скачать книгу бесплатно
Новi пригоди славетноi п’ятiрки
Інiд Блайтон
Славетна п’ятiрка #2Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури
«Новi пригоди славетноi п’ятiрки» (1943) – друга книжка цiеi серii. Славетнiй п’ятiрцi через хворобу матерi Джулiана, Дiка та Енн довелося поiхати на рiздвянi канiкули до батькiв Джорджi – у Кирiн-котедж. Найгiрше те, що тепер замiсть вiдпочинку та розваг iм належало навчатися – для дiтей вирiшили запросити репетитора. Канiкули загрожують стати найнуднiшими в життi, аж раптом дiти знаходять дивний старовинний сувiй, а у батька Джорджi зникають записи iз дуже важливою формулою. І розпочинаеться нове розслiдування, однак цього разу в дружнiй компанii шукачiв пригод виникае розлад…
Інiд Блайтон
Славетна п’ятiрка
Новi пригоди славетноi п’ятiрки
Enid Blyton
FIVE GO ADVENTURING AGAIN
First published in Great Britain in 1943 by Hodder & Stoughton Limited
This edition first published in Ukraine in 2020 by Folio Publishers Ltd
Переклад з англiйськоi Леся Герасимчука
Художник-оформлювач О. А. Гугалова-Мешкова
Серiя «Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури» заснована у 2010 роцi
Text copyright © Hodder & Stoughton Limited, from 1997 edition
Cover illustration by Laura Ellen Anderson copyright © Hodder & Stoughton Limited
© Л. А. Герасимчук, переклад украiнською, 2020
© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2020
© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2010
* * *
Роздiл 1
Рiздвянi канiкули
Минав останнiй тиждень зимового семестру, i всi дiвчата Гейлендськоi школи чекали на рiздвянi канiкули. Сiдаючи за стiл снiдати, Енн побачила адресований iй лист.
– Ти тiльки-но поглянь! – звернулася вона до своеi кузини Джорджини, яка сидiла поруч. – Лист вiд тата, а я ж лишень учора отримала листа вiд нього й мами.
– Сподiваюся, це не поганi новини, – озвалася Джорджа. Вона не хотiла, аби ii називали Джорджиною, i тому тепер навiть учительки називали ii Джорджа. Зi своiм коротким кучерявим волоссям i хлоп’ячими манерами вона й справдi скидалася на хлопця. Дiвчинка з тривогою дивилася на Енн, коли та читала листа.
– Джорджо, ми не зможемо поiхати додому на свята! – сказала Енн зi слiзьми в очах. – У мами шкарлятина, а в тата через це карантин, тому й ми не можемо поiхати додому. Бiда та й годi!
– Дуже шкода, – сказала Джорджа.
Їй було прикро й за себе, i за Енн, бо мати Енн запрошувала Джорджу з ii собакою Тiмотi провести рiздвянi канiкули у них. Їй було обiцяно безлiч речей, яких вона нiколи ранiше не бачила: пантомiму, цирк i святковий вечiр з чудовою ялинкою! А тепер нiчого цього не буде.
– А що обое хлопцiв скажуть? – спитала Енн, думаючи про двох своiх братiв – Джулiана та Дiка. – Адже й вони не зможуть поiхати додому.
– Ну, i що ж ви робитимете на канiкулах? – запитала Джорджа. – Може, поiдемо разом до мене у Кирiн-котедж? Я певна, що моя мати вам зрадiе. Нам було так весело, коли ви приiздили до нас на лiтнi канiкули.
– Стривай, дай-но дочитати листа i довiдатись, що пропонуе тато, – сказала Енн, знову беручи листа до рук. – Бiдна матуся! Сподiваюся, вона почуваеться не надто зле.
Прочитавши ще кiлька рядкiв, Енн так радiсно закричала, що Джорджi та iншим дiвчатам закортiло почути вiд неi пояснення.
– Джорджо! Ми таки поiдемо до вас, але… хай йому всячина! – на час канiкул нам винаймуть репетитора – почасти для того, щоб наглядати за нами, аби твоiй мамi було з нами менше клопоту, а ще тому, що i Джулiан i Дiк двiчi хворiли на грип у цьому семестрi й трохи вiдстали вiд класу.
– Репетитора! Жахливо! Тобто i менi доведеться робити уроки разом iз вами! – мовила Джорджа з прикрiстю. – Коли мама з татом подивляться мiй табель, то вiдразу побачать, що менi багато чого треба надолужувати. Я ж оце вперше потрапила до справжньоi школи, i виявилось, що про безлiч речей я жодного уявлення не маю.
– Це й справдi будуть жахливi канiкули, якщо за нами ганятиметься по п’ятах учитель, – похмуро зауважила Енн. – Гадаю, в мене табель буде гарний, бо iспити я склала добре. Але самiй менi буде сумно не займатися разом з вами пiд час канiкул! Хоча, звичайно, я могла б гуляти з Тiмотi. Йому уроки не потрiбнi!
