скачать книгу бесплатно
Вiйни художникiв
Станiслав Миколайович Стеценко
Роман оснований на реальних фактах бiографii вiдомого украiнського художника i розвiдника-нелегала Миколи Глущенка (у книжцi – Микола Гущенко) i вiдображае подii 1940 року. Серед дiйових осiб як реальнi iсторичнi персонажi – Йосип Сталiн, Адольф Гiтлер, Вiнстон Черчилль, iхне найближче оточення, художники i лiтератори, якi жили i творили в той час у передвоенному Радянському Союзi й нацистськiй Нiмеччинi, – так i вигаданi героi. Волею долi Микола Гущенко на початку 20-х рокiв знайомиться з художником-початкiвцем Адольфом Гiтлером i дае оцiнку його малюнкам. І ось кращий (на думку фюрера) пейзажист Європи лiтом 1940-го вирушае з розвiдувальним завданням iз соцiалiстичноi Москви до нацiонал-соцiалiстичного Берлiна, звiдки, за планами НКВС, вiн не повинен повернутися живим. Тим бiльше, що його дружина впала в око народному комiсару Лаврентiю Берii. Гестапо теж здогадуеться про спецiальну мiсiю агента Художника i починае на нього велике полювання…
Станiслав Миколайович Стеценко
Вiйни художникiв
Це не мир, це перемир’я на 20 рокiв.
Маршал Фердинанд Фош (заявив пiсля пiдписання Версальського договору в 1919 роцi)
Пролог
Коли молоток лiцитатора опустився, я зрозумiв, що князь Александер фон Клейст – один iз найбагатших людей Захiдноi Європи, власник транснацiонального концерну «Фон Клейст i К°» i вiдомий збирач антикварiату купив фальшивий малюнок «Дама в накидцi», що начебто був виконаний рукою художника Миколи Гущенка.
Не чекав, що вiдомий фахiвець з антикварiату здатен викинути купу грошей за «фальшака» (так антиквари називають пiдробки).
Утiм, якби я знав, що гарненька молода жiнка на малюнку колись була коханкою самого Лаврентiя Берii й знаходилася в гущi европейських любовно-шпигунських iнтриг 1940 року, то, можливо, цiна малюнка менi не здалася б занадто високою. Але про все – за хронологiею…
Того дня, коли фон Клейст купив малюнок, я прибув на один iз перших аукцiонiв росiйського мистецтва, що його проводив у Парижi аукцiонний будинок «Мезон д’арт». Мене, загалом, цiкавило украiнське мистецтво, утiм, як вiдомо, для захiдних антикварiв усе, що було створено на теренах колишнього Радянського Союзу, е росiйським. Насправдi «стовiдсоткове росiйське» мистецтво було росiйським вiдсоткiв на п’ятдесят.
Автоматичнi розсувнi дверi впускали до величезного залу, застеленого розкiшними килимами, «антикварну елiту» Парижа, а також Нью-Йорка та Лондона i, звiсно, новоспечених росiйських та украiнських скоробагатькiв. Перших – розжирiлих на нафто- та газодоларах, а iнших – на оборудках з бюджетними грошима. Обидва пiдвиди можна було впiзнати по гучних розмовах, черевиках зi страусячоi або крокодиловоi шкiри i неймовiрнiй кiлькостi охоронцiв.
Я писав для киiвського журналу «АРТ-Юкрейн», i мене цiкавило, хто ж купить двi картини Івана Труша й малюнок олiвцем, котрий у каталозi мав назву «Дама в накидцi» Миколи Гущенка. Малюнок я вважав «фальшаком». Як вiдомо, ринок антикварiату на початку ХХІ столiття буквально захлинувся пiдробками. Британцю Джону Маяту, який скопiював близько 300 робiт i продав iх (дещо навiть через аукцiон «Крiстiс»), ще не було й 70-ти. А скiльки таких Маятiв працювало по всьому свiту, копiюючи видатних i користуючись тим, що шалено виросли цiни на художнiй антикварiат! Дiстати старе полотно, скопiювати Модiльянi чи Матiсса й зiстарити картину в термостатi, пiднiмаючи й опускаючи температуру вiд -100 до +60, не така вже й важка справа. Ще простiше пiдробити малюнок на паперi, датований 40-м роком минулого столiття: дiстати аркуш паперу, якому рокiв iз п’ятдесят, i спробувати скопiювати руку майстра.
