скачать книгу бесплатно
Наша невеличка компанiя тиснулася у дверному проходi. З одного боку темно-червонi потоки електричного свiтла, з iншого – бездоганна розкiш нашоi супутницi.
– О Ти! Нiжний пролiску мiсячного сяйва, загублений у садах зiрок! Я обожнюю Тебе, Івей! Я обожнюю Тебе, І А О!
Далi подii розвивалися з яскравою швидкiстю, як увi снi. Ми були в гаражi – виiхали – iдемо вулицями – у готелi египетськоi дiвчини – а потiм…
Роздiл 3
Фаетон
Лу горнулася до мене, поки я тримався за кермо. Говорити не хотiлося. Тремкий потiк нашоi пристрастi забрав нас iз головою. Я забув, що ми в машинi i що це машина Лама. Ми iхали як диявол у Нiкуди. Тут менi в голову прийшла божевiльна думка. Їi пiдкинула моя «пiдсвiдомiсть», невiддiльне «я» мого ества. Далi знайомий об’ект на дорозi нагадав менi, що я iду зовсiм не в бiк студii. Якась внутрiшня сила, про яку я i не здогадувався, примусила мене подивитися у напрямку Кента. Я розтлумачував собi себе i вже знав, що буду робити. Ми прямували до Барлi Грандж, а потiм, ех – божевiльна повiтряна прогулянка до Парижа пiд мiсячним сяйвом!
Ця iдея викристалiзувалася в моiй головi зовсiм без мого втручання. У певному сенсi це було схоже на розв’язання рiвняння з наступними вихiдними умовами: по-перше, дещо божевiльне ототожнення Лу з усiма ii романтичними iдеями мiсячного сяйва; далi моя фiзична схильнiсть як пiлота, i по-трете, традицiйний зв’язок Парижа з екстравагантними розвагами й буянням любовi.
Я дуже добре усвiдомлював тодi, що мое моральне та психiчне чуття полетiли на якийсь час за борт. Та мое ставлення до цього було просте: «Прощавай, Йона!»
Уперше в життi я був повнiстю собою, звiльнений вiд усiх обмежень тiла, iнтелекту та виховання, якi зазвичай тримають нас у тому, що називають рамками здорового глузду.
Пригадую, я, здаеться, запитував себе, чи не збожеволiв, i вiдповiдав собi: «Звичайно ж збожеволiв, адже здоровий глузд – це компромiс. Саме здоровий глузд не дае тобi рухатись уперед».
Було б досить тупо намагатися описати дорогу до Барлi Грандж. Вона тривала заледве пiвсекунди. Вона тривала незлiченнi вiки.
Усi можливi особистi сумнiви були розвiянi незаперечними фактами. Нiколи у своему життi я не кермував машиною краще, нiж тодi. Я вивiв гiдроплан з такою ж легкiстю, як з портсигара дiстають цигарку. Лiтак, немов орел, злетiв у небо. Гудiнню двигуна вишуканим вiдлунням пiдспiвував м’який i спокiйний голос Лу:
– О Ти! Тремтячi груди ночi, що мерехтять мiсячним розарiем! Я обожнюю Тебе, Івей! Я обожнюю Тебе, І А О!
Ми летiли у ранкову зорю. Я стрiмко набрав висоту понад три тисячi. Я чув биття свого серця. Воно зливалося зi стукотом моторiв.
Я наповнив легенi чистiсiньким, незабрудненим повiтрям. Це був той же кокаiн – тiльки з iнтервалом в октаву; та ж пiднесена, дивовижна сила – тiльки виражена в iнших термiнах.
Дивовижно мелодiйнi слова Сiвекiнга проростали в моiй головi. Я захоплено повторював iх. Це – ритм британських двигунiв.
«Повнi легенi! Глибокi ковтки! Глибокi, глибокi ковтки думок!»
Швидкiсть вивiтрила усi моi тiлеснi вiдчуття. Кокаiн i вiтер повнiстю iх заглушив. Я позбувся тiла; вiчний дух; вiдокремлене вище створiння.
«Кохана Лу! Кохана Лу! Лу, Лу, бездоганна, кохана Лу!»
Мабуть, я вже горланив цей рефрен на весь голос, та навiть помiж криком було чути ii спiв у вiдповiдь.
– О Ти! Лiтня нiжносте уст, що горять червоним вогнем пристрастi! Я обожнюю Тебе, Івей! Я обожнюю Тебе, І А О!