– Йому уроки теж не завадять, – одразу вiдгукнулася Джорджа. Їй непереносна була сама думка про те, що ii улюблений пес Тiмотi щоранку гулятиме з Енн, а вона, Джорджа, сидiтиме й напружено працюватиме разом з Джулiаном i Дiком.
– Тiмотi не може уроки робити, не дурiй, Джорджо, – сказала Енн.
– Але вiн у мене в ногах може сидiти, поки я вчитимусь, – вiдповiла Джорджа. – З ним менi буде легше. Заради Бога, Енн, доiдай сосиски. Ми усi вже майже закiнчили. За хвилину – дзвоник, i ти залишишся без снiданку.
– Я рада, що мамi не надто зле, – сказала Енн, поспiхом дочитуючи листа. – Тато пише, що вiдправив листи Дiковi й Джулiану, а також твоему батьковi – з проханням винайняти для нас вихователя. Шкода… Це справдi прикро! Я не кажу, що менi неприемно знову вирушити до Кирiн-котеджу, побачити острiв Кирiн, – але ж там годi сподiватися на пантомiму, цирк або побувати на вечiрцi.
Незабаром семестр завершився. Енн i Джорджа спакували валiзи, наклеiли на них ярлички зi своiми прiзвищами; iм подобались шум i метушня останнiх двох днiв. Нарештi до пiд’iзду пiдкотили великi шкiльнi автобуси, i дiвчата посiдали в них.
– Гайда знов до Кирiна! – сказала Енн. – Ходи-но сюди, Тiмотi любий, сiдай тут – мiж мною i Джорджею.
У Гейлендськiй школi дiтям дозволялося тримати при собi своiх улюблених тварин, i Тiмотi, величезному дворнязi, дуже пощастило. Вiв поводився чудово, за винятком того разу, коли вiн гасав за смiттярем, висмикував у нього з рук урну для смiття i тягнув ii на шкiльне подвiр’я й далi – до класу Джорджi.
– Я впевнена, що в тебе буде гарний табель, Тiме, – сказала Джорджа, обiймаючи собаку. – Ми знову iдемо додому. Тобi подобаеться?
– Гав! – вiдповiв басовито Тiм. Вiн пiдвiвся, вихляючи хвостом, i вiдразу ж iз заднього сидiння хтось почав скаржитися:
– Джорджо! Нехай Тiм сяде. Вiн вихляе хвостом i збивае мiй капелюх.
Незабаром обидвi дiвчинки й Тiмотi були вже в Лондонi, де iх посадовили на потяг до Кирiна.
– Добре було б, щоб i в хлопцiв навчання закiнчилося сьогоднi, – зiтхнула Енн. – Ми б тодi вирушили до Кирiна разом. Нам було б веселiше!
У Джулiана i Дiка навчання закiнчилося наступного дня, i вони мали зустрiтися з дiвчатами вже у Кирiн-котеджi. Енн згоряла вiд нетерпiння чимшвидше знову iх побачити. Вистачить того, що цiлий семестр вони перебували поокремо. Вона радiла тому, що з нею кузина Джорджа. Торiк улiтку Енн з братами гостювала у Джорджi, i на острiвцi проти берега iм траплялися дивовижнi пригоди. Там височiв старовинний замок, у головнiй вежi якого на них чекали захопливi вiдкриття.
– Джорджо, як приемно буде знову поблукати островом Кирiн! – сказала Енн, коли iхнiй потяг мчав на захiд.
– Наразi це зробити не вдасться, – вiдповiла Джорджа, – бо взимку море навколо острова дуже неспокiйне. Надто небезпечно веслувати туди.
– Дуже шкода, – розчаровано вiдповiла Енн. – А менi так кортiло нових пригод.
– Узимку на Кирiнi нiяких пригод не буде, – пояснила Джорджа. – Там холодно, а коли вснiжить, ми ледь не замерзаемо, та й до села не пiдеш, бо вiтер з моря намiтае кучугури.
– А це вже цiкаво! – вигукнула Енн.
– Нiчого цiкавого, – заперечила Джорджа. – Цiлiсiнький день нидiеш удома, хiба що береш лопату – й гайда розгрiбати снiг.
Збiгло ще чимало часу, перш нiж потяг дiстався до маленькоi станцii Кирiн. Уповiльнив хiд i спинився бiля невеличкоi платформи. Дiвчата жваво вистрибнули з вагона i почали роззиратися, чи хтось iх зустрiчае. Авжеж iх зустрiчала мати Джорджi.
– Добридень, Джорджо, моя любенька, привiт, Енн, – сказала вона, обiймаючи дiтей. – Енн, менi так шкода, що твоя мама захворiла. Але менi ось повiдомили, що iй вже пiшло на краще.
