скачать книгу бесплатно
Тринадцятиканоння. Тексти, що створили цивiлiзацiю
Роман Богданович Москаль
Схiд
У своiй книжцi Роман Москаль вперше в Украiнi виклав iсторiю китайського канонознавства, зокрема – формування корпусу «П’ятиканоння», «Чотириканоння» та «Тринадцятиканоння», iх вивчення та коментування. У книжцi повнiстю або частково наводяться переклади бiльшостi текстiв канонiв. Високий iнтелектуальний статус цих текстiв забезпечувався традицiею та вiрою в невичерпнiсть смислiв, що в них закладенi; переконанням, що iх неможливо остаточно вивчити та пiзнати. Тож китайськi книжники знову i знову занурюватися в iхню мудрiсть, як для самовдосконалення, так i для передачi цих знань наступним поколiнням. А завдяки коментарям канони адаптувались до викликiв нових епох. Упродовж тисячолiть у Китаi канони вважалися найважливiшим духовним надбанням народу, що осмислювалися для розумiння свiту, людини та суспiльства загалом. Вони власне i сформували китайську цивiлiзацiю, а також справили фундаментальний вплив на краiни «конфуцiанського ареалу» – Японiю, В’етнам та Корею.
Роман Москаль
Тринадцятиканоння. Тексти, що створили цивiлiзацiю
© Р. Б. Москаль, 2020
© О. А. Гугалова-Мешкова, художне оформлення, 2020
© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2020
* * *
ПРИСВЯТА
Ар’яну Сергiйовичу Кручiнiну з Надвiрноi, який настановив мене на цей Шлях.
1. Передмова
Китай – краiна, що впродовж тисячолiть неперервно плекала свою цивiлiзацiю, а в останнi десятилiття зумiла вийти на першi позицii у свiтовiй iерархii, природно викликае в украiнцiв дедалi бiльше зацiкавлення.
Варто зазначити, основним засобом накопичення, збереження та передачi культурних багатств китайськоi цивiлiзацii була книжка, iсторiя якоi нараховуе понад 2500 (!) рокiв. На планетi Земля не iснуе iншоi цивiлiзацii, яка б створила i донинi зберегла стiльки давнiх текстiв рiзних жанрiв, – фiлософських, iсторичних, лiтературних, поетичних тощо.
Серед них особливо шануються близько двох десяткiв текстiв, що вiддавна уважно вивчалися i зберiгалися, – це китайськi канони, якi е головними героями нашоi книжки.
Канони впродовж тисячолiть уважалися найважливiшим духовним надбанням китайського народу, що мало передаватися вiд поколiння до поколiння та належно осмислюватися для розумiння навколишнього свiту, людини та суспiльства загалом.
На наше переконання, без вивчення цих важливих текстiв навряд чи вдасться наблизитися до розумiння таемниць китайськоi цивiлiзацii, того, що ми називаемо традицiйним Китаем. Адже нинi вiн ховаеться за тонкою оболонкою зовнiшнiх атрибутiв економiчноi глобалiзацii, зрозумiлих будь-якiй пересiчнiй людинi. Однак далеко не всi зможуть одразу зрозумiти способи осмислення та оцiнювання явищ, якими донинi послуговуються китайцi, хоч сформувалися вони перш за все пiд впливом канонiв.
Нашу iсторiю про канони: процес iх канонiзацii, способи збереження, вивчення, коментування тощо ми викладаемо на тлi iсторii самого Китаю.
Адже з приходом до влади тiеi чи тiеi династii впродовж тисячолiтнього iмперського перiоду iсторii Китаю, що розпочався 221 р. до Р. Х., коли Китай об’еднався пiд владою династii Цiнь, i тривав до падiння династii Цiн у 1911 р., у життi краiни зазвичай вiдбувалися фундаментальнi змiни: соцiальнi, економiчнi та культурнi. Тому в китаезнавчiй лiтературi усталено розповiдати про Китай вiдповiдно до iсторii династiй. Тож наша розповiдь також побудована за цим, на нашу думку, досить зручним для впорядкування матерiалу, хронологiчним принципом, що грунтуеться на китайськiй династичнiй перiодизацii.
Пiд час написання книжки чи не найбiльше вразило глибоке розумiння китайськими правителями важливостi книжки. Незважаючи на те, що засновники нових династiй завойовували Китай «на конi», вони правили ним за допомогою книжки.