На передаукцiонному показi я уважно придивився до малюнка Гущенка й упевнився, що це пiдробка. Хоча важко уявити, хто в Парижi (а не в Украiнi, де цiни на Гущенка справдi високi) буде пiдробляти його – навiть не полотно, а малюнок. Утiм, що менi до того? У мене була власна думка, у «Мезон д’арт» – своя.
І ось сьогоднi фон Клейст (на аукцiонi я дiзнався, що його повне iм’я – князь Александер фон Клейст) купив цей малюнок. І знову ж – що менi до фiнансових утрат князя фон Клейста? По сутi – байдуже. Єдиний аргумент – я готував велику статтю про фальшування картин. І взяти iнтерв’ю в «кита антикварного свiту», який щойно пошився в дурнi i купив «фальшака», для журналiста – неабияка удача. Та чи не дасть менi фон Клейст вiдкоша?
Але, як кажуть росiяни, «попытка – не пытка». Вважаю, що в Боннi, де у Клейста знаходиться головний офiс концерну, потрапити до нього я не мав жодного шансу. А от у Парижi, де розташоване лише представництво, шансiв у мене було трохи бiльше. І тому я вже наступного дня входив до оформленоi рiзьбленими панелями дорогих сортiв чорного дерева приймальнi «Фон Клейст i К°» на вулицi Рiволi. На стiнах висiли картини й малюнки в дорогих рамах. Краем ока я вiдзначив графiку Пiкассо. На чiльному мiсцi – над головою охоронця, який змiряв мене з нiг до голови оцiнювальним поглядом, – полотно Казимира Малевича. Можливо, тут уже було вготовано мiсце i фальшивому малюнку Гущенка?
У приймальнi керував секретар – чоловiк рокiв п’ятдесяти, бiльше схожий на телеведучого полiтичного шоу: у бездоганному сiрому, у ледь помiтну смужку, костюмi з дбайливо пiдiбраною в тон краваткою, що пiдпирала подвiйне пiдборiддя. Рум’яне обличчя без жодноi зморшки з моею появою набуло виразу ввiчливого очiкування, i секретар поцiкавився французькою з помiтним нiмецьким акцентом: «Мсье? З якого питання?», записуючи мое прiзвище у блокнот.
– Ви домовлялися про зустрiч?
Коли я вiдповiв, що не домовлявся, очi у секретаря зробилися круглими i вiн утратив до мене будь-яку цiкавiсть. Поклав золочений i, очевидно, страшенно дорогий «паркер» (цiкаво, а чим же тодi пише сам фон Клейст?) на розгорнутий блокнот. Обличчя iз запопадливо-ввiчливого миттю перетворилося на холодно-байдуже.
– Вибачте, мсье (жест «як вас там»), – вiн кинув погляд у блокнот, в який записав мое прiзвище. – Виняткова зайнятiсть князя фон Клейста не дозволяе йому приймати вiдвiдувачiв без попередньоi домовленостi. Викладiть вашу справу, я доповiм князю, i, можливо, наступного тижня в Боннi…
– Я журналiст, iноземець i тут проiздом. Моя справа стосуеться того, що князь учора на аукцiонi купив фальшивий малюнок, – швидко випалив я, щоб охоронець, який вiдразу напружився, не встиг мене виставити геть.
Обличчя секретаря з байдужого знову перетворилося на ввiчливо-зацiкавлене (ввiчливiсть i байдужiсть – мабуть, для вiдвiдувачiв у нього були лише цi двi маски).
– Зачекайте, будь ласка…
Вiн устав, застiбнув пiджак на всi гудзики, пiдiйшов до скляних непрозорих дверей, ввiчливо постукав i зайшов. Через кiлька хвилин вийшов. Маска номер один на обличчi, «втiлення ввiчливостi», свiдчила про те, що аудiенцii мене удостоено. Але коли? Секретар розстебнув пiджак, сiв i лише тодi урочисто оголосив:
– Князь фон Клейст прийме вас негайно! У вас п’ять хвилин.
Опинившись за скляними дверима, я побачив розкiшний письмовий стiл, який мiг би зробити честь будь-якiй антикварнiй крамницi. Через величезнi, на всю стiну, вiкна вiдкривався чудовий вид на площу з l’Arc de Triomphe (Трiумфальною аркою). До крiсла власника стола i за сумiсництвом господаря кабiнету вiв розкiшний килим кольору недозрiлого помаранча.
