вiлусiя та Труiсая; одну з цих назв, скорiше Вiлусiя, мало мiсто на Гiссарликському пагорбi, яке греки називали Ілiоном (або ранiше Вiлiоном), або Троею.
Але в 1941 роцi через нальоти англiйськоi авiацii нiмецька влада наказала перевезти колекцiю до депозитарiю № 5 Прусського державного банку. Через три мiсяцi стае очевидним, що i банк е ненадiйним сховищем вiд бомбування. Безцiннi експонати упакували в дерев’янi ящики й заховали до бетонного бункера протизенiтноi батареi, що розташовувалася на територii Берлiнського зоопарку. Тут «золото Шлiмана» зберiгалося до травня 1945 року.
За офiцiйною версiею, зберiгач Шлiманiвського скарбу пан Унферцак незадовго до взяття Берлiна прийшов до радянського командування i повiдомив, що в бункерi схованi унiкальнi речi, якi зникнуть у полум’i наступу або будуть пограбованi. Цей епiзод вiн описав у своiх щоденниках, якi були оприлюдненi тiльки по його смертi, в 1974 роцi.
Так золото Троi потрапило до радянського лiтака, що взяв курс до Москви. Частина колекцii – 414 предметiв з бронзи та керамiки – була вiдправлена потягом до Ленiнграда, а iнша, бiльш коштовна (золото, електр, срiбло, гiрський кришталь) – потрапила в Москву, до Пушкiнського музею. Вiдтодi колекцiя стала фактично недосяжною. Їi бачили лише деякi вiдомi вченi, полiтичнi дiячi, члени ЦК КПРС i то лише в 1945–1948 роках. У 1948 роцi колекцiю було перенесено до Особового фонду, куди мали доступ лише його зберiгачi. Тiльки в 1996 роцi, вперше за 50 рокiв, колекцiю побачили люди.
Зазвичай вважають, що Шлiман помер, не пiдозрюючи про свою помилку, переконаний, що мета всього його життя досягнута. Але ще в 1873 роцi у своему щоденнику Шлiман записав: «Я знищив те, що шукав. Троя Гомера лежить значно вище…» Висновки Шлiмана, що вiн iх зробив стосовно Троi, пiзнiшi дослiдники в чомусь переглянули: у 1932–1938 американська експедицiя пiд керiвництвом К. Блегена провела розкопки тих дiлянок, яких не торкалися Шлiман та Дьорпфельд. Блеген дiйшов висновкiв, що гомерiвська Троя ХІІІ—ХІІ столiть до н. е. – це так звана Троя VH. А Троя І – маленьке поселення, що виникло на межi rV– ІІІ тисячолiть до н. е.; Троя ІІ (яку Шлiман вважав гомерiвською) iснувала з 2500 по 2300 роки до н. е. Троя V 1800–1300 рокiв до н. е. (яку Дьорпфельд пов’язував з гомерiвським епосом) була мiстом, яке зруйнував землетрус ще до Троянськоi вiйни.
«Маска Агамемнона»
Крiм Троi, Шлiман проводив розкопки i в европейськiй частинi Грецii, розшукуючи та дослiджуючи гомерiвськi мiста, зокрема столицю Агамемнона Мiкени (1876). У Мiкенах Шлiман вiдкрив знамениту «Левову браму» та багатi поховання. Потiм, дотримуючись свiдчень Павсанiя про мiсцезнаходження могили Агамемнона, вiн розпочав розкопки на мiкенському акрополi i знайшов царськi поховання в шахтових та купольних гробницях. У цих похованнях було знайдено велику кiлькiсть золотих речей, зокрема так звану «Маску Агамемнона».
