скачать книгу бесплатно
– Бачте, – зауважив Голмс, коли ми проходили перед будинком, – це весiлля значно спрощуе всю справу. Тепер свiтлина стае двосiчною зброею. Можливо, що Ірен так само не прагне, щоб фотографiю побачив мiстер Годфрi Нортон, як не хочеться нашому клiентовi, щоб вона потрапила на очi його принцесi. Питання тепер у тому, де ми ту фотографiю знайдемо.
– Справдi, де?
– Не повiрю, що Ірен носить ii при собi. Свiтлина кабiнетного формату занадто велика, тож ii не сховати в одязi. Ірен знае, що король здатен заманити ii кудись та обшукати. Двi такi спроби вже були. Отже, можемо бути впевненi, що з собою вона фотографiю не носить.
– Тодi де ж вона ii зберiгае?
– У свого банкiра або в свого адвоката. Можливе й те, й iнше, але сумнiваюся i в тому, i в iншому. Жiнки за своею природою схильнi до потаемностi та люблять оточувати себе таемницями. Навiщо iй посвячувати в свiй секрет когось iншого? Вона могла покластися на власне вмiння зберiгати речi, але навряд чи в неi була впевненiсть, що дiловий чоловiк, якщо вона довiрить йому свою таемницю, зможе втриматися вiд полiтичного або якогось iншого впливу. Крiм цього, згадайте, що вона вирiшила пустити в хiд фото найближчими днями. Для цього треба тримати його пiд рукою. Свiтлина мае бути в ii власному будинку.
– Але крадii двiчi перевернули цей будинок.
– Дурницi! Вони не знали, як треба шукати.
– А як будете шукати ви?
– Я й не буду шукати.
– А як же iнакше?
– Зроблю так, що Ірен покаже ii менi сама.
– Вона вiдмовиться.
– У тому-то й рiч, що не зможе… Але чую, що стукотять колеса. Це ii карета. Тепер ретельно виконуйте моi вказiвки.
У цю мить свiтло бiчних лiхтарiв карети з’явилося на закрутi, ошатне маленьке ландо пiд’iхало до дверей Брайонi-лодж. Коли екiпаж зупинився, один iз жебракiв, котрий стояв на розi, кинувся вiдчиняти дверцята в надii заробити мiдяк, але його вiдштовхнув iнший нероба, котрий пiдбiг iз тим же намiром. Виникла жорстока бiйка. Олii у вогонь пiдлили обое гвардiйцiв, котрi стали на бiк одного з волоцюг, i точильник, котрий iз таким же запалом взявся захищати iншого. В одну мить ледi, котра вийшла з екiпажа, опинилася в епiцентрi бiйки, в якiй люди дико лупцювали один одного кулаками та палицями. Голмс кинувся в натовп, щоб захистити ледi. Але, пробившись до неi, вiн раптом зойкнув i впав на землю з обличчям, залитим кров’ю. Коли чоловiк упав, солдати кинулися навтьоки в один бiк, а безхатченки – в iнший. Кiлька перехожих, пристойнiших на вигляд, котрi не брали участi в сутичцi, пiдбiгли, щоб захистити ледi та надати допомогу пораненому. Ірен Адлер, буду, як i ранiше, так ii називати, вибiгла сходами, але зупинилася на майданчику та стала споглядати на вулицю. Їi чудова фiгура видiлялася на тлi освiтленоi вiтальнi.
– Бiдний джентльмен дуже поранений? – спитала вона.
– Вiн помер, – вiдповiли кiлька голосiв.
– Нi, нi, вiн ще живий! – вигукнув хтось. – Але вiн помре ранiше, нiж довезете його до лiкарнi.
– Оце смiливий чоловiк! – сказала якась жiнка. – Якщо б не вiн, вони вiдiбрали б у ледi i гаманець, i годинника. Їх тут цiла зграя, дуже небезпечна. Ого, вiн iще дихае!
– Йому не можна лежати на вулицi… Дозволите перенести його в будинок, ледi?
– Звiсно! Занесiть його у вiтальню. Там зручний диван. Сюди, будь ласка!
Повiльно й урочисто Голмса занесли в Брайонi-лодж i поклали у вiтальнi, мiж тим, як я все ще спостерiгав за тим, що вiдбувалося, зi свого поста бiля вiкна. Лампи засвiтили, але фiранки не були опущенi, тож я мiг бачити Голмса, котрий лежав на диванi. Не знаю, чи дорiкало йому сумлiння за те, що вiн грав таку роль, я ж нi разу в життi не вiдчував глибшого сорому, нiж у тi хвилини, коли ця чарiвна жiнка, у змовi проти якоi я брав участь, доглядала з такою добротою та ласкою за пораненим. І все ж було б чорною невдячнiстю, якби я не виконав доручення Голмса. З важким серцем я дiстав з-пiд мого плаща димову шашку. «Урештi-решт, – подумав я, – ми не завдаемо iй шкоди, лише заважаемо iй нашкодити iншiй людинi».