Назустрiч пiдвiвся вже знайомий менi по аукцiону князь фон Клейст. Це був невисокий худорлявий чоловiк iз зачесаним назад рiдкуватим сивим волоссям, через яке просвiчувала лисина. На чоловiковi був костюм кольору какао, малинова сорочка без краватки. Із нагрудноi кишенi визирала хустинка кольору сорочки. До слова, прикид типового мiльярдера-антиквара. Очi зацiкавлено оглянули мою персону. Вiн обiйшов стiл. Я вiдрекомендувався, вiн беземоцiйно кивнув. Простягнув менi розслаблену руку, на якiй я помiтив дорогу i таку ж антикварну, як i стiл, каблучку з чималим дiамантом. Прибрав руку i запропонував сiсти на старомодний, але розкiшний i знову ж таки антикварний диван, який стояв поряд з обрамленим золотом камiном. Вiдкрив ящик стола i дiстав звiдти малюнок «Дама в накидцi», поклав його на журнальний столик поруч iз диваном. Сам сiв у крiсло.
– Ви хочете сказати, що цей малюнок – «фальшак»? – посмiхаючись, запитав вiн. Рука зробила млявий жест у бiк столу.
– Все свiдчить про це, – впевнено вiдповiв я.
Вiн гмукнув i вiдкинувся на спинку крiсла. Закинув ногу на ногу, задумливо втупився у вiкно i запитав:
– Чому ви так вирiшили?
Я вiдповiв, що добре знаю руку Гущенка, бо майже два десятки рокiв вивчаю його творчiсть i пишу про нього.
– Це неможливо, – м’яко заперечив фон Клейст. – На малюнку зображено людину, яку я добре знаю. Крiм того, я знаю час iз точнiстю до одного-двох днiв, коли вiн був намальований. Але готовий вислухати вашi аргументи. Чому ви вважаете, що це пiдробка?
– Ви знаете, тут багато речей на рiвнi вiдчуття. Важко навiть коротко сформулювати – чому. Я давно займаюся темою пiдроблених картин i малюнкiв. Художник часто навiть сам не може однозначно вiдповiсти, його це робота чи пiдробка. Але якщо спробувати… Я добре знаю руку Гущенка. Манера його письма – типова манера письма iмпресiонiста. І це стосуеться не лише робiт олiею, що складають левову частку його доробку. Штрихи Гущенка сильнi, впевненi, довгi. Тут штрихи короткi i непевнi.
Фон Клейст слухав, схиливши голову набiк.
– Ось у чому рiч. Так я й думав, – посмiхнувся вiн, нарештi вiдiрвавши байдужий погляд вiд вiкна. – Рiч у тiм, що цей малюнок було зроблено в купе поiзда, що рухався. Як ви гадаете, рух поiзда, стiл, який хитаеться, могли так уплинути на руку художника?
– Можливо, – довелося погодитися менi. – Ви сказали, що добре знаете людину на малюнку.
– Так. А на малюнку – моя мати. Лiлiя фон Клейст – уроджена Лiлiя Гофман. Власне кажучи, саме вiд неi я знаю про цей малюнок i впевнений щодо деяких моментiв життя Гущенка, про якi не мае уявлення навiть такий «гущенкознавець», як ви.
Роздiл 1
Кiнець незвично теплоi зими 1940 року принiс в Європу тривожний запах передчуття вiйни. Вiддавав вiн також i запахом зради, причому зради тотальноi. Усi зраджували всiх. Колишнi друзi миттево ставали ворогами. Угоди про дружбу i ненапад швидко укладалися, але так само швидко i розривалися. І вчорашнi друзi сходилися у смертельному герцi.
Нiмеччина й СРСР, досi смертельнi вороги, якi щойно воювали в Іспанii, раптом почали «активно дружити» й для початку подiлили мiж собою повалену i вщент зруйновану нiмцями Польщу. Гiтлер перед нападом розiрвав нiмецько-польську угоду про ненапад, а Сталiн свою угоду з поляками навiть i не розривав. Навiщо? Польща двома вождями була просто викреслена з перелiку iснуючих у Європi держав. 150 англiйських i французьких дивiзiй у цей час бездiяльно спостерiгали, як союзну iм Польщу стирають з лиця землi.
Загалом iдеi Сталiна i Гiтлера – соцiалiзм i нацiонал-соцiалiзм – не надто вiдрiзнялися. І рiк тому, в 39-му, вони – двi спорiднених душi, два вождi – нарештi знайшли один одного.
