скачать книгу бесплатно
«Ла- ла- ла…»
Вибачте, пройшло двi години i вiн нарештi замовк думати, аж раптом в головi почулись якiсь голоси:
– А нарештi, як воно вимикаеться, я бiльше не можу слухати це, я вже забув комбiнацiю, допоможiть бо я щось або собi зроблю, або йому.
–
Заспокойся , ти що вже ввiмкнув двостороннiй обмiн думками, дивись що ти накоiв.
–
Ой, вони читають моi думки, треба не думати про це, щоб вони не здогадались що я здогадався що вони читають моi думки… раз… два плюс два – чотири, три плюс три шiсть…
–
Ой, бач, вiн вже здогадався про те що ми читаемо його думки, ти ще не вимкнув, тепер вiн здогадався що ми здогадались що вiн здогадався що ми читаемо його думки.
–
Десять плюс десять – двадцять, одинадцять плюс двадцять п’ять…. Ну щось теж буде , два плюс два – чотири, думаю виходить чимось своi думки зайняти… А…а, що це таке.
Павло здригнувся i сказав останню фразу вголос. Перед ним виникли двi постатi – один бiльший на зрiст (десь 1.90 метр) а другий трохи нижчий. У вищого тряслись руки, виглядав вiн трохи знервовано.
–
Що це з вами, на вас лиця нема i ви якiсь зеленi…а це ваш природнiй колiр, – промовив Павло
–
Ми прийшли з миром, – промовив думками через телепатичний канал бiльший.
–
Да, знаю вас, всiм кажете, що з миром, а самi нишком мiкрочiп в одне мiсце засуваете!!!
–
Я ж сказав, ми з миром прийшли, не доходить, тебе що вбити, щоб дойшло!!! А чiп то була не моя iдея.– заспокоiвшись сказав вищий.
–
Ну добре, то ви справдi менi щось всунули.
–
Гаразд зараз заберем, – промовив менший i натиснув кнопку на своему браслетi.
Павло вiдчув, як по його руцi щось ворухнулось i розчинилось.
–
А коли це вiд мене вийде?
–
Коли ти пiдеш в туалет, – вiдповiв нижчий
–
Вiрите чи нi, але тепер я згадав, що саме час, покажiть де вiн.
–
Ось, в цiй кабiнцi.
Далi не цiкаво…. (так 10 хвилин).
Тепер можна i продовжити iсторiю пiсля того як наш герой вийшов на поталу своiм потенцiйним ворогам.
–
Ну що ж, кажiть тепер, що ви з мене хочете.
–
Ну мене звуть М’якснерципiнячкiскiнцяп, але менi дуже подобаеться одне слово, я не знаю, що воно означае на вашiй мовi «Шкрябодир», тому можеш мене так називати, – говорив нижчий,– а цього – мого колегу зовуть Кунчичипеярмiляско, але за його стiйку нервову систему i терплячiсть його називають Сфiнкс, це вiн сьогоднi трохи не в собi.
–
А…а, так би й сразу, а чому ви вивiсили знак «Курити не можна», у вас теж начальство до цього суворе.
–
А, це. Це просто стара модель корабля.
Просто сотнi рокiв назад ним викрадали людей, а тепер уяви картину: прокидаеться чоловiк невiдомо де, нервуе, коли нервуе то тяне покурити, бере i куре та ще й бички розкидае нам. То йому байдуже, а нам ще дихати цiею гидотою, до того ж антисанiтарiя стае, ми ж в цiй кiмнатi людей оперуем…
–
О, як цiкаво, а як ви себе називаете?
–
Ми альбури, – вiдповiв Сфiнкс
–
Значить ваша планета Альбурiя – прикольна назва.
–
Ти що баран, не треба насмiхатись з нас, – промовив Сфiнкс
–
Не зрозумiв?
–
Ну це те саме що ти – людина, а планету тодi ми будем називати Людинiя, просто нашу планету звуть Екала i якщо кажуть екалець то мають на увазi не лише нашу расу альбур, а й iнших мешканцiв нашоi планети тварин, рослин, риб… Допетрав?! Примiтив ходячий.
–
Ну добре, визнаю, помилився, але ж ми не вивчаем вашу расу, так як ви, до того ж ви нас добре знаете.
–
Так, i особливо нам допомагае впiзнати ваш свiт i досягнення вашого роду реклама, там всi досягнення людей, там ваша iсторiя, ми любим рекламу, ми навiть створили радiоприймач на основi ваших примiтивних технологiй лиш для того щоб записувати всi вашi реклами, – сказав Шкрябодир.
–
Слухайте, а чого ви так останнiм часом заворушились, людей викрадаете серед бiлого дня, лякаете iх, що ви шукаете?
