скачать книгу бесплатно
Тиха Краiна. Ч.1. Майданна казка
Олександр Олександрович Ганжур
В одной небольшой стране, неизвестно как и когда появившейся среди цветущей в здешних местах Природы, представители местной (и пришлой) фауны, пытаются строить своё государство. Как это происходило и что мешало звериному народу жить честно и справедливо, вы узнаете, прочитав поэму.
Олександр Ганжур
Тиха Краiна. Ч.1. Майданна казка
Глава 1
І
Дрiмае Сонце над горою;
У полудневому спокою
Краiна безтурботно спить;
Лишень повiтря мерехтить
Понад степною благодаттю.
М’якою, гарною печаттю
Лежить спокi?й над краем сим.
Нiкого не тривожить грiм
Що десь далеким Свiтом бродить;
Сюди страждання не доходять,
Тож спить спокiйно в моря край.
Ходи собi, та й позiхай,
Попрацювавши за звича?ем.
Велика рiчка з водограем
Перетина Краiну ту.
Землю? родючу i святу
Тут пестить матiнка Природа;
І злагода, на заздрiсть Сходу.
Доладно з совiстю живуть…
Але пора сказать мабу?ть
Про головних моiх героiв,
Що здавна, в мирi i спокоi,
Ведуть тут свiй звiрячий рiд.
Придивимось для них як слiд,
І може iх велика зграя
Когось вам, друзi, нагадае.
І І
На континентi, що чима?лий,
Життя звiряче вирувало,
Та Лев уже не був царем.
Тваринне царство все розпалось,
Краiн чимало викуплялось
Серед степiв, де всi жием.
Були якiсь там темнi сили
Що так зi свiтом учинили, -
Про тее поки «нi ду-ду»;
Бо ще накликаем бiду
На нашi селища i хати…
Та хто хотiв, той панувати
Вигi?дно у Краiнах мiг.
І чи то треба так, чи збiг:
Життя гарнiшим не ставало.
Усе тепер державним стало,
Що бу?ло вiльним для тварин.
Тепер у кожного свiй тин,
А от нора або печера,
Що вiльними були ще вче?ра –
Тепер державне е майно.
Панам при владi все одно,
Хто буде у печерi жити,-
Аби за неi заплатити
Панам вiн мiг якийсь там зиск.
А нi – то йшов на звiра тиск:
Могли тодi з нори прогнати,
Або печеру вiдiбрати,
Або ж гнiздо, пiд тихий писк.
ІІІ
А щоб на тее заробити,
Ти мусиш пановi служити,
Іти до нього у ярмо,
Бо жир запанував всiм свiтом,
А капiталом володiти
Поча?ло гаспидське клеймо.
І навiть там, де свiтлi сили
Звiрячим краем володiли, -
Сплелися гадовi клубки.
І у потрощених Краiнах
Збирать мiльйони на руiнах
Вони кортiли залюбки.
ІV
Щоб вникнути людських обурень,
То на чолi Краiни дурень
Щораз за гадiв поставав.
Спочатку Фiлiн «керував»,
А потiм Лис Рудий узявся,
І довго тим вiн пробавлявся,
Хвостом зрадливим скрiзь махав.
А як прийшла пора до змiни,
Одраз взялися за чуприни
Усi вельможнii «брати».
Набравши в рота гiркоти,
Одне на одного плювали,
І так Краiну розхитали,
Що стали звiрi, як чорти.
V
І всi сваритись почали.
Забули, як колись жили
В великiй i спокiйнiй зграi,
Були при мирi i врожаi,
Давали вiдсiч ворогам;
А як прийшла пора Роздi?лу,
То все неначе вiдлетiло
Незримим гадам та панам.
Про тее ще не всi забули;
