скачать книгу бесплатно
Заморськi гаспиди проклятi;
І сиониськоi печатi
Тепер не оминуть панам
(Їх понiвеченим родам).
Тварин усiх кошерна згуба
Прийшла у виглядi тризуба,
Як «герб» Краiни, де жием.
Та звiрi тим не переймались,
Бо пам’ятi давно цурались;
Хотiли жити без проблем.
Та як же житимеш без болю
Якщо свободу, честь i волю
Свою ти пановi вiддав,
І з тим Покликання поклав
Свое до панськоi колоди?
Із тоi бiсовоi згоди
Поганий вийшов результат:
У пана чорт – як рiдний брат,
А всiй звiрячiй зграi – згуба.
І матiнка Природа люба
Стоiть окремо вiд усiх….
ХХ
Було б видовище на смiх,
Коли б не стало так трагiчно:
Навезли псiв напiвдурних,
Тi на Галявинi Величнiй
Поча?ли з мавпами стрибать,-
За те банани роздавали;
А псiв голодних розпоча?ли
Нечистим зiллям напувать.
Мавпи? за те старанно вили,
А пси i зовсiм подурiли
І шаленiли без вини,
Бо iм пани усе прощали
І навiть скарбом пригощали,
Дарили блазнiвськi чини.
Тепер панiв тих стало видно.
Дивитися на них огидно,
Але святii на словах.
Патрiотизм в товстих вустах
Аж клекотить в безоднi мiри.
Та з iхньоi гладкоi шкiри
І жмут волосся не впаде….
ХХІ
Життя в Краiнi ще iде
Старим шляхом – доси?ть вигi?дно:
З печери пасовисько видно,
Живуть тварини де-не-де,
І взимку жмут трави чима?лий
Перепадае вiд Коали
Усiм звiра?м, хто тут жие.
Багато хто iз них жуе
І зайвий кус на кожне свято;
Стрижуть iз хутра небагато
Коли iде розплати час….
ХХІІ
Аж, що це, – чи вiйна у нас?!
Краiну вибухом струснуло
І димом небо затягнуло,
В корчах зайшовся весь Майдан,
Тобто – Галявина. Вулкан
Низьких подiй струснув Краiну.
І вiдтепер немае спину
Тому, що Змii почали.
Їх чорне вiйсько повели,
Проти добра, проти любовi,
Їх дiти. Ще прол’еться кровi
Тварин нещасних по землi.
Тi, хто давно служив iмлi,
Нахабно стали перед свiтом.
Та що на те тваринам ситим,-
Не ймуть вони очам своiм
І нинi. Отже – гинуть iм….
Глава 4
ХХІІІ
В Краiнi тишi вже не стало.
Але ще сподiвавсь Коала
Утихомирить ворогiв.
Та не второпав вiн, що слiв
Вже недостатньо, треба дii.
Прийшли до трону лиходii
Не для того, щоб говорить,
Та треба кровi iм попить
Удосталь, бо така натура.
Чужий гаввах, тулуб, та шкура
Пiдуть iх богу на алтар.
Сидить собi Коала-цар
У замку, ще при кабiнетi,
І на великому портретi
Його величнiсть ще висить.
Але Краiною гримить
Вже не один iз Зради голос.
І набуха кровавий колос,
Що революцiею звуть….
ХХІV
Але, скажу я вам мабуть
Про головних тварюк iз Зради,
Що всiм брехать навчились радо
Десь у заморських Павукiв.
Так, першим зрадив рiдний хлiв