Нiде правди дiти, за два тисячолiття iснування iмперii кiлька десяткiв разiв iмператорськi бiблiотеки знищувались. Однак засновники кожноi новоi iсторичноi епохи/династii починали свое правлiння з видання указiв про збирання книжкових багатств та вiдновлення i впорядкування палацових бiблiотек.
Це видання – результат узагальнення дослiджень науковцiв, перелiк праць яких вмiщено наприкiнцi книжки. На нашу думку, в Украiнi бракуе саме таких науково-популярних праць, якi здатнi зацiкавити якнайбiльше читачiв iсторiею та культурою цiеi великоi краiни.
Зрозумiло, в передмовi не вдасться назвати всiх важливих дослiдникiв-китаезнавцiв, але хотiлося б згадати тих, чиi працi прислужилися авторовi найбiльше: К. К. Флуг, Л. М. Меньшиков, В. В. Малявiн, І. А. Алiмов, Б. Б. Вiногродськiй, Ю. К. Щуцкiй, Є. О. Торчiнов, А. І. Кобзев, Г. О. Ткаченко та iншi.
Водночас слiд зазначити, що, опрацьовуючи джерела, перелiк яких наведено наприкiнцi книжки, ми час вiд часу стикалися з певними розбiжностями: в датах подiй чи роках життя героiв нашоi розповiдi, щодо певних фактiв тощо. Понад те, таке траплялося навiть у одних i тих самих авторiв у працях рiзних рокiв.
Тож доводилося на власний розсуд брати за основу ту чи ту версiю, виходячи з мiркувань iсторичноi логiки, або навiть здорового глузду, щоб не перевантажувати увагу читача зайвими деталями, з огляду на науково-популярний жанр видання.
Поза сумнiвом, ми не ставили собi за мету висвiтлити всi аспекти китайського канонознавства. Однак переконанi, що перша на теренах Украiни книжка на цю тему розглядае бiльшiсть важливих сюжетiв цiеi по-справжньому цiкавоi iнтелектуальноi iсторii, що часом читаеться як детектив чи фантастичний роман.
Нашi переклади (за винятком «Да сюе») зроблено з росiйськоi мови i виконано контекстуально: украiнський читач через знайомство з перекладеними текстами мае розумiти, що це тексти саме китайськоi культури, та водночас цi тексти мають звучати як iнтелектуально-кориснi в контекстах украiнських культурних реалiй.
Тексти не всiх канонiв нам вдалося вiднайти, а через обмежений обсяг книжки бiльшiсть з них представлено репрезентативними фрагментами.
Однак навiть у такому обсязi, впевнений, читачi зможуть уявити собi грандiознiсть «iнтелектуальних риштувань» системи китайських канонiв, без знання яких ще з VII ст. не можна було обiйняти хоч якусь важливу посаду в системi державноi влади Китаю. Водночас справжнi знавцi канонiв купалися у славi – освiченi люди в китайському суспiльствi шанували iх як мислителiв, що пiзнали позачасову мудрiсть.
Наша праця, що мае систематизований, узагальнювальний та науково-популярний характер, покликана ширити знання про Китай серед украiнських читачiв передусiм для того, щоб ця краiна iз давньою, але досi живою та творчою цивiлiзацiею стала зрозумiлiшою та близькою украiнцям – адже цiлком можливо, що XXI ст. буде столiттям саме Китаю, який потужно вiдновлюе свою економiчну та полiтичну могутнiсть.
Можливо, причина цього успiху i в тому, що привабливiсть книжки як джерела мудростi в Китаi була настiльки сильною, що попри всi випробування, якi випадали на долю китайцiв: вiйни, неврожаi, повенi, епiдемii, землетруси тощо, завжди були люди, для яких книжкова мудрiсть та бажання залишити ii нащадкам були понад усе, часто навiть дорожчим за власне життя!
Це те, чого нам, украiнцям, варто запозичити в китайського народу: книжка це не лише явище культури – це та опора, що пiдтримуе людину на межi цивiлiзованостi та людяностi, той феномен, який мае пряме вiдношення до здатностi людини змiнити дiйснiсть та змiнитися самiй через тонке духовне зусилля, що пiзнаеться через текст канону.
