скачать книгу бесплатно
Бебi Джейн
Софi Оксанен
Карта свiту
Софi Оксанен (нар. 1977 року) – вiдома фiнська письменниця i драматургиня, фемiнiстка. Нагороджена багатьма лiтературними премiями, у т. ч. Лiтературною премiею Шведськоi академii (2013).
Головна героiня роману «Бебi Джейн» приiжджае у столицю, повна амбiцiй пiдкорити це мiсто. Випадково зустрiчае дiвчину, яка втягуе ii в дивнi i нездоровi стосунки, переносячи своi психiчнi проблеми на кохану. Подii розгортаються стрiмко, як у психологiчному трилерi…
Софi Оксанен
Бебi Джейн
Один
Справжне кохання.
Ти единий, про кого я мрiю.
Твое серце пасуе менi, наче рукавичка.
І я буду по-справжньому сумувати, крихiтко.
Я тебе кохаю.
Не буде бiльше суму, я поцiлую його на прощання.
Сонце вириваеться прямо з неба.
Я обшукала увесь свiт за кимось таким, як ти.
(Madonna True Blue)
Пiкi була, поза усiлякими сумнiвами, найкрутiшою лесбiйкою у мiстi. У тi часи я була молодим дiвчиськом, яке щойно приiхало до Гельсiнкi та ще не мала жодного досвiду з жiнками. Пiкi була старшою за мене на десять рокiв i вже встигла пiзнати столичний свiт гомосексуалiзму. Вона вiдвiдала кожнiсiнький гей-бар, що коли-небудь був вiдчинений, та iнодi розливала на барнi стiйки або ж вмiст своеi чарки або ж власну блювоту, а iнодi навiть заляпувала кров’ю зi свого розбитого зухвалого носика. Вона полюбляла брати участь у гей-парадах, розважатися вечорами у вiдомому гей-клубi «Гамбрiнi», а ii обличчя потрапило на обкладинку журналу «Сета» для сексуальних меншин. Вона знала всiх, а всi знали ii. До нашоi зустрiчi вона переспала iз понад пiв сотнею жiнок, крала машини та продавала наркотики. Їi шкiру прикрашали татуювання та пiрсинг, а ще вона слухала панк-рок гурти Musta Paraati та Lords of the New Church. Вона носила берцi з червоною шнурiвкою i курила сигарети Camel. Вона була вдягнена у чоловiчу сорочку з червоними пiдтяжками та короткi штанцi. На шиi висiла краватка. Їi волосся було таке коротке, що класно лоскотало мiж стегнами, коли вона… Вона була саме те, що я так довго шукала. Саме така. Із чорними, наче смола, очима. Вона пiднiмала мене так легко, наче пушинку, та обiймала так мiцно, що я тонула в нiй все глибше й глибше. Коли ми спали разом, вона любила вдихати мiй аромат. Саме тому я завжди забирала волосся, щоб нiщо не заважало iй насолоджуватися запахом моеi шкiри. Окрiм того, iй подобалося класти свою руку на мiй живiт так, що один палець опинявся у моему пупку. Тiльки тодi вона засинала. Навiть якщо на нiй досi були штанцi та сорочка. Головне, щоб ii носик був бiля моеi шиi. Ось так вона могла мене тримати у своiх мiцних обiймах до самого ранку. Незважаючи на те, що в кiмнатi Пiкi незалежно вiд пори року завжди було вiдчинене вiкно, я нiколи не застуджувалася. Так мiцно, оберiгаючи, вона мене обiймала. Так мiцно й тепло, що я майже танула, хоча назовнi завивала хурделиця.
