скачать книгу бесплатно
– Та ми не свiдетелi, – переконували Івани. – Зйомщики ми. Зняти хочемо.
У баби серце закалатало! Вона такого навiть в газетах не читала. Що це за безсоромна молодьож пiшла, що отак просто, через дверi, хоче ii зняти i пропонуе iй, старiй дряхлi, любов!!
Хлопцi почули рух за дверима, в замку ворушився ключ. Дверi вiдчинилися, i перед гопниками постала статура дев’яностолiтньоi пенсiонерки в блiдо-рожевiй нiчнiй сорочцi, з якоi назовнi випала довга суха зморшкувата грудь.
Бабуся так жила – вдома вона у своi роки просто не зауважувала, у що вдягнена i як виглядае. Тим бiльше, пiсля пива.
А хлопцi витрiщили очi й усiм своiм одним на трьох мозком вирiшили, що у неi стопудовий маразм.
з’ясування стосункiв мiж радянською проституткою та Іванами
У життi так iнодi бувае – ще не встиг зручно прилаштуватися до дiвчини, а вона вже з’ясовуе з тобою стосунки. Точнiше, так бувае не iнодi, а майже завжди.
Тiльки якщо ця дiвчинка – не пенсiонерка.
– Ну, берiть, – претензiйно глянула в очi вiдразу трьом Іванам бабця i розставила руки.
Хлопцi перезирнулися так, нiби щойно тiльки вони трое вийшли сухими зi смертельного мокрушива з десятками хулiганiв.
З одного боку, вони знають, що робити з будь-яким видом жiночоi статi в подiбних випадках – брати. Але iм нiколи дорогу не перекривала своею висхлою груддю крива старушенцiя з кiлькома iнфарктами за плечима.
Чим вигiднi гопники – у них майже вiдсутне вiдчуття огиди. Бо якщо iм щось не приколюе, вони вiдразу б’ють по мордi. Не вперли сухарики в барi – дають по сухарю офiцiанту. Галiма помада новоi дiвчини – по губi так, що потiм не доженеш, де кров, а де помада. Якась мутна вода бiля рiчки – забити кулаками цю водойму так, шоб ласти склеiла!
Але шо iй моi кулаки, подумав І-два, якщо стара витримала удари пари iнфарктiв. Та й не треба ii ображати, навпаки, треба ставитися так, як студентки з iнституту культури. Вони ж прийшли сюди прогнутися перед бабою для того, щоб потiм прогнути пiд себе ii квартиру.
І-два зреагував першим. Вiн притулився своею вимазаною формою до бабусi, обiйняв ii, i повiльно, нiби пританцьовуючи, повiв ii у квартиру. Вона охнула вiд обiймiв i закинула голову догори, як романтична балерина в танцi.
Усi гопники шаснули за ними. За кiлька хвилин усi розсiлися на кухнi.
– Чого ви мене привели сюди, а не в спальню? – здивовано буркнула вона.
– Бабцю! – сказали всi трое Іванiв одночасно. – Давайте ми вiдложимо наше лiжко на потом, ага?
– То ви для разнообразiя спершу чаю менi зробити хочете? – гостинно усмiхнулася пенсiонерка.
– Спершу ми хочемо у вас попросити знiмать комнату, – нарештi видихнули гопники. – А там i чаю зробимо.
– Комнату?!
– Комнату, мама, комнату.
В повiтрi зависла пауза, бабця замовкла i на кiлька хвилин задивилася у вiкно. Вона не клiпала, не ворушилася, здавалося, що й не дихала. У вiкнi й далi вистрелював кучерями хлопчик на гойдалцi. І-три прикинув, що на неi накотився приступ маразму. І-два здалося, що вона вже примiряе на себе сосновий лапсердак, І-раз сказав до неi:
– Ну, об’яву про зйом комнати хiба не ви оставляли на стовбi?
Ну навiщо пенсiонерцi, в якоi нема нi внукiв на прив’язi, нi собаки в терарiумi, нi вазона в скафандрi, нi здоров’я в черепi, комусь здавати кiмнату? Щоб заробити?! На що i нащо iй заробляти? Пенсii на лiки не вистачае, так хоч на пиво е, думала часом бабця.
– Мене Зося звати, – вiдповiла вона так, нiби на секунду випiрнула з-пiд води вдихнути повiтря, i знову скам’янiла.