Сподiваемось також, що через ознайомлення з тим, як упродовж столiть китайцi вивчали та зберiгали своi найважливiшi тексти – канони, украiнцi поступово повернуться до власних традицiй шанобливого ставлення до книжки як засобу просвiти, навчання та виховання.
Зрозумiло, що у виданнi, яке е першою працею-узагальненням в Украiнi на цю тему, можливi фактичнi помилки, вiдповiдальнiсть за якi, звiсно, несу я, як автор. Але буду вдячний за доброзичливу критику вiд уважних читачiв, щоб iх виправити. Писати авторовi можна на електронну адресу: r_moskal@ukr.net.
У добру путь, читачу!
З пошаною, автор
2. Формування системи китайських канонiв та китайського канонознавства
Китай – давня цивiлiзацiя високоi книжноi культури, найдавнiша з тих, що неперервно iснують донинi.
Згiдно з традицiйною iсторiографiею, китайська державнiсть починаеться вiд правлiння п’яти iмператорiв: Хуан-дi, Чжуань-сюя, Дi-ку, Яо i Шуня, через Три династii – Ся, Шан-Інь (XVII–XI ст.) та Чжоу (XI–III ст. до Р. Х.) до iмперii Цiнь (221–206 рр. до Р. Х.), коли розпочався власне iмперський перiод iсторii Китаю.
Сучаснi археологiчнi дослiдження додають наукового обгрунтування цiй теорii, визнаючи, що держава Інь, яка iснувала з XIV ст. до Р. Х., була цiлком iсторичним державним утворенням.
Тим часом епоха Чжоу виникла внаслiдок завоювання Інь народнiстю чжоусьцi, що датуеться перiодом з 1137 по 911 рр. до Р. Х., якi й успадкували культурнi досягнення завойованого ними народу (зокрема, йдеться про писемнiсть та значною мiрою офiцiйний релiгiйно-ритуальний комплекс Інь).
Чжоуську епоху подiляють на два основнi перiоди: Захiдне (Ранне) Чжоу (XI ст. – 770 р. до Р. Х.) та Схiдне (Пiзне) Чжоу (770–221 рр. до Р. Х.).
Другий перiод Чжоуськоi епохи, своею чергою, подiляють на два iсторичнi етапи: Чунь цю («Весни та осенi», 770–475 рр. до Р. Х.) та Чжань го («Вiйни царств», 475–221 рр. до Р. Х.).
Саме в епоху Захiдного Чжоу сформувались тексти, що згодом китайцi назвали канонами: в них було зафiксовано цiннiснi, духовнi, релiгiйнi, фiлософськi, етичнi тощо засади китайськоi цивiлiзацii.
Китайськi лiтературнi пам’ятки, що з плином тисячолiть визнанi китайською традицiею як канони, справили фундаментальний вплив на становлення, розвиток та збереження китайськоi цивiлiзацii у просторi й часi. Власне, саме цi надбання об’еднують рiзноманiття простору китайськоi ойкумени – з рiзними народами, традицiями, мовами тощо в едину китайську цивiлiзацiю.
Статусу канону у фiлософськiй традицii Китаю набули далеко не всi важливi тексти – лише тi, що справили найсильнiший вплив на китайську культуру загалом. До речi, на час своеi появи, цi тексти позначалися одним знаком, напр.: «Ши» – «Ши цзiн», «Шу» – «Шу цзiн», «І» – «І цзiн».
Слiд зазначити, що в епоху Захiдного Чжоу вже сформувалася та система текстiв, що в пiзнiшiй китайськiй традицii отримала назву «Шести Канонiв» – «Ши цзiн» («Книга пiсень»), «Шу цзiн» («Книга iсторii»), «І цзiн» («Книга Змiн»), «Лi цзiн» («Канон Благопристойностi»), «Чунь цю» («Весни та Осенi») та «Юе цзiн» («Канон Музики»).
На жаль, останнiй не зберiгся до нашого часу. Припускають навiть, що до цього перелiку вiн входив номiнально, як додаток до «Ши цзiну», або був втрачений пiд час знищення конфуцiанських книжок за наказом Цiнь Ши-хуандi в 213 р. до Р. Х. Можливо, деякi частини цього канону увiйшли як окрема глава «Юе цзи» («Записи про музику») до канону «Лi цзи».