Вождi, або фюрери, – вони реанiмували цей титул з глибини вiкiв. Колись вождями називали ватажкiв диких племен, надiлених необмеженою владою. Тепер же двi величезнi краiни зробили крок на кiлька тисячолiть назад, проголосивши своiх керманичiв вождями. Для цього потрiбно було спочатку знищити елiту, щоб нiхто бiльше не смiв зазiхати на титул фюрера. І вони зробили це. Вождi намалювали своiм племенам велике i свiтле майбутне. Але тiльки завтра. Тих, хто не вiрив чи сумнiвався, вони теж знищили. Звiсно, рано чи пiзно вони мали захотiти стати верховними вождями – Європи, а потiм i свiту. Для цього один мав знищити iншого. Але то в майбутньому. Сьогоднi ж вони мусили дружити. Проти решти свiту…
* * *
З осенi 1938 року я вирiшив iти разом зi Сталiним… Сталiн i я – единi, хто дивиться лише в майбутне. Так, я найближчими днями на нiмецько-радянському кордонi подам руку Сталiну i разом з ним розпочну новий розподiл свiту…
Адольф Гiтлер.
Виступ перед командним складом вермахту 22 серпня 1939 року
* * *
До речi, мало кому вiдомо, що якщо брати до уваги людський фактор, то рушiйною силою Другоi свiтовоi вiйни стали не Гiтлер, Чемберлен чи iмператор Хiрохiто. Мимоволi ним став iмперський мiнiстр Рiббентроп, який переконав Гiтлера, що нi Францiя (з ii найпотужнiшою на той час армiею в Європi), нi Англiя (з ii найпотужнiшим у свiтi флотом) не наважаться оголосити вiйну Нiмеччинi через напад на Польщу. Гiтлер надзвичайно довiряв Рiббентропу, оскiльки той ранiше був послом у Британii.
Але Рiббентроп нiколи не був людиною великого розуму. Красень, який пiднявся нагору завдяки вдалому одруженню з донькою винних магнатiв Хенкелiв, вiн так i залишився тугодумом. Теща Рiббентропа говорила: «Дивно, що мiй зять, маючи так мало мiзкiв, змiг злетiти так високо. Тим болiснiшим може бути падiння».
Так i вийшло. Коли 3 вересня обидвi держави оголосили Нiмеччинi вiйну, Гiтлер кiлька днiв перебував у шоковому станi. Люди з найближчого оточення говорили, що фюрер неначе постарiв на кiлька рокiв. При зустрiчi вiн ставив усiм одне й те ж запитання: «І що тепер?»
Рiббентроп назавжди був вiдлучений вiд першого кола впливу на фюрера. Але вiдступати Нiмеччинi вже було нiкуди: за два тижнi, згiдно з радянсько-нiмецьким пактом, схiдний кордон Польщi мали перетнути радянськi вiйська.
І ось 6 жовтня 1939 року Польща, зруйнована ударами Люфтваффе, пiд натиском двох могутнiх армiй – вермахту i Червоноi армii – облишила чинити опiр. Частина розбитого польського вiйська опинилася в нiмецьких, а частина – в радянських концтаборах. У нiмецько-радянському комюнiке, поширеному ТАРС, зазначалося: «Сьогоднi завдання радянських i нiмецьких вiйськ полягае в тому, щоб вiдновити у Польщi порядок i спокiй, порушенi розпадом польськоi держави…» А журналiст «Правди» так описав тi днi у столицi нового радянського союзника: «Берлiн у цi днi мав особливо жвавий вигляд. На вулицях бiля вiтрин i спецiальних щитiв, на яких вивiшенi карти Польщi, увесь день юрмляться люди. Вони жваво обговорюють успiшнi операцii Червоноi армii. Просування частин Червоноi армii позначаеться на картi червоними радянськими прапорцями».
Англiя й Францiя почали готувати авiацiйний удар по радянських нафтопромислах у Баку, сподiваючись позбавити вермахт пального. Радянський Союз пiсля пiдписання пакту з Нiмеччиною вважався у свiтi ii союзником i «гнав» до Нiмеччини сотнi ешелонiв з нафтою, рудою, зерном, отримуючи натомiсть високi технологii й зразки новiтньоi вiйськовоi технiки.
За кiлька мiсяцiв до описаних вище подiй, у листопадi 39-го, Радянський Союз напав на Фiнляндiю, яка, за пактом з Нiмеччиною, була вiднесена до його сфери впливу. Молотов тодi гоноровито заявив: «Вести розмови тепер настала черга солдатiв».