–
Ми шукаем хлопця з минулого, тобто тебе. Давне пророцтво говорить, що знайдеться людина, що вiдкрие таемницю смертi всепотворного чудовиська. Цей час настав i ти прийшов, далi лише ти зможеш вбити ту потвору, – сказав Шкрябодир.
–
А чого це ви з такими технологiями самi не вб’ете ту потвору, я ж ii в очi не бачив нiразу.
–
Твое щастя, наш супутник якось сфотографував цю iстоту i в нього полопали лiнзи. Ми мусим носити симпатичнi окуляри, щоб можна було подивитись на ту потвору i не вмерти вiд страху. Скрiзь них все стае красивiшим, навiть ти.
–
Ну дякую, дасте зброю, я застрелю вже ту потвору i кiнцi з кiнцями.
–
Не вийде. Воно не вразливе до будь – якоi вогнепальноi чи холодноi зброi.
–
А залоскотати до смертi не пробували?
–
Нi, воно настiльки небезпечне, що кидаеться на все що рухаеться, тому якщо вмреш то постарайся не рухатись, а то роздере.
–
Я тепер не знаю.
–
Ми знаем. Ця iстота вже була в вашiй планетi не раз. Деякi представники його рiзновиду були описанi у ваших легендах. Ще, знаеш чого динозаври вимерли?
–
Ну коли впав метеорит то принiс з собою якийсь вiрус, що поступово за 300000 рокiв винищив всiх динозаврiв i створив нову еволюцiю.
–
Не вiрно, якби це був вiрус, вiн би знищив iх за 300 рокiв, а не за 300000 рокiв.
–
Потвора?!
–
Так, ти додумався, диво!
–
О, це сюрприз для мене, i це ви думаете, що якщо я з минулого то менi судилось знищити ту iстоту.
–
Просто так говорить пророцтво, якому вже близько п’ятиста рокiв, – промовив Сфiнкс.
–
Ну так, напросився пригод на свою голову!!!
–
Даем тобi чотири години i сорок п’ять хвилин, щоб додуматись як знищити ii, тодi знову тебе забираем i летимо до тiеi потвори, приблизнi координати в нас е. Скоро настане час коли воно пробудеться, якщо ще не пробудилось ще, – мовив Шкрябодир.
Пiсля тiеi розмови вони висадили Павла бiля мiста, подалi вiд свiдкiв, далi йому самому доведеться знаходити полiцiю. Вiн пiдiйшов до мiста, знайшов вхiд та увiйшов. Мiсто виявилось не зовсiм привiтним, тому що нiхто не хотiв йому пiдсказати де полiцiя, всi вiдходили вiд нього варто було до когось лише наблизитись. Павло пристально повторяв одне слово, пiдходячи до кожного, що означало полiцiя iхньою мовою. Це слово вiн не раз чув при задержаннi i розумiв його значення, але це нiчого йому не дало. Вiн зупинився бiля кафе i замислився. Раптом ззаду хтось заговорив до нього. Павло повернувся, але нiкого не побачив. «Дивно, – подумав вiн, – на мене i так дивляться всi як на диво природи, а тепер ще й слуховi галюцинацii». Ледь встиг вiн подумати про це як помiтив збоку собаку, досi невiдомоi породи, саме з морди цiеi собаки звучали цi слова. Павло злякався i закричав: «Люди, собака що розмовляе,дивiться!!! Я не божевiльний! »
Всi на нього подивились здивованим поглядом, навiть собака, напевно, для людей привично бачити собаку що розмовляе, а собака розмовляла, i хоч не по украiнськи, але Павло зрозумiв смисл ii слiв, а в них iшлося ось що: «Полiцiя, ти шукаеш полiцiю, ii найлегше знайти. В кожноi людини на браслетi е екстремальнi кнопки, якимий викликають вiдповiднi служби, але якщо в тебе немае цього браслету, тодi е лише один спосiб зустрiтись з полiцiею –правопорушення. Моя тобi порада – побий отой рекламний щит з котячою iжою бо той кiт вгодований мене бiсить, буду вдячний. »
Сказавши цi слова собака пiшов, а Павло помiтив, що в нього розкритий рот вiд подиву. Треба дiяти, досить було чекати, у нього мало часу, потрiбно було розповiсти все полiцii доки не розв’язалась вiйна на мiжпланетному рiвнi i заодно ще й придумати як знищити ту потвору. Дiло зробив: те що йому порадив пес i полiцiя хутенько його забрала. У слiдчому iзоляторi вiн поторяв iм’я того ж представника з яким вiн вже мав справу – Малеш. Його вiдвели до Малеша i вiн все розповiв.
–