«Маска Агамемнона»
Мiкени, акрополь. Реконструкцiя
Мiкени, внутрiшнiй двiр палацу
Фрагмент золотоi поховальноi маска з Мiкен
Царськi поховання в Мiкенах
Мiкени. Левова брама
У 1884 роцi Шлiман почав розкопки в Тирiнфi, який вважався батькiвщиною Геракла. Пiд час розкопок Шлiман вiдкрив стiни величезного палацу. Як з’ясувалося, в палацi добре зберiгся мегарон з троном та вогнищем – велике примiщення, в якому приймали послiв i влаштовували бенкети. Мегарон був прикрашений фресками iз зображеннями бикiв, танцюристiв та придворних дам. Не менш цiкавими були i «циклопiчнi» мури мiста, якi ще в часи античностi викликали захоплення. Павсанiй порiвнював iх з пiрамiдами.
Мiноська та мiкенська цивiлiзацii —першi европейськi цивiлiзацii.
За легендою, Проiтiс, правитель Тирiнфу, покликав сiмох циклопiв, якi й збудували цi мури.
Подiбнi мури були побудованi i в iнших мiстах, зокрема в Мiкенах. Мури Тирiнфу мали всерединi галереi, перекритi ступiнчастими склепiннями. Блоки, з яких будували стiни, були завтовшки два – три метри, заввишки – один метр. У нижнiй частинi мiста, там, де розмiщувалися господарськi споруди та стайнi, товщина стiн сягала семи – восьми метрiв. Нагорi, де був палац правителя, стiни в товщину сягали 11, а у висоту – 16 м.
Акрополь Тирiнфа
Внутрiшнiй прохiд у стiнi фортецi Тирiнфа
Наслiдком двадцятирiчних розкопок Шлiмана було вiдкриття невiдомого до тих часiв Егейського свiту догомерiвськоi Грецii. Ця давня культура належала до бронзового вiку. Розкопки Шлiмана довели, що раннiй перiод грецькоi iсторii (ІІ тис. до н. е.), що його спецiалiсти вважали легендарним, е фактом. Таким чином започаткувалася археологiя мiкенськоi Грецii.
Але цим заслуги Шлiмана перед наукою не вичерпуються. Вiн довiв, що класичнi твори грецьких авторiв правдивi i мiстять достовiрнi вiдомостi. Шлiман встановив стандарти уважного спостереження, ретельного звiту i негайноi публiкацii пам’ятки.
Шлiман, який вiдкрив Трою та мiкенську цивiлiзацiю, мiг би прославитися ще бiльше, якби продовжив розкопки на островi Крит, якi розпочав у 1886 роцi. До них його спонукала думка про те, що речi, якi вiн знаходив у Мiкенах та Тирiнфi, дуже схожi на речi, знайденi на островах Егейського моря, i передусiм, на Критi.
Шлiман довго домагався права вести розкопки на островi, навiть дiстав дозвiл губернатора. Але власник дiлянки, де, як гадав Шлiман, розташовувався палац критських царiв, запросив надто велику цiну – 100 000 франкiв. Шлiман збив цiну до 40 000 франкiв, але зрештою вiдмовився вiд дiлянки, коли побачив, що вона нарiзана зовсiм не так, як про це було домовлено: замiсть 2500 оливкових дерев на дiлянцi було лише 888. Шлiман, який поклав на науку весь статок, через 1612 оливкових дерев позбавив себе можливостi знайти те, про що вiн тiльки здогадувався.
Вiдкриття Егейського свiту
У 1890 роцi почав своi дослiдження на островi Крит англiйський археолог Артур Еванс, син Джона Еванса, вiдомого археолога й геолога.
Артур Еванс народився в 1851 роцi. Вiн здобув освiту в Харроу, Оксфордi та Геттiнгенi. У 1884 роцi став хранителем Ешмолейського музею в Оксфордi. Спочатку Еванса цiкавили монети, печатки та iероглiфи. Розповiдають, що через поганий зiр Еванс роздивлявся печатки дуже близько i якось помiтив, що знаки на печатках з Грецii i з острова Крит схожi.