Ворошилов запевнив Сталiна, що за тиждень радянськi танки будуть у Гельсинкi. Та не так сталося, як гадалося. СРСР виключили з Лiги Нацiй, вiн зазнав величезних втрат i пiшов на ганебне перемир’я, одержавши незначнi територiальнi поступки. За результатами вiйни европейськi вiйськовi експерти – як нiмецькi, так i англо-французькi – зробили сенсацiйне вiдкриття, що Червона армiя мае неефективне керiвництво, застарiле озброення i втратила провiднi позицii в европейськiй вiйськовiй iерархii.
* * *
Газета «Правда», 13 березня 1940 року
Англо-французские империалистические круги подстрекали Финляндию, как ранее Польшу и другие государства, к войне с Советским Союзом, обещая «гарантии» и поддержку в этой войне, сея иллюзии, будто построенные при англо-французской помощи укрепления недоступны для Красной армии. Достаточно было трех месяцев военных действий, чтобы от этих иллюзий не осталось и следа. Они рассеялись вместе с той густой и зловонной тучей антисоветской клеветы и лжи, которой продажная англо-французская печать пыталась ввести в заблуждение общественное мнение всего мира.
Воодушевленные патриотическим порывом, бойцы, командиры и политработники Красной армии и Военно-морского флота показали, что нет таких крепостей, которых не могли бы взять большевики, что Красная армия – надежная защита Советского Союза и грозный меч для всех его врагов.
* * *
Таким чином, на початку 1940 року в Європi не велося жодних бойових дiй, i тому вiйна швидко отримала назву «дивноi». Але всi чудово розумiли, що то затишок перед бурею. Грозовi хмари повiльно, але невiдворотно збиралися над континентом.
Наприкiнцi сiчня 1940 року пролунало останне попередження, що вiйна всiх проти всiх на порозi: вiйськовий транспортний лiтак 2-го повiтряного флоту Нiмеччини вилетiв з Мюнстера в Бонн з високопоставленим офiцером вермахту на борту i детальним планом атаки Нiмеччини на захiднi держави. Через бурю пiлот заблукав i сiв на територii Бельгii, що входила до антигiтлерiвськоi коалiцii. Пiлота й офiцера вiдразу заарештували. У планi, який знайшли у планшетi офiцера, йшлося про те, що удару по захiдних державах буде завдано з дня на день. Уряди краiн, якi згадувалися у планi, сушили голови – справжнiй той план чи це провокацiя, на яку були мастаками i нiмецька вiйськова розвiдка адмiрала Канарiса, i полiтична розвiдка групенфюрера СС Райнгарда Гейдрiха. Бiльшiсть була впевнена, що лiтак i план – це провокацiя. Але вони помилялися…
19 березня 1940 року, 2 год. 10 хв
Москва, Ближня дача, Кунцеве
У лiсi гучно закричала сова, i Сталiн розплющив очi. Крики нiчного птаха не розбудили його. Пiсля приiзду з Кремля на Ближню дачу йому так i не вдалося заснути. Може, тому, що порушив свiй режим – у такий час вiн зазвичай лише виiздив iз Кремля.
Його погляд ковзнув по годиннику на стiнi (третя ночi), по тiлу жiнки, що лежала поряд. Вiра. Вiра Олександрiвна Давидова. Прима Большого театру. Мецо-сопрано. Як ii називали в театрi, «грiм-баба». Для зустрiчi з нею вiн приiхав сюди на двi години ранiше. Жiнка спала на лiвому боцi. На широкому, горiхового дерева лiжку. Зазвичай вiн спав на диванi. Але Вiра хотiла, щоб було широке лiжко. Вiн виконав ii забаганку – нехай буде лiжко. Учора охорона привезла i встановила його.
Ковдра прикривала жiнку лише частково, вiдкривши погляду вождя розкiшнi груди й округлi стегна.
Сталiн пiдвiвся з лiжка. Натягнув захисного кольору бриджi, сорочку. Взяв люльку. У нього було кiлька люльок. Але ця – чорна iз бiлою цяткою на мундштуку, вироблена вiдомою англiйською фiрмою «Дангiл», була улюбленою. Не зводячи очей з розкiшного тiла спiвачки, вибив у попiльницю попiл. Дiстав з ящика прилiжковоi тумби з кiлькома телефонами коробку цигарок «Герцеговина Флор», вийняв двi. Покрутив iх мiж пальцями, витрушуючи тютюн у люльку. Поклав цигарковий папiр у попiльницю. Прим’яв великим пальцем тютюн у люльцi. Чиркнувши сiрником, пiднiс люльку до рота. Жест, знайомий мiльйонам людей у СРСР за фотографiями в журналах i фiльмами кiнохронiки. Спалахи полум’я в пiвмороцi кiмнати вiдтiнили глибокi вiспини на щоках i старечi зморшки на шиi. Глибоко, смачно затягнувся, випустив кiльце диму. Прислухався до звукiв за вiкном. Сова замовкла. Але тепер вiтер доносив ледь чутний гуркiт вагонних колiс iз Киiвськоi товарноi станцii, що знаходилася на пiвдень вiд Ближньоi дачi. Коли вiтер змiнював напрямок на протилежний, звуки залiзницi поступалися так само ледь чутному шуму автомобiлiв, що мчали по Можайському шосе. Але, звiсно, порiвняно з гамiрною Москвою тут був майже рай.