Джерела, доступнi сучасним дослiдникам, свiдчать, що в перiод Схiдного Чжоу (770–221 рр. до Р. Х.) документальнi записи та книжки посiли важливе мiсце в життi давньокитайського суспiльства, суттево потiснивши такий спосiб передавання знань, як усний переказ. Є також вiдомостi, що вже тодi така важлива суспiльна функцiя, як пiдтримання культурних традицiй вiд поколiння до поколiння, здiйснювалася в певних випадках саме за допомогою книжноi освiти.
У епоху «Вiйн царств» на територii тодiшнього Китаю iснувало близько 20 великих незалежних царств, очолюваних царями-ванами, з яких поступово видiлилися сiм царств-гегемонiв: Вей (403–225 рр. до Р. Х.), Хань (403–225 рр. до Р. Х.), Цi (XI ст. – 379 р. до Р. Х.), Янь (XI ст. – 222 р. до Р. Х.), Чжао (403–222 рр. до Р. Х.), Цiнь (VIII ст. – 221 р. до Р. Х.) та Чу (XI ст. – 223 р. до Р. Х.).
Тодiшнi книжки писалися на бамбукових планках та дерев’яних пластинах. Сучаснi науковi данi свiдчать про те, що бамбуковi планки були звичним матерiалом для письма вже з XI–VIII стст. до Р. Х. Водночас достеменно невiдомо, коли виник цей спосiб. Деякi вченi вважають, що в перiод династii Шан (XIV–XIII ст. до Р. Х.) такi книжки вже iснували, в перiод «Весен та осеней» (770–475 рр. до Р. Х.) – набули значного поширення, а пiсля вдосконалення технологii виготовлення паперу в IV ст. зникли взагалi.
Як припускають сучаснi дослiдники, вже на початку Захiдного Чжоу iснували культовi тексти та тексти юридичного характеру, написанi на бамбукових планках.
Крiм того, вважаеться, що саме в цю епоху сформувалися шiсть основних фiлософських шкiл та iх базовi тексти: конфуцiанська, даоська, легiстська (законникiв), Вчителя Мо (моiсти), Школа iнь-ян та школа iмен, хоч наведена класифiкацiя вiдома лише з I ст.
У перiод найбiльшого поширення книжок на бамбукових планках, тобто в V ст. до Р. Х. – IV ст. пiсля Р. Х., було започатковано також написання книжок на бiлiй шовковiй тканинi. Вони почали з’являтися в останнi роки перiоду «Чунь цю», а певне поширення отримали пiд час «Вiйни царств».
Причиною, через яку стримувалося поширення книжок на шовку, була висока вартiсть цього матерiалу – iх могли дозволити собi лише правителi, високопоставленi чиновники та дуже заможнi люди.
Спочатку книжки писали на звичайнiй шовковiй тканинi, з якоi шили одяг. Однак з часом винайшли спецiальний сорт шовку, призначений саме для письма, – на бiлому тлi вже були витканi червонi або чорнi вертикальнi лiнii.
Довжина шовку залежала вiд обсягу написаноi на ньому книжки, також вони не мали визначеноi форми: зазвичай куски шовку складали, а iнодi згортали у звиток. Кусок шовку у виглядi звитка («цзюань»), можливо, вiдповiдав однiй главi твору («пянь»), що був записаний на бамбукових планках чи був завершеним твором. Тому з часом звиток став одиницею вимiру обсягу тексту, а також одиницею пiдрахунку кiлькостi книжок.
Вже в давнi часи давньокитайська освiченiсть нерозривно пов’язувалася з мистецтвом читання та розумiння книжок. Навiть бiльше: начитанiсть зазвичай була синонiмом освiченостi та компетентностi.
Схоже, писемнiсть та грамотнiсть певною мiрою були поширенi в народi вже в тi часи, адже з «Чжоу лi» довiдуемося, що чжоуськi правителi вивiшували своi офiцiйнi повчання на загальний огляд – якби цi тексти нiхто не мiг прочитати, то такi дii не мали б практичного сенсу.
Пiд час розквiту «ста шкiл» були створенi першi авторськi тексти: «Лунь юй» («Обмiркованi висловлювання») – записанi та обробленi учнями висловлювання Конфуцiя (551–479 рр. до Р. Х.), «Дао де цзiн» («Книга про Шлях i Благодать») Лао-цзи (VII–VI ст. до Р. Х.), «Чжуан-цзи» (IV–III ст. до Р. Х.), «Ле-цзи», «Мо-цзи», «Сунь-цзи», «Шань хай цзи» та iншi.