Пiкi вже було шiстнадцять рокiв, коли вона почала зустрiчалася з дiвчатами. У ii маленькому селi на пiвночi Фiнляндii Пiкi мала дiвчину, яка була на три роки старшою за неi. І у них був секс у маленькiй панк-роковiй кiмнатi Пiкi, серед рiзноманiтних плакатiв, платiвок та спреiв для волосся. А ще в лiсi, парку, школi, iдальнi та iнших найнеочiкуванiших мiсцях. Ранком подруга вiдвозила Пiкi до школи, а увечерi зустрiчала ii. Щоразу Пiкi застрибувала в крутий чорний несамовитий, наче рок-н-рол, автомобiль ii дiвчини, i вони iхали геть назустрiч новим тiлесним втiхам. Менi здаеться, це було неймовiрно круто. Та й узагалi, усе, що робила Пiкi, було круто! Вона круто змiшувала напоi та круто насвистувала. Вона влаштовувала крутi побачення та допомагала одягти куртку, що також було неймовiрно круто. Вона викликала таксi та завжди знаходила вiльнi мiсця. Вона вправно робила все, щоб ii дiвчина зручно почувалася. У гей-барах вона проводила мене повз чергу та знайомила з усiма. На лесбiйських вечiрках ми повiльно танцювали, а вона дихала менi в шию. Це було iдеально.
Мобiльний телефон Пiкi безперестанку дзвонив.
А в ресторанi за ii столиком завжди сидiла юрба друзiв.
– Що нового, лесбi?
– Нiчого особливого.
Менi здалося, що ця жiнка е давньою знайомою, однак, хто ii знае, Пiкi завжди щастило на новi знайомства. Пiкi була цiлком здатна пiдчепити дiвчину, яка щойно приiхала до столицi з далекоi Пiвночi, та вiдвести ii на гей-вечiрку. Або ж познайомитись iз друзями якоiсь лесбiйськоi пари, якi щойно приiхали з Іматри. Зовсiм скоро дiвчина з Пiвночi перейняла стиль Пiкi та купляла такi самi штанцi та вiйськовi черевики в тiй самiй крамницi. Вона коротко стригла волосся та почала розмовляти в тiй самiй манерi, що i Пiкi: повторювала ii жарти та вживала прiзвиська, якi Пiкi дала iншим людям. Вона навiть подумувала зробити пiрсинг. Для початку в носi. Хоча Пiкi мала крутий пiрсинг на язицi, але все ж краще розпочати з носу. А язик – iншим разом. Хоча Пiкi й переконувала, що проколювати язик зовсiм не боляче, однак язик це… язик – це важливе знаряддя дiвчини, якiй подобаються iншi дiвчата. На що Пiкi усмiхалася своею фiрмовою усмiшкою. Коли я бачила ту дiвчину наступного разу, вона, звичайно, уже мала проколотий язик i гордо вихвалялася Пiкi. А Пiкi смiялася так, як часто це робила. Своiм смiхом вона нiби казала: «Так, я знаю як саме тебе треба задовiльнити.» І в того, хто почув б цей смiх, не виникло б жодного сумнiву в цьому.
Щойно ви почули, як говорить спiвак, то вiдразу ж розчаруетеся, тому що його голос втратив усю свою чарiвнiсть i став зовсiм звичайним. Але краса Пiкiного голосу не залежала вiд того, як саме вона його використовувала. Якщо Пiкi хотiла, вона могла зачепити своiм голосом будь-кого: жiнку чи чоловiка, собаку чи кiшку. Своiм голосом вона була здатна вгамувати буревiй i заколисати немовля. Їi голос заспокоював, а тривога вщухала, надаючи змогу грудям дихати вiльно. Своiм голосом вона була здатна обеззброiти будь-якого неприятеля. Їi голос ослiплював i зачаровував, навiть коли використовувався для найбруднiшоi лайки.
Голос Пiкi тягнувся, вивертався, крутився, мiг раптом стати зовсiм чужим, а потiм знову повертав свою нiжнiсть. Усi слова, якими зазвичай описували божественнi голоси, тут були даремнi, оскiльки ii голос не був нi на що подiбний, анi на голос певноi людини або спiвака, анi на будь-кого з радiо чи телебачення. Вiн не був «оксамитовим» або «темним», або «хрипким», хоча вiн дiйсно був солодким, нiби шкiра грудей, дотик шовку навколо шиi або тепла рука пiд сорочкою. Їi голос – нiби ковток гарячого чорного шоколаду та смак мигдалю. Так, вiн був хрипким, але ця хрипкiсть була наче лiс, який може бути одночасно хрипким i чистим, коли дерева загорнутi у темряву, а небо освiтлюе все навколо. Слухати ii голос було нiби опустити голову на подушку з пелюсток троянд та лiлiй. Їi голос звучав як аромат кардамону. Та корицi. Чорний дрiзд, чий голос був створений з корицi та кардамону.