Сталiн iще раз ковзнув поглядом по Давидовiй. Подумав: «Чи мiг ти, син шевця, думати, що будеш мати таку жiнку?» Пiсля брудноi дякiвськоi доньки Мотрони, що була у нього, здаеться, в 1911 роцi в Сольвичегодську. Або пiсля ще однiеi селянки – зовсiм юноi, але пристрасноi 14-рiчноi Лiдки Перепригiноi у Туруханському краi. Курейка чи Курейки – як називалося те село? Час зiтер у пам’ятi точну назву. Там навiть нужники були не в кожному дворi. Доводилося в сорокаградусний мороз ходити до вiтру в город. За один похiд можна було все «хазяйство» вiдморозити! За юну Лiдку вiн ледь не втрапив у халепу. Жандарм Лалетiн хотiв притягнути його до суду за розбещення неповнолiтньоi. Довелося вiдкупитися кiлькома рублями. Лалетiна, здаеться, потiм розстрiляв нарком НКВС Генрiх Ягода. Вiн розстрiляв усiх, хто мав якесь вiдношення до заслання вождя. Вiд суддi до жандармiв. Пiдлий еврей, Генох Гiршович усе хотiв йому догодити – думав, буде наркомом вiчно. Але нiчого вiчного не бувае. Колька Єжов знищив Ягоду-Гiршовича й увесь його рiд.
Пiсля Лiдки Перепригiноi були законнi дружини – Катька Сванiдзе, Надька Аллiлуева. Першу скосив тиф. Друга, iдiотка, вбила себе сама.
Але кого шкодувати? Бабiв? Сьогоднi вiн майже як цар. Чому «майже» i чому «як»? Вiн цар! Намiсник Бога на землi! Хто вiдмовить живому богу? Вiн може мати будь-яку!
Коли вiн единий раз приiхав до матерi в Горi, та запитала його: «А яку ж ти посаду маеш, синку?» Вiн вiдповiв: «А пам’ятаете, мамо, царя? То я тепер майже як цар». Яка рiзниця, як звати намiсника Бога на землi: цар, вождь чи генеральний секретар? Як написав Дем’ян Бедний, мерзенний пiдлабузник:
Народ наш гениален,
И знает он, кому даст первый свiй мандат!
Да здравствует товарищ Сталин,
Наш гениальный вождь, наш первый депутат!
Йому подобаються лестощi. Але Дем’ян Бедний (а в миру – Фiмка Придворов, син повii, який на революцiйнiй хвилi висунувся i зробив кар’еру пролетарського поета пiд псевдонiмом Дем’ян Бедний) iнодi перегинав палку. Хоча «вождь» – гарне слово, тепер усе бiльше говорять «вождь Сталiн». Спочатку вождем називали тiльки Ленiна. Та часи змiнюються.
Правда, останнiм часом Фiмка Придворов-Бедний почав патякати зайвого. Вирiшив, що йому все дозволено. Довелося вигнати i з партii, i з кремлiвськоi квартири. Поставити пiд нагляд НКВС. Буде ще зайве базiкати, то доведеться перетерти Фiмку на табiрний пил. Шкода тiльки вiршiв: «Товарищ Сталин, наш гениальный вождь. Наш первый депутат». Якщо знищити Бедного-Придворова, доведеться знищити i всi згадки про нього в iсторii, а значить, i вiршi. А тому – поки що нехай живе.
Погляд знову ковзнув по формах Давидовоi. Так от, вождю Сталiну тепер не вiдмовляе жодна.
Як оця – Вiра Давидова. Як Наталя Шпiлер, як балеринка Ольга Лепешинська. Цi найкращi. Про них марять мiльйони. А вони ось тут. Нiч через три.
