скачать книгу бесплатно
– Гадаю, – всмiхнувся Джулiан, – що Джорджi здалося, нiби на неi на звертають уваги. Смiшна люба Джорджина!
– Не називай мене Джорджиною! – вiдрубала дiвчина. Хлопцi розреготалися.
– Оце тепер бачу, що це наша давня зубата подруга Джорджа, – сказав Дiк i приязно поплескав дiвчину по плечi. – Джорджо, дуже приемно знову з тобою побачитися! Ти пам’ятаеш нашi дивовижнi пригоди минулого лiта?
Джорджа вiдчула, як в неi минае нiяковiсть. Коли вона побачила, з якою радiстю хлопцi вiтають молодшу сестру, вона справдi вiдчула себе зайвою, але на Джулiана й Дiка нiхто довго ображатися не мiг. Вони просто не дозволяли нiкому почуватися покинутим, нiяковiти або супитися.
Усi четверо посiдали до бiдарки. Носильник закинув туди двi валiзи. Для них ледве знайшлося мiсце. Тiмотi сидiв на валiзах, енергiйно вихляв хвостом i висолопив язика, бо просто задихався вiд захвату.
– Вам, дiвчата, пощастило, що ви змогли взяти Тiма з собою до школи, – сказав Дiк, ласкаво поплескуючи великого собаку. – У нашiй школi це не дозволяеться. Для хлопцiв, якi мають удома улюбленцiв, це дуже важко.
– Томпсон Майнор тримав у себе бiлих мишей, – сказав Джулiан, – але одного дня вони втекли i трапилися на очi сестрi-хазяйцi, вискочивши на неi з-за повороту в коридорi. Вона вищала на всi заставки.
Дiвчата розреготалися. Коли хлопцi приiздили додому, у них завжди була цiла купа смiшних iсторiй.
– А Кеннедi розводить равликiв, – сказав Дiк. – Ви ж знаете, що равлики взимку сплять, але Кеннедi тримав iх у надто теплому мiсцi. Вони повиповзали з коробки i розповзлися по стiнах. Ви б чули, як ми реготали, коли географ попросив Томпсона показати на мапi Кейптаун, i виявилось, що один з равликiв сидить якраз на цьому самому мiсцi.
Усi знову розреготалися. Як добре знову бути усiм разом! Вони були приблизно одного вiку: Джулiану – 12, Джорджi й Дiку – 11, а Енн – 10 рокiв. Попереду в них канiкули та Рiздвянi свята. Не дивно, що iх звеселяв будь-який, навiть найбезглуздiший жарт.
Понi бiг труськом по дорозi.
– Добре, що мама видужуе? – сказав Дiк. – Щиро, я був розчарований, дiзнавшись, що ми не зможемо поiхати додому. Менi так хотiлося побачити Аладдина, Лампу i цирк… а однак приемно повернутися до Кирiн-котеджу. Так кортить нових захопливих пригод! Втiм, цього разу годi на щось сподiватися.
– З нашими канiкулами е одна притичина, – сказав Джулiан. – Йдеться про репетитора. Кажуть, вiн нам потрiбний, бо ми з Дiком у цьому семестрi багато пропустили, а наступного лiта в нас перехiднi квалiфiкацiйнi iспити.
– Атож, – зауважила Енн. – Цiкаво, яким вiн буде. Сподiваюся, це буде кмiтливий чолов’яга. Дядько Квентiн мае знайти такого сьогоднi для нас.
Джулiан i Дiк повикривляли один одного. Вони були впевненi, що кмiтливого чолов’ягу дядько Квентiн не шукатиме. Як на нього, репетитор мае бути вимогливим, похмурим i неприступним.
Пусте! Пару днiв ще е. А раптом вiн i справдi виявиться кмiтливим! Хлопцi збадьорилися i взялися смикати густу шерсть Тiмотi. Той удавав, що гарчить i кусаеться. Репетитор його не обходив. Везунчик Тiмотi!
Нарештi прибули до Кирiн-котеджу. Хлопцi щиро радiли своiй тiтцi, i iм вiдлягло, коли вона сказала, що дядько ще не повернувся.
– У нього зустрiч з двома-трьома людьми, якi вiдгукнулися на оголошення про вихователя, – сказала вона. – Незабаром вiн повернеться.