Голмс звiвся на диванi, i я побачив, що вiн робить рух, як людина, котрiй бракуе повiтря. Служниця кинулася до вiкна та широко розчахнула його. Тiеi ж митi Голмс пiдняв руку. За цим сигналом я закинув у покiй шашку й вигукнув: «Пожежа!» Тiльки-но це слово встигло злетiти з моiх вуст, як його пiдхопила вся юрба. Добре й кепсько одягненi джентльмени, конюхи та служницi – усi заволали в один голос: «Пожежа!» Густi хмари диму клубочилися в кiмнатi та виривалися крiзь вiдкрите вiкно. Я бачив, як там, за вiкном, метушаться люди. Через мить почувся голос Голмса, котрий запевняв, що це хибна тривога.
Проштовхуючись крiзь натовп, я дiстався до рогу вулицi. Через десять хвилин, на мою радiсть, мене наздогнав Голмс, узяв пiд лiкоть, i ми покинули мiсце бурхливих подiй. Якийсь час вiн iшов швидко й не зронив жодного слова, поки ми не завернули в одну з тихих вулиць, що ведуть на Еджвер-роуд.
– Ви дуже вправно це виконали, докторе, – похвалив Голмс. – Якнайкраще. Все гаразд.
– Дiстали фотографiю?
– Я знаю, де вона схована.
– А як ви дiзналися?
– Ірен менi сама показала, як я й пророкував.
– Я все ж нiчого не розумiю.
– Я не роблю з цього якоiсь таемницi, – всмiхнувся детектив. – Усе було дуже просто. Ви, мабуть, здогадалися, що всi цi люди на вулицi були моiми спiльниками. Їх усiх найняв я.
– Про це я вже здогадався.
– У руцi я мав трохи вологоi червоноi фарби. Коли почалася бiйка, кинувся вперед, упав, притиснув руку до обличчя й устав закривавлений… Старий прийом.
– Це я також збагнув…
– Вони вносять мене в будинок. Ірен Адлер змушена прийняти мене, що ж iй залишаеться робити? Я потрапляю у вiтальню, у ту саму кiмнату, яка була в мене на пiдозрi. Фотографiя десь поблизу, або у вiтальнi, або в спальнi. Я твердо вирiшив з’ясувати, де саме. Мене кладуть на диван, я прикидаюся, що менi бракуе повiтря. Вони змушенi вiдчинити вiкно, i ви отримуете можливiсть зробити свою справу.
– А що вiд цього виграли ви?
– Дуже багато. Коли жiнка думае, що в ii будинку пожежа, iнстинкт змушуе ii рятувати те, що iй найдорожче. Це найбiльш домiнуючий iмпульс, i я не раз мав iз нього користь. У дарлiнгтонiвському скандалi я застосував його, i в справi з арнсворським палацом також. Замiжня жiнка рятуе дитину, незамiжня – скриньку з коштовностями. Тепер менi ясно, що для нашоi ледi в будинку немае нiчого дорожчого за те, що ми шукаемо. Вона кинулася рятувати саме це. Пожежну тривогу було бездоганно розiграно. Диму й лементу було досить, аби здригнулися навiть сталевi нерви. Ірен вчинила точно так, як я чекав. Свiтлина лежить у схованцi, за висувною дошкою, якраз над мотузкою вiд дзвiнка. Ірен в одну мить опинилася там, i я навiть побачив краечок свiтлини, коли вона наполовину витягнула ii. Коли ж я закричав, що це помилкова тривога, Ірен поклала фотографiю назад, глянула мигцем на шашку, вибiгла з кiмнати, i пiсля цього я ii не бачив. Я пiднявся i, вибачившись, вислизнув iз оселi. Менi захотiлося вiдразу дiстати свiтлину, але в кiмнату ввiйшов кучер i став пильно наглядати за мною, тому менi мимоволi довелося вiдкласти свiй грабунок до iншого разу. Зайва квапливiсть може згубити все.
– Ну, а що далi? – поцiкавився я.