Назвемо кiлька iмен поважних фiлософiв, якi вiдiграли важливу роль у становленнi того чи того фiлософського напряму.
Першiсть, звiсно, слiд вiддати Конфуцiю (551–479 рр. до Р. Х.) – найвiдомiшому давньокитайському фiлософу, Вчителю китайського народу. Це iсторично цiлком достовiрна особа, його життевий та iнтелектуальний шлях докладно вивчено.
У «Лунь юi» («Обмiркованi висловлювання») Конфуцiя, часто цитуються «Шу цзiн» та «Ши цзiн», а цитованi висловлювання коментуе сам Вчитель – у такий спосiб цi доконфуцiанськi пам’ятки поступово конфуцiанiзувалися.
Мо-цзи (Мо Дi) (V ст. до Р. Х.) – перший самостiйний китайський мислитель. Вiн навчався в конфуцiанцiв, але пiзнiше оголосив, що порядок у державi мае грунтуватися на розумних началах, i порвав iз «традицiоналiзмом» своiх вчителiв.
Сюнь-цзи (бл. 313 – бл. 238 рр. до Р. Х.) – конфуцiанський вчений, на погляди якого суттево вплинуло легiстське вчення i вчення якого мало важливе значення для становлення iдеi китайськоi централiзованоi держави та центральноi ролi державних iнституцiй – зокрема правителя.
Бурхлива та кривава епоха «Вiйн царств» (453–221 рр. до Р. Х.) завершилася об’еднанням Китаю пiд владою династii Цiнь (221–207 рр. до Р. Х.), у перiод правлiння якоi, iмовiрно, вiдбулося «знищення канонiв».
Пiсля остаточного завоювання iнших царств царством Цiнь у 221 р. до Р. Х. на iх територii за наказом правителя Ін Чжена (259–210 рр. до Р. Х.) були спорудженi кам’янi стели, де карбувалися новi легiстськi закони, в яких, однак, звучали i конфуцiанськi мотиви гуманностi та синiвськоi шанобливостi. А сам Ін Чжен пiсля об’еднання Китаю прийняв новий iмператорський титул – Цiнь Ши-хуандi (Божественний Владика, який вiдкривае еру Цiнь).
Незважаючи на досить короткий перiод iснування iмперii Цiнь, саме в цей час було проведено фундаментальнi перетворення, спрямованi на господарське та адмiнiстративно-територiальне об’еднання краiни та створення цiлiсноi управлiнськоi структури: запроваджено едину систему мiр i ваг, писемностi та грошового обiгу, скасовано аристократичнi титули, а для чиновникiв уведено 20 рангiв.
Реформа письмових знакiв, проведена Цiнь Ши-Хуандi, суттево вплинула на пiсляцинську традицiю коментування конфуцiанських канонiв.
У 213 р. до Р. Х. Цiнь Ши-хуандi для забезпечення ефективнiшого впровадження легiстского вчення серед населення та беручи до уваги доповiдь Лi Си, наказав знищити «конфуцiанську лiтературу». Як твердив Лi Си у своiй доповiдi, мотивуючи прийняття такого указу: «мають бути знищенi погляди всiх, хто за допомогою давнини вiдкидае сучасне».
Знищенню пiдлягали «Ши цзiн», «Шу цзiн» та всi фiлософськi книжки, що зберiгалися у приватних книгозбiрнях та не мали «практичного» значення – дозволялося зберiгати лише: книжки з медицини, фармакологii, ворожiння та сiльського господарства.
Карали навiть тих, хто пробував декламувати «Ши цзiн» та «Шу цзiн».
Водночас конфуцiанськi книжки в державних зiбраннях знищенню не пiдлягали.
Також було взято пiд варту 460 конфуцiанських вчених, яких звинуватили у пiдбурюваннi проти влади, частину з яких закопали живцем, а частину – вислали на кордон.
Тому, наприклад, один iз канонiв – «І цзiн», що не був спалений, дiйшов до нашого часу, ймовiрно, в найбiльш достовiрному виглядi.