Пiкi завжди вмiла дотепно пожартувати. У тi митi вона говорила голосом жалобного блазня, за допомогою чого Пiкi могла приховати те, що iншим було не варто бачити. За своiм голосом вона почувалась у безпецi. Це був ii камуфляж, який змiнювався вiдповiдно до ситуацii, так що нiхто i не мiг й подумати, що така дивовижна й неймовiрна людина як Пiкi може колись потрапити в халепу. Пiкi була така дотепна, така швидка. Ви не встигнете помiтити, як вона вже намалюе словесний образ будь-якоi людини, яку вона щойно зустрiла, блискучу карикатуру лише з декiлькох слiв, яка змусить вибухнути смiхом цiлу компанiю, а мiшень для насмiшок – знiяковiти та вiдiйти на заднiй план. І Пiкi була настiльки гостра на язик, що в жертви навiть не було часу, щоб захистити себе.
Звичайно, менi теж трiшки перепало. Оскiльки я мала надто велику стопу, Пiкi обiзвала мене Бiгфутом. Моi черевики стали називатися лижами, а шкарпетки – лижними чохлами. Щодня я отримувала нове прiзвисько.
Оскiльки я мала великi губи, то отримала прiзвисько Вареник.
«Обережно, а то вони застрягнуть у дверях!»
А через великий нiс вона постiйно називала мене Хеллоуiн.
Коли я прохала ii припинити, Пiкi просто вiдповiдала: «Та годi, тобi ж подобаеться!»
Колючi жарти Пiкi настiльки вводили в оману, що лише через деякий час я навчилася розпiзнавати, коли саме вона говорила серйозно. І коли вона була справдi налякана. І коли в неi був приступ панiки.
НАШІ ПЕРШІ МІСЯЦІ РАЗОМ були спекотнi та лiтнi. Жодна з нас не любила надмiрного тепла, саме тому вдень ми залишалися всерединi в прохолодi, а вночi гаяли час у барах. Крiм того, спека нам не зовсiм пiдходила. Через нашi лiки ми пiтнiли так, що ми неодмiнно привернули б надто багато уваги, якби вийшли вдень назовнi. Усi навколо би подумали, що ми маемо похмiлля або ж пiд впливом наркотичних речовин. Пiтливiсть – це одна з речей, на яку зовсiм незнайомi люди вважають за потрiбне зробити зауваження. Так, нiби я не знала, що спiтнiла. Так, нiби вона теж цього не помiтила. Для мене це лiто було неможливим. Було неможливо тримати зв’язок iз зовнiшнiм свiтом, тому я i не намагалася, окрiм наших нiчних походiв до ресторанiв та барiв. Того лiта ми прожили одне життя на двох в одному ритмi. Вночi ми брали таксi до ресторану-тераси у Кайсан’емi, який працював уночi i тому був iдеальним для нашого незвичного стану. Поки таксi кружляло по вузьких провулках району Каллiо, ми обiймалися на задньому сидiннi, а Пiкi спокусливим шепотом розповiдала менi у вухо те, що вона збираеться зробити зi мною, коли ми повернемося додому.