– Мамо, менi й справдi треба робити уроки пiд час канiкул? – запитала Джорджа. Їй про це ще нiчого не казали, а так кортiло про все довiдатися.
– Авжеж, Джорджо, – вiдповiла мама. – Батько бачив табель, i хоча оцiнки не такi вже й поганi, а ми на великi успiхи й не сподiвались, усе-таки дещо тобi слiд надолужити. Додатковi зайняття пiдуть тобi на користь.
Джорджа насупилася. Вона на це чекала, але все-таки це нудно.
– Тiльки Енн цi уроки не потрiбнi, – сказала вона.
– Нi, я теж трохи повчуся, – пообiцяла Енн. – Можливо, я не на всiх уроках буду присутня, Джорджо, особливо якщо погода буде гарна, але iнодi – буду, просто щоб скласти вам компанiю.
– Дякую, – вiдповiла Джорджа. – Але не завдавай собi клопоту: зi мною буде Тiммi.
Мама Джорджi поставилася до цiеi заяви iз сумнiвом.
– Побачимо, що скаже на це вихователь, – сказала вона.
А Джорджа на те:
– Мамо! Якщо вiн скаже, що Тiм не може знаходитися зi мною в кiмнатi, я рiшуче вiдмовляюся вiд урокiв пiд час канiкул!
Мама весело розсмiялася:
– Гаразд, гаразд! Знову перед нами наша затята, запальна Джорджа! Нуте, хлопцi, мийте руки й зачешiться. Ви, схоже, зiбрали всю кiптяву на залiзницi.
Дiти й Тiмотi пiшли нагору. Як весело знову бути вп’ятьох! Вони завжди вважали Тiмотi рiвноправним членом свого гурту. Собака скрiзь ходив разом з ними i, здавалося, розумiв усе, що вони кажуть.
– Цiкаво, якого вихователя вибере дядько Квентiн, – сказав Дiк, вичищаючи бруд з-пiд нiгтiв. – Хоч би вiн винайняв вiдповiдного чоловiка – веселого, жартiвливого, який би розумiв, що уроки пiд час канiкул – нудота, i старався б поза уроками давати нам волю. Мабуть, доведеться працювати щоранку.
– Покваптеся! Я хочу чаю, – сказав Джулiан. – Дiку, ходiмо вниз. Незабаром дiзнаемося все про вихователя.
Усi спустилися вниз i посiдали за стiл. Куховарка Джоана напекла купу чудових булочок i величезний торт. Коли дiти попоiли, вiд смаколикiв мало що лишилося.
Дядько Квентiн повернувся в той самий момент, коли вони закiнчували iсти. Вiн, схоже, був задоволений собою. Привiтавшись з дiтьми, вiн розпитав, як закiнчився семестр.
– Дядьку Квентiне, ви винайняли репетитора? – спитала Енн, побачивши, що всiм кортить дiзнатися саме це.
– О, авжеж, – вiдповiв iй дядько. Вiн сiв до столу, i тiтка Феннi налила йому чай. – Я поговорив з трьома кандидатами i вже майже домовився з останнiм iз них, коли до кiмнати увiйшов ще один молодий чоловiк, який дуже поспiшав. Вiн сказав, що доперва побачив оголошення, i сподiваеться, що ще не запiзнився.
– І ви вибрали його? – запитав Дiк.
– Так, – вiдповiв дядько. – Вiн здався менi розсудливою людиною. Вiн знае навiть про мене i про мою роботу! І в нього вiдмiннi рекомендацii.
– Гадаю, дiтям усi цi подробицi не потрiбнi, – пробурчала тiтка Феннi. – Тож ти запросив його до нас?
– Авжеж, – сказав дядько Квентiн. – Вiн трохи старший за iнших – тi були зовсiм молодi, а цей справляе враження людини вiдповiдальноi i тямущоi. Я упевнений, Феннi, вiн тобi сподобаеться. Вiн чудово нам пiдiйде. Гадаю, я теж iз задоволенням буду iнодi вечорами з ним розмовляти.
У дiтей майнула думка, що особа вихователя вселяе тривогу. Дядько Квентiн усмiхнувся, побачивши спохмурнiлi дитячi обличчя.
– Вам сподобаеться пан Роланд, – сказав вiн. – Вiн умiе поводитися з молоддю i знае, що йому потрiбно бути дуже твердим i простежити за тим, щоб до кiнця канiкул ви знали трохи бiльше, нiж на початку.