– Нашi розшуки практично закiнчилися. Завтра я пiду до Ірен Адлер iз королем i з вами, якщо забажаете нас супроводжувати. Нас попросять зачекати у вiтальнi, але цiлком можливо, що, вийшовши до нас, ледi не знайде нi нас, нi фотографii. Можливо, що його величностi буде приемно своiми власними руками дiстати ту свiтлину.
– А коли ви пiдете туди?
– О восьмiй годинi ранку. Вона ще буде в лiжку, тож нам забезпечена повна свобода дiй. До того ж треба дiяти хутко, бо шлюб може повнiстю змiнити ii побут i звички. Я маю негайно надiслати телеграму королю.
Ми дiйшли до Бейкер-стрит i зупинилися бiля дверей нашого будинку. Голмс шукав у кишенях свiй ключ, коли якийсь перехожий сказав:
– На добранiч, мiстере Шерлок Голмс!
На вулицi в цей час було кiлька людей, але вiтання, мабуть, походило вiд перехожого стрункого юнака в довгому плащi.
– Я десь уже чув цей голос, – промовив Голмс, оглядаючи бiдно освiтлену вулицю, – але не зрозумiю, хто б це мiг бути.
III
Цю нiч я спав на Бейкер-стрит. Ми сидiли вранцi за кавою з грiнками, коли в кiмнату стрiмко увiйшов король Богемii.
– Ви справдi добули фотографiю? – вигукнув вiн, обiймаючи Шерлока Голмса за плечi та весело зазираючи йому в обличчя.
– Ще нi.
– Але ви сподiваетесь ii дiстати?
– Сподiваюся.
– У такому разi, ходiмо! Я згораю з нетерпiння.
– Нам потрiбна карета.
– Мiй екiпаж бiля дверей.
– Це спрощуе справу.
Ми зiйшли вниз i знову попрямували до Брайонi-лодж.
– Ірен Адлер вийшла замiж, – зауважив Голмс.
– Замiж? Коли?
– Вчора.
– За кого?
– За англiйського адвоката, його iм’я Нортон.
– Але вона, звiсно, не кохае його?
– Сподiваюся, що кохае.
– Чому сподiваетеся?
– Бо це позбавить вашу величнiсть усiх майбутнiх неприемностей. Якщо ледi закохана у свого чоловiка, отже, вона байдужа до вашоi величностi, i тодi в неi немае пiдстав шкодити планам вашоi величностi.
– Так-так. І все ж… О, як я хотiв би, щоб вона була достойна мене! Яка б iз неi була королева!
Вiн занурився в похмуру мовчанку, яку не порушував, поки ми не виiхали на Серпантайн-авеню.
Дверi вiлли Брайонi-лодж були вiдчиненi, i на сходах стояла лiтня жiнка. Вона з якоюсь дивною iронiею витрiщалася на нас, поки ми виходили з екiпажа.
– Мiстер Шерлок Голмс? – спитала вона.
– Авжеж, це я, – вiдповiв мiй приятель, запитально й здивовано поглянувши на неi.
– Так i е! Моя господиня попередила мене, що ви, ймовiрно, зайдете. Сьогоднi вранцi, о п’ятiй п’ятнадцять, вона поiхала зi своiм чоловiком на континент iз Черiнгкросського вокзалу.
– Що?! – Шерлок Голмс вiдсахнувся назад, блiдий вiд смутку та несподiванки. – Хочете сказати, що вона покинула Англiю?
– Атож. Назавжди.
– А папери? – хрипко спитав король. – Усе втрачено!
– Поглянемо! – Голмс шпарко пройшов повз служницю й кинувся до вiтальнi.
Ми з королем подалися за ним. Усi меблi в кiмнатi були безладно розкиданi, полицi порожнi, шухляди висунутi. Либонь, господиня поспiхом порпалася в них, перед тим, як накивати п’ятами.
Голмс кинувся до мотузки дзвiнка, вiдсунув маленьку висувну планку i, встромивши у сховок руку, витягнув звiдти свiтлину та листа. Це була фотографiя Ірен Адлер у вечiрнiй сукнi, а на листi був напис: «Мiстеру Шерлоку Голмсу. Вручити, коли вiн прийде».