Сталiн посмiхнувся собi у рудi вуса. Хто вiдмовить живому богу? Ця, правда, спочатку пручалася. Для вигляду, звiсно. Пручалася не замало, але й не забагато. Якраз у мiру. Якби пручалася задовго, вiн би послав ii куди подалi. І поiхала б у якийсь гiвенний Ухрюпiнськ. Працювати у мiсцевому будинку культури i годувати клопiв у робiтничому гуртожитку. А тепер мае трикiмнатну квартиру в Москвi й спiвае в Большому. Депутатка Верховноi Ради СРСР. Тому, що пручалася рiвно стiльки, скiльки треба. Не менше, але й не бiльше. Та й усi iншi такi ж. Нiхто не вiдмовить великому Сталiну!
Давидова щось пробурмотiла увi снi. Вiдкрила на мить очi, посмiхнулася йому i знову провалилася в сон. А спочатку говорила, що чоловiк буде хвилюватися через ii частi нiчнi вiдлучки. Тодi йому наполегливо запропонували вiдповiдальну роботу далеко вiд столицi.
Не хвилювався i не протестував. Навпаки, був дуже радий. Що поiде i що його вiдразу не розстрiляли. Чи багато радощiв вiд того, щоби бути похованим у безiменнiй могилi, як сотнi тисяч, а може, й мiльйони тих, хто ризикнув не пiдкоритися волi великого Сталiна?
Сталiн узяв з прилiжковоi тумби причину його безсоння – червону шкiряну теку. Сiв у крiсло, схрестив ноги. Посунув убiк графин i два бокали. У графинi було виноградне вино з пiдвалiв Ближньоi дачi, зроблене за його особистим рецептом. А у тецi лежав лишень один аркуш. Шифровка берлiнського резидента Амаяка Кобулова. А перед цим була аналогiчна шифровка з Лондона вiд посла в Британii Майського. Сталiн не повiрив Майському. Але тепер сумнiви розсiялися. Інформацiя Майського пiдтверджена берлiнським резидентом.
«Гiтлер, виступаючи перед випускниками Крампнiца, офiцерського танкового училища пiд Берлiном, заявив, що вiйськовими дiями у Фiнляндii росiяни продемонстрували тактичну неповороткiсть i таке погане командування й вишкiл, що свiт значно змiнив думку про боездатнiсть Червоноi армii. Таким чином, вермахт бiльше не мае серйозних супротивникiв у Європi. І, якщо буде потрiбно, за мiсяць нiмецькi танки можуть увiйти у Москву.
Далi у промовi Гiтлер заявив, що в свiтi iснуе жахлива несправедливiсть, адже нiмцi займають територiю у двадцять разiв меншу, нiж росiяни, i через це рано чи пiзно нашi погляди будуть зверненi на схiд».
І це його, Сталiна, союзник! Погляд якого от-от буде звернений на схiд! Через якийсь час… Який? Вiн не може заснути через цей клятий папiрець. І не лише через це: вчора 32 нiмецьких лiтаки нахабно порушили радянський кордон. Серед порушникiв – бомбардувальники i розвiдники. І саме ця шифровка i цi 32 нiмецькi лiтаки не дають йому сьогоднi сповна насолодитися принадами «грiм-баби» Вiри Давидовоi. Генштаб стверджуе, що нiмцi порушили кордон випадково. Але вiн iм не дуже вiрить, тому що не вiрить нiкому. А якщо лiтаки порушили кордон не випадково? Невже Гiтлер обдурив його й от-от бронетанковi дивiзii вермахту посунуть на СРСР?
Шифровку йому принесли о 12-й ночi, коли вiн зiбрався iхати додому.
І весь час, поки кортеж iз трьох автомобiлiв ЗІС мчав його московськими вулицями, а потiм урядовим шосе, не мiг вiдiгнати думку: «А раптом це правда? Завтра – вiроломна зрада Гiтлера. Посол Шуленбург передае Молотову ноту про оголошення вiйни. І за мiсяць танки вермахту входять у Москву».
Вiд цiеi думки тремтiння пронизало все тiло. Його рука стисла люльку так, що побiлiли пальцi. Уявив танки з бiлими хрестами, гуркiт гусениць по брукiвцi Красноi площi. На танках червонi прапори, але не iз серпом i молотом, а з чорною свастикою у бiлому колi. Заплющив очi – видiння зникло. Розплющив – оголене тiло Давидовоi. Зупинився, нахилився i вкрив ii ковдрою. Не тому, що турбувався, аби вона не змерзла. Вигляд оголеного тiла вiдволiкав вiд думок. А думки крутилися навколо чогось дуже важливого. Вiн не мiг видiлити це надважливе серед незначних дрiбниць.