Наше перше побачення завершилося на лесбiйськiй вечiрцi у Кайсан’емi, де я нiколи не була ранiше. Я була така схвильована напередоднi побачення з Пiкi, що вже ледве трималася на ногах, коли приiхала до неi. А потiм ми поiхали на мою першу вечiрку в Кайсан’емi! Я голосно засмiялася, коли вона поцiлувала мене бiля дверей, i мiй смiх кружляв навколо весняного шуму мого сп’янiння, змiшуючись з iншими звуками, солодким язичком Пiкi, котячим шкряботiнням та зi звуком дверей таксi, коли вона вiдчинила iх для мене пiзнiше, коли ми вже рушали до Кайсан’емi. Я пам’ятаю, як ii голос змусив мене затремтiти, хоча вона лише спитала у водiя дозволу пити пиво в салонi машини, обiцяючи не пролити нi краплини. Вона завжди так робила. Лапiн Культа, завжди Лапiн Культа. Холодильник Пiкi завжди був забитий баночками цього пива. Вперше я побачила це в нiч, коли ми познайомилися: уся нижня поличка була заставлена пивом, а на верхнiй поличцi був лише пакет з маслом зi встромленим у нього ножем та шматочок сиру. На дверях холодильнику була пляшка Пепсi та декiлька лiтрiв молока. Однак наступного разу, коли я прийшла на те перше побачення, яке так мене перелякало, ii холодильник був набитий усiлякою всячиною. Це все було для мене: сiк, йогурт, сир, хлiб, помiдори, ковбаса, фрукти. Саме з цих продуктiв Пiкi й приготувала менi снiданок. Вона злизувала крихти хлiбу з моiх пальцiв та казала, що на менi досi залишився запах парку Кайсан’емi та лiтньоi трави, на якiй ми лежали пiсля четвертоi години, коли ми вже були не силах стояти у черзi на таксi. Ми палко цiлувалися на галявинi, коли мое тiло вже почало жадати, щоб Пiкi занурила в мене своi пальцi, досягла мого серця та нiжно обiйняла його рукою. А коли ii пальцi будуть у менi, вона натисне на стегно зворотною частиною долонi, i це навiть заболить, змиваючи усi кольори, якi iснують у свiтi, окрiм червоного. Так нiби всерединi мене червона злива. Яким же було мое здивування, коли я виявила, що простирадла не були заплямленi в червоний колiр. Вони були лише мокрi, немов хустка, просякнута сльозами, хоча Пiкi й досягла своiми пальцями до самiсiнького мого серця. Усе мое тiло кривавило, а кров, здавалося, було видно навiть у сутiнках, як i мое серце, яке проблискувало через мою шкiру та прагнуло повернутися до пальцiв Пiкi пiсля того, як вони мене залишили наодинцi. Так, нiби воно мандрувало всiм моiм тiлом у спробi вiднайти шлях назад до ii пальцiв.
Нiхто ранiше не тримав мене за руку так мiцно, коли я кiнчала. Так, що моi перснi боляче врiзались у шкiру. Пiзнiше Пiкi розповiла, що наступного дня вона досi вiдчувала iх. Що вона прокинулася, вiдчуваючи мою руку та перснi, якi тиснули ii долоню, навiть якщо того ранку ми i не прокинулися в одному лiжку.
Нiхто ранiше не тримав мене за шию, коли я кiнчала, та не притискав мою голову до своiх грудей. Пiкi ж так робила, мiцно та рiшуче. Їi пальцi на моiй потилицi, пальцi на моiй шиi, трiшки вище вух. Нiхто ранiше не обiймав мене так, щiльно притискаючи до себе, нiби захищаючи вiд усього свiту. Я почувалася так безпечно. Так неодмiнно безпечно. Їi лiва рука мiцно тримала мене за шию, моя голова на ii грудях, а ii права рука у мене всерединi.
Пiкi була перша, кого я не подряпала в лiжку. Пiкi була перша, чия шкiра та кров не залишилися пiд моiми нiгтями. Пiкi була перша, хто спокiйно пiшла зранку в душ, не скрививши лице через роздерту спину та шию.
Звичайно, можна було очiкувати зовсiм протилежного. Що Пiкi, навпаки, стала першою коханкою, яка залишилася б уся в подряпинах. Бо я нiколи ранiше не отримувала таких оргазмiв, таких безперервних та повторюваних, наче червонi хвилi.
Так, справдi, Пiкi не подобалось, коли ii дряпали. Однак, незважаючи на ii прохання, менi однаково шалено хотiлося це зробити. Я казала, що не можу нiчого вдiяти. І я дiйсно не могла. Можна подумати, що я поводжусь бiльш свiдомо з Пiкi. Але я знала, що iй не подобаеться, коли ii дряпають, i саме тому я це не робила. Однак, це не пояснення. Можливо, спочатку я ще могла бути десь свiдома, однак пiсля десятого оргазму, я навряд чи могла стверджувати, що в менi залишились бодай якiсь крихти свiдомостi.