– Чудово! – зрадiла Енн. – Дякую вам за це запрошення, тiтко Феннi. Ми постараемося поводитися добре! А як дядько Квентiн? Йому не завадять четверо дiтей у будинку взимку? Ми ж не зможемо виходити на вулицю i давати йому спокiй так часто, як торiк улiтку.
Батько Джорджi був ученим, дуже розумним, але на малечу наганяв холоду. Йому часто уривався терпець, i часом влiтку дiти його боялися.
– О, вiн поринув у роботу над своею книжкою, – сказала тiтка Феннi. – Знаеш, вiн розробляе одну секретну теорiю, секретну iдею, i пише про це у книжцi. Каже, що коли все пояснить i завершить, вiн звернеться до високих iнстанцiй, i тодi його iдея буде використана на благо нашоi краiни.
– О, тiтко Феннi, це дуже захоплююче! – вигукнула Енн. – А в чому секрет?
– Цього я тобi сказати не можу, дурнятко, – усмiхнулася тiтка. – Власне, я й сама цього не знаю. Ну, ходiмо, бо тут холодно стояти. Джорджо люба, а Тiмотi виглядае здоровим i навiть погладшав.
– Знаеш, мамуню, йому прекрасно велося в школi, – сказала Джорджа. – Справдi чудово. Вiн зжував старi капцi куховарки.
– І ганяв кiшку в стайнi, щойно ii бачив, – докинула Енн.
– А якось залiз у комiрчину i зжер цiлий пирiг з м’ясом, – сказала Джорджа, – а ще…
– Лишенько, Джорджо, – вжахнулася мати, – боюся, в наступному семестрi школа не схоче терпiти у себе Тiмотi. Його хоча б як слiд покарали? Сподiваюся, що так.
– Нi… не покарали, – зашарiлася Джорджа. – Розумiеш, мамо, ми самi вiдповiдаемо за наших тваринок i iхню поведiнку. Тож за кожну витiвку Тiмотi карають мене, бо я не замкнула його як слiд у кiмнатi абощо.
– У такому разi карали тебе частенько, – сказала мама, керуючи бiдаркою з понi на мерзлiй дорозi. – Гадаю, це чудова iдея! – додала вона, i в ii очах майнув веселий вогник. – Я нею скористаюсь, i щоразу, як Тiмотi накапостить, каратиму тебе!
Дiвчата розреготалися. Вони радiли й вiдчували пiднесення. Канiкули – чудова рiч. Повертатися до Кирiну – це прекрасно. Завтра приiдуть хлопцi, а там i Рiздво.
– Мiй любий Кирiн-котедж! – вигукнула Енн, побачивши гарний старий будинок. – Ой, оно острiв Кирiн! – Дiвчата поглянули на море, де на острiвцi Кирiн виднiлися руiни старого замку. Якi пригоди приключилися з ними улiтку!
Дiвчата увiйшли до будинку.
– Квентiне! – гукнула мати Джорджi. – Квентiне! Дiвчата приiхали.
Дядько Квентiн прийшов з кабiнету, що знаходився у протилежнiй частинi будинку. Енн здалося, що вiн став вищим на зрiст i ще похмурiшим. «Ще бiльш лячний», – подумала вона. Дядько Квентiн, можливо, дуже розумний, але Енн вiддавала перевагу комусь веселiшому й усмiхненому, як-от ii батько. Вона ввiчливо поручкалася з дядьком i дивилася, як Джорджа його цiлуе.
– Ну, – сказав дядько Квентiн, звертаючись до Енн, – кажуть, я маю знайти для вас вихователя. Принаймнi для хлопцiв. Затямте собi, при репетиторовi доведеться поводитися добре!
Це мав бути жарт, але Енн i Джорджi вiн не дуже сподобався. Люди, в чиiй присутностi слiд поводитися добре, зазвичай суворi й нуднi. Дiвчатка зрадiли, коли батько Джорджi повернувся до свого кабiнету.
– Останнiм часом, – сказала Джорджi мати, – батько надто багато працюе. Вiн украй виснажений. Дякувати Боговi, його книжка майже закiнчена. Вiн сподiвався завершити ii до Рiздва, щоб i собi взяти участь у розвагах та iграх, але наразi, каже, не виходить.
– Шкода, – ввiчливо докинула Енн, хоча потай вважала, що це на добре. Не дуже весело було б iз дядьком Квентiном бавитися в шаради абощо.
– Ох, тiтко Феннi, я вже скучила за Джулiаном i Дiком, та й вони зрадiють зустрiчi з Тiмом i Джорджею! Тiтко Феннi, у школi нiхто, навiть наша класна наставниця, не називае Джорджу Джорджиною. Я сподiвалася, що вони ii так називатимуть, бо менi хотiлося подивитися, що буде, коли вона вiдмовиться вiдгукуватися на iм’я Джорджина. Джорджо, тобi ж сподобалося в школi?