– Мене – Коля, – кивнув Іван перший.
– Мене – Дiма, – фантазував Іван другий.
– І я – Дiма, – пiдтвердив Іван третiй для бiльшоi правдоподiбностi.
Далi знову кiлька хвилин тривала пiдслiпувата й глуха, нiби целофан на головi, мовчанка. Івани нервово стукали пальцями по столу. Вони доганяли, що вона iх в очi не чуе, у нiй нiби хтось вирубав свiтло. Мовчки розмахували один перед одним руками i мигали очима: типу, може краще з холодильником перетремо, шоб хату на нас вiн переписав?
– Да, – знову прокинулася стара i залепетала далi, так, нiби iй помiняли батарейку, – оставляла я об’яву, помню. Дак по нiй уже пiвроку нiхто не обращався. Добре, шо пришли.
– Бачте, як всьо харашо, – вишкiрився І-два. Оскiльки з усiх видiв смiху вiн умiв тiльки реготати, то штучна приемна усмiшка ледь не надiрвала йому кутики губ.
– Тiки для цього дiла, – взяла себе за голу грудь пенсiонерка, натякаючи на iнтимне, – кiмнату в мене знiмать не нада. Для цього дiла менi й платить не нада. Просто можете робити все, шо хоште. Живiть, скiки влiзе. І мене берiть, скiльки влiзе. А потiм вже й пийте свiй чай, а менi тiльки пива принесете. І хлiба буханку. І стакан води перед смертю.
Хлопцi перезирнулися, зi скрипом в очах, через жалiсливий момент. Їхнiй план, зважаючи на маразм баби, треба дещо пiдрихтувати. В зiницях загорiлася дика iскринка – вони прозрiли, що стару бабу, яка б вона не була хирлява, можна буде юзати не лише за одним планом, а й за iншим, на який сама ж вона й напрошуеться. Гопники – народ невибагливий, iх теж можна зрозумiти.
До того ж вони знали про неi важливу деталь. Перед вiдвiдинами бабцi пацани терлися бiля кожноi з квартир, де живуть передсмертнi пенсiонери району, й пронюхали, що у цiй хатi живе радянська валютна проститутка, в якоi з усiх своiх, так би мовити, трудових нажиткiв лишилася тiльки ця трикiмнатка. Дiтей серед трудових нажиткiв у неi не було. І вона дiйсно пережила кiлька iнфарктiв, тому трiшки недочувала, трохи криво ходила i останнiм часом чомусь почала пити пиво, стверджували сусiди.
– Лади, бабуню, домовилися, – І-раз простягнув iй руку, як дiловий партнер, хоч трохи й побiлений лелеками.
стали жить-поживать i добра наживать
Далi мутка пiшла, як по маслу. Хлопцi почали жити в бабусi, розказали iй, що вони – будiвельники, трудяться на будiвництвi бiзнес-центру в цьому районi i тому саме пiдшуковували щось поруч iз мiсцем роботи.
Зранку до вечора вони пропадали в тундрi вулицi, вранцi купували старiй буханку хлiба й пляшку пива, ввечерi вдома шпiляли в карти. Так минув тиждень – в передчуттi, в притираннi до пенсiонерки.
Паралельно, на тижнi iншi бандити звели iх iз нотарiусом, який був давно й мiцно замiшаний у махiнацiях з пiдробкою документiв. За плотний процент вiн погодився на спiвпрацю. Всю необхiдну документацiю, яку нотарiус вручив iм, вони заховали пiд шафою в тiй кiмнатi, в якiй поселилися, i домовилися, що запросять його з усiма необхiдними печатками та завiреннями пiсля того, як стара пiдпише папери.
сокира i мiлiцiя?!
Вранцi наступноi суботи І-три повертався на метро на зйомну квартиру з наркотою в кишенi, за якою катав до бариги.
І-раз прокинувся пiзнiше й пiшов, як i щоранку до цього, за пивом i хлiбом пенсiонерцi.
І-два кiмарив далi.
В останню секунду сну йому наснилося, що йому в голову летить величезна фугасна бомба, на якiй були намальованi жiночi вуста. І в момент удару в голову вiн раптово прокинувся вiд справжнього удару, який пролунав в реальностi, з коридора. Нiчо собi сексбомба, подумав І-два.