Лiнiйне письмо В. Глиняна пластинка
Еванс приiхав на Крит, щоб переконатися в правильностi своеi теорii, i не мав намiру затримуватися там надовго. Пiд час поiздок по острову вiн звернув увагу на величезнi купи щебеню та на руiни. І Еванс вiдклав дослiдження з писемностi i розпочав розкопки. Через рiк вiн оголосив, що йому потрiбен ще рiк для того, щоб розкопати все, що може бути цiкавим для науки. Але Еванс пробув на Критi п’ятнадцять рокiв.
Артур Еванс бiля входу до Кносського палацу
До Еванса про Крит було вiдомо ще менше, нiж свого часу знали про Трою, Єгипет, Месопотамiю. Зi свiдчень Гомера, Геродота, Фукiдiда, iз мiфiв та легенд було вiдомо, що на Критi колись була мiцна держава, на чолi якоi стояв цар Мiнос, найсправедливiший з царiв. Але коли це було, хто такi критяни, якою була iхня культура, якою мовою вони розмовляли – все це залишалося таемницею. Пiсля дослiджень Шлiмана Крит вважали мiкенською провiнцiею. Наприкiнцi 70-х рокiв ХІХ столiття на мiсцi давнього Кноссу, можливоi столицi легендарного Мiносу, iнший Мiнос – критський купець Мiнос Калокерiнос виявив руiни якоiсь споруди i кiлька посудин. Було припущено, що це рештки лабiринту, в якому мешкав Мiнотавр. Мiсце знахiдки вiдвiдав Шлiман i вирiшив розпочати розкопки, але не погодився з великою цiною, яку запросив власник дiлянки.
Кносський палац
Кносський палац
Дiлянку купив Еванс i 24 березня 1900 року почав розкопки. Вже на третiй день вiн записав у щоденнику: «Виняткове явище – нiчого грецького, нiчого римського…» Дiйсно, культура Криту виявилася оригiнальною i своерiдною. Руiни, що iх вiдкрив критський купець, були рештками величезного палацу, який Еванс назвав Палацом Мiноса. Площа цього палацу була понад 20 тис. м
, вiн мав кiлька поверхiв, пiдземнi ходи та велику кiлькiсть примiщень: палацовi зали, розписанi фресками, житловi кiмнати, коридори, святилища, майстернi, купальнi, комори. У коморах зберiгалися гiгантськi глинянi посудини-пiфоси iз залишками зерна, олii та iн.
Палац мав складну систему водогону та каналiзацii. Крiм великоi кiлькостi рiзноманiтних речей – зброi, знарядь працi, прикрас та iн., було знайдено глинянi таблицi з письменами невiдомою мовою. З’ясувалося, що це складове письмо, тобто система, в якiй кожен знак означае склад.
Складовi системи використовують близько 80 знакiв.
Понад п’ятдесят рокiв вченi рiзних краiн намагалися розшифрувати лiнiйне письмо. Лише 1953 року англiйськi дослiдники М. Вентрiс та Д. Чедвiк прочитали лiнiйне письмо В, а письмо А досi не дешифроване. Таким чином, Евансовi довелося читати iсторiю Криту без текстiв.
Фрагмент фрески «Парижанка»
Але вiн ii прочитав. Аналiзуючи й зiставляючи всi данi, якi можна було витягти з речових джерел, Еванс встановив перiоди пiдйому та занепаду Критськоi держави, датував цi перiоди з точнiстю до п’ятдесяти рокiв, з’ясував, яким був державний устрiй, релiгiйнi вiрування та обряди, якi зв’язки мав Крит з iншими краiнами, що критяни виробляли, що ввозили та вивозили.
Такi масштабнi висновки Еванс змiг зробити тiльки завдяки тому, що на той час вже iснували науковi методи дослiдження. Вiн не тiльки розкопував споруди, що збереглися, та окремi речi, – вiн вивчав кожен шар землi, пiдбирав кожен уламок посуду, кожен шматок штукатурки, визначаючи мiсце, з якого вiн упав (тобто вчений застосовував стратиграфiчний метод). Датував знахiдки Еванс, порiвнюючи iх з аналогiчними речами з Єгипту (тобто застосовував метод перехресного датування).