Хоч твердження про гонiння Цiнь Ши-хуандi на конфуцiанцiв та спалення ним конфуцiанських книжок у спецiальнiй лiтературi загальноприйняте, деякi вченi дотримуються думки, що насправдi це легенда, придумана Лю Сяном та Лю Сiнем за правлiння узурпатора Ван Мана (45 р. до Р. Х. – 23) для обгрунтування його права на усунення дому Хань та претензiй на iмператорський трон.
Та все-таки, iмовiрно, серйознi гонiння таки мали мiсце. Однак, зважаючи на практику вивчення класичних книжок на пам’ять, вважаеться, що вони не дуже постраждали вiд цих заходiв, бо мали шанс на вiдновлення.
Але через цей указ безповоротно таки загинуло багато книжок, створених у попереднi епохи. Дослiдники припускають, що саме тодi було втрачено «Юе цзiн» («Канон музики»). А через те, що канони «Шу цзiн» та «Лi цзи» довелося поновлювати з пам’ятi, вважаеться, що вони вiдновленi лише частково.
Менш нiж через рiк пiсля смертi Цiнь Ши-хуандi в iмперii почалися повстання проти режиму. Їх очолили вихiдцi з регiональноi спадковоi знатi, права якоi обмежили. Однак перемога врештi-решт дiсталася талановитому лiдеровi повстанцiв Лю Бановi (256/247–195 рр. до Р. Х.), який походив, iмовiрно, iз общинного селянства. Вiн i заснував династiю Хань пiд iменем Гао-цзу (на тронi: 206–195 рр. до Р. Х.).
Епоха Хань, що включае в себе три iсторичнi перiоди: Рання/ Захiдна Хань (206 р. до Р. Х. – 8), династiя Сiнь (9–25) та Пiзня/ Схiдна Хань (25–220), вiдiграла величезну роль у iсторii краiни.
Тодi Китай став свiтовою державою; розширив свою територiю майже до сучасних розмiрiв; було сформульовано iдеологiчний комплекс на основi конфуцiанського вчення, що став iдеологiчною основою китайськоi державностi впродовж всього його iмперського перiоду; закладено основи бюрократичноi системи, яка в подальшому стала ефективним засобом управлiння iмперiею; у сферi науки та культури також вдалося досягнути видатних результатiв.
Пiд час правлiння династii Хань вiдбувся синтез китайськоi культури та остаточно утверджуеться iмперська китайська державнiсть, а iнтелектуальне життя стае багатим та насиченим. Управлiнський клас – ши перетворився на головного носiя освiченостi та зберiгача нацiональноi мудростi i духовних цiнностей.
В епоху Хань конфуцiанство у тлумаченнi Дун Чжун-шу (179–104 рр. до Р. Х.) стало панiвним вченням iмперii, водночас розпочалося активне коментування конфуцiанських канонiв, що отримало назву канонознавства («цзiн-сюе»). Власне, саме поняття канону як позначення найважливiших та найавторитетнiших текстiв також з’явилося в цю iсторичну епоху.
За допомогою коментування було зроблено спробу об’еднати рiзнорiднi доконфуцiанськi та конфуцiанськi канони в цiлiсну iдеологiчну систему.
Водночас, як не дивно, заборону на вивчення класичних книжок новi правителi скасували не вiдразу, а лише в 191 р. до Р. Х. – за iмператора Сяо-хуея.
Через дуже обмежене поширення книжок та iх високу вартiсть на початку епохи Хань виникла традицiя вирiзати канони та iншi важливi тексти на кам’яних стелах. Вона збереглася до часiв правлiння династii Цiн (1644–1911), хоч пiсля винайдення технологii ксилографiчного друку мала лише символiчне значення.
Пiсля винайдення паперу в I ст. та поступового вдосконалення складу паперовоi маси кам’янi стели стали джерелом зняття копiй текстiв канонiв – аркушi паперу попередньо змочували водою, пiсля чого накладали на кам’яну стелу i злегка постукували дерев’яним молотком – папiр заходив у заглиблення iероглiфiв на поверхнi стел. Пiсля цього папiр покривали тушшю. Так створювалася копiя, на якiй текст канону (чи iншого трактату) вiдтворювався бiлими iероглiфами на чорному тлi.