Вiн прокинувся й автоматично глянув на вхiднi дверi в кiмнату, для чiткiшого розпiзнавання джерела звуку. І побачив, що у дверi його кiмнати забуксувало лезо сокири! Гостре, довге, на кiнчику стирчав шматок дверей.
Лезо заворушилося, хтось пробував дiстати сокиру з iншого боку дверей.
Що Іван мав подумати в подiбнiй ситуацii? Вiн нiчого не думав, вiн знав, що в подiбних ситуацiях думати не треба. Пiдле й пiдступне середовище вулицi, в якому Івани здобували собi засоби на проживання, навчило, що в певнi моменти думати не треба, можна тiльки дiяти. Так i кажуть – пацан не думае, пацан рiшае. Та спершу вiн спитав:
– Опа, хто там? – так, нiби до нього в дверi не ломляться з сокирою, а дзвонять у дзiночок, а вiн сидить перед увiмкненим телевiзором в гiвношльопах i халатi в тигрових кольорах. Нi, щоб крикнути: «У мене в руках валина! Не гони!», або «Сишиш, Вася! Кому на Одесу?» тощо.
У вiдповiдь прозвучав ще один тупий удар сокирою.
Хтось вмiло i впевнено проривався в кiмнату i, очевидно, не збирався розмiнюватися на такi дрiбницi, як привiтання й реверанси. Зважаючи на це, І-два в секунду допетрав, що робити. Вiн вискочив iз лiжка, застрибнув у спортивки, накинув на кумпол кепарик i кинувся до вiкна. Вiдкрив його, зирнув вниз – третiй поверх.
Хто i навiщо зараз проламуеться в кiмнату? Що цi чорти зробили з бабусею? І-три прикинув, що стрибати з вiкна – зависоко: весь не помреш, але переламанi ноги – назавжди в пекло. Роззирнувся i помiтив поруч, на зовнiшнiй стiнi будинку, каналiзацiйну трубу.
В цю мить Іван згадав про документи. Скочив до шафи, просунув руку пiд неi, помацав пiдлогу – бумаг не було! Глянув пiд шафу й побачив очима, що документiв там в натурi нема. Ну що ж, бiльше його тут точно нiчого не тримало.
І-два знову пiдбiг до вiкна i перед тим, як вилiзти, озирнувся ще раз на дверi – удари лунали не часто, але впевнено. В дверях уже було кiлька дiрок, i крiзь одну з них І-три побачив оголену грудь та викривлене обличчя пенсiонерки, яка саме замахувалася для чергового удару сокирою.
ну що б, здавалося, стоп-кран
Коли колобродиш вулицею з найлегшими наркотиками, ти вирiзняешся з натовпу тим, що завжди неадекватно реагуеш на появу мiлiцiонерiв, охоронцiв тощо. І зараз, коли І-три повертався на метро на район iз наркотою, вiн теж бiгав очима обличчями пасажирiв, чи нiхто пiдозрiлий його не пасе.
Але погляд затримався на маленькому хлопчиковi в комбiнезонi, який вовтузився бiля своеi мами i хапав усе, що його зацiкавлювало. Хапав не легенями, а руками.
І-три подивився на нього, i його чомусь, серед цього всього стрьому через наркотики, дуже розчулив цей малий. Йому стало шкода дитини, вiн впiзнав у малому самого себе в дитинствi. Пройде з десять рокiв, думав І-три, i пепс точно буде жити тими самими заманухами, шо i я зараз.
Іншими словами, людина розвиваеться не завдяки своiм власним переконанням та зацiкавленням, а через зовнiшнi системи, якi нав’язують спершу батьки, потiм дитсадок, згодом школа, iнститут, вулиця, тюрма, робота, дiти, друзi. І злочини чи досягнення, якi чинить людина, значною мiрою залежать вiд соцiуму, що нас оточуе.
В Івановiй головi основою правил було вуличне виховання, тому й планка вiдчуття вини у нього було вулична. Також вулиця давала ширшi, нiж соцiальнi норми, можливостi пiзнання забороненого. У нiй був розгул iнстинктiв, тваринних емоцiй i неписаних правил.
Хлопчик простягнув руку до стоп-крана, мама ii вiдсмикнула.