Кносс. Тронний зал у палацi
«Фестський диск»
Одночасно з Евансом працювала iталiйська археологiчна експедицiя, що дослiджувала давне мiсто Фест. Крiм палацу, дуже схожого на кносський, були знайденi чудовi мiнойськi вази стилю «камарес» та славнозвiсний «Фестський диск» – глиняний диск дiаметром шiсть дюймiв (15,2 см), з витиснутими загадковими знаками по спiралi з обох бокiв.
Тавромахii
Використовуючи результати дослiджень на Критi, у материковiй Грецii та на островах, Еванс встановив, що Крит з його культурою, яку Еванс назвав мiнойською, був культурним i полiтичним центром Егейського свiту. Тепер вже очевидно, що Крит не був мiкенською провiнцiею, навпаки, Крит впливав на мiкенську культуру. Спiльну культуру Егейського свiту назвали егейською, або крито-мiкенською, датуеться вона III – кiнцем II тисячолiття до н. е. Загинула ця висока цивiлiзацiя через природну катастрофу та вторгнення варварiв з материка.
Ритон у виглядi голови бика з Кносса
Крито-мiкенська цивiлiзацiя приховуе ще багато таемниць. Досi не прочитано лiнiйне письмо А, яким зроблено написи на глиняних табличках, печатках та посудинах; неясними залишаються релiгiйнi вiрування мiнойцiв; невiдомим е i характер знаменитоi тавромахii – боiв з биком.
Початок схiдноi археологii
Таемницi народу Нiлу
Схiдна археологiя розпочалася з вiдкриттiв, зроблених в Єгиптi. Наприкiнцi XVIII столiття уявлення европейських вчених про Єгипет були вкрай обмеженi. Уривчастi вiдомостi з Геродота та iнших античних авторiв, сповненi незвичайних подiй свiдчення Бiблii, iсторiя тридцяти династiй фараонiв, яку написав египетський жрець Манефон (бл. 300 р. до н. е.), кiлька статуй, що зберiгалися в Римi, два-три обелiски, вкритi iероглiфами, – це все, що мали вченi та археологи.
Розеттський камiнь
Тридцятого червня 1798 року в Єгиптi, поблизу Александрii, почалася висадка десанту французькоi военноi експедицii на чолi з генералом Бонапартом. Експедицiю супроводжувала група вчених, рiзних за фахом, та художникiв. Пiсля перших перемог Наполеона було засновано Єгипетський iнститут для вивчення краiни. Один з його членiв, Домiнiк Вiвiан Денон, був талановитим художником, а також невтомним, спостережливим i заповзятливим дослiдником. У короткий час вiн проiхав через весь Єгипет вiд Александрii до Сiени, списуючи написи, замальовуючи архiтектурнi споруди, скуповуючи старожитностi.
Єгиптяни називали свою краiну Кемi —чорна. Або – Двi Землi, Двi Краiни, Обидвi Краiни, Береги Гора. Пустелю вони називали Червона Земля, а море – Великим Зеленим.
Французькi солдати, повертаючись додому, вивозили до Європи багато трофеiв, але Денон привiз iз собою щось набагато цiннiше – велику кiлькiсть папок з малюнками. Вiн дотримувався у своiх малюнках реалiзму i не нехтував жодною подробицею, тому його малюнки стали дуже важливим матерiалом для наукових дослiджень (так, наприклад, зображення невеличкого храму Аменхотепа III залишилося единим – у 1822 роцi храм було зруйновано). На матерiалах Денона Францом Жомаром була написана праця, яка поклала початок египтологii – «Опис Єгипту» у 24 томах тексту та 12 томах таблиць.