ЗОВСІМ СКОРО МИ ПОЧАЛИ ОБГОВОРЮВАТИ наше спiльне майбутне i що ми будемо робити разом! Ми проводили години за слухавками, наповнюючи апарати солодкiстю наших мрiй. Спочатку я ховала нашi щоденнi любовнi листи пiд подушку. Однак, коли iхня кiлькiсть зросла, я вже складала iх поруч з подушкою, а ночi були сповненi шепотом:
– Що ти бажаеш робити зi мною?
– Нумо пити молочний коктейль через двi соломинки!
– Ходiмо до парку розваг Лiннанмякi?
– А пiшли до зоопарку Кокреасаарi? Нам неодмiнно потрiбно туди пiти!
– Погуляймо по першому снiгу!
– А пiшли до пляжу, до пiрсу, до лiта!
– А як щодо Лапландii?
На все, що вона пропонувала, я завжди вiдповiдала «так!».
І я з нетерплячiстю очiкувала наш перший снiг, наш похiд до зоопарку, наш спiльний молочний коктейль та день у Лiннанмякi.
– Нi! Жодних американських гiрок!
– Навiть, якщо я куплю тобi двi солодкi вати?
– Домовилися! Двi солодкi вати, але я заплющую очi руками та ховаю голову тобi пiд куртку.
– І тодi ти не будеш боятися? – спитала Пiкi й засмiялася.
– Буду, однак винагорода того коштуе.
– Я могла б виграти для тебе плюшевого ведмедика.
– О так! Ну ж бо туди!
– Парк розваг зачинений уночi, люба.
– Еххх.
– А поцiлунок тебе влаштуе?
– Можливо.
– Іди-но сюди.
І я вiрила, що все це справдиться. Я не мала жодних причин сумнiватися. Ми не мрiяли про таке, що могло здаватися неможливим. Це були невеличкi чудовi речi, якi потребували лише кохану людину та вдосталь кохання. А ми двое наче потопали в ньому. Звичайно, усе це вимагало й бажання, але й цього ми мали вдосталь. У нас було все, щоб нашi мрii справдились. Ми поiхали би до парку розваг Лiннанмякi, i Пiкi виграла би для мене велику м’яку iграшку на однiй iз цих забав, де треба стрiляти або кидати. А потiм я би пишалася цим увесь день. Ми пiшли би на прогулянку по першому снiгу й оглядалися б на слiди, якi залишили за собою. Усе це ми би зробили разом. Усе це було б нашим.
Однак Пiкi не подобалося сидiти у кав’ярнях, про що вона недбало менi заявила. Однак, можливо, вона так сказала, щоб я iй почала суперечити.
Те саме стосувалося шопiнгу. Вона терпiти його не могла.
Однак менi було байдуже. Цi речi я могла робити без неi або з iншими друзями. У нас однаково була безлiч iнших спiльних справ.
Я не була однiею з цих дiвчат, якi жадали робити все лише зi своiм новим партнером.
Я не потребувала Пiкi, щоб пiти до кiнотеатру.
Я могла цiлком самостiйно проiхатись трамваем.
Я не мала жодного бажання шукати нове хобi для мене та Пiкi або змушувати ii робити те, що подобаеться тiльки менi.
Я не хотiла знайомити Пiкi з моiми батьками, i менi подобалося самiй ходити на каву з друзями.
Усе це мене цiлком влаштовувало.
Тому що менi було обiцяно Лiннанмякi, цукрову вату i зоопарк, а нiхто ранiше не обiцяв менi жодноi з цих речей. Нiхто ранiше не виказував таку любов до дрiбниць. І що менi необхiдно подiляти цю любов з ними. Анi Рiздво, анi подорожi, анi весiлля друзiв, а молочнi коктейлi та голуби у парку.