Я вже не витримував ваги повiтря, що тисло зверху. Пiднiмаймось вище, вище i вище! Я збiльшив швидкiсть.
«Шалене безумство! Зухвала вiдвага! Шалена, шалена, зухвала вiдвага!»
– О Ти! Нестерпний зойку бурi, що несеться крiзь листя лiсiв! Я обожнюю Тебе, Івей! Я обожнюю Тебе, І А О!
І я вiдчув, як нас забрав i понiс страшенний шквал. Земля зникла з-пiд нас, як камiнь, що летить у слiпу порожнечу. Ми звiльнилися, назавжди скинули пута народження!
«Лети швидше! Лети швидше! Лети, лети, швидше, швидше!»
Попереду, високо, у блiдiй сiростi, стояв Юпiтер – блискуча сапфiрова твердиня.
– О Ти! Яскрава ранкова зоре, що вмостилась помiж грудей Ночi! Я обожнюю Тебе, Івей! Я обожнюю Тебе, І А О!
Я горланив у вiдповiдь.
«Шукачi зiрок! Вiдкривачi зiрок! Зiрки-близнюки, мов срiбло, блищать!»
Я направляв лiтак вище, ще вище. Мiж мною i свiтанком зависла величезна грозова хмара. Прокляття! Як вона посмiла! Це не ii справа. Я мушу пiднятися i розтоптати ii.
– О Ти! Пурпуровi груди бурi, пошрамованi зубами блискавок! Я обожнюю Тебе, Івей! Я обожнюю Тебе, І А О!
Слабкi залишки туману обступили з усiх бокiв. Я збагнув усю радiсть, що переповнювала Лу у хмарах. Це я був тим, хто помилявся. Прийнятого кокаiну було недостатньо, щоб увiбрати увесь цей безмежний екстаз. Їi любов пiднесла мене на вершину ii трiумфальноi пристрастi. І навiть туман став менi зрозумiлим.
– О Ти! Незiбрана росо, що лежить на устах Ранку! Я обожнюю Тебе, Івей! Я обожнюю Тебе, І А О!
Зненацька у цю хвилину заявило про себе мое практичне ество. Я помiтив невиразну лiнiю берега. Я знав берегову лiнiю як своi п’ять пальцiв. Виявилося, що ми незначно вiдхилилися вiд найкоротшого шляху до Парижа, i довелося взяти трохи пiвденнiше.
Пiд нами вирувало сiре море. Менi здалося (зовсiм божевiльна думка), що бурхливий танець хвиль – це смiх старезного дiда. Раптом якесь iнтуiтивне вiдчуття почало пiдказувати менi, що щось не гаразд, i за мить я побачив у чому проблема. У мене закiнчилося пальне.
У головi вiдразу спалахнула ненависть до царя Лама. «Типовий випадок нерозважливостi!» Та це однаково що назвати мене дурнем прямо в очi. Я уявив собi, що вiн i е морем, що глузливо регоче пiдi мною.
Я постiйно посмiювався зi старого, доброго командира ескадрильi. Не буду славетним льотчиком, та невже? Я ще покажу йому! І це була цiлковита правда. Я був не до порiвняння кращим, нiж будь-коли досi. І все ж прогавив один з найочевиднiших заходiв безпеки.
Раптом я усвiдомив, що справи можуть пiти вкрай кепсько. Єдине, що можна зробити, це вимкнути двигуни й планерувати вниз до протоки. Та деякi технiчнi моменти проблеми страшенно мене лякали.
От би ще нюхнути! Поки ми величезними широкими спiралями падали в море, я примудрився дiстати пляшечку. Звичайно, я миттево зрозумiв, що на такому вiтрi неможливо вдихнути порошок через нiс. Я витяг корок i встромив язик у горлечко пляшечки.
Ми все ще були на трьох чи бiльше тисячах футiв над рiвнем моря. У мене повно часу для прийняття рiшення, подумав я, поки наркотик почав свою дiю. Далi я дiяв з грандiозним апломбом. Я торкнувся води у сотнi ярдiв вiд невеличкого рибальського корабля, який щойно вийшов з Диля.
Зрозумiло, що нас пiдiбрали за лiченi хвилини. Лiтак причепили ззаду i вiдбуксирували на берег.
Моею першою думкою було: заправитися i летiти далi, незважаючи на абсурднiсть нашого становища. Та хлопцi на березi одночасно зi спiвчуттям щиро з нас смiялися. У вечiрньому вбраннi, мокрi, о четвертiй ранку! Як у «Геддi Габлер» – «так не робиться».