Єгиптяни вiрили, що людина мислить серцем. Слова: «Вiн не мае серця» означали, що людина не мае розуму. Про розгнiвану людину казали: «Став таким, як верхньоегипетський леопард, коли злиться».
Можливостi, що вiдкрилися перед археологами в Єгиптi, були грандiознi. У Єгиптi збереглася величезна кiлькiсть монументальних кам’яних споруд та написiв. Написи вкривали стiни храмiв та гробниць, пiднiжжя статуй та обелiскiв. Особливо цiкавим був так званий Розеттський камiнь, що його знайшов у селищi Розетта артилерiйський офiцер Бушар пiд час копання траншей. Цей камiнь чорного базальту з написом двома мовами (бiлiнгва): давньоегипетською – iероглiфами й демотичним письмом та грецькою – грецьким алфавiтом. Усi три написи, як з’ясували пiзнiше, мiстили один i той самий текст – декрет жерцiв на честь Птолемея V Єпiфана (196 р. до н. е.).
Науковий подвиг Жана Франсуа Шампольйона
Подальше дослiдження Єгипту пов’язане саме з цим каменем та iм’ям французького вченого Жана Франсуа Шампольйона (1790–1832). Вiн народився в родинi книготорговця в маленькому мiстечку Фiжак. Шампольйон був надзвичайно обдарованим лiнгвiстом. Вiн не володiв величезною кiлькiстю мов, як деякi полiглоти, проте добре знав англiйську, нiмецьку, iталiйську, латинську, грецьку, китайську, коптську, ефiопську, давньоеврейську мови i, як нiхто, вiдчував дух кожноi з цих мов.
Оскiльки египетське письмо не передавало голосних звукiв, ми користуемося умовним прочитанням египетських текстiв.
Спроби розшифрувати давньоегипетськi iероглiфи робилися неодноразово. З’являлися навiть повiдомлення в наукових колах, що таемниця iероглiфiв розгадана. Проте рiшучий крок у цьому напрямку зробив саме Шампольйон. Спiвставляючи грецький та iероглiфiчний тексти, вiн припустив, що iм’я Птолемея в египетському текстi обведено овальною рамкою – так званим картушем, i таким чином визначив п’ятнадцять iероглiфiчних знакiв. У 1822 роцi Шампольйон зробив доповiдь у Паризькiй Академii про вiдкритий ним метод дешифровки.
Жан Франсуа Шампольйон
Вiдкриття Шампольйона зовсiм не означало, що вiн навчився вiльно читати всi давньоегипетськi тексти. Вiн тiльки вказав шлях до iхнього розумiння. Рiч у тiм, що iероглiфи подiляються на три типи символiв: пiктограми, або iдеограми, висловлювали цiлi слова у формi малюнка; фонограми висловлювали звуки; детермiнативнi символи мiстили iнформацiю про клас слова. У текстi використовувалися всi три типи символiв.
Картуш з iм’ям Птолемея та Клеопатри
Таких висновкiв щодо писемностi Єгипту Шампольйон дiйшов, ще не бачивши Єгипту. Вперше вiн побачив його у вiцi тридцяти восьми рокiв i помер через три роки пiсля повернення iз краiни своеi мрii.
Першi науковi дослiдження Єгипту
Значно бiльше з науковоi точки зору зробив наступний вiдомий дослiдник Єгипту – нiмецький вчений Лепсiус (1810–1884). Його роботам притаманнi ретельнiсть i скрупульознiсть наукових дослiджень. Вiн вивчав египетськi старожитностi методично, дотримуючись строгих наукових прийомiв. Поблизу Мемфiса Лепсiус затримався на пiвроку. Там вiн вiдкрив i обстежив 67 царських пiрамiд та близько 130 гробниць сановникiв i вельмож Давнього царства.
Площа Верхнього та Нижнього Єгипту до п’ятого порогу становила близько 50 тис. км
.
