скачать книгу бесплатно
Саме цi п’ять коментаторських шкiл (одна «текстiв нового письма» та чотири – «текстiв старого письма») сформували «iстинну передачу [вчення]» пiсля об’еднання Китаю династiями Суй i Тан.
Крiм того, на кiнець цiеi iсторичноi епохи в канонознавствi мiж собою конкурували двi школи – «пiвнiчна школа» (бей сюе) та «пiвденна школа» (нань сюе), якi спиралися на коментарi до канонiв видатного канонознавця Чжен Сюаня (127–200).
Рiзниця мiж ними полягала в тому, що «пiвнiчна школа» загалом вирiзнялася консерватизмом та довiрою до тлумачень канонознавцiв I–III стст., тим часом як «пiвденна школа» авторитетними вважала працi Кун Аньго, а також Ван Бi (223–249) та Ду Юя (222–285), конфуцiанськi та даоськi перекази, мiстико-мантичну традицiю, зазнала впливу буддiйських iдей та тлумачила змiст канонiв ширше.
Пiсля чотирьох столiть роздробленостi об’еднати Китай вдалося пiд владою династii Суй (581–618), що стало початком цiлком новоi iсторичноi епохи, зокрема i в галузi канонознавства.
Незважаючи на те, що перiод правлiння цiеi династii був досить коротким, однак саме в цей час започатковано великi iнфраструктурнi проекти (хоч далеко не всi з них мали рацiональне пiдгрунтя, як, наприклад, грандiозне будiвництво Мiста великого процвiтання, Да сiнчен), а також важливi реформи, що стали основою розквiту китайськоi державностi та культури за наступноi династii Тан (618–907).
Першi роки свого правлiння суйський iмператор Ян Цзянь (на тронi 581–604), який вiдзначався величезною працьовитiстю, присвятив наведенню порядку у краiнi: впорядкував адмiнiстративно-територiальний устрiй, ввiв нове законодавство, перевiв вiйсько на професiйну основу, сформував славнозвiсну систему державних iспитiв для поповнення чиновницького апарату (ке цзюй), стабiлiзував економiчну ситуацiю тощо.
Водночас, незважаючи на певне економiчне пiднесення, принципом внутрiшньоi полiтики залишалися заходи з посилення державного контролю над господарською сферою та населенням.
Другий iмператор, Ян Гуан (569–618, на тронi 604–617), прагнув продовжити починання батька.
Так, вiн вiдновив значну частину Великоi китайськоi стiни, а також побудував Великий канал (його будiвництво розпочато в 605 р., а завершено – в 611 р.), що сполучив Пiвнiч та Пiвдень краiни: на Пiвночi канал був доведений до сучасного Пекiна, а на Пiвднi – до Ханджоу.
Однак цi грандiознi проекти пiдiрвали економiчну могутнiсть краiни, адже вимагали надмiрну кiлькiсть трудових ресурсiв. Ослабленню iмперii сприяли також двi невдалi вiйськовi кампанii впродовж 612–613 рр. проти давньокорейського князiвства Когурьо (36 р. до Р.Х. – 668).
Імператор Ян-дi дуже любив книжки, тому придiляв увагу поповненню та впорядкуванню своеi багатоi бiблiотеки, що розмiщувалася у спецiальних примiщеннях пiд назвою Гуаньвеньдянь («Палац для читання книг») у палацi в Лоянi – Схiднiй столицi iмперii. Крiм того, в Захiднiй столицi – Чан’анi, в палацi Цзяцзедянь також зберiгалися близько 470 000 звиткiв рукописiв.
Цiкавим правилом у тодiшнiх iмператорських бiблiотеках, наприклад, було те, що крiм оригiналiв рукописiв у них зберiгалась велика кiлькiсть дублетiв (кiлькiсть дублетiв деяких текстiв доходила до 50!), значна частина яких, схоже, була i у сховищi Цзяцзедянь. Вони призначалися, ймовiрно, для дослiдницькоi роботи придворних учених.
Книжки зберiгалися в чотирьох сховищах вiдповiдно до описаноi вище чотиричленноi класифiкацii, що остаточно утвердилася з того часу i аж до кiнця iмперського перiоду Китаю.
У кожному сховищi рукописи подiлялись на три класи вiдповiдно до iх якостi. Вона розрiзнялася за матерiалом, з якого була зроблена вiсь рукопису: червоний кришталь позначав рукописи найвищого гатунку; лiловий вiдповiдав середньому гатунку, а рукописи найнижчоi якостi мали дерев’янi осi, покритi лаком.
Окремо у внутрiшнiх iмператорських покоях палацу зберiгалися також буддiйськi та даоськi книги.
До речi, саме в цей iсторичний перiод буддизм у Китаi став потужною iдеологiчною силою: поступово завершилась його iдейна iнтеграцiя у китайське суспiльство, було побудовано велику кiлькiсть монастирiв. Можливо, це було обумовлено тим, що i сам перший iмператор, Ян Цзянь, був вихований у буддiйському монастирi та ревно дотримувався буддизму.
У цю коротку епоху пiвнiчна та пiвденна школи канонознавства отримали рiвнi права на iснування.
Пiсля падiння Суй настала епоха Тан (618–907), що вважаеться «золотою» в iсторii Китаю – краiна мала величезнi досягнення у сферi полiтики, економiки та культури.
Значною мiрою це було обумовлено тим, що ця епоха породила багатьох талановитих правителiв, якi вiдповiдально ставилися до своiх обов’язкiв, залучали до управлiння талановитих людей.
