скачать книгу бесплатно
Ми пiд’iхали до нашого готелю, я запитала, «скiльки ми виннi». Петя попросив «не пiдколювати» i вийшов з машини, щоб попрощатися. На мiй глибокий подив, вiн… поцiлував менi руку… попросив мене не хворiти i чомусь сказав «дякую, Руденька». Я була зворушена i так само подякувала йому.
Назавтра ми знову випадково зустрiлися… у вже третьому переповненому ресторанi… І позавтра так само, бо пiшов дощ, тому ми з Елею знов змерзли i шукали вiльного столика… Ми не телефонували одне одному заздалегiдь, а просто випадково здибувалися – серед тисяч людей:
– Руденька, ти нiчогiсiнько не iси. Тут смачний вугор. Спробуеш? – питав Петя.
– Нi… не хочу… закiнчиться дощ, i ми пiдемо гуляти. Ми з Елею вже третiй день не можемо прогулятися Юрмалою, тому що «tu est partout…»[11 - Ти всюди (фр.).] – Я реготала.
– Руденька… у тебе ох…на сукня… Де взяла? – Вiн накидав на мене плед.
– Не пам’ятаю, якщо чесно… десь купила.
– Молодчина. Ох…на сукня… i кашель у тебе такий самий. І ти нiкуди не пiдеш, доки не скiнчиться дощ. А тим часом врятуй мене вiд латвiйськоi нареченоi. – Петя озирався на всi боки.
– Це як? – не зрозумiла я.
– Ну просто прикрий мене. Менi просвiтку не дае латвiйська наречена. Ох…но вродлива, але геть iб…та. – Вiн дивився на мене усмiхаючись.
– Гаразд, я тебе обiйму ненадовго… поки дощ не скiнчиться. – Я смiялася до слiз.
– Ну ж бо, признавайся, з ким ти вже встигла сьогоднi познайомитися? – поцiкавився мiй знайомий.
– А з ким тут можна познайомитися? Сьогоднi менi один чоловiк запропонував Швейцарiю… взамiн на сигарету… просто тому, що в ресторанi VIP-зони не виявилося сигарет, якi вiн курить.
– Так ох…но… Що ти йому сказала? Коли летиш? – з посмiшкою запитав Петя.
– Нiколи. Я подякувала йому i подарувала пачку сигарет.
– Збожеволiла? Вiн що, не сподобався тобi? Чи ти Швейцарiю не любиш? – Петя кинув на мене свiй хитрий погляд.
– Звичайно… рiч тiльки в цьому… Я Францiю люблю. – Мене пiдкидало вiд смiху, i плед весь час сповзав з моiх плечей.
Щоразу, коли припинявся дощ, я поривалася пiдвестися з-за столу, але Петин голос спиняв мене: «Руденька… зараз знову почнеться дощ… невже ти не розумiеш, що коли вже потрапила в моi лапи, то з них тобi не вирватися i дощ тебе не врятуе? І латвiйська наречена одразу мене помiтить, якщо ти встанеш».
Ми пили чай, смiялися, Петя розповiдав, на якi категорii подiляються дiвчата, ставив менi запитання, на якi я вiдповiдала без вiдповiдi… i… нарештi остаточно й безповоротно заспокоiлося нiчне ризьке небо:
– Все. Ми пiшли гуляти. – Я рiзко скинула плед i пiдвелася з-за столу.
– Собака скажена… я так тебе й не зрозумiв. Ну куди ти зiбралося, курчатко? Зараз знову почнеться дощ.
– Петю… правда… я обожнюю дощ… i ми вже третiй день збираемося з Елею погуляти Юрмалою.
– Гаразд… я тебе вiдпущу за однiеi умови. – Петя загадково посмiхався.
– Кажи, але я все одно пiду. – Ми з Елею вже стояли бiля столу.
– Якщо вам дорогою трапиться аптека, купиш нам зубну пасту? – серйозно спитав Петя. – У нас закiнчуеться.
– Яку саме? – вирiшила уточнити я.
– Найкращу. І поцiлуй на прощання старшого товариша!
– У мене до тебе питання, Петю, – раптом вихопилося в мене. – Я ж можу поставити тобi одне запитання?
– Авжеж, давай. – Вiн уважно дивився на мене.
– Як ти почав цим займатися?
– Чим? – з посмiшкою запитав вiн.
– Тим, чим займаешся. Це сталося випадково, чи у такий спосiб ти реалiзував задумане? – Була певна причина, чому менi хотiлося знати вiдповiдь на це запитання.
– Руденька… колись я зможу тобi розповiсти… коли ми питимемо з тобою шампанське на тенiсному кортi. Згода? – Менi здалося, що вiн раптом знiяковiв.
– Домовилися. Бувай. Дякую за приемний вечiр.
– Напиши менi sms-ку, як купиш пасту! – кинув менi Петя на прощання.
Петя мав рацiю: дощ почався знову… точнiше, не дощ, а злива. Мiй бiлий сарафан став прозорим, Елинi брюки можна було викручувати, але ми й далi гуляли… Ми смiялися i насолоджувалися цiею нiччю, ii специфiчним настроем. Аптека вже була зачинена… О четвертiй ранку ми повернулися до готелю… а вже за кiлька годин я вирушила на ранкову пробiжку… i на зворотному шляху все-таки купила найдорожчу зубну пасту, яку тiльки можна було знайти в Ризi. Менi хотiлося зробити хоч щось приемне людинi, яка знову змусила мене смiятися i повернула менi вiдчуття дитинства. Я не була впевнена, що знову зустрiну Петю… але, з огляду на грайливий настрiй моеi долi… здаеться, я таки мусила його зустрiти.