За якусь хвилину мама почала копирсатися в сумцi, було чути, що iй хтось дзвонив. Хлопчик, зацiкавлений тим, вiд чого вiдсмикнули його руку, знову взявся за стоп-кран, на цей раз – впевненiше й чiпкiше. Мама не зауважила цього, бо саме збиралася сказати «альо».
Раптом весь поiзд сiпнуло. Люди в натовпi завалилися одне на одного, почали кричати, матюкатися, перелякалися, освiтлення заблимало, вагон на кiлька секунд перехилило на бiк. В одного дiда з рота вилетiла вставна щелепа i на швидкостi пiдбила око нафарбованiй жiнцi в дiловому костюмi. Школярка застрягла головою в животi товстуна. Сноуборд пролетiв над усiм вагоном i одним чiтким ляском по щоцi вiдправив у нокаут хiпстера в навушниках. Мама хлопчика так i не змогла договорити слово «альо», ii переклинило на першiй буквi, i вийшло тiльки «аааааааа!».
Іван, поки витягував свою ногу з-пiд якогось товстого спiтнiлого мужика, радiсно матюкався, кивав сам до себе головою i примовляв типу: ага-ага, малий вiрняк виросте таким, як i я.
на даху добре
І-раз саме зайшов у пiд’iзд в той момент, коли І-два виповз iз вiкна, тому вони не помiтили один одного.
І-раз, з пляшкою пива й буханцем, пiшки пiднявся на третiй поверх, вiдчинив ключем вхiднi дверi й одразу зазирнув на кухню, щоб вiддати ласощi бабусi, яка завжди вранцi сидiла перед вiкном на кухнi й дивилася на дитячий майданчик. Але на цей раз ii на мiсцi не було.
І-раз гукнув: «баабцюююю!», нiби кликав до себе домашню тваринку, й пiшов коридором. Із наступними словами: «я вам тут пива принiс» вiн помiтив дерев’янi друзки дверей, що валялися в кiнцi коридора, i очi в нього стали круглими, нiби двi кришечки з-пiд «Чернiгiвського». Вiн ступив ще кiлька крокiв i вже хотiв зазирнути в свою зйомну кiмнату, але помiтив бабцю з сокирою в руках. Вона саме виходила з кiмнати. І-раз також помiтив, що його брата в кiмнатi не було.
Що побачив Іван? З кiмнати, де мав у цей час мирно дрiмати його братан, виходить баба з сокирою, з виваленою назовнi груддю, вхiднi дверi в кiмнату прорубанi.
Уява в такi моменти розгублюеться. Вiн рiшив, що І-два вбила бабця, тiло кинула у ванну i у своему черговому шизоiдальному апофеозi чекала на iнших Іванiв для такоi ж забави. А що вiн мав подумати? Не розпитувати ж у бабцi, за скiльки ударiв вона сокирою витесуе японських журавликiв.
І-раз викупив, що дiло пахне шашликом, i дременув по коридору з квартири.
Ну чому, чому всi люди в голлiвудських фiльмах завжди бiжать нагору, а не вниз? Так зробив й І-раз.
Бабуся краем ока помiтила, куди вiн попрямував. Очi у неi в цi моменти дивилися просто перед собою, нiби нiчого не бачили. Простiр вона намацувала сокирою.
Ранiше Раскольников рубав сокирою бабцю, тепер старенька нападае з сокирою на братiв гопникiв. Якась тотальна антидостоевщина.
контакт
І-два хвилини три сповзав iз вiкна донизу по трубi i встиг передумати про все на свiтi. Але перше, що вiн зробив, коли став на ноги – набрав по телефону І-три, щоб усе розповiсти. І став чекати бiля пiд’iзду І-раз, який саме мав повертатися з магазину. Але вiн не знав, що вони розминулися, i що його брат уже тiкае на дах вiд пришибленоi староi.
І-три взяв слухавку. Оскiльки хлопцi в життi були небагатослiвнi, але з одним мозком, то пiсля кiлькох десяткiв почутих матюкiв вiд І-три І-два чiтко зрозумiв, що І-три стоiть в тунелi метро через натиснутий малечею стоп-кран.
І-два не стримався i вигукнув у вiдповiдь: «Валина, баба, зйомна хата!». З цього випливало, що І-три якомога швидше мав дiстатися квартири, в якiй вони жили перед тим, як зняти в шизофренiчки цю шизоiдальну кiмнату, взяти там пiстолет на ничцi, прибiгти на бабину хату i безпонтово ii замокрушити. Їхнiй план iз заволодiння чужою нерухомiстю, який, здавалося б, фiлiгранно вивiрений i узгоджений, повнiстю накрився валер’янкою.