Найвищим розквiтом Ранньоi Хань був перiод правлiння сьомого iмператора – У-дi (156–86/87 рр. до Р. Х.; на тронi – 140/141–86/87 рр. до Р. Х.), коли було здiйснено грандiознi адмiнiстративнi та iдеологiчнi перетворення, закладено основи освiтньоi державноi системи, через яку з того часу (спочатку частково i час вiд часу, а з VI ст. – бiльш системно) рекрутувалася частина чиновникiв.
Так, у 124 р. до Р. Х. за iнiцiативою iмператора засновано Велике училище «Тай сюе», розраховане на майже 1000 студентiв. Вiдтодi цей навчальний заклад у рiзних органiзацiйних формах та пiд рiзними назвами (найчастiше – «Го сюе», Державне училище) стало основною структурою з пiдготовки чиновницьких кадрiв, а також – школи у провiнцiях, де викладалися класичнi книжки.
Вже з епохи Рання Хань почала свiй розвиток важлива для iсторii китайськоi книжки та канонознавства, зокрема, сфера iнтелектуально-духовноi активностi – «збиральницька дiяльнiсть». Йдеться про вiдновлення книжкових багатств, що суттево постраждали в епохи «Вiйн царств» та Цiнь (221–207 рр. до Р. Х.).
У межах цiеi дiяльностi розпочалася робота з розшуку вцiлiлих та вiдновлення давнiх книжок з пам’ятi читцiв текстiв.
Особливо прославилися своею любов’ю до давньоi мудростi хуайнанський правитель-ван Лю Ань (179–122 рр. до Р. Х.), при дворi якого було укладено важливу працю для перiоду Ранньоi Хань «[Трактат] вчителiв з Хуайнанi» («Хуайнань-цзи»), та хецзянський Сянь-ван Де (пом. 137 р. до Р. Х.), у книжковому зiбраннi якого було багато книжок з часiв до епохи Цiнь.
Крiм того, для утвердження iмперськоi iдеологii указом iмператора У-дi вiд 136 р. до Р. Х. було затверджене «П’ятиканоння» («Шестиканоння» без «Юе цзiну») – перше нормативне зiбрання канонiв, що було визнане основою офiцiйноi iдеологii та системи освiти. До його складу увiйшли: «Канон [iсторичних, документальних] писань» («Шу цзiн»), «Книга пiсень» («Ши цзiн»), «Канон змiн» («І цзiн»), «Чунь цю» («Весни та осенi») та «Книга обрядiв» («Лi цзи»), конфуцiонiзованi, однак за часом створення – доконфуцiанськi тексти.
В указi також йшлося про вiдродження «давнього знання». Для цього при дворi було зiбрано групу вчених, яким доручено подати зразки «вiдновлених» класичних книжок.
Знання напам’ять «П’яти канонiв» давало змогу отримати почесне звання «знавця канонiв» («бо ши»), що суттево пiдвищувало соцiальний статус та можливостi такоi людини.
Водночас, як уже згадувалося, в епоху Хань започатковано коментаторськi традицii до кожного з канонiв.
Вивчення канонiв вiдбувалося переважно в межах певних шкiл, що мали неперервнi «лiнii» передачi вчення вiд вчителя до учня. У таких школах наставники зазвичай передавали знання не безпосередньо, а через учнiв-викладачiв, якi самi набували знань у вчителiв-наставникiв.
Крiм того, специфiкою освiти того часу було вивчення не системи «П’яти канонiв», а кожного канону окремо. До того ж у процесi вивчення рiзноманiтнi пункти канонiчного вчення викладалися несистемно та невпорядковано.
У «Тай сюе» для вивчення всього «П’ятиканоння» вiдводилося вiсiм рокiв (хоч зазвичай студенти вивчали один-два канони) та iснувало стiльки «кафедр» для кожного iз канонiв, скiльки на той час iснувало рiзних шкiл тлумачень того чи того канону.
Скажiмо, станом на I ст. iснували 15 шкiл тлумачення «П’ятиканоння»: три – коментування на «Ши цзiн» (князiвств Лу, Цi та Янь), три – коментування «Шу цзiну» – Оуян, старша Сяо-хоу та молодша Сяо-хоу, двi – коментування на «Лi цзи» – старша «Дай» та молодша «Дай», чотири – коментування «І цзiну» – Ши, Мен, Лянцю, Цзiн та три – коментарiв на «Чунь цю» – Янь, Гулян та ще одна Янь.
