скачать книгу бесплатно
Кобзар. Вибранi твори
Тарас Григорович Шевченко
Артур Й. Рудзицький
Нове видання вибраних творiв Т. Г. Шевченка.
Вперше публiкуються в повному обсязi всi вiдомi iлюстрацii до «Кобзаря», виконанi на початку 1930-х рокiв видатним художником-бойчукiстом Василем Седляром (1899–1937).
У форматi PDF A4 був сбережений видавничий дизайн
Тарас Шевченко
Кобзар
Вибранi Твори
КЕРІВНИК ПРОЕКТУ, ПІСЛЯМОВА ТА ДОБІР ІЛЮСТРАЦІЙ АРТУР РУДЗИЦЬКИЙ
У книжцi використано оформлення видання «Кобзаря» Т.Шевченка 1931 року (художник Василь Седляр, фактичний редактор Володимир Вайсблат).
Тексти подаються за виданням: Тарас Шевченко. Зiбрання творiв у шести томах./ Редкол.: М. Г. Жулинський (голова) та iн.; НАН Украiни, Ін-т лiтератури iм. Т. Г. Шевченка. – К.: Наук. думка, 2003.
© А. Й. Рудзицький, пiслямова, 2020
* * *
Причинна
Реве та стогне Днiпр широкий,
Сердитий вiтер завива,
Додолу верби гне високi,
Горами хвилю пiдiйма.
І блiдний мiсяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав,
Неначе човен в синiм морi
То виринав, то потопав.
Ще третi пiвнi не спiвали,
Нiхто нiгде не гомонiв,
Сичi в гаю перекликались,
Та ясен раз у раз скрипiв.
В таку добу пiд горою,
Бiля того гаю,
Що чорнiе над водою,
Щось бiле блукае.
Може, вийшла русалонька
Матерi шукати,
А може, жде козаченька,
Щоб залоскотати.
Не русалонька блукае:
То дiвчина ходить,
Й сама не зна (бо причинна),
Що такее робить.
Так ворожка поробила,
Щоб менше скучала,
Щоб, бач, ходя опiвночi,
Спала й виглядала
Козаченька молодого,
Що торiк покинув.
Обiщався вернутися,
Та, мабуть, i згинув!
Не китайкою покрились
Козацькii очi,
Не вимили бiле личко
Слiзоньки дiвочi:
Орел вийняв карi очi
На чужому полi,
Бiле тiло вовки з’iли —
Така його доля.
Не русалонька блукае:
То дiвчина ходить,
Й сама не зна (бо причинна),
Що такее робить.
Дарма щонiч дiвчинонька
Його виглядае.
Не вернеться чорнобривий
Та й не привiтае,
Не розплете довгу косу,
Хустку не зав’яже,
Не на лiжко, в домовину
Сиротою ляже!
Така ii доля… О Боже мiй милий!
За що ж ти караеш ЇЇ, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькii очi?.. Прости сироту!
Кого ж iй любити? Нi батька, нi неньки,
Одна, як та пташка в далекiм краю.
Пошли ж ти iй долю – вона молоденька,
Бо люде чужii ii засмiють.
Чи винна ж голубка, що голуба любить?
Чи винен той голуб, що сокiл убив?
Сумуе, воркуе, бiлим свiтом нудить,
Лiтае, шукае, дума – заблудив.
Щаслива голубка: високо лiтае,
Полине до Бога – милого питать.
Кого ж сиротина, кого запитае,
І хто iй розкаже, i хто тее знае,
Де милий ночуе: чи в темному гаю,
Чи в бистрiм Дунаю коня напова,
Чи, може, з другою, другую кохае,
Їi, чорнобриву, уже забува?
Якби-то далися орлинii крила,
За синiм би морем милого знайшла;
Живого б любила, другу б задушила,
А до неживого у яму б лягла.
Не так серце любить, щоб з ким подiлиться,
Не так воно хоче, як Бог нам дае:
Воно жить не хоче, не хоче журиться.
«Журись», – каже думка, жалю завдае.
О Боже мiй милий! така твоя воля,
Таке ii щастя, така ii доля!
Вона все ходить, з уст нi пари.
Широкий Днiпр не гомонить:
Розбивши вiтер чорнi хмари
Лiг бiля моря одпочить.