Та кокаiн знову менi допомiг. Чого, в бiса, я маю зважати на чиюсь думку?
– Де можна заправитись? – спитав я у капiтана корабля.
Вiн зловiсно посмiхнувся:
– Пального тут буде недостатньо.
Я зиркнув на лiтак. Чоловiк мав рацiю. Ремонт на кiлька тижнiв щонайменше.
– Вам краще пiти до готелю, сер, i вбрати теплi речi. Подивiться, як тремтить ваша дама.
Це була щира правда. Нiчого не вдiеш. Ми поволi пiшли пляжем догори.
Звичайно ж про сон не було б мови. Ми були свiжi як огiрки. Нам лише треба було поiсти чогось гарячого i побiльше.
І нам це вдалося.
Здавалося, що ми увiйшли у повнiстю нову фазу. Катастрофа змила з нас усю цю справу з оркестровою ораторiею; але, з iншого боку, ми все ще були готовi до напруженоi практичноi дiяльностi.
Ми з’iли по три снiданки на кожного. При цьому постiйно говорили: говорили, здебiльшого про всякi специфiчнi палкi дурницi. Хоча ми добре розумiли, що вся ця iсторiя лише камуфляж. Усе, що нам було потрiбно, – це як можна швидше одружитися, запастися кокаiном, поiхати й суперславно розважатися навiки-вiкiв.
Ми послали в мiсто за необхiдним вбранням i пiшли шукати священика. Вiн виявився лiтнiм чоловiком, який багато рокiв прожив далеко вiд мiста. Вiн не побачив у нас чогось особливо поганого, хiба що молодiсть та ентузiазм, i йому було дуже шкода, що потрiбно три тижнi почекати.
Добрий дядько роз’яснив нам вимоги закону.
– Та це дурниця, – одночасно випалили ми. – Поiдемо до Лондона першим же потягом.
Далi особливих пригод не сталося. Ми були повнiстю анестезованi. Нiщо нас не турбувало. Ми не були проти почекати на платформi чи трястися старим потягом до Лондона.
Усе було частиною плану. Усе було чистою насолодою. Ми постiйно перебували у пiднесеному станi, все вiдбувалося у приголомшливому темпi. Швидкiсть лiтака стала просто символом, фiзичною проекцiею нашоi духовноi величi.
Два наступних днi минули, немов якась дитяча пантомiма. Нас побрав маленький брудний чоловiк у маленькiй бруднiй конторi. Ми повернули Ламовi його машину. Я не без здивування виявив, що залишив ii пiд вiдкритим небом на краю озера.
Я залагодив мiльйон справ у якiйсь розумнiй метушнi. Не минуло й двi доби, як ми спакували речi i вирушили до Парижа.
Я не пам’ятаю жодних подробиць. Усi цi подii – наче рiзнi метали, що переплавляються у сплавi, iм’я якому Захват. За весь час ми спали тiльки одного разу, добре виспалися i прокинулися свiженькими, навiть без слiду втоми.
Ми завiтали до Гретель i дiстали вiд неi кокаiновi припаси. Вона вiдмовилася брати грошi вiд ii дорогого сера Пiтера i була така рада бачити Лу – ледi Пендрагон, i чи не були б ми такi люб’язнi заiхати до неi пiсля медового мiсяця?
Цей вiзит не виходить менi з голови. Здаеться, я туманно розумiю, що якимсь чином ця жiнка насправдi була головною рушiйною силою усiеi iнтриги.
Вона представила нас своему чоловiковi: огрядний, задишкуватий старший пан з великим животом i бородою, вiдомий умiнням порядно й улесливо говорити правильнi речi нi про що. Та я побачив у його поглядi певну проникливiсть, що суперечила його масцi показноi невинностi.
Там був ще один чоловiк, щось типу напiвспеченого священика-нонконформiста, такий собi Джейбез Платт, який досить рано усвiдомив, що його мiсiя в життi – тинятися i робити добро. Дехто каже, що вiн досяг неабияких успiхiв у справi добра – для себе. У полiтицi вiн дотримувався кiлькох дуже простих правил: бачиш, як щось роблять, – зупини iх; що б хто не робив – усе неправильно; свiт – дуже зле мiсце.
Вiн дуже активно просував ухвалення закону, який би врятував людей вiд наркотичного лиха.
Ми посмiхалися та спiвчутливо погоджувалися, час вiд часу хитро зиркаючи на господиню. Старий дурень, якби вiн тiльки знав, скiльки в нас кокаiну, поки ми сидимо й аплодуемо його помпезним i тупим банальностям!