– Так, – вiдповiла Джорджа, – сподобалося. Я гадала, що менi нелегко буде лагодити з усiма, але все обiйшлося добре. Однак, мамуню, боюся, мiй табель тобi не сподобаеться, оскiльки з багатьох предметiв я пасла заднiх, бо ранiше такого не вчила.
– Але ж ти й до школи ранiше не ходила, – сказала мама. – Я все поясню твоему батьковi, якщо вiн засмутиться. А тепер – гайда i готуйтесь полуднувати. Ви, мабуть, дуже зголоднiли.
Дiвчата подалися нагору, до своеi маленькоi кiмнатчини.
– Я рада, що не лишилася сама на канiкулах, – сказала Джорджа. – Менi з тобою i хлопцями набагато веселiше. Агов, Тiмотi, ти куди подiвся?
– Вiн пiшов обнюхувати усi закутки в домi, аби переконатися, що тут його домiвка, – засмiялася Енн. – Хоче знати, чи пахне по-старому в кухнi, у ваннi й в його лежаку. Мабуть, йому так само приемно повернутися на канiкули додому, як i нам!
Енн мала рацiю. Тiмотi хвилювався i радiв поверненню додому.
Вiн оббiг навколо матерi Джорджi, приязно обнюхуючи ii ноги, задоволений, що знову ii бачить. Забiг до кухнi, але незабаром повернувся, бо там виявився хтось незнайомий: то була куховарка Джоана, засапана товстуля, яка подивилася на нього з пiдозрою.
– Ти можеш приходити до кухнi раз на день обiдати, – сказала Джоана. – І все. Я не допущу з доброi волi, щоб у мене з-пiд носа зникали м’ясо, ковбаса або курка. Знаю я вашу собачу вдачу!
Тiмотi заникнув до комiрчини i все там обнюхав. Потiм – до iдальнi, вiтальнi i радо переконався, що там пахне так само, як i ранiше. Притулив нiс до дверей кабiнету, де працював батько Джорджi, й дуже обережно принюхався. Вiн не збирався туди входити. Тiмотi побоювався батька Джорджi точнiсiнько так, як i всi iншi.
Потiм вiн знову побiг сходами нагору – до вiдпочивальнi дiвчат. А де ж його лежак? Ондо бiля вiкна. Чудово! Тож вiн знову спатиме у вiдпочивальнi Джорджi. Тiмотi скрутився в лежаку калачиком i взявся голосно стукати по пiдлозi хвостом.
– Я радий повернутися додому, – промовляв хвiст, – дуже-дуже радий повернутися!
Роздiл 2
Знову всi разом
Наступного дня приiхали хлопцi. Енн i Джорджа пiшли разом з Тiмотi iх зустрiчати. Джорджа кермувала бiдаркою, запряженою понi, а Тiмотi сидiв поряд з нею. Енн не могла дочекатися, коли потяг зупиниться на станцii. Вона бiгла платформою, намагаючись розгледiти Джулiана i Дiка у вагонах, що проiздили повз.
Нарештi побачила iх. Вони визирали у вiкно вагона у хвостi потяга, махали руками i кричали:
– Енн! Енн! Ми тут! Привiт, Джорджо! О, i Тiмотi тут!
– Джулiане! Дiку! – волала Енн. Тiмотi почав гавкати i пiдстрибувати на мiсцi. Усi були збудженi.
– Джулiане! Любо знову бачити вас обох! – вигукнула Енн, обiймаючи братiв. Тiмотi пiдстрибнув i обох лизнув. Вiн був у нестямi вiд радостi. Тепер навколо нього знову були усi дiти, яких вiн так любив.
Трое дiтей i собака стояли щасливi поряд i гомонiли усi одночасно, поки носильник виносив з вагона iхнi речi. Раптом Енн згадала про Джорджу. Вона озирнулася навкруги. Дiвчинки нiде не було, хоча на станцiйну платформу вона виходила разом з Енн.
– А де наша Джорджа? – спитав Джулiан. – Я ii бачив, коли махав з вiкна.
– Вона, мабуть, повернулася до бiдарки, – сказала Енн. – Джулiане, скажи носильниковi, щоб нiс валiзи до вiзка. Ходiмо! Треба знайти Джорджу.
Джорджа стояла бiля понi, поклавши руки йому на голову. «Чомусь iй сумно», – подумала Енн. Хлопцi пiдiйшли до неi.
– Привiт, подруго! – вигукнув Джулiан i обiйняв Джорджу. А за ним i Дiк.
– Щось сталося? – запитала Енн, здивована раптовою мовчазнiстю Джорджi.
