скачать книгу бесплатно
Правда i Кривда: Побутовi, моралiзаторськi казки та притчi
Сборник
Ця збiрка розкрие читачам чарiвний свiт украiнських народних казок, де на них чекае зустрiч з веселими, розумними, смiливими героями, якi вчать робити добро, виступають проти зла, борються за справедливiсть, бо ж Правда завжди перемагае Кривду.
Правда i Кривда: Побутовi, моралiзаторськi казки та притчi
Аби грошi – грiха не буде
Жив собi пiп. Та такий-то вже ласий на грошi був, що й не сказати. Ось одного разу в пана здохла собака. А той пан багатий був i любив собаку, як самого себе.
Подумав пан, помiркував i вирiшив: «Похороню я свого любимого пса з попом та ще й коло церкви, на цвинтарi».
Узяв торбу грошей i – до попа. Так i так, мовляв, хочу, щоб ви собаку похоронили коло церкви з молитвами, як християнина.
Пiп розгнiвався, затупав ногами.
– Бог за це вас покарае!
Тодi пан усмiхнувся лукаво i показав поповi торбу грошей.
Пiп аж слину пустив, угледiвши стiльки грошей.
– І не подобае коло церкви собаку хоронити, – промимрив пiп, жадiбно поглядаючи на грошi, – та що зробиш, грошей жаль!
Зiзвав пiп пiвчу, i похоронили собаку коло церкви, як пророка якого. Минув мiсяць, а може, й бiльше, як до попа дiйшла чутка: iз синоду мае приiхати сам владика оглядати його церкву.
Злякався пiп. А що, як дiзнаеться владика, що вiн собаку коло церкви похоронив? Бiда буде!
Та й люди подейкують, що вiн святе мiсце осквернив.
Пiп думае, гадае, а далi й пригадав: недалеко вiд церкви живе такий собi Іван Нещасний. Метикуватий вiн на голову. От i пiшов пiп до нього за порадою.
Увiйшов у хату, поздоровкався. А Іван Нещасний тодi цапа годував. Розказав вiн йому свою бiду-горе. Іван усмiхнувся, а далi й каже:
– Дайте торбу грошей, я поiду до владики, i все в порядку буде.
Попа аж скривило вiд таких слiв. Та що поробиш – владика страху нагнав. Заплакав пiп кiлька раз i вiддав Івановi торбу грошей.
Іван Нещасний налигав цапа за роги i пiшов з ним у Киiв.
Вiдшукавши владику, Іван Нещасний прямо з цапом зайшов до преосвященного.
– Що ти хотiв, раб Божий? – гнiвно запитав владика Івана, вглядiвши, що з ним i цап стояв.
– Прийшов, владико, – почав несмiливо Іван, – щоб ось оцю тварину в попи посвятили.
Владика аж спалахнув увесь; затупав ногами, заскрипiв зубами.
– Геть звiдси! – крикнув не своiм голосом.
Тодi Іван витяг з-за пазухи торбу грошей i показав владицi: дивiться, мовляв. Владика, вглядiвши стiльки грошей, аж голову в плечi втягнув.
«Аби грошi, грiха не буде…» – подумав, а далi й каже:
– І не подобае цапа в попи висвячувати, та що ж зробиш: грошей треба.
Забрав владика грошi в Івана i висвятив цапа в попи, ще й документ дав.
Привiв Іван цапа-попа додому, надiв йому хреста на шию i жде парафii.
Через деякий час у село, про яке йде мова, приiхав той самий владика, що цапа в попи висвятив.
Приiхав i того ж дня довiдався, що пiп коло церкви собаку похоронив. Розсердився, аж побiлiв увесь.
Ззивае вiн тодi iз сусiднiх сiл попiв, щоб суд вчинити над цим попом.
З'iхались попи.
Владика й рота розкрив, щоб винести страшний вирок над попом-безбожником, коли почув, як поблизу десь цап замекав.
Глянув i ледве не впав.
А то Іван Нещасний, почувши, що владика скликае всiх попiв, i свого цапа-попа налигав за роги, документ у руки i до церкви.
І коли вже Іван недалеко вiд церкви, владика i вглядiв його.
– Собаку теж Бог сотворив, – заспiшив владика глухим голосом, – а тому грiха нiякого не буде, як ii коло церкви похоронено!
Пiсля цих слiв розпустив попiв, сiв на фаетон i був такий!
Баба i гладущик молока
Випросила собi баба гладущичок молока. Поставила молоко в запiчку, а сама сiла коло нього, загнула ноги та й задумалась. «Коли б менi, Господоньку, тее молочко устоялося, то нароблю собi i сиру, i масла. Сир i масло продам та й куплю собi курку; курка яець нанесе; пiдсиплю, курчата вигодую, продам та й куплю кабанця. Кабанець виросте, возьму за нього багацько грошей та й куплю конячку; конячку продам, куплю биченята. Запряжу я тii биченята до возика та й буду iхати на ярмарок; а як хто буде мене просити: «Бабко-серце, пiдвезiть!», то я ногою т-тур».
Баба спересоння сунула ногою в гладущик; гладущик полетiв з запiчка на землю i розбився в куски, а молочко покотилося бiлою рiчкою по чорнiй землi.