Сiдаючи до потяга, ми вiд душi насмiялися над цiею веселою пригодою. У перспективi вона не видаватиметься нам уже аж такою комiчною; та важко сказати кожного разу, що зачепить твое почуття гумору. Мабуть, нас розсмiшило б усе що завгодно. Ми були на висхiднiй кривiй. Екзальтацiю любовi супроводжувала кокаiнова екзальтацiя, а романтика й пригоди утворювали святкову оправу для цих розкiшних дiамантiв.
«Щодня, з якого боку не подивися, менi все краще й краще».
Вiдома сьогоднi формула мсье Куе – це точне iнтелектуальне вираження дiаграми кокаiново-медового мiсяця. Звичайне буденне життя – це аероплан, до того як вiн злетить. Спочатку серiя слабких поштовхiв; усе, що ти можеш сказати, що ти бiльш-менш даеш собi раду. Потiм лiтак починае вiдриватися вiд землi. Бiльше перешкод для польоту немае.
Та все ще залишаються психологiчнi перешкоди: огорожа, ряд будинкiв, в’язовий гай чи ще щось. Ти трохи занепокоений вiд усвiдомлення, що iх треба пройти. Але щойно ти пiднiмаешся у безмежну блакить, приходить вiдчуття душевного пiднесення та безмежноi свободи.
Нашi предки розумiлися на цьому вiдчуттi в часи, коли законодавча дiяльнiсть ще не зруйнувала свободу в Англii чи, радше, коли законодавчу дiяльнiсть ще не передали в руки нiкчемних бюрократiв.
Приблизно шiсть мiсяцiв тому я купував за кордоном трохи тютюну, туго скручений чорний «перiк», найчистiший i найкращий у свiтi. З часом я втомився його нарiзати i вiдправив його для цього до тютюновоi крамницi.
О, дорогенький, нi! Без дозволу митницi це категорично заборонено!
Напевне менi треба було здатися полiцii.
Авжеж, коли ти починаеш захоплюватися кокаiном на повну, ти втрачаеш усвiдомлення вибоiстого характеру цього старого, кумедного, сплющеного бiля полюсiв сфероiда. Ти стаеш набагато компетентнiшим у ладнаннi життевих справ, тобто у певному сенсi компетентнiшим.
Мсье Куе мае цiлковиту рацiю, так само як i послiдовники «Християнськоi науки» i всi решта, коли кажуть, що половина усiх наших проблем береться вiд того, що ми вiримо в iснування цих проблем, тож коли ми забудемо про iхне iснування, вони, як не дивно, перестануть iснувати!
Хiба не про це говорить старе прислiв’я: «очi не бачать – серце не болить»?
Коли в тебе кокаiново-медовий мiсяць, ти й правда до певноi мiри стаеш вищим за iнших. Ти берешся за вирiшення проблеми з абсолютною впевненiстю. Це комбiнацiя, яку французи називають еlan (бадьорiсть) i insouciance (нерозсудливiсть).
Завдяки цьому духовi утворилася Британська iмперiя. Нашi хлопцi дiйшли до Індii та всiляких iнших земель, та переплюнули всiх тiльки тому, що просто не мали уявлення про труднощi на своему шляху, щоб iх помiчати. Їх навчили, що якщо в жилах тече благородна кров, тодi нiколи й нiщо не зможе пiти не так. А школа та унiверситет привчили вiдчувати, що ти – вiнець Божого творiння, що неможливо зазнати невдачi чи поразки, що ти не зможеш навiть iх зауважити.
Ми втрачаемо iмперiю, бо «яскравi барви нашоi вiдваги вiд роздумiв утрачають колiр свiй». А iнтелектуали призвели до того, що нам «i хочеться, i колеться», як кiшцi в отiм прислiв’i. Дух Гамлета замiнив дух Макбета. Макбет жорстоко поплатився лише тому, що був сильно засмучений через Макдуфову версiю того, що казали вiдьми.
Корiолан зазнав поразки лише тодi, коли перестав думати. Як каже поет: «Любити знання – ненавидiти життя».
Кокаiн позбавляе усiх сумнiвiв. Але своiм свободолюбивим духом нашi пращури завдячують справжнiй свободi, яку вони завоювали; а кокаiн просто додае «хоробростi» пияка. Втiм, усе добре, поки його достатньо.