Фактично вiдразу пiсля утвердження Тан за указом другого iмператора, видатного Тай-цзуна (599–649 (правив: 627–649)), зусиллями найвiдомiшого канонознавця цiеi епохи, нащадка Конфуцiя, Кун Інда (574–648) та iнших учених було створено узагальнювальну працю «Правильне тлумачення “П’яти канонiв”» (У цiн чжен i), в якiй зiбрано тлумачення тих коментаторських традицiй, якi вижили, та зроблено спробу узгодити тлумачення «пiвнiчноi» та «пiвденноi» канонознавчих шкiл. Така стратегiя обумовила збереження в цьому зводi рiзноманiтних та часто суперечливих тлумачень канонiв.
«Правильне тлумачення “П’яти канонiв”» на тривалий час стало головним посiбником для пiдготовки абiтурiентiв у системi державних iспитiв ке цзюй на замiщення вакантних державних посад.
Як доказ неоднорiдностi коментарiв до класичних книжок при Тан можна навести такий приклад: особи, якi складали державнi iспити в роки правлiння Кай юань (713–741) мали показувати екзаменаторам примiрники класичних книжок, за якими вони готувалися, для того, щоб у разi виявлення вiдхилень вiд офiцiйно встановленоi iнтерпретацii тексту того чи того канону екзаменатори не поставили iм це у провину.
На той час культурну гегемонiю Китаю визнали навколишнi краiни (перша за все – Японiя, Корея та В’етнам, а також степовi державнi утворення), що активно запозичували китайськi культурнi багатства та практики, адаптуючи iх до своiх мiсцевих умов.
У перiод правлiння iмператора Де-цзуна (780–805) жiнка-науковець Сун Жо-сiнь уклала другий твiр iз «Чотириканоння для жiнок» – «Лунь юй для жiнок» («Нюй Лунь юй»).
У 738 р. було засновано Академiю Хань-лiнь («Лiс пензлiв»), що проiснувала аж до династii Цiн (1644–1911).
До найважливiших обов’язкiв членiв Академii належало викладання та пiдготовка до перевидання конфуцiанських класичних творiв. Крiм того, ця установа виконувала роль iмперськоi канцелярii, займалася складанням урядових актiв та iсторичних зводiв. Члени Академii часто ставали радниками iмператора.
Пiд час правлiння iмператора Вень-цзуна (правив 827–840), у 836 р., було сформовано дев’ятиканоння, що, своею чергою, подiлялося на «великi», «середнi» та «малi» канони: «Лi цзи» i коментар Цзо на Чунь цю вважалися «великими канонами»; «Ши цзiн», «Чжоу лi» та «І лi» визначались як «середнi канони»; «Шу цзiн», «І цзiн» та два коментарi до «Чунь цю» – Гулян та Гун’ян позначались як «малi канони».
У 838 р., у перiод Кай-чен, пiд час правлiння iмператора Вень-цзуна, вiдповiдно до усталеноi вже традицii, тексти «Дев’ятиканоння» вирiзали почерком кайшу (стандартний стиль «зразкове письмо») на кам’яних стелах та виставили у мiстi Чан’янi. Пiзнiше вони стали вiдомi як «кам’янi канони».
Наприкiнцi епохи Тан сталася ще одна важлива подiя для китайськоi культури: сформувалося «Дванадцятиканоння» (без «Мен-цзи»), як останнiй етап перед остаточним формуванням нормативноi системи китайських канонiчних текстiв – «Тринадцятиканоння». Це сталося вже в наступну епоху Сун (960–1279).
Якщо проаналiзувати це зiбрання канонiв, то можемо переконатися, що до нього входять твори найрiзноманiтнiшоi тематики – фiлософськi, релiгiйно-етичнi, дидактичнi, iсторичнi, художнi, фiлологiчнi тощо, що й давало змогу китайськiй державi за допомогою цих текстiв готувати якiснi бюрократичнi кадри, компетентнi в рiзних галузях суспiльного життя, надiленi ефективними алгоритмами управлiнського мислення для впливу на соцiальну реальнiсть:
1. «Канон Змiн» – «І цзiн» або «Чжоу i»;
2. «Канон [iсторичних, документальних] писань» – «Шу цзiн»;
3. «Канон поезii», «Канон пiсень», «Канон вiршiв» – «Ши цзiн»;
4. «Ритуали [епохи] Чжоу» – «Чжоу лi»;
5. «Зразковi церемонii та правила благопристойностi» – «І лi»;
6. «Записки про правила благопристойностi» – «Лi цзи»;
7. «[Лiтопис весен та осеней] з коментарями Цзо» – «[Чуньцю] Цзо чжуань»;
8. «[Лiтопис весен та осеней] з коментарями Гун’яна» – «[Чуньцю] Гун’ян чжуань»;
9. «[Лiтопис весен та осеней] з коментарями Гуляна» – «[Чуньцю] Гулян чжуань»;
10. «Обмiркованi висловлювання» – «Лунь юй»;
11. «Канон синiвського шанування» – «Сяо цзiн»;
12. «Наближення до класики» – «Ер’я» (перший у Китаi тлумачний словник).
Важливою особливiстю завершального етапу формування базовоi системи китайських канонiв – «Тринадцятиканоння» е те, що за коментарями вчених епохи Хань було визнано найвищий статус канонiв.
До IX ст. книжки розмножували лише переписуванням, що, звiсно, вимагало багато часу та зусиль. Інколи переписування великого твору тривало роками, а то й десятилiттями.
В епоху Тан книжка стала дещо поширенiшою та доступнiшою: в VII–VIII стст. з’явився окремий прошарок людей, якi переписували книжки на продаж. Також у цей перiод у Китаi вiдкрилися першi книжковi крамницi.
Та все одно книжки були рiдкiстю i коштували дуже дорого. Щоб отримати примiрник тiеi чи тiеi книжки, або замовити ii переписування для власних потреб, потрiбно було витратити величезнi зусилля, особливо приватним особам, та значнi кошти.