І-три, замiсть «папа-допобачення» спитав:
– Де брат?
І-два пiсля цього питання тiльки зараз догнав, що поки вiн сповзав з вiкна, І-раз мiг не помiтити його i без жодноi задньоi думки прийти додому, де пенсiонерка його вбила, тiло кинула у ванну i в своему черговому шизоiдальному апофеозi чекала на iнших Іванiв для такоi ж забави. Це ж мiг зрозумiти його брат на iншому кiнцi дроту, мозок спiльний. Вiн вiдповiв:
– Опачя!
Вони обое кинули слухавки. І-два своiми десятьма знервованими безiменними фалангами набрав номер І-раз.
правильно казати «пальне», а не палiво
Той саме вибiг на дах будинку i зашифрувався вiд пенсiонерки за однiею з лiфтових шахт. Вiн припав на ушняк i чув, як баба висунулася на дах, i тихенько почала шаритися там вiд кутка до кутка. Іван чекав чоткого моменту, щоб прошмигнути мiж безоднею i сокирою.
І саме в один iз таких моментiв чекання пролунав дзвiнок на мобiльний, який лежав у Івана в кишенi. Мелодiя з пiснi «Залатие купала» засиренила на весь дах, поки Іван парився i метушливими руками витягав телефон з кишенi.
«Палiво», – подумав І-раз, намацав потрiбну кнопку i скинув дзвiнок. Ця мелодiя в нього стояла на І-два, тому вiн зрозумiв, що його брат живий, що старушенцiя не зарубала його брата. Це ж не пенсiонерка зараз iз даху набирае його для переговорiв?
«Палiво», – подумав І-два. Вiн прикинув, що І-раз зашнурувався десь вглибинi даху вiд пенсiонерки. Вiн скинув дзвiнок.
«Палiво», – подумав І-три пiсля того, як власноручно вiдчинив дверi метро i побiг вздовж рейок до станцii. Вiн теж докумекав, що якщо І-два зараз брякне до І-раз, то це може викрити його сховок вiд баби на даху, якщо вiн там ховаеться.
Три Івани, один мозок на трьох.
Одна бабця, одна сокира на трьох.
остання медитацiя лiта
Було саме тридцять перше серпня, фiнальний день лiта. Передосiннi птахи втомлено сiдали на тремкi дроти й чутливi антени на даху, останнi овочi й фрукти пнулися з усiх сил, щоб встигнути достигнути до перших морозiв. Люди вечорами вдягали светри з вiзерунками оленiв та ялинок, прикриваючи ще жагучу засмагу. Першокласники обiймали олiвцi пiд подушкою, iм снився перший дзвоник i купа дружньоi дiтвори.
Баба Зося чудово почула, з якого закутка даху пролунала телефонна мелодiя. Вона дiстала з-за пазухи стос паперiв для перепису квартири вiд ii iменi на гопникiв Іванiв, поклала цi документи на смолянисте покриття даху, сiла на них у позi лотоса, наскiльки ii тiло дозволяло згадати, що таке поза лотоса, поклала поруч сокиру i задивилася вдалину. Так, нiби уявила, що дивиться за вiкно, де гойдався кучерявий хлопчик.
Бабуся за своi дев’яносто з гаком рокiв навчилася брати час за шкибарки. Вона настiльки володiе часом, що коли смерть прийде до неi з косою, то вона стане перед смертю з сокирою. І ще невiдомо, хто кого.
пiстолет, живi сто лет
І-раз есемескою доклав усю малину братовi, який щойно йому дзвонив: «Я на кришi. Менi кришка».
Було зрозумiло, що брати мусять якомога швидше витягти брата з цiеi катакомби смертi.
І-два кабаном рвонув у квартиру за пiстолетом. Не в зйомну кiмнату з порубаними дверима, а в iхню стацiонарну, колишню хату, саме там була зброя.
Туди ж бiг І-три. Вiн добiг тунелем до платформи на станцii, вистрибнув на станцii, розкидав плечима усiх пасажирiв i теж тулив у квартиру за пiстолетом.
Три Івани, один пiстолет на трьох.
