скачать книгу бесплатно
І мiзки звiрям проiдали
Щоб закипав народний сказ.
А хто ii читав, ту Згоду?!
Там йдеться, наче, про свободу,
Але свободу вiд кого?
І де це баченi закони -
Чужому пану бить поклони
Задля кредиту одного?!
І щоб нам дали тi кредити,
То треба цiну заплатити:
Дiдiвську пам’ять загубить.
А як прийдуть чужii па?ни,
Чи не здеруть усiм жупани,
Хто краще захотiв пожить?
ХVІ
Було багато зауважень.
Але ще бiльше було вражень
Вiд кiлькостi потрiбних слiв,
Що л?лися, неначе спiв
У вуха тим, хто iм повiрив.
І дехто аж полiз зi шкiри
Аби грудьми за Зраду стать.
А щоби зайве не читать, -
То лiпше вiрити на слово,
Що прийде всiм, обов’язково,
Ота заморська благодать.
Глава 3
ХVІІ
Що бракувало цiй Краiнi…?
Пасись спокiйно на рiвнинi
Та пий водичку iз струмка;
У прохолодi рiвчака
Вiд спеки ти знайдеш притулок;
Мiцне здоров’я без пiгулок
Дане Природою для всiх.
Тепер, неначе як на смiх,
Сидять тварини всi у купi;
Толочать землю як у ступi
На невеличкiм «острiвцi».
І унизу, на всi кiнцi,
Уже немае i травини;
І за води бодай краплину
На пана треба спину гнуть;
Ще й сiно подадуть несвiже,
Що гумой тхне навдивовижу,
І на роботи поженуть.
Ось вам, барани i корови,
Всi соцiальнii умови
Замi?сть привiльних полонин.
Та й iншим звiрям одробин
Вже небагато залишилось.
І те добро вiд вас закрилось,
Що нiбито загальним е.
Тепер усе – за для корони.
За трьох голодних пан жуе,
Та ще й i сипле всiм прокльони, -
Мовляв, ви – ледарi еси…
ХVІІІ
Цепнi, панiв ворожих, пси
Царя поча?ли задирати,
І зграя Беркутiв крилата
Корону захищать взялась.
На них рiкою полилась
Брехня глаша?таiв зрадливих:
Що, наче, деспоти вони;
А псам скаженим ка?зок льстивих,
Не бачачи у тiм вини,
Плека?ли покидьки брехливi.
Немов, то звiрi особливi
Пiдня?лись загалом на бунт,
Проти свавiлля вiд Коали.
Мовляв, готовий певний грунт,
І з тим нова пора настала
Патрiотичних перемiн.
Неначе кожному свiй тин
Давив незмiряно на груди.
«Вони ж ручнi»,– кричали всюди
Про молодих страшних собак.
А тi готовi за кiстяк
Загризти тих, хто волю мае.
І ось, почувши кров на смак,
Будь-ко?го зграя загризае,
Якщо накаже головний.
Бо в дикунiв начальник свiй
З даве?н безпам’ятних iснуе; а
При ньому й злодiй – будь як стiй.
Хоч клепки в головi бракуе,
Та за?вжди в зграi е вожак.
Вiд хижакiв до неборак
Цей атавiзм ведеться й нинi….
ХІХ
Аж ось, повилiзли iз тiнi
Володарi скажених псiв.
Вони у Зрадi засiдали,
Своею статтю захищали
Всю волю гаспидських голiв.
А щоб базiкать добре вмiти,
І зло невидимо чинити,
Безкарно ближнiх обдирать,-
То iх заходились навчать