На територii Польщi перебувала справдi величезна армiя вермахту, готова до бойових дiй. Яка Данiя, яка Францiя, яка Англiя?! Пiсля того, як ми обпаскудилися у Фiнляндii, Гiтлер може дiйсно завтра похерити пакт iз СРСР. Так само, як похерив точно такий же пакт з Польщею. Господи, у Гiтлера був такий самий пакт про ненапад з Польщею, як нинi з СРСР! Чому вiн про це не подумав ранiше? Зрозумiло, що думки Гiтлера йдуть второваним шляхом. Укласти пакт. Приспати пильнiсть. А потiм ударити. І… за мiсяць танки вермахту в Москвi!
Тепер зрозумiло, що пакт з Польщею був тактичним ходом Гiтлера – i не бiльше. Гiтлер, взявши владу у голоднiй Нiмеччинi, перегравав усiх цих полiтиканiв, що запливали жиром у ситiй Європi. Вiн волiв хоча б тимчасово вивести Польщу з можливого надпотужного антинiмецького союзу. Гiтлер тодi купив польських лiдерiв надiею на мир!
Сталiн пройшовся м’яким килимом до камiна й назад. Обiйшов навколо стола, заваленого паперами. Здаеться, Нiмеччина уклала пакт про ненапад з Польщею у сiчнi 1934-го. Точно, вiн пам’ятае, що дiзнався про це пiд час ХVІІ з’iзду партii. Але тодi йому було не до аналiзу вiдносин мiж Гiтлером i Пiлсудським. ХVІІ з’iзд – «з’iзд переможцiв». Пiдсумки першоi п’ятирiчки. Перший тролейбус «ЛК» – «Лазар Каганович». У подарунок з’iзду. Перший тролейбусний маршрут – вiд Бiлоруського вокзалу до Окружноi. Цiлих 7 кiлометрiв. «Радянський маляр» Герасимов намалював його пiд час виступу на з’iздi. Чудовий портрет!
Веселенький був час. Уперше всi його вороги дружно каялись i хвалили Сталiна за те, що вiн iх «розгромив, блискуче застосувавши марксистсько-ленiнську теорiю». Бухарiн, Риков, Томський, П’ятаков, Зiнов’ев, Каменев. Сподiвалися, що вiн iх залишить живими. Дурнi! Бухарiн – теоретик партii… Який теоретик? Нiкчема! Мерзенний збирач метеликiв! (У Бухарiна була величезна колекцiя рiдкiсних метеликiв.) Ботанiк! Тепер вiн, Сталiн, головний теоретик партii!
Тодi Польща й Нiмеччина були майже друзями. Потiм швидкий аншлюс Австрii й блискавична анексiя Судетскоi областi. Окупацiя решток Чехословаччини, а далi Гiтлеру маскування було нi до чого. Оточена з усiх бокiв, Польща була приречена на заклання.
Гiтлеру було вигiдно, i вiн похерив пакт iз Польщею. А вiн, Сталiн, хiба не з такою ж легкiстю похерив пакт про ненапад iз Фiнляндiею? То що Гiтлеру заважае зараз похерити пакт iз СРСР? Нiчого!
На мiсцi Гiтлера вiн сам так i зробив би. Фiнська кампанiя показала, що Червона армiя нi на що не здатна. Можливо, Гiтлер думае, що вермахт може справдi розбити ii за мiсяць? А хiба це не так?
Устав з крiсла, обiйшов кiмнату по колу. Прочинив дверi. Черговий офiцер охорони Георгiй Окулов схопився зi стiльця, пiдбiг, виструнчився i козирнув.
– Берiю до мене! Негайно. З матерiалами про напад Нiмеччини на Польщу. Нехай пiдготуе iнформацiю розвiдки про все, що вiдбувалося напередоднi i в перший день вiйни – 1 вересня 39-го, – Сталiн причинив дверi й пройшов до вiкна з вiдкритою кватиркою.
Утупився в темряву, де сонно шелестiли невидимi дерева в саду навколо будинку. Десь у лiсi знову закричала сова. Чорнота дихнула нiчною свiжiстю.
Цар Олександр Перший завоював Фiнляндiю, а вiн, Сталiн, не змiг. Лише дав нiмцям i всьому свiтовi зрозумiти, що СРСР нi на що не здатен!