Окрiм цього, менi також хотiлося б займатись з Пiкi й звичайними речами, про якi вона нiби не говорила у негативному тонi, i якi здавалися надто очевидними, щоб навiть про них зайвий раз питати. Я майже танула, коли Пiкi казала про спiльний молочний коктейль. Я була така схвильована, що менi навiть не спало на думку розповiсти iй, що хотiлося саме менi. Наприклад, щоби Пiкi зустрiла мене на вокзалi. Або прийшла до порту, коли я прибула на поромi, обтяжена чемоданом i важкими ящиками безмитного алкоголю. Для мене цi речi сприймалисяяк належне. Що я не буду единою дiвчиною бiля термiналу, якiй довелося самостiйно поратися з усiм ii вантажем. Коли Пiкi мене би побачила, вона миттю б обiйняла мене руками, заплямованими кров’ю мого серця. Сповнена радощiв та бажання, вона би вкусила мене в шию, i в цей момент я була б найщасливiшою дiвчиною у свiтi.
Але, мабуть, якби я зi самого початку розповiла Пiкi про термiнали та вокзали, а також наскiльки важливими були для мене подiбнi дрiбницi, вона нiколи б не розпочала зi мною стосунки. Вона нiколи б не зателефонувала менi пiсля тiеi першоi ночi, i ми нiколи б не мали можливостi закохатись одна в одну.
Пiкi називала мене своiм новим життям, iй часто снилася сауна. У соннику я прочитала, що сон про сауну означае нове життя.
«Я так i знала!»
І вона зробила менi пропозицiю руки й серця, подарувавши обручку своеi матерi. Обручка сяяла такою ж бiрюзою, що i небо з вiкна Пiкi. Ми почали чекати, коли закон про громадянський шлюб набуде чинностi.
ПІКІ НЕ РОЗПОВІЛА МЕНІ ВІДРАЗУ, коли наша фiнансова ситуацiя почала погiршуватися. Навiть коли ми планували повечеряти в ресторанi, Пiкi з легкiстю переконувала мене залишитись удома з нею. Інодi посеред ночi телефонували друзi, занепокоенi, що ми десь пропали. Тодi ми запрошували iх до нас пiсля того, як бари зачинялись, i тодi все було гаразд. Мене не зовсiм хвилював той факт, що бiльшiсть часу ми залишались удома, однак це непокоiло Пiкi. Вона хотiла кудись зi мною пiти. Вона хотiла зустрiтися зi своiми друзями. Вона хотiла вийти. І вона виказувала це в наказовому тонi. Пiсля чергового дня, проведеного вдома, вона не могла бiльше вдавати, що це саме те, що iй хочеться.
– Ти ж так хочеш пiти. Отож ми маемо пiти.
– Нi.
– Чому нi?
Пiкi мовчки вiдкрила ще одну пляшку пива, так i не вiдповiвши.
– Якщо ти хочеш пiти, нумо, пiшли!
Пiкi пiдняла голову.
– Немае грошей.
– Позич тодi швиденько.
– Я вже достатньо позичила.
– Ну тодi ми пiдемо, коли будуть грошi.
– Не буде бiльше грошей. Менi немае звiдки iх дiстати. Я винна всiм моiм друзям, ти також не в станi дiстати вдосталь. Ось такi справи.
– Ну тодi ми будемо заощаджувати.
– Я бiльше не можу заощаджувати.
Я не розумiла.
– Заощаджувати не означае зовсiм не виходити, це означае бути бiльш помiрними. Додому ми поiдемо нiчним автобусом. Якщо нам захочеться продовження, ми просто залишимося до шостоi чи сьомоi, коли почнуть iздити першi поiзди чи трамваi. Або залишимося на нiч до ранку. Не хвилюйся, усiм буде байдуже.
– У жодному разi.
– Чому нi?
Тому що Пiкi бажала мати змогу iхати додому тодi, коли iй цього хотiлося. А не очiкувати або залишатися на нiч у чужому мiсцi. Або намагатися втиснутися в один iз тих переповнених нiчних автобусiв.
– Там нiколи немае мiсця, щоби присiсти.
– Я можу стояти.
– Моя дiвчина нiколи не буде стояти.
– Тодi ми можемо поiхати на вечiрку або до бару звичайним денним транспортом.
– Але ж у цьому разi ми будемо вимушенi вирушити надто рано.
– А якщо я прийду до тебе трiшки ранiше, наприклад, о десятiй, тодi ми все встигнемо.
– Нi.