Головною заслугою Шампольйона, i особливо Лепсiуса, було те, що вони вивчали насамперед египетську iсторiю. Лепсiус першим запропонував подiл iсторii Єгипту на три перiоди – Давне царство, Середне i Нове – й дав перелiк у хронологiчному порядку близько тисячi iмен та титулiв царiв, цариць i царських дiтей. Пiсля Лепсiуса залишилася величезна лiтературна спадщина: «Листи з Єгипту, Ефiопii та Синайського пiвострова» з описом його мандрiв, «Пам’ятки з Єгипту та Ефiопii» – зведення всiх вiдкритих i дослiджених ним пам’яток (12 томiв, in folio), з 900 таблицями; весь матерiал розташований в iсторичному порядку) i, крiм того, багато статей на рiзнi теми з iсторii Єгипту. Величезнi колекцii, що зiбрав Лепсiус, були помiщенi до Берлiнського музею, директором якого вiн був. У Єгиптi пiсля Лепсiуса працювали його учнi, але блискуча ера французькоi египтологii почалася з Огюста Марiетта (1821–1881).
Священний бик Апiс
Вiн народився в Булонi, був археологом-самоучкою. В 1849 роцi Марiетта прийняли до Лувра як асистента. До Єгипту вiн поiхав за дорученням музею для придбання рукописiв. Але, потрапивши до краiни фараонiв, вийшов за межi своiх обов’язкiв i почав розкопки.
У перший же рiк Марiетт вiдкрив Серапеум – мiсце поховання священних бикiв Апiсiв, алею сфiнксiв, що вела до святилища. У Серапеумi було знайдено 64 гробницi Апiсiв, велику кiлькiсть приношень богомольцiв, докладнi бiографii божественних тварин.
У Гiзi Марiетт завершив розкопки великого сфiнкса, якi розпочав ще Лепсiус. Бiля його пiднiжжя знаходився храм iз червоного гранiту та прозорого алебастру. В цьому храмi стояло сiм статуй фараона Хефрена, сина Хеопса. У гiзькому некрополi Марiетт знайшов понад 300 гробниць вельмож Давнього царства з великою кiлькiстю речей та написiв.
Сфiнкса в Гiзi зображено з хусткою на головi. Такi хустки, а ще перуки носили лише шляхетнi люди. Вони зазвичай голили голови (i чоловiки, й жiнки) гострим ножем з кременя, а бороди голили навiть сiльськi бiдняки.
Великий Сфiнкс у Гiзi
Потiм вiн провiв розкопки в Абiдосi, центрi шанування Осiрiса, де розташований найдавнiший в Єгиптi некрополь. Там було знайдено близько 15 000 написiв.
За тридцять рокiв своеi дiяльностi Марiетт провiв розкопки у тридцяти семи мiсцях, i всюди вони були дуже успiшнi. Але розкопки велися не на достатньо науковому рiвнi. Так, наприклад, спочатку вiн не звертав уваги на папiруси, i багато документiв, таким чином, загинуло для науки. Але Марiетт зробив дуже важливий крок – вiн зупинив розкрадання iсторичних пам’яток Єгипту. До нього давнi пам’ятки мiсцевi правителi та населення просто знищували. Кам’янi споруди розтягалися для будiвель, мармуровi статуi перепалювалися на вапно, а те, що збереглося, вивозилося до Європи, причому не тiльки статуi та саркофаги, але й цiлi обелiски. Один обелiск везли до Англii на ланцюгах, зануреним у воду мiж двома кораблями. Марiетт вважав, що всi пам’ятки повиннi залишитися краiнi. У 1859 роцi вiн заснував Каiрський музей, куди з тих часiв надходять всi египетськi старожитностi. Марiетт не випускав iз Єгипту жодноi речi. Одного разу iмператриця Євгенiя, дружина Наполеона III, звернулася до египетського хедiва з проханням подарувати Лувру кiлька експонатiв з Каiрського музею. Хедiв не змiг iй вiдмовити, але натякнув, що влада в музеi належить не йому, а Марiеттовi. Iмператриця звернулася до нього, але Марiетт iй вiдмовив.