Цi слова стривожили дiтей iще бiльше. Усi четверо щиро бажали, щоб вибiр учителя взяла на себе тiтка Феннi, а не дядько Квентiн.
– І коли вiн приiде? – запитала Джорджа.
– Завтра, – вiдповiв батько. – Можете усi разом зустрiти його на станцii. Йому це буде приемно.
– Ми збиралися поiхати автобусом на закупи до Рiздва, – наполягав Джулiан, помiтивши розчарування на обличчi Енн.
– О нi, вам конче слiд поiхати й зустрiти пана Роланда, – сказав дядько Квентiн. – Я йому пообiцяв. І ще ось що, запам’ятайте всi четверо: поводьтеся з ним без витребеньок! Маете робити все, що вам звелять, i вчитися треба старанно, бо ваш батько платить грубi грошi за його уроки. Я плачу третину суми, тому що хочу, щоб вiн i Джорджу пiдучив. Тож, Джорджо, ти маеш докласти всiх зусиль.
– Я спробую, – сказала Джорджа. – Якщо вiн симпатичний, я старатимуся щосили.
– Ти старатимешся незалежно вiд того, чи тобi симпатичний вiн, чи нi, – сказав батько, спохмурнiвши. – Його потяг прибувае о 10.30. Не спiзнюйтесь.
Увечерi, коли усi п’ятеро лишилися на хвильку самi, Дiк сказав:
– Я дуже сподiваюся, що вiн буде не надто суворим. А якщо напосiдатиме на нас, то канiкули нашi пропали. Сподiваюся також, що вiн полюбить Тiмотi.
Джорджа тут же пiдвела голову.
– Полюбить Тiмотi? – перепитала вона. – Ну звичайно ж, полюбить Тiмотi. Хiба може бути iнакше?
– Ну, – заперечив Дiк, – минулого лiта твоему батьковi Тiмотi не припав до душi. Менi не зрозумiло, як любенький Тiмотi може комусь не подобатися, але знаеш, Джорджо, бувають люди, якi не люблять собак.
– Якщо пан Роланд не полюбить Тiмотi, я нiчого для нього не робитиму, – вiдповiла Джорджа. – Анiчогiсiнько!
– Вона знов ошалiла! – розсмiявся Дiк. – Присягаюсь, що коли пан Роланд зневажить Тiмотi, йому буде непереливки!
Роздiл 3
Репетитор
Наступного ранку визирнуло сонце, морський туман, що застував усе довкола останнi два днi, розтанув, i бiля виходу з Кирiнськоi бухти стало виразно видно острiв Кирiн. Дiти поглядом поривалися до руiн замку на ньому.
– І як менi кортить насправдi до замку, – сказав Дiк. – Джорджо, море видаеться досить спокiйним.
– Бiля острова дуже сильнi хвилi, – заперечила Джорджа. – У цю пору року так завжди бувае. Я знаю, що мама нас не пустить.
– Це чудовий острiв, i вiн увесь належить нам! – вигукнула Енн. – Адже ти казала, Джорджо, що завжди вважатимеш нас спiввласниками.
– Авжеж, казала, – пiдтвердила Джорджа. – Так i буде: i замком, i пiдземеллям володiтимемо спiльно. Ходiмо, ще треба бiдарку вивезти, бо не встигнемо зустрiти потяг, якщо цiлий день будемо стояти й витрiщатися на острiв.
Вони вивели понi, викотили бiдарку i рушили пiдмерзлою дорогою. Коли повернули геть вiд берега до станцii, острiв Кирiн сховався за кручами.
– А що, колись усе довкiлля належало вашiй родинi? – спитав Джулiан.
– Авжеж, геть усе, – вiдповiла Джорджа. – Тепер у нас лишилися тiльки острiв Кирiн, наш будинок i оно та ферма удалинi – ферма Кирiн.
Джорджа показала батогом. Дiти побачили гарний старий фермерський будинок удалинi на пагорбi понад громадським вересовим пастiвником.
– А хто там живе? – запитав Джулiан.
– Старий фермер з дружиною, – вiдповiла Джорджа. – Вони панькалися зi мною, коли я була малою. Якось пiдемо туди, якщо хочете. Мама каже, що вони вже не можуть мати прибуток вiд ферми, а тому влiтку приймають вiдпочивальникiв.