Роздiл 4
Au pays de cocaine – у краiнi кокаiну
Не можу згадати жодних подробиць нашого першого тижня у Парижi. Подробицi перестали iснувати. Ми кружляли у невтомному шаленствi вiд одного задоволення до iншого. Ми сприймали все як належне. Навiть не вiзьмусь описувати це слiпе, безмежне блаженство любовi. Усе, що з нами вiдбувалося, було однаково чудово.
Звичайно, Париж стараеться мати справу з людьми саме у такому душевному станi. Електрична напруга нашого життя була удесятеро бiльша за номiнальну. Це було правдою в усiх сенсах. Я прихопив з собою iз Лондона тисячу фунтiв готiвкою i подумав при цьому: а все ж приемно бути нерозважливим. Ми збиралися розважатися, тож начхати, скiльки це коштуе!
Я думав, що за тисячу фунтiв можна розмальовувати Париж усiма можливими кольорами невизначено тривалий час; та на кiнець тижня тисячi фунтiв як не було, така ж доля спiткала ще одну тисячу, за якою я надсилав телеграму до Лондона; i в результатi навiть не можна було показати, на що ми iх витратили, окрiм пари суконь та жменьки не дуже дорогих коштовностей для Лу.
Нам здавалося, що ми були дуже економними. Ми були надто щасливi, щоб перейматися витрачанням грошей. Перш за все кохання нiколи не потребуе бiльше нiж якiсь копiйки, до того ж досi я взагалi не знав, що таке кохання.
Те, що можна назвати медовою частиною нашого медового мiсяця, здаеться, займало увесь час мiж спанням. Вона не залишала нам часу прогулятися на Монмартр. Ми не дуже переймалися, щоб поiсти, i навряд чи помiчали, поiли чи нi. Здавалося, що потреби у снi немае. Ми зовсiм не втомлювалися.
Перший же натяк на втому направляв твою руку до кишенi. Одна понюшка давала вiдчуття найвитонченiшоi розпусностi, i ми знову були на четвертiй швидкостi!
Єдиний вартий уваги випадок – це отримання листа i пакунка вiд Гретель Вебстер. У пакунку було м’яке кiмоно для Лу – iз цього розкiшного японського шовку, що носять гейшi, сине, як лiтне небо, вишите золотими драконами з червоними очима i язиками.
У ньому Лу виглядала як нiколи приголомшливо розкiшною.
Жiнками я нiколи особливо палко не захоплювався. Кiлька любовних пригод, що трапилися у моему життi, були досить безглуздими i малоприемними. Вони не розкрили можливостей кохання; насправдi я думав, що це задоволення дещо переоцiнене, що це короткочасне i грубе заслiплення, за яким неминуче приходять нудьга й огида.
Та з кокаiном усе було геть iнакше.
Хочу наголосити, що кокаiн насправдi е мiсцевим анестетиком. Цим пояснюеться його реальна дiя. Ти не вiдчуваеш свого тiла. (Як вiдомо, з цiею метою його застосовують у хiрургii i стоматологii.)
Тiльки не подумайте, що це означае, що фiзичне задоволення вiд стосункiв чоловiка й жiнки зменшуеться, скорiше воно переходить на безтiлесний рiвень. Твоя тваринна частина стимулюеться настiльки iнтенсивно, наскiльки вона залучена до процесу; але вiдчуття, що ця пристрасть е тваринною, докорiнно змiнюеться.
Я належу до дуже витонченоi раси, прискiпливоi до деталей, у якоi легко викликати огиду. Невеличкi iнтимнi невдачi, якi завжди супроводжують любовнi дiла, якi за звичайних обставин можуть поранити твою делiкатну чутливiсть, бiльше не роблять цього, коли твое горнило повне коксу. Всi цi речi перетворюються за допомогою «небесноi алхiмii» на духовне блаженство. Ти гостро вiдчуваеш свое тiло. Та як кажуть буддисти, тiло насправдi е iнструментом болю i дискомфорту. Всi ми маемо пiдсвiдоме iнтуiтивне вiдчуття, що так воно i е; а кокаiн позбавляе цього вiдчуття.
Дозвольте ще раз наголосити про вiдсутнiсть будь-якоi зворотноi дii. Осьде на сцену виходить пекельна пiдступнiсть наркотику. Якщо ти загуляв традицiйним, алкогольним, способом, отримуеш те, що американцi називають «ранок пiсля вчорашнього». Природа попереджае, що ми порушували правила; i природа дае нам достатньо здорового глузду, щоб зрозумiти, що позичати можна, та все одно доведеться розплачуватися.