Нефертiтi
Нефертiтi (або Нефр-ет) носила титул «велика царева дружина», але iнша дружина Аменхотепа IV, Кiйа, дiстала титул другого фараона.
У нашi часи iноземнi експедицii, що працюють в Єгиптi, можуть вивозити до своiх музеiв тiльки дублiкати оригiнальних речей. Нiмецькi археологи, якi знайшли в руiнах мiста Ахетатон – столицi фараона Ехнатона, статуетку XIV столiття до н. е. (зображення Нефертiтi), вирiшили все ж таки вивезти ii до Нiмеччини. Статуетку облiпили глиною, i археологи, якi давали дозвiл на вивiз знахiдок, не звернули на неi уваги. Голiвка Нефертiтi була виставлена в Берлiнському музеi, i таким чином нiмецькi археологи зiзналися в злочинi. Вiдтодi уряд Єгипту заборонив нiмцям вести розкопки.
Єгиптяни пiдмальовували очi, втираючи в шкiру навколо очей зелений порошок з розмолотого малахiту. Мiдь, що входить до малахiту, захищала очi вiд iнфекцii.
«Мандрiвнi мумii»
Продовжувачем дослiджень Марiетта був його учень Гастон Масперо (1846–1916). З його iм’ям пов’язано сенсацiйне вiдкриття мумiй фараонiв XVIII та XIX династiй.
Голова мумii Рамсеса II
На початку 1881 року один багатий американець, любитель i цiнувальник мистецтва, поплив угору Нiлом до Луксора, у те саме село, що знаходиться навпроти Фiв – давньоi резиденцii царiв. Вiн хотiв придбати якiнебудь античнi раритети. Торгiвля старожитностями в Єгиптi завдяки дiяльностi Марiетта була заборонена, тому американець шукав спекулянтiв. Нарештi вiн познайомився з одним египтянином, який запропонував йому кiлька нiбито справжнiх та цiнних предметiв. Американець не вагаючись купив папiрус, що добре зберiгся i був рiдкiсноi краси.
Статуя Рамсеса II з храму в Карнаку
Заховавши папiрус у валiзу, американець негайно виiхав до Європи, де показав цей папiрус експерту. Виявилося, що вiн справжнiй i дуже цiнний. Здивований експерт зацiкавився, яким чином змогли вивезти з Єгипту таку рiдкiсть. Американець все розповiв. Експерт написав докладного листа в Каiр директору музею професору Гастону Масперо. Директор був дуже занепокоений: по-перше, музей втратив надзвичайно цiнну знахiдку; по-друге – в листi розповiдалося про речi з поховання царя XXI династii, про гробницi яких майже нiчого не було вiдомо. Полiцiя дуже неохоче бралася за розшуки осквернителiв поховань, а тому Масперо вирiшив взятися за розшуки самостiйно.
Молодий асистент музею поiхав до Луксора i поселився там як багатий колекцiонер, який хотiв би купити щось справдi коштовне за великi грошi. Вiн був справжнiм знавцем старожитностей, обдурити його нiхто не мiг, i це викликало повагу серед «диких» торговцiв Луксора. Одного чудового дня такий торговець запросив «колекцiонера» до своеi лавки i показав йому невеличку статуетку.
Храм Рамсеса II в Абу-Симбелi «витесали» зi скелi iперенесли вище за течiею пiд час будiвництва Асуанськоi греблi.