– Чуете? Це потяг гуде в тунелi! – вигукнув раптом Джулiан. – Джорджо, заради Бога, поквапся! Ми спiзнюемося!
Четверо дiтей i Тiмотi дивилися на потяг, що виiхав з тунелю i наближався до станцii. Понi бiг легким галопом. Вони встигли до прибуття потяга.
– Хто пiде на платформу зустрiчати його? – запитала Джорджа, коли вони в’iхали на невеличке станцiйне подвiр’я. – Я не пiду: менi треба гледiти за Тiмом i за понi.
– Я не хочу йти, – заявила Енн. – Я залишуся з Джорджею.
– Ну що ж, доведеться йти нам, – сказав Джулiан, i вони з Дiком зiстрибнули з бiдарки. Хлопцi вибiгли на платформу в ту саму мить, коли потяг зупинився.
Людей з вагонiв вийшло небагато. Через силу спустилася зi сходинок якась жiнка з кошиком. Легко зiскочив, насвистуючи, молодик, син сiльського пекаря. Ледве-ледве подолав сходинки якийсь дiд. Жоден з них не був схожий на репетитора!
Але ось iз головного вагона вийшов дивний чоловiк. Вiн був маленького зросту, кремезний, з бородою, як у моряка. Очi у нього були пронизливо-блакитнi, а в густому волоссi виднiлася сивина. Вiн розглянувся на платформi й гукнув носильника.
– Це, напевно, i е пан Роланд, – сказав Джулiан Дiку. – Ходiмо спитаемо його. Бiльше нiкого схожого немае.
Хлопцi пiдiйшли до бороданя. Джулiан на знак вiтання пiдняв картуза:
– Це ви пан Роланд, сер? – запитав вiн.
– Атож, – вiдповiв той. – А ви, напевно, Джулiан i Дiк?
– Так, сер, – вiдповiли хлопцi в один голос. – Ми приiхали бiдаркою, щоб забрати ваш багаж.
– Чудово! – сказав пан Роланд. Вiн змiряв хлопцiв своiми блакитними очима i всмiхнувся. Джулiану i Дiку вiн сподобався: схоже, пан Роланд i розумний, i веселий.
– А обидвi дiвчинки теж тут? – поцiкавився пан Роланд, iдучи платформою до виходу. Позаду йшов носильник з багажем.
– Так, Джорджа та Енн залишилися бiля бiдарки, – сказав Джулiан.
– Джорджа i Енн? – здивувався Роланд. – Гадав, що iншi – дiвчата, про третього хлопця я не знав.
– Джорджа – дiвчинка, а не хлопець Джордж, – сказав смiючись Дiк. – Їi справжне iм’я – Джорджина.
– Теж дуже гарне iм’я, – зауважив пан Роланд.
– Джорджа так не вважае, – заперечив Джулiан. – Вона не вiдгукуеться на iм’я Джорджина. Краще називати ii Джорджа, сер!
– Справдi? – сказав пан Роланд прохолодним тоном. Джулiан зиркнув на нього.
«Не такий вже вiн i милий, яким здаеться», – подумав хлопчина.
– І Тiм з ними, – сказав Дiк.
– О! А Тiм – хлопець чи дiвчина? – обережно поцiкавився пан Роланд.
– Це собака, сер! – усмiхнувся Дiк.
Пан Роланд, здавалося, спантеличився.
– Собака? – перепитав вiн. – Я не знав, що в домi е собака. Ваш дядько менi нiчого про собаку не казав.
– Ви не любите собак, сер? – здивувався Джулiан.
– Не люблю! – вiдрубав пан Роланд. – Втiм, сподiваюсь, що вiн менi не докучатиме. Привiт, привiт – ось i маленькi дiвчата. Добридень!
Джорджi не дуже сподобалося, що ii назвали маленькою дiвчинкою. По-перше, вона терпiти не могла, коли з нею розмовляли як з маленькою, а по-друге, iй завжди хотiлося бути хлопцем. Вона мовчки подала пановi Роланду руку. Енн йому всмiхнулася, i пан Роланд вiдзначив собi, що вона набагато симпатичнiша за iншу дiвчинку.
– Тiме! Привiтайся з паном Роландом, – наказав Джулiан собацi. Це був один з кращих номерiв Тiма. Вiн умiв дуже чемно подавати праву лапу. Пан Роланд поглянув на великого пса, а Тiм i собi поглянув на нього.