Мiй приятель розiрвав конверт, i ми всi трое взялися читати листа. Вiн був датований минулою нiччю, й ось що там було написано:
«Любий мiстере Шерлок Голмс, ви справдi чудово все це розiграли. Спочатку я поставилася до вас iз довiрою. До пожежноi тривоги в мене не було жодних пiдозр. Але потiм, коли я збагнула, як видала себе, то не могла не задуматися. Уже кiлька мiсяцiв, як мене попередили, що якщо король вирiшить найняти посередника, то обов’язково звернеться до вас. Менi дали вашу адресу. І все ж ви змусили мене викрити те, що хотiли дiзнатися. Незважаючи на моi пiдозри, я не хотiла думати погано про милого, доброго, старого священика… Але ви ж знаете, що я теж акторка. Чоловiчий костюм для мене – не новина. Я часто користуюся тiею свободою, яку вiн дае. Я послала кучера Джона постежити за вами, а сама побiгла нагору, одягла мiй прогулянковий костюм, як я його називаю, i спустилася вниз, якраз коли ви вже йшли. Я подалася за вами до ваших дверей i переконалася, що мною справдi цiкавиться знаменитий Шерлок Голмс. Потiм я доволi необережно побажала вам на добранiч i поiхала в Темпл, до чоловiка.
Ми вирiшили, що, оскiльки нас переслiдуе такий сильний супротивник, найкращим порятунком буде втеча. Й ось, прийшовши завтра, ви знайдете гнiздо спорожнiлим. Що стосуеться фотографii, то ваш клiент може бути спокiйний: я кохаю чоловiка, кращого за нього. А вiн кохае мене. Король може робити все, що йому заманеться, не остерiгаючись завад iз боку тiеi, кому заподiяв стiльки зла. Я збережу в себе свiтлину тiльки заради моеi безпеки, заради того, щоб у мене залишилася зброя, яка захистить мене в майбутньому вiд будь-яких ворожих зазiхань короля. Натомiсть залишаю тут iншу свiтлину, яку йому, можливо, буде приемно зберегти у себе, i залишаюся, любий мiстере Шерлок Голмс, вiдданою вам Ірен Нортон, з дому – Адлер».
– Що за жiнка, о, що за жiнка! – вигукнув король Богемii, коли ми всi трое прочитали це послання. – Хiба я не казав вам, що вона спритна, розумна та заповзятлива? Хiба вона не була б чудовою королевою? Хiба не шкода, що вона менi не пара?
– Наскiльки я пiзнав цю ледi, менi здаеться, що вона справдi зовсiм iншого рiвня, нiж ваша величнiсть, – холодно зауважив Голмс. – Шкодую, що не змiг довести справу вашоi величностi до вдалiшого фiналу.
– Навпаки, любий сер! – вигукнув король. – Бiльшоi удачi й бути не може. Я знаю, що ii слово непорушне. Фотографiя тепер така ж безпечна, нiби ii спалили.
– Радий чути це вiд вашоi величностi.
– Я нескiнченно зобов’язаний вам. Будь ласка, скажiть, як можу винагородити вас? Цей перстень…
Вiн зняв iз пальця смарагдову каблучку й поклав ii у долоню Голмсу.
– У вашоi величностi е щось цiннiше для мене, – сказав Голмс.
– Вам варто лише назвати.
– Ця фотографiя.
Король здивовано поглянув на детектива.
– Фотографiя Ірен?! – вигукнув вiн. – Будь ласка, якщо вона вам потрiбна.
– Дякую, ваша величносте. У такому випадку, ця справа завершена. Маю честь побажати вам усього найкращого.
Голмс уклонився i, не помiчаючи руки, простягнутоi йому королем, разом зi мною вирушив додому.
Ось i вся розповiдь про те, як у королiвствi Богемiя мало не вибухнув дуже гучний скандал i як хитрi плани мiстера Шерлока Голмса зруйнувала мудра жiнка. Голмс весь час насмiхався над жiночим розумом, але останнiм часом бiльше не чую його знущань. І коли вiн згадуе Ірен Адлер або ii фотографiю, то завжди промовляе, як почесний титул: «Та жiнка».
Спiлка рудих
Це сталося восени минулого року. У Шерлока Голмса сидiв якийсь лiтнiй джентльмен, дуже повний, вогняно-рудий. Я хотiв було увiйти, але побачив, що вони обое захопилися бесiдою, i поквапився забратися. Однак Голмс затягнув мене до кiмнати та зачинив за мною дверi.
– Ви прийшли дуже вчасно, мiй любий Ватсоне, – привiтався вiн.
– Я боявся вам завадити. Менi здалося, що ви маете справу.
– Авжеж маю, i навiть дуже цiкаву.
– Може, я краще зачекаю в сусiднiй кiмнатi?
– Нi-нi… Мiстере Вiлсон, – сказав детектив, звертаючись до товстуна, – цей джентльмен неодноразово люб’язно допомагав менi в багатьох найбiльш вдалих розслiдуваннях. Не сумнiваюся, що й у вашiй справi вiн буде менi дуже корисний.