Батько й три сини
Жив собi чоловiк, а в його було три сини; найменший був дурний. От як умирав батько, та й сказав своiм синам, щоб вони кожнi Рiздвянi свята носили йому вечерю. Прийшла черга старшому братовi нести вечерю; вiн узяв цеглину, води та й пiшов. Приходить на могилу та й каже:
– Тату, вставай, iж вечерю!
Батько встав, погриз цеглини, напивсь води, спитавсь, од якого сина вечеря, та й полiз знову у могилу. Прийшла черга середульшому нести; вiн боiться та й став просить найменшого брата, щоб той за його понiс вечерю. Середульший брат дав найменшому цеглину й води, той i понiс. Прийшов на могилу та й каже:
– Уставай, тату, вечерять!
Батько встав, погриз цеглини, напився води, спитав, од якого сина вечеря, та й полiз знов у могилу. Надiйшли третi Рiздвянi свята; найменший брат узяв борщу, хлiба та й понiс вечеряти батьковi. Прийшов на могилу, покликав батька.
Батько наiвся та й спитав:
– Од якого сина вечеря?
– Од найменшого.
Батько тодi як свиснув! Коли це прибiгае до його три конi, – такi гарнi! Батько вирвав з iх по волосинцi, дав синовi та й каже:
– Якщо тобi треба буде якого коня, то ти запали з його волосинку, вiн так i буде.
Син узяв волосинки, поклонився та й пiшов додому.
Коли це пiшла чутка по всьому царству: хто доскоче конем до царiвни (а царiвна сидiла у високому теремi), знiме з неi перстень, то той вiзьме ii за себе. Брати повибирали собi коней та й збираються в дорогу. Найменший син попросив i собi кобилу.
– Та куди тобi! – казали брати, а проте дали поганеньку кобилу. Вiн виiхав з села, узяв ту кобилу вбив, обiдрав шкуру та й кричить:
– Сороки, ворони, свiже м'ясо!
Тодi сам вийшов у поле, запалив волосинку, коли прибiгае до його сивий кiнь. Вiн i каже йому:
– Неси мене до царя!
– Пане мiй милий, пане мiй любий! Лiзь у лiве вухо, а в праве вилiзь та бери менi убрання хороше, а собi ще й лучче.
Найменший брат полiз у лiве вухо, а в праве вилiз та зробився таким козаком, що й не придумать! Кiнь i питаеться його:
– Як же тебе, пане, нести: чи поверх дерев, чи в половину дерев?
– Неси в половину дерев.
Кiнь як понiс його! Ото нагнали вони братiв; найменший брат i кричить:
– Гей, ви! Простилайте сiряки, щоб кiнь копитiв не помазав.
Брати йому й послали сiряки. От розiгнався кiнь, як стрибоне! Пiдскочив до половини терема та й назад. Люди аж роти пороззявляли.
А брат найменший приiхав додому, полiз коневi в праве вухо, а в лiве вилiз таким дурнем, як i був, прийшов додому та й сидить за грубою. Приiхали й брати та й хваляться:
– От так плигнув, – до половини терема!
Дурень виткнув голову з-за груби та й каже:
– Може, то я?
Брати аж за животи беруться та смiються. Дурень i полiз знов за грубу.
Стали збираться брати вдруге.
– Дайте й менi кобилу, i я поiду! – просить дурень.
– А та ж де? – спитали брати.
– Здохла!
Брати засмiялись та й дали йому другу кобилу. Дурень убив i ту, обiдрав шкуру та й кричить:
– Сороки, ворони, свiже м'ясо!
А сам вийшов у поле, запалив волосинку, – до його й прибiг кiнь гнiдий. Дурень i сказав йому:
– Неси мене до царя!
– Пане мiй милий, пане мiй любий! Лiзь у лiве вухо, а в праве вилiзь та бери менi гарне вбрання, а собi ще й краще!
Дурень полiз у лiве вухо, а в праве вилiз таким козаком! Кiнь i питае його:
– Як тебе, пане, нести: чи поверх дерев, чи до половини дерев?
– Неси поверх дерев!
Кiнь i понiс його поверх дерев. Нагнали вони братiв, дурень i кричить:
– Гей, ви! Простилайте сiряки, щоб кiнь копитiв не помазав.
Брати й прослали сiряки. От розiгнався кiнь, як стрибнув, – на сажень до царiвни не доплигнув, тодi назад i вернувсь.
Як приiхав найменший брат додому, влiз коневi в праве вухо, а в лiве вилiз таким дурнем, як був i перше; прийшов додому, залiз за грубу та й сидить. Прийшли брати та й хваляться тим, що бачили.
– Може, то я? – сказав дурень з-за груби. Брати тiльки засмiялись.
От збирались брати i втрете. Дурень i собi попросив кобилу.
– А та ж де? – спитали брати.
– Здохла!
Вони дали й третю кобилу. Дурень обiдрав з неi шкуру й кричить:
– Сороки, ворони, свiже м'ясо! – та й кинув.
А сам вийшов у поле та й запалив волосинку, – до його прибiг вороний кiнь. Дурень i сказав йому:
– Неси мене до царя!
Кiнь каже:
– Пане мiй милий, пане мiй любий! Лiзь у лiве вухо, а в праве вилiзь, та бери менi убрання хороше, а собi ще краще!
Дурень полiз у лiве вухо, а в праве вилiз таким козаком, що й Господи! Кiнь i каже йому:
– Як же тебе, пане, нести: чи поверх дерев, чи до половини дерев?