Асистент купив цю статуетку – вона також була з поховань фараона XXI династii – i домовився про подальшi зустрiчi. Пiзнiше вiн отримав вiд торговця Абд аль-Расула ще кiлька речей, цього разу з поховань фараонiв XIX та XX династiй. Молодий вчений був впевнений, що знайшов злодiя, – i наказав заарештувати торговця. Щоправда, викриття злочину довелося чекати ще два мiсяцi – Абд аль-Расул вирiшив сам показати мiсце, з якого його родина протягом багатьох поколiнь брала коштовностi для продажу. Виявилося, що село Курна, де мешкала велика родина Абд аль-Расула, суцiльно було населене розкрадачами гробниць. Це ремесло передавалося вiд батька до сина i процвiтало, починаючи з XIII столiття до н. е. За шiсть рокiв до цих подiй, у 1875 роцi Абд аль-Расул випадково знайшов у скелi мiж Долиною царств та Дейр аль-Бахарi велику поховальну камеру – мiсце, де жерцi ховали «мандрiвнi» мумii царiв, намагаючись врятувати iх вiд осквернення.
Єгипетськi фараони називали себе Гор, тобто «той, що високо лiтае; той, що перебувае у височинi».
Отже, 5 липня 1881 року перед входом до гробницi опинився вповноважений Каiрського музею, якого привiв сам Абд аль-Расул. Цим уповноваженим був не Масперо, який у той час був у вiд’iздi, i не молодий асистент, який викрив злодiiв, – вiн лежав у лихоманцi. Перед гробницею стояв заступник Масперо – Емiль Бругш-бей, брат вiдомого египтолога Генрiха Бругша, у той час – хранитель музею в Каiрi. Спустившись на одинадцять метрiв пiд землю, Бругш побачив те, що не бачив жоден европеець. У першому саркофазi була мумiя Сетi I. Сама камера була дуже великою, саркофаги лежали вперемiшку, деякi були вiдкритi, серед купи речей та прикрас лежали кiлька мумiй. Оглядаючи камеру, Бругш встановив, що тут знаходяться мумii Яхмеса I (1580–1555 рр. до н. е.), Аменхотепа I (1555–1545 рр. до н. е.), Тутмоса III (1501–1447 рр. до н. е.), Рамсеса II (1298–1232 рр. до н. е.) – всього 40 мумiй. Три тисячi рокiв пролежали вони, нiким не потривоженi, поки iх не знайшли злодii.
Імена египетських богiв добре вiдомi нам у грецькому варiантi. Насправдi вони звучали iнакше: Осiрiс – Усiрi, Ісiда —Єсiд, Тот – Джехутi, Анубiс —Інпу.
Огюст Масперо проводив розкопки систематично, причому дослiджував не тiльки великi центри египетськоi культури, але й околицi. За його iнiцiативою було засновано кiлька провiнцiйних музеiв i побудовано нове примiщення для Каiрського музею. Вiн також написав багато наукових праць, головною з яких е «Давня iсторiя народiв класичного Сходу».
Ім’я Аменхотеп означало: Амон задоволений, Ехнатон (Ах-на-Йатi) – корисний сонцю.
У 1887 роцi, пiд час перебування Масперо в Парижi, египетськi селяни (фелахи) в мiстечку Тель-ель-Амарна знайшли дерев’янi ящики з клинописними глиняними табличками. На цьому мiсцi в XIV столiттi до н. е. знаходився Ахстатон («Горизонт сонячного диску») – столиця Аменхотепа IV, або Ехнатона, як вiн себе iменував. Цей фараон знаменитий тим, що вступив у боротьбу iз жерцями й проголосив культ единого бога Атона, сонячного диску. Знахiдка фелахiв виявилася частиною державного архiву фараона-реформатора. Так зване тель-амарнське листування – унiкальне iсторичне джерело. Бiльшiсть документiв – листування намiсникiв египетських провiнцiй та володарiв сусiднiх краiн iз центральним урядом Єгипту. Майже всi документи написанi мiжнародною мовою тих часiв – вавилонською.
Людина, яка «просiяла» Єгипет
Найбiльш видатним археологом, який працював у Єгиптi одночасно з Масперо, був англiець Вiльям Флiндерс Петрi.
Скульптурнi зображення фараона Аменхотепа IV (Ехнатона)
